КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 141.7:340.12 (430/435.8)

РОМАНЕНКО Юрій Вікторович

СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ КОНТРАВЕРСІЙ СОЦІАЛЬНОЇ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ (НА МАТЕРІАЛАХ НІМЕЦЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА)

Спеціальність 09.00.03 – соціальна філософія та

філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ - 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії філософського

факультету Київського національного університету

імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник — доктор філософських наук,

професор ЛОЙ Анатолій Миколайович, завідувач

кафедри філософії філософського факультету

Київського Національного університету

імені Тараса Шевченка.

Офіційні опоненти: 1.Доктор філософських наук,

Професор ПРИЧЕПІЙ Євген Миколайович,

завідувач кафедри філософії та культурології

Київського державного університету

технології та дизайну

СУХОДУБ Тетяна Дмитрівна, кандидат філософських наук,

професор кафедри філософії

Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України

Провідна установа – Інститут філософії

ім.Г.С.Сковороди НАН України

Захист дисертації відбудеться “25” вересня 2000 р.

о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.17

для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора

(кандидата) філософських наук в Київському національному

університеті імені Тараса Шевченка за адресою:

МСП , вул. Володимирська , 64.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка за адресою:

МСП , вул. Володимирська , 64.

Автореферат розіслано “22” серпня 2000 р.

Вчений секретар спеціалізованої ради

кандидат філософських наук,

професор Скрипка П.І.

Загальна характеристика роботи

Контраверсії соціальної і правової держави у німецькій філософії права 18-20 століття можна визначити у двох аспектах:

а) соціально-філософському;

в) філософсько-методологічному та науково-практичному.

В соціально-філософському аспекті тематична актуалізація пов’язана передусім з потребою концептуального узагальнення та аналізу широкого масиву німецькомовної літератури з запропонованої теми, яка залишається маловисвітленою у вітчизняних соціально-філософських розробках.

Як і будь який міждисциплінарний феномен , правова і соціальна держава досліджувалася і досліджується спеціалістами різних галузей знання: юриспруденції, політології, кібернетики та теорії систем. Але при цьому міждисциплінарному розмаїтті , самі концепції втрачають свою соціально-філософську орієнтацію. Найбільший обсяг досліджень припадає на німецьку філософію права.

Тут слід звернути увагу відразу на дві характеристики:

по-перше , концепції правової та соціальної держави мають німецьке соціально-філософське походження, систематизований аналіз якого є малорепрезентованим на рівні цілісних монографічних праць. Це, так би мовити, актуальність першого ступеня.

Актуальність другого ступеня випливає з необхідності нормативно-деонтичного, нормативно-критичного, соціально-філософського аналізу, оскільки більшість вітчизняних авторів , які фрагментарно фокусували увагу на самій проблемі, здебільшого розглядали її у юридично-догматичному чи політологічно-прагматичному ракурсі.

У вітчизняній літературі проблематика правової соціальної держави розглядалась здебільшого як науково-політологічна та інституційно-технологічна, із залученням конституційно-правової методології. Таку стратегію дослідження використовували Б. Чичерін, С. Соловйов, В. Нерсесянц, К. Гаджиєв, В. Пугачов, О. Соловйов,

О. Демідов, А. Федосєєв та інші.

Від ліберальноорієнтованих концепцій природного права до сучасних інформаційних метатеорій минуло багатого часу. Правова соціальна держава формувалася поступово на базі відповідних ідей та елементів державності, деякі з них з’явились у глибоку давнину. Так, про владу закону, рівного для всіх громадян, говорив ще у VІ столітті до Р.Х. давньогрецький архонт Солон. Про співвідношення природних прав людини і законів держави писали Арістотель і Ціцерон. В Стародавньому Римі виникли ідеї комбінованої державної влади, яка реалізує право завдяки урівноважуванню монархізму, демократизму та олігархізму. Концепція ж правової держави в основних рисах склалася у ХVІІ-ХІХ столітті у працях Локка, Монтеск’є, Канта, Джеферсона та інших теоретиків лібералізму.

У філософсько-методологічному аспекті актуальність теми детермінована необхідністю експлікації концепцій у німецькій філософії права та побудови на цій основі цілісних концептуальних моделей їх застосування у філософсько-правовому, політологічному та нормативно-догматичному дискурсі. Як уже зазначалося, в Україні можна зустріти розробки, які орієнтуються на юридично-догматичну та політологічно-прагматичну моделі аналізу. Юридично-догматична модель корелює з апологетикою та системно-імманентною експлікацією, яка у більшості випадків позбавлена світоглядної рефлексивності і спирається на збереження форми і букви закону. Політологічно-прагматична модель, навпаки, акцентує увагу на фактуально-емпіричних ознаках, обгрунтовуючи підбір оптимальних інституційних технологій. Але для філософії права перша є деаксіологізованою, формалістично-абстрактною, а друга - емпірико-ситуативною, кратоцентричною. Тому саме філософсько-правовий аналіз дозволяє прослідкувати світоглядну еволюцію на фоні нових умов політико-правового буття.

Ступінь розробленості теми. Предметне дослідження і концептуальне осмислення правової та соціальної держави в хронологічному зрізі можна поділити на три частини.

І. Класичні філософські праці епохи 18 ст. ліберальної спрямованості, або в руслі аксіологем природнього права (Р. фон Моль, К.Т. Велькер, Й.К фон Аретін, Г. Кляйнхайер, Л. фон Ронне).

У цих працях, побудованих на основі реалій пруської конституційної монархії, можна побачити тенденцію до універсалізації категоріальних структур німецької класичної філософії (І. Кант, І.Фіхте, Г. Гегель)

Правова держава тут отримує всесвітньоісторичне обгрунтування і розглядається як держава розуму для "всіх часів і народів".

Особливого значення тут набуває аксіологічно-етичне тлумачення самої категорії, яке виступає полемічною антитезою англійського лібералізму (Д. Локк) з його конвенційно-індивідуалістичною інтерпретацією правової держави.

Тим самим німецький лібералізм інтегрується з офіційною апологетичною юриспруденцією, намагаючись сакралізувати державний організм як " субстанцію-суб’єкта" , рефлективного носія правової та онтологічної істини. Найбільш красномовну характеристику правової держави у цьому філософському альянсі дає Гегель у "Філософії права".

При цьому пруська конституційна монархія є тією метакатегорією, з якої логічним шляхом дедукується весь спектр можливих варіантів розвитку правової держави.

2. Друга група праць репрезентована німецькою школою юридичного позитивізму ( Ф.Ю. Шталь, Р. Тома, К Штерн, К Менгер, К Шмітт, Е. Форстхофф).

Якщо філософія права лібералізму виходила з категоріального ідеалу "розумної держави", що творить розумне за змістом право, тобто правової держави як тотальності онтологізованого Абсолютного Духу, свободи, справедливості, то позитивізм взагалі знімає проблему аксіологічної детермінації права, підмінюючи її проблемою легітимності законодавця. У цих працях має місце взаємодія філософсько-правового та нормативно-догматичного дискурсу: з одного боку, юридизація філософії права, її перетворення в апологетику німецької правової системи, з іншого боку - філософська рефлексія існуючого правового ладу.

Легітимність законодавця апріорі постулює легітимність будь яких правотворчих дій з його боку. Домінування позитивізму у 19 ст. пояснюється стабілізацією системи національного законодавства, на рівні якого і здійснюється формально-юридична редукція самого поняття правової держави.

Оскільки у цей же період виникають перші праці з філософії соціальної держави в державницькому соціалізмі Л. фон Штейна, ("Історія соціального руху у Франції з 1789 р. до наших днів"), то дослідження правової держави інтегруються з ними в єдиний ідейно-філософський комплекс. До появи перших віянь ліворадикального ренесансу соціальний реформізм Л. фон Штейна та його школи виступив чіткою альтернативою марксистської ідеї диктатури пролетаріату.

3. Третя група праць започатковує дискусію між авторитарно-децизіоністським позитивізмом ("Диктатура", К Шмітт), етичним соціалізмом (Г. Хеллер), матеріальною аксіологією Г. Радбруха.

Позитивістська легітимація законозгідного насильства мала двозначний логічний та історичний фінал: або збереження будь якою ціною безпеки демократичних інституцій, або ж пролог нацистської держави терору. Між цими альтернативами коливається матеріальна аксіологія Г. Радбруха (20-30р. 20 ст.).

Після другої світової війни ( 40-50р.) розгортається філософсько-правова полеміка між консервативною версією правової соціальної держави (Е. Форстхофф) та прихильниками соціального реконструктивізму (В. Абендрот), результати якої були доведені до відома громадськості на сторінках альманаху " Правова і соціальна державність" (1959).

В 70-90 р. тематичні вектори окреслюються проблемами інкрементальної реформаторської політики та легітимації постіндустріального капіталізму (Г. Альберт, Ю. Хабермас). В цей же період спостерігається сплеск технократичних концепцій соціальної держави (М. Спікер, О. Хеффе), теорія соціальної держави як суверена глобального управління (Г. Крюгер, Г. Шельскі).

Синтез усіх цих джерел здійснюється з авторських пропозицій, виходячи з матеріалу першоджерел та секундарних монографій.

Мета і завдання дослідження. Об’єктом дослідження є аналіз контраверсій правової та соціальної держави на фоні державно-правових змін та ідейно-філософських дискусій у 18-20 ст.

Якщо у 18 ст. сам об’єкт опиняється у фокусі уваги ліберального природнього права, у 19 ст. Чи можуть правове і соціальне начало в державі співіснувати на рівні категоріальної єдності і на онтологічному рівні?

Оскільки сам феномен, як уже зазначалося, є міждисциплінарним, то метою дослідження виступає з’ясування змісту основних контраверсій у зазначений період німецьких філософів, юристів, політологів і встановленням між ними шляхів інтеграції через вичленування основних парадигмальних моделей соціально-філософського аналізу (ліберальне природнє право, юридичний позитивізм, соціальний реконструктивізм, технократизм).

Мета передбачає вирішення наступних завдань роботи:

1. Встановлення предметних кордонів теми, тобто кола дослідників та їх тематичних екстраполяцій.

2. Виділення основних тематичних контраверсій та їх комплексний аналіз.

3. З’ясування наукових та соціально-історичних мотивів дискусії щодо сутності правової та соціальної держави у період 18-20 ст.

Теоретична та методологічна основа дослідження. Методологічна основа дослідження тісно пов’язана з його теоретичною базою, якою є насамперед проблемне поле сучасної німецької філософії права та соціальної філософії. За допомогою таких основних понять як “правова держава”, “соціальна держава” (О.Хеффе, Г. Майер), “дискурсивна легітимація” (Ю. Хабермас), “редукція комплексності” (Н. Луманн), “інкрементальна соціальна політика” (Г.Альберт) переосмислюються твори І. Канта, Г. Гегеля, Т. Гоббса, Д. Аустіна, Д. Локка, Л. фон Штейна в контексті домінуючих у 18-20 ст. контраверсій.

Отже, в працях цих філософів розглядаються передусім моменти, які характеризують ту чи іншу модель правової соціальної держави: авторитарно-децизіоністську, волюнтативну (Д. Локк, Т. Гоббс, Ш.Л. Монтеск’є, пізніше – Р. Тома, Г. Кельзен, К. Шмітт, Е. Форстхофф) та етико-субстанціологічну, орієнтовану на ідею дистрибутивної справедливості як основу соціальної філософії німецької спільноти (Р.фон Моль, І. Кант, Г. Гегель, Л. фон Штейн, Г. Хеллер, В. Абендрот, О. Хеффе та ін.). в результаті такого соціально-філософського дослідження закріплюється розподіл контраверсій в межах домінуючої парадигми.

Інша методологічна тенденція, яка є основою дисертаційного дослідження, пов’язана із розмежуванням контраверсій не тільки на соціально філософському, але і на культурно-правовому грунті; тобто контраверсії соціальної філософії розглядаються у більш широкому контексті як контраверсії правових культур – окциденталізму, який тяжіє до соціал-реконстрктивістських моделей державної організації та англо-американської правової культури, яка нав’язується Європі через позитивістсько-технократичний, індивідуалістичний етос та відповідну міжнародну політику.

З огляду на вищезазначене основними методами даного дослідження є:

1. Метод парадигмальної типізації соціально-філософсько-правових та державно-правових концепцій. Своєрідність цього методу полягає в тому, що автор представляє різнорідні концепції та дискусію між ними на фоні теоретико-методологічної моделі - парадигми (лібералізму, позитивізму, етичного соціалізму і т.д.), яка виконує роль центруючого смислового осередку зовні відмінних поглядів.

2. Метод філософсько-категоріальної експлікації, пов’язаний з розкриттям змісту контраверсій правової та соціальної держави в контексті діалогу західно-європейської та англо-американської правових культур та пов’язаних з ними мотивів філософсько-ідеологічних дискусій.

Наукова новизна дослідження. Новизна дисертаційного дослідження визначається тим, що вперше у вітчизняній літературі у широкому контексті соціально-філософської думки систематично розглянуті контраверсії соціально-правової держави через призму діалогу правових культур.

У дисертації одержані та виносяться на захист такі результати:

- на підставі соціально-філософського аналізу німецькомовних текстів з проблематики правової соціальної держави проводиться розмежування двох стратегій дослідження проблеми: а) аксіологічно-етичної стратегії, “лінії Канта”, пов’язаної з емансипативним ідеалом державно-правового ладу та суверенітетом прав людини над законами держави і б) сцієнтистсько-позитивістської стратегії, “лінії Гоббса”, орієнтованої на удосконалення нормативного контролю та релятивну державно-правову організацію, яка має принести в жертву безпеці будь-які реконструктивістські проекти;

- у результаті встановленого взаємозв’язку з одного боку, між аксіологічно-етичною стратегією та соціально-комунітаристською онтологією, з іншого – між сцієнтистсько-позитивістською стратегією та індивідуалістичною онтологією робиться висновок про неминучість напруженого діалогу правових культур, який розгортається у соціально-філософських контраверсіях між власне німецькими концепціями правової соціальної держави та концепціями, реципійованими з Великобританії і США (Моль, Кант – Гегель); (Кельзен, Шмітт – Хеллер); (Форстхофф – Абендрот); (Хабермас – Луманн) і т.д.;

- уточнено, що для аналізу контраверсій правової соціальної держави універсальним є ментально-парадигмальний підхід, який базується на рефлексії онтологічних засад державно-правового ладу;

- виявлені контраверсії 80-90-х років у німецькій філософії права дають змогу стверджувати, що найбільш перспективним напрямком дослідження є теорії субсидіарної соціальної держави;

- побудовані парадигматичні моделі дозволяють визначити специфічно німецьке розуміння правової соціальної держави як такої форми організації спільноти, яка дозволяє здійснювати реконструювання соціальних інститутів у напрямку наближення їх до інтересу всебічної самореалізації особистості, досягнення нею соціально-юридичної аутентичності, створення простору для творчої життєдіяльності при збереженні стабільності соціуму.

Теоретичне і практичне значення дисертації. Соціальна правова держава на сучасному етапі розвитку німецької нації являє собою складний феномен, що характеризується неоднолінійністю моментів її становлення, широким спектром можливостей подальшого розвитку, диференційованою структурою складових. Все це є підставою для необхідності філософської рефлексії, що має теоретичну і практичну цінність.

Основні положення , висновки, рекомендації, що сформульовані в дисертації, можуть бути використані при:

1. Розробці стратегії формування в Україні правової соціальної держави та аналізу політико-правових умов на системно-категоріальному рівні філософського та науково-практичного дискурсу.

2. Створенні євроцентричної концепції соціальної правової держави з метою визначення передумов входження України у європейський правовий простір.

3. Викладанні учбових курсів "Філософія права", "Філософія політики", "Політична антропологія", "Сучасна філософія правової соціальної держави".

Практична цінність дисертаційного дослідження може мати місце у використанні матеріалів в науково-дослідницькій, навчальній роботі, підготовці та перепідготовці фахівців з суспільно-політичних дисциплін.

Апробація роботи. Зміст дисертації обговорювався на засіданнях кафедри філософії філософського факультету Київського Національного університету ім. Т. Шевченка, апробувався під час викладання лекційного курсу “Філософія права” в інституті післядипломної освіти Київського Національного університету ім. Т. Шевченка (1998-2000), “Основи філософії права” на 5-ому курсі філософського факультету Київського Національного університету ім. Т. Шевченка (1996). Концептуальні положення дисертаційного дослідження обговорювались під час участі у науково-практичній конференції “Дні науки – 98” у Київському державному лінгвістичному університеті, а також під час участі в роботі літньої філософської школи, організованої фондом “Відродження” (Пуща Озерна, 1999).

Структура дисертації. Структура дисертаційного дослідження складається з вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел.

Основний зміст дисертації.

У вступі обгрунтовується актуальність теми роботи, характеризується ступінь її наукової розробки, визначається мета і завдання, об’єкт та предмет дослідження, його наукова новизна, теоретичне і практичне значення дисертації.

Метою першого розділу роботи “Контраверсії правової держави у німецькій філософії права 18-20 ст.” є компаративістсько-парадигмальний аналіз контраверсій правової держави у німецькій класичній філософії (18 – перша половина 19 ст. (юридичний лібералізм (І. Кант, К. Велькер, Р. фон Моль) – монархічний консеватизм (Г. Гегель, Ф. Шталь)); філософії права у міжвоєнний період (юридичний позитивізм – Г. Кельзен, К. Шмітт, Р. Смент – марксизм (Г. Хеллер)); філософії права у період після другої світової війни (етатистський консерватизм – соціал-реконструктивізм, критичний раціоналізм – комунікативний універсалізм, технократизм – філософія комунікаційних медіумів).

У першому параграфі першого розділу класичні роботи І. Канта, К. Велькера, Р. фон Моля розглядаються з точки зору парадигмальної приналежності, яка пов’язана з розумінням правової держави на основі етико-аксіологічної моделі (як зовнішнього гаранта індивідної свободи) та генетично-етатистської (як еволюціонуючої тотальності, яка в процесі осягнення Абсолютного Духу “знімає” протиріччя між індтвідом і соціумом, між політикою і правом). У результаті проведеного аналізу встановлено, що лібералізм (І. Кант, Р. фон Моль, К. Велькер) розвиває реципійовану англо-саксонську та французьку версії правової держави, орієнтовані на розуміння позаправового, потестарного походження останньої, а права – як аксіологічного регулятива і лімітуючого фактору соціального насильства. У версії Гегеля і Шталя держава є правовою, оскільки “знімає” розсудкову обмеженість індивідного начала і творить право не на основі узагальнення поточних партикулярних інтересів, а історичної рефлексії державно-правового ладу.

Перша версія обгрунтовує визнання держави юридичною особою, рівною окремим індивідам, друга ж наполягає на моральній і онтологічній несамодостатності індивіда і необхідності подолання його егоїзму універсалізмом політичного розуму держави.

У другому параграфі першого розділу висвітлюються контраверсії правової держави у юридичному позитивізмі і марксизмі".

Ключовими у цьому визначенні є протиставлення етико-правового релятивізму та емпіризму, який виступає опозицією будь-якої оціночної, ідеологічної марксистської інтерпретації правової держави.

Засадничою антитезою позитивізму і марксизму можна вважати розуміння правової держави, як держави, в якій панує закон – формально безособовий вираз соціальної раціональності, логіки норм (Г. Кельзен) і як генералізатора класової волі і обмеженого політичного глузду буржуазії (Г. Хеллер). В результаті аналізу встановлено, що до юридичного позитивізму має належати будь-яка теорія, яка заперечує “юридичну метафізику”, тобто все, що виходить за межі процедурно урегульованого примусу в рамках чинного законодавства і обстоює принциповий суверенітет держави у правових питаннях: держава може скасувати право, якщо це необхідно для захисту соціальної цілісності від експансії приватно-групових інтересів, в тому числі інтересів пролетаріату чи фінансових кіл.

У 3-му параграфі І розділу дається систематичний огляд теоретичних контраверсій правової держави після 2-ї світової війни.

Перша контраверсія (50-60 р.) стосується проблеми співвідношення концепцій соціальної та правової держави в контексті соціал-реформізму та консерватизму (Е.Форстхофф - В.Абендрот).

Оскільки досвід фашистської Німеччини довів неспроможність формально-позитивістських концептів правової держави для збереження інституцій свободи, але продемонстрував реконструктивні можливості державної організації по відношенню до соціуму , то останній стає предметом "екзістенційної диспозиції" більшості народу, руйнуючи, тим самим , догму недоторканості соціального ладу.

Компромісне формулювання у ст.20 Конституції Німеччини ("соціальна правова держава") свідчить про паралельне співіснування конструктів правової держави (розподіл влади, найвища юридична сила закону) з ознаками соціалізації держави на рівні адміністративного права.

"Проблема легітимації у пізньому капіталізмі " Ю.Хабермаса написана з урахуванням методологічних висновків контраверсій 50-60 р. і означає постановку питання про можливість визнання , виправдання і обгрунтування моделі держави у постіндустріальному суспільстві на основі соціального інтелекту, а не соціалістичної ідеології. Бінарні опозиції ліворадикальних ідеологій , партикулярних ідеологій за своїм змістом, мають бути подолані в неупередженому, вільному від будь яких ієрархічних мотивацій дискурсі, "діалозі усіх з усіма", який дозволяє коригувати недоліки ентропійного за своєю природою ринкового економічного організму.

Соціальна держава не є правовим імперативом, нав’язаним від імені авторитетної групи решті населення, вона є "смислом, що конституюється в трансцедентальному місці зустрічі промовця і слухача". Іншими словами, ні наука (чиста об’єктивність), ні ідеологія (завуальована в універсальній формі партикулярна суб’єктивність) не можуть дати легітимну основу для соціальної правової держави. Тільки безперервний дискурс громадськості і влади, досягнення політико-правової інтерсуб’єктивності без лівих (марксистів) і правих (позитивістів) дозволить вийти з структурної кризи капіталізму.

Компромісна позиція Хабермаса щодо соціальної правової держави викликала критику відвертих ліворадикальних теоретиків (Б.Еренрайх) та помірковано-позитивістської соціал-демократії. (Г.Альберт).

З лівого табору можна було почути звинувачення в "соліпсизмі інтелектуального класу", який взагалі не усвідомлює власне соціальне походження, і прагне за рахунок цього "сидіти на стільці поміркованої опозиції".

Правий табір взагалі відмовлявся спиратися на легітимаційну проблему, знімаючи її з порядку денного як апріорі ідеологічну.

Не високогенералізована стратегія соціал-реформізму і тотальна соціалізація, а інкрементальна реформаторська політика (Г.Альберт) - такою була альтернативна позиція правих.

80-ті роки стають апофеозом концептуалізації інформаційної соціальної правової держави (Г.Шельскі, Н.Луман). Ця контраверсія оцінюється багатьма авторами як дилема "фізиків і ліриків" (по аналогії з культурними реаліями 60 р. в СРСР”.

Позиція ліриків відстоюється Шельскі, який розглядає соціальну правову державу в контексті неорелігії ХХ століття - планування.

План, на думку Шельскі, є неорелігією ХХ століття, яке приходить на місце християнської есхатології та ідеї кінця світу. Тому, як вважає він, планування не тільки виступає в роли утопії та філософії історії, але і приходить на місце релігійному світогляду і містить хіліастичні риси , що означає кінець історично - соціальної нужди.

Соціальна правова держава є продуктом соціально-культурних та етноментальних детермінант, комплекс яких і складає "західний" та "східний" її варіанти.

Для західного варіанту , на відміну від сходу, не існує якогось закінченого вирішення соціальної проблеми. У конкуренції смислопродуцентів створюються більш конформні технології планування-соціалізації правової держави ринкового зразка , які уникають безпосереднього насильства. Ми, констатує Шельскі, вимушені визнати грандіозний інтелектуальний геп в межах західноєвропейської спільноти, геп інформаційних технологій та етичних уявлень.

Віддаючи масам хліб і видовища, новий клас смислопродуцентів орієнтується на іншу шкалу пріоритетів, езотеричну по відношенню до нерозбірливого смаку широкого споживача. Звідси випливає те, що на фоні матеріального добробуту у соціальній державі виростають нові форми нерівності, духовної та соціокультурної.

Східний варіант полягає в тому, що старі форми планування, тобто державна монополізація фізичного застосування насильства і похідна від неї адміністративна влада та економічна влада в смислі розпорядження засобами виробництва (капіталом і працею) зосереджується у монолітній організації єдиної партії, яка продукує ідеологію та утопію.

Партія, як вважає Шельскі, визначає не тільки державу і економіку, вона визначає також, як, хто, кого інформує, навчає і виховує, вона встановлює план і визначає , у що можна вірити і на що сподіватись і як слід карати тих, хто ухиляється від цього, подібно єретику.

Більш нейтральною і позитивістськи-науковою є позиція Нікласа Луманна. Серед його багаточисленних праць найбільш характеристичною відносно зазначеної теми є "Політична теорія у державі добробуту" (1981).

Державу добробуту, як відзначає він, можна охарактеризувати як державу , яка у великому обсязі пропонує для певних верств населення соціальні гарантії і має в зростаючій мірі виділяти кошти на це. Але це визначення Луманн розуміє як емпіричну спробу характеризації симптомів і явищ, але не глибинних проявів феномену. Саме тому він вводить нове поняття соціальної правової держави, використовуючи для цього соціологічний принцип інклюзії (включення). Він стосується, з одного боку, доступу до результатів окремих функціональних систем суспільства (політики, економіки, релігії, науки, виховання), з іншого - залежності індивідуального способу життя від них. На його думку, в тій мірі, в якій інклюзія здійснюється, зникають маргинальні групи або групи, що не приймають участі у соціальному житті.

Уже з цього попереднього визначення випливає розуміння соціальної держави як особливого медіуму інтегральної комунікації, який створює універсальний "код" доступу до інших медіумів.

У ІІ-му розділі аналізуються контраверсії соціальної держави як самостійного формоутворення філософсько-правового дискурсу.

В результаті аналізу встановлено, що смисловий акцент інтенцій державницького соціалізму у Німеччині зміщується на ідею дистрибутивної справедливості, як категоричного імперативу легітимації соціальної держави. У першому параграфі розглядаються концепції Лоренца фон Штейна та його послідовників (штейніанська школа), де вибудовується чітка опозиція соціальному нігілізму з його ідеєю колективної безпеки будь-якою ціною та марксизму (диктатура пролетаріату, а фактично - охлократична влада). У параграфі 2 другого розділу розглядаються основні парадигми онтології держави добробуту у ХХ столітті. Тут зроблено спробу систематизації контраверсій на тримірній шкалі соціального нігілізму (позиції визнання іллегітимності соціальної держави та її оцінки як правозвісника неототалітаризму – Р. Ноцік), емансипативної парадигми (як панацеї соціального відчуження і онтотрансформуючої сили – Г. Хустер) та субсидіарної інституції, що гарантує дистрибутивну справедливість і створює юридичний простір індивідуації, аутентичної самореалізації особистості у соціумі (О.Хеффе, М. Спікер Найбільшим авторитетом володіє теорія субсидіарної соціальної держави.

У висновках дисертації підсумовуються та обговорюються перспективи розвитку даної теми.

У результаті проведеного дисертаційного дослідження автор прийшов до таких висновків:

- на підставі соціально-філософського аналізу німецькомовних текстів з проблематики правової соціальної держави проводиться розмежування двох стратегій дослідження проблеми: а) аксіологічно-етичної стратегії, “лінії Канта”, пов’язаної з емансипативним ідеалом державно-правового ладу та суверенітетом прав людини над законами держави і б) сцієнтистсько-позитивістської стратегії, “лінії Гоббса”, орієнтованої на удосконалення нормативного контролю та релятивну державно-правову організацію, яка має принести в жертву безпеці будь-які реконструктивістські проекти;

- у результаті встановленого взаємозв’язку з одного боку, між аксіологічно-етичною стратегією та соціально-комунітаристською онтологією, з іншого – між сцієнтистсько-позитивістською стратегією та індивідуалістичною онтологією робиться висновок про неминучість напруженого діалогу правових культур, який розгортається у соціально-філософських контраверсіях між власне німецькими концепціями правової соціальної держави та концепціями, реципійованими з Великобританії і США (Моль, Кант – Гегель); (Кельзен, Шмітт – Хеллер); (Форстхофф – Абендрот); (Хабермас – Луманн) і т.д.;

- уточнено, що для аналізу контраверсій правової соціальної держави універсальним є ментально-парадигмальний підхід, який базується на рефлексії онтологічних засад державно-правового ладу;

- виявлені контраверсії 80-90-х років у німецькій філософії права дають змогу стверджувати, що найбільш перспективним напрямком дослідження є теорії субсидіарної соціальної держави;

- побудовані парадигматичні моделі дозволяють визначити специфічно німецьке розуміння правової соціальної держави як такої форми організації спільноти, яка дозволяє здійснювати реконструювання соціальних інститутів у напрямку наближення їх до інтересу всебічної самореалізації особистості, досягнення нею соціально-юридичної аутентичності, створення простору для творчої життєдіяльності при збереженні стабільності соціуму.

З теми дисертації опубліковані такі роботи:

1. Філософія правової держави //Вісник Київського державного лінгвістичного університету. Серія “Історія, економіка, філософія”. – К.: КДЛУ, 1999. – Вип. 3. – С. 247-260.

2. Юридичний позитивізм і штейніанство: філософія правової соціальної держави у ХІХ ст. //Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць /Відп. ред. В.В. Лях. – Вип. 5. – К.: Укр. Центр духов. культури, 1999. – С. 180-191.

3. Проблема легітимності соціально-правової держави у філософській концепції Ю. Габермаса. //Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць /Відп. ред. В.В. Лях. – Вип. 8. – К.: Укр. Центр духов. культури, 1999. – С. 61-73.

Анотація

Романенко Ю.В. Соціально-філософський аналіз контраверсій соціальної правової держави (на матеріалах німецької філософії права). Дисертація (на правах рукопису) на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03. - соціальна філософія та філософія історії. – Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. Київ, 2000.

У дисертації досліджується генеза концептуальних уявлень про правову і соціальну державу у німецькій філософії права класичного та посткласичного періодів (18 -20 ст.). Встановлено, що домінуючою тенденцією цієї еволюції є всебічна етизація нормативних моделей правової і соціальної держави, розгляд останніх під кутом вирішення проблеми автономної і гетерономної самореалізації

Ключові слова: правова держава, соціальна держава, юридичний позитивізм, етична парадигма, автономна самореалізація, гетерономна самореалізація.

Аннотация

Романенко Ю.В. Социально-философский анализ контраверсий социального правового государства (на материалах немецкой философии права). Диссертация (на правах рукописи) на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03. – социальная философия и философия истории. Киевский Национальный университет имени Тараса Шевченко. Киев, 2000.

В диссертации исследуется эволюция контраверсий правового и социального государства в немецкой философии права классического и постклассического периодов.

На основании социально-философского анализа текстов по проблематике социального правового государства производится размеживание двух стратегий исследования проблемы: этико-аксиологической стратегии, “линии Канта”, связанной с эммансипативным идеалом государственно-правового строя и суверенитетом прав человека над законами государства и сциентистско-позитивистской стратегии, “линии Гоббса”, ориентированной на усовершенствование нормативного контроля и релятивную государственно-правовую организацию.

В результате этого делается вывод о неминуемости напряженного диалога англо-саксонской и континентальной правовых культур; наиболее ярким представителем последней является Германия. Из этого следует специфически немецкое понимание социального правового государства как реконструктивной и планирующей силы, преодолевающей партикуляризм отдельных социальных групп.

Установлено, что доминирующей тенденцией этой эволюции является всесторонняя этизация нормативных моделей правового и социального государства, рассмотрение последних в системе разрешения проблемы автономной и гетерономной самореализации личности в современных условиях.

В силу этого правовое и социальное государство рассматривается на фоне парадигмальных контраверсий, имевших место в данный период.

Ключевые слова: правовое государство, социальное государство, юридический позитивизм, этическая парадигма, автономная и гетерономная самореализация.

14.3. SUMMARY

Romanenko Y.V. The social-philosophical analyze of contraversions social right state (on the matter of german right-philosophie)

The dissertation (manuscript) is for Degree of Candidate of Philosophical Science, specialty 09.00.03 – social philosophy and philosophy of history. T.G. Shevtshenko National Kyiv University. Kyiv, 2000.

The dissertation is a social-philosophical research of social and right state as a subject of contraversion. Kinds of philosophical paradigms are analyzed: liberalism’s, marxism’s, positivism’s, a.o.

The dissertation specifies that basic problem of right and social state philosophy is the universal development of personality. Basic directions of classical and modern concepts of social and right state are described, possibilities and perspectives of this subject are revealed.

Key words: right state, social state, low positivism’s, ethical paradigm, autonomy and heteronym selfdevelopment.