НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

Спасибо-Фатєєва Інна Валентинівна

УДК 347.724

ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ
АКЦІОНЕРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Спеціальність 12.00.03 — цивільне право
і цивільний процес; сімейне право;
міжнародне приватне право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук

Харків – 2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі цивільного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого

Науковий консультант: доктор юридичних наук, професор, член-корес-пондент Академії правових наук України Азімов Чінгізхан Нуфатович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри цивільного права.

Офіційні опоненти:

1. Доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України, Заслужений діяч науки і техніки України Шевченко Ярославна Миколаївна, Інститут держави і права імені В. М. Корецького НАН України, завідуюча відділу цивільного і трудового права.

2. Доктор юридичних наук, професор Дзера Олександр Ва-сильович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри цивільного права.

3. Доктор юридичних наук, професор Гайворонський Володимир Миколайович, Національ-на юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри аграрного права.

Провідна установа: Львівський національний університет імені Івана Франка, кафедра цивільного права, Міністерство освіти і науки України.

Захист відбудеться “ 30 ” жовтня 2000 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.02 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

Автореферат розісланий “ 26 ” вересня 2000 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Гончаренко В. Д.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. На початку 90-х років в Україні відносини власності та підприємництва за-знають змін, виникають передумови для формування крупного капіталу. Це приводить до появи нових суб’єктів підприємницької діяльності, одним із яких є акціонерне товариство (далі – АТ). Відбуваються поступове поширення акціонерного руху і активізація ринку цінних паперів.

Правовідносини, що складаються при створенні і в процесі діяльності АТ, регулюються насамперед Законом України “Про господарські товариства” і низкою інших нормативно-правових актів. Правотворчою діяльністю Державної комісії України по цінним паперам і фондовому ринку, Антимонопольного комітету України та Фонду державного майна України створено законодавчу базу по врегулюванню випуску та обігу акцій, у тому числі в процесі приватизації.

У той же час значний масив нормативних актів не свідчить про достатність і досконалість правового регулювання акціонер-них відносин і не забезпечує надійних механізмів реалізації та охорони прав та інтересів їх суб’єктів.

У працях О.М.Вінник, С.В.Глібка, О.Р.Кібенко, І.Ю.Краська, А.Я.Пилипенко, Я.М.Шевченко, В.С.Щербини висвітлюються питання правового становища АТ, які мають важливе наукове і практичне значення, а наведені в них висновки і рекомендації спрямовані на вдосконалення відповідного правового регулювання. Разом з тим неможливо не помітити, що ці дослідження присвячені головним чином окремим аспектам правового режиму майна АТ і акцій, порядку створення та діяльності АТ як юридичної особи. Правовідносини, що складаються при цьому, не були предметом фундаментальних монографічних праць і не аналізувалися у цілому, а їх структурні елементи досліджувалися мимохідь. Крім того, поняття акціонерного права взагалі не розглядалося.

Хоча взагалі цивільним правовідносинам були присвячені фундаментальні дослідження, специфіка акціонерних правовідносин вимагає окремого аналізу кожного елементу їх структури і підстав виникнення.

Сказане дозволяє стверджувати, що проблеми акціонерних правовідносин потребують наукового осмислення, аналітичної оцінки, для чого необхідне проведення їх комплексного дослідження, що буде тим підґрунтям, яке слугуватиме забезпеченню єдиного підходу до формування акціонерного законодавства України.

Наведене свідчить про своєчасність узагальнення теоретичного і емпіричного матеріалу, оцінки тенденцій розвитку акціонерних правовідносин і обґрунтування на цій підставі рішень пов’язаних з цим проблем, а також внесення пропозицій щодо їх розв’язання в теорії, нормотворчості і судовій практиці.

Метою дисертації є розв’язання цивільно-правових проблем акціонерних правовідносин з виявленням їх специфіки для вдосконалення норм акціонерного права України, прогнозування тенденцій його розвитку і надання відповідних рекомендацій щодо розробки акціонерного законодавства України.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі задачі: проаналізувати структурні елементи акціонерних правовідносин; дослідити правовідносини, що виникають при створенні, існуванні і припиненні АТ; обґрунтувати розуміння акціонерних правовідносин як складних, що мають поетапний розвиток; визначити право на управління в АТ і його зв’язок з суміжними правовими інститутами власності, юридичних осіб, цінних паперів; встановити механізми охорони і захисту прав акціонерів, а також ефективного застосування відповідальності суб’єктів акціонерних відносин; надати рекомендації щодо вдос-коналення акціонерного законодавства.

Об’єктом дослідження є акціонерні правовідносини, їх юридична природа та структура.

Предмет дослідження становлять проблеми розглядуваних правовідносин, розробка яких дозволила сформулювати основні положення, що стосуються акціонерного права, визначити їх загальне розуміння, об’єкти, суб’єктів, зміст та підстави виникнення, зв’язок з відносинами власності, інститутом юридичних осіб та іншими цивільно-правовими інститутами, механізми захисту.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження є складовою частиною цільової комплексної програми “Правові проблеми здійснення майнових та особистих немайнових прав в умовах ринкової економіки” № 0186.0.070867. Дисертація являє собою певний внесок у розкриття напрямків загального дослідження, зазначеного в цій програмі.

Методами дослідження стали діалектичний, формально-логічний і логіко-семантичний, системного аналізу і системно-функціональний, порівняльно-правовий, історико-правовий. У роботі використані наукові методи, властиві цивільному праву, міжнародному праву, теорії права.

За допомогою діалектичного методу акціонерні правовідносини досліджуються за схемою “норма права — практичне втілення моделі — вияв суперечностей — встановлення загальних ознак — запропонування нової правової моделі”. Логічний метод дослідження обумовив послідовність висловлених суджень, понять і умовиводів.

Системно-структурні методи надали можливість проаналізувати особливість акціонерних правовідносин, їх структуру, поділ на етапи, встановити юридичні факти, що слугують підставою виникнення, зміни і припинення кожного з цих етапів. За допомогою аналізу і синтезу конструкції структури акціонерних правовідносин з урахуванням факторів, що впливають на них, виявлені ознаки цих правовідносин і їх поступовий розвиток внаслідок збагачення, конкретизації, змінності і в цілому інтегративності всієї системи.

Єдність логічного і історичного методів сприяла простеженню історичних закономірностей розвитку правового регулювання відносин в АТ. У сукупності з сінхроничним і діахроничним підходами, притаманними порівняльному методу дослідження, застосуванням моделювання це дозволило з’ясувати сутність акціонерних правовідносин у зіставленні з минулими і сучасними, національними і зарубіжними їх аналогами.

Сформульовані в дисертаційному дослідженні теоретичні висновки і практичні рекомендації ґрунтуються на працях українських і російських учених-юристів дореволюційного, радянського і сучасного періодів: Ч.Н.Азімова, С.С. Алексеєва, С.М. Братуся, Д.В.Бобрової, Є.А. Васильєва, О.М. Вінник, П.Н. Гусаковського, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, О.С.Іоффе, О.І. Камінки, Т.В.Кашаніної, В.М.Коссака, І.Ю. Краська, Н.С.Кузнецової, М.І.Кулагіна, Р.З. Ліфшиця, Д.В.Ломакіна, В.В.Луця, Ю.А. Метєльової, В.П.Мозоліна, Д.В. Мурзіна, В.Л.Мусіяки, Є.Б. Пашуканіса, О.А.Підіпригори, О.О.Піді-пригори, О.А.Пушкіна, З.В.Ромовської, Н.О.Сані-ахметової, В.І. Семчика, М.М.Сібільова, О.Н. Сиродоєвої, Є.О.Суханова, І.Т. Тарасова, Ю.К. Толстого, Р.О.Халфіної, Є.О.Харитонова, Я.М. Шевченко, Г.Ф. Шершеневича та ін.

У дисертації використовуються також праці зарубіжних дослідників: У.Є.Батлєра, А. Берле, Е.С. Бредлі, М. Годеме, І.М. Додда, Р.Саватьє, С.Столяра, А.Тарасової, Р.Д. Тьюлза, П.Хіггинса та ін.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація стала першим в Україні монографічним дослід-женням теоретичних проблем правового регулювання суспільних відносин, що виникають при створенні АТ, а також у процесі їх діяльності і ліквідації між акціонерами і товариством. У дисертації містяться такі нові наукові положення:

1. Вперше в науці цивільного права запропоновано розглядати акціонерні правовідносини як новий вид цивільних правовідносин, особливості яких полягають в їх цілісності з поетапним розвитком (розгортанням), поєднанні рис речевих і зобов’язальних правовідносин. Суто акціонерними є відносини між акціонерами і АТ. Їм передують відносини по створенню АТ, які є їх складовою частиною.

2. Вперше визначається поняття акціонерного права як інституту цивільного законодавства . Відмічається формування акціонерного права як комплексного інституту (а в подальшому — і як підгалузі) законодавства з регулювання відносин щодо цінних паперів і фондового ринку, монопольної діяльності, трудових відносин та ін.

3. У дисертації доводиться, що нормами акціонерного права, які містяться в державних нормативно-правових актах і внутрішніх актах кожного окремого АТ, передусім визначається правосуб’єктність АТ. Норми акціонерного права мають входити до складу розділів ЦК України про юридичні особи, право власності, цінні папери, представництво.

4. В роботі дістав подальшого розвитку принцип рівності учасників цивільних правовідносин, який диктує недопустимість розбіжностей у правовому регулюванні акціонерних відносин за участю держави. Правові норми, що регулюють відносини в АТ, мають поєднувати приватні і публічні інтереси, передбачати міру адекватного втручання держави у приватні відносини і забезпечувати реалізацію та захист прав акціонерів.

5. Здійснено новий підхід до визначення майнових, організаційних та немайнових суб’єктивних прав учасників акціонерних правовідносин через доведення їх взаємопов’язаності та реалізації на всіх стадіях правовідносин.

6. Ретельно досліджений суб’єктний склад акціонерних правовідносин, який практично за своєю сутністю залишається незмінним — це засновники і передплатники, які після державної реєстрації АТ стають його акціонерами. Але виникає і новий суб’єкт цих правовідносин — АТ, вищий орган якого становлять загальні збори акціонерів.

7. Вперше пропонується розуміння правовідносин по створенню АТ як системи волевиявлень, що складаються з: а) договору між засновниками, який є підставою для передплати на акції; б) оголошення передплати на акції як односторонньої угоди, що виражає волю засновників про її проведення; в) односторонніх договорів засновників з кожним із передплатників, спрямованих на виникнення в останніх права на участь в установчих зборах (а не на придбання акцій); г) участі в установчих зборах як багатосторонньої угоди між засновниками і передплатниками.

8. Пропонується новий підхід щодо правового регулювання процесу заснування АТ шляхом розповсюдження всіх акцій між засновниками з подальшим відкритим продажем акцій зареєстрованого АТ. Обґрунтовується необхідність обмеження строку дії договору між засновниками державною реєстрацією АТ.

9. Здійснено детальний аналіз правовідносин між АТ і акціонерами, їх обумовленість правом власності останніх на акції, які є об’єктом акціонерних правовідносин. Акції становлять певні права, що мають майнову цінність, а також немайнові права, що випливають з цього. Майновими правами з акцій є права: а) на участь у формуванні статутного фонду АТ через оплату вартості передплачених (придбаних) акцій; б) на дивіденди; в) на одержання коштів від продажу майна ліквідованого АТ; г) переважної купівлі знов випущених акцій; ґ) на викуп акцій. Немайновими правами з акцій є права: а) на участь у загальних зборах акціонерів і б) на інформацію про діяльність АТ.

10. По-новому розкривається сутність права на дивіденд з розкриттям його подвійної природи, бо воно існує як в акціонер-них правовідносинах, так і в зобов’язальних. Зобов’язальне право на дивіденд є правом акціонера вимагати його виплати, яке виникає у власників простих акцій після прийняття загальними зборами рішення про це, а у власників привілейованих акцій — незалежно від цього.

12. На відміну від раніш висловлених суджень виникнення статусу акціонера пропонується пов’язувати з набуттям права власності на акцію і обумовлювати моментом здійснення відповідного запису в реєстрі.

13. По-новому розглядається охорона прав акціонерів, яка досягається врегулюванням забезпечення їх участі у загальних зборах, механізму укладення значних угод, цивільно-правової відповідальності посадових осіб АТ та вчинення акціонерами позовів до них і його кредиторів.

У разі недодержання порядку створення АТ, його реорганізації чи додаткового випуску акцій, невідповідності його установчих документів вимогам закону має бути встановлено обов’язок АТ привести своє правове становище у відповідність із законодавством без ліквідації АТ.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в можливості їх використання при розробці акціонерного законодавства України, зокрема законів про АТ, управління об’єктами права державної власності, у подальшому вдосконаленні законів про цінні папери, підприємництво, власність та інших законодавчих актів. Матеріали наукової роботи можуть бути застосовані також при підготовці підручників, курсів лекцій та навчаль-них посібників для студентів юридичних вищих навчальних закладів. Положення дисертації можуть слугувати для подальшого наукового дослідження цивільних, акціонерних і корпоративних правовідносин, правового становища юридичних осіб, цінних паперів. Зроблені висновки сприятимуть вирішенню спорів судовими органами і можуть бути корисними у практичній діяльності Державної комісії України по цінним паперам і фондовому ринку.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійним науковим дослідженням, виконаним авторкою особисто. У процесі роботи використовувалися законодавчі та інші нормативно-правові акти органів державної влади України, міжнародно-правові документи, законодавство інших держав, опублікована та неопублікована судова і арбітражна практика, матеріали Державної комісії України по цінним паперам і фондовому ринку.

Апробація результатів дослідження. Результати проведеного дослідження обговорювалися на засіданні кафедри цивільного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (2000 р.). Основні положення і висновки цієї наукової роботи були викладені на багатьох науково-практичних конференціях, семінарах, “круглих столах”, а саме: “Проблеми розвитку цивільного законодавства та методологія викладання цивільно-правових дисциплін” (Харків, 1993), “Правова держава Україна: Проблеми, перспективи розвитку” (Харків, 1995), “Проблеми права колективної власності” (Київ, 1996), “Права лю-дини як основа суб’єктивних цивільних прав” (Харків, 1998), “Законодавче регулювання ринку похідних цінних паперів в Україні” (Київ, 1998), “Обговорення проекту Закону України “Про акцiонернi товариства” (Київ, 1998), “Міжнародний досвід функціонування ринку цінних паперів і захисту прав інвесторів” (Торонто, Канада, 1998), “Управління державною власністю: правові рамки та досвід інших країн” (Київ, 1999), “Проблеми удосконалення цивільного законодавства України” (Харків, 1999), “Проблеми корпоратив-них правовідносин і корпоративного управління” (Харків, 2000).

Окремі пропозиції, що містяться в науковому дослідженні, були сформульовані і подані в робо-чі групи з розробки проектів законів “Про акціонерні товариства”, “Про управління об’єктами права державної власності”, “Про регулювання випуску та обігу похідних цінних паперів”.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження, опубліковані в монографії “Акционерные общества: корпоративные правоотношения” (Харьков: Право, 1998.-256 с.), використано в науково-практичних коментарях до законів України “Про підприємництво”, “Про власність”, “Про підприємства в Україні”, “Про оренду державного і комунального майна”, Арбітражно-процесуального кодексу України, а також при підготовці підручника “Цивільне право України. Частина перша” (розділ “Право власності”).

Всього за даною тематикою опубліковано 23 роботи обсягом близько 26 друк. арк., з них одна монографія, 22 статті у провідних фахових виданнях. Усі роботи виконані згідно з вимогами, що ставляться ВАК України.

Структура роботи обумовлена метою і предметом дослідження. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, які поділені на 11 підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації — 390 сторінок, з них основного тексту 347 сторінок. Кількість використаних джерел — 418.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначаються його мета і задачі, об’єкт і предмет, вказується на його методологію, формулюються теоретичне і практичне значення основних положень дисертації, її наукова новизна, ступінь апробації та список публікацій з проблем дисертаційного дослідження.

Розділ 1 “Теоретичні проблеми акціонерних правовідносин” складається з двох підрозділів і присвячений загальнотеоретичним проблемам цивільних правовідносин взагалі і акціонерних правовідносин зокрема.

У підрозділі 1.1. акціонерні правовідносини характеризуються через загальні властивості цивільних правовідносин, що і дозволяє виявити їх певні особливості. Враховуючи безпосередній зв’язок акціонерних правовідносин з поняттям акціонерного права в об’єктивному розумінні, в дисертації приділяється увага місцю акціонерного права в системі права і системі законодавства. Розв’язання цього питання базується на з’ясуванні предмета і методу акціонерного права та співвідношення в ньому публічних і приватних засад.

Уявлення про право як сукупність ідей, норм і реальних відносин, які є елементами його структури, обумовили віднесення до сфери його регулювання трьох груп суспільних відносин: майнових, управлінських і відносин захисту. Вони не збігаються з галузями законодавства, в кожній з яких поєднуються всі ці групи відносин, що регулюються за допомогою лише двох методів: диспозитивного та імперативного. Тому припускається виходити із припущення про існування галузей законодавства, а не права, внаслідок чого термін “акціонерне право” є умовним, таким, що становить інститут цивільного законодавства.

Обґрунтовується висновок про подальший розвиток акціонерних правовідносин, предметна і певна юридична єдність яких “притягує” до себе норми інших галузей, підгалузей та інститутів законодавства — законодавства про цінні папери та їх державне регулювання, фондовий ринок, монопольну діяльность тощо, внаслідок чого неминучим є формування акціонерного права як комп-лексної галузі законодавства, що тяжіє до цивільного законодавства. В цілому ж у правовому регулюванні акціонерних відносин необхідно досягти оптимального поєднання приватних і публічних засад.

У роботі з’ясовується поняття АТ як корпоративного утворення, що і обумовлює особливості акціонерних правовідносин, які стосуються характеру їх побудови і специфіки основних елементів. Характерні для цивільних правовідносин риси в акціонерних правовідносинах набувають власної специфіки. Це проявляється в певних межах дозвільної спрямованості, оскільки законодавець жорстко врегульовує облік акцій, їх обіг, визначає перелік питань, обов’язкових для вирішення загальними зборами акціонерів. Тим самим окреслюються межі внутрішнього правового регулювання акціонерних відносин. Певною мірою умовною є рівність учасників таких правовідносин, бо нерівними є, наприклад, права власників простих і привілейованих акцій, власників великих пакетів акцій і дрібних акціонерів.

Автономія волі полягає в свободі для кожного акціонера формувати свою волю шляхом участі у роботі загальних зборів. Разом з тим винесення рішення загальними зборами можливе і всупереч волі окремих акціонерів, які голосували проти. Однак у таких випадках принцип автономії волі зберігається, оскільки акціонер, який не бажає підкоритися волі більшості, має право продати свої акції або у певних випадках вимагати їх викупу в нього.

Майнова самостійність учасників правовідносин в АТ досягається майновим відокремленням АТ від майна акціонерів з виникненням у АТ права власності на майно, внесене в оплату за акції, а у акціонерів — на акції.

Захист прав учасників акціонерних правовідносин у судовому порядку відбувається вчиненням позовів, що породжують механізми впливу на права акціонерів. Зокрема, це позови акціонерів про примушення реєстратора здійснити відповідні дії щодо реєстрації акції за певною особою, недійсності значних угод, укладених АТ при недодержанні встановленого порядку або за наявності дій правління не в інтересах АТ чи зацікавленості його членів, тощо. Такі способи захисту надають дрібним акціонерам мож-ливість реалізувати своє право на незгоду. В позовах акціонерів до АТ про вимогу викупу у них акцій в певних випадках втілюється майновий, компенсаційний характер відповідальності.

У підрозділі 1.2. роботи розкривається сутність акціонерних правовідносин, які стисло можна позначити як відносини у так званих “союзі осіб” та “союзі капіталу”. Не зважаючи на те, що АТ максимально абстраговано від особистої участі, сконцентровано на участі капіталом, відривати значення капіталу від суб’єктного субстрату АТ, в інтересах якого і було його створено, недопустимо.

Специфіка майнових відносин проявляється як у відносинах, що виникають при створенні АТ між засновниками, які укладають установчий договір, і між засновниками і передплатниками, так і відносинах власності, які включають до себе право власності АТ і право власності акціонерів на акції.

До немайнових відносин, урегульованих акціонерним правом, належать відносини, що формуються при реалізації заснов-никами, передплатниками, акціонерами свого права на участь – в установчих зборах при створенні АТ і в загальних зборах акціонерів після державної реєстрації товариства.

Майнові і немайнові відносини, які є предметом акціонерного права, найбезпосереднішим чином пов’язані між собою при неможливості встановлення первинності чи вторинності кожного. Так, за відсутності реалізації права в організаційних правовідносинах по створенню АТ не можуть виникнути майнові правовідносини по оплаті акцій, що в свою чергу впливає на виникнення майнових правовідносин по виплаті дивідендів. Останнє ж обумовлюється немайновими правовідносинами по участі в роботі загальних зборів його акціонерів.

У дисертаційному дослідженні спростовується твердження про зобов’язальний характер акціонерних правовідносин, яке будується на припущенні існування тільки речевих і зобов’язальних прав, і визначається процес зближення речевих і зобов’язальних прав, який і спостерігається в акціонерних правовідносинах.

Укладення між їх суб’єктами договорів (наприклад, між засновниками АТ, засновниками і передплатниками), не обумовлює договірну природу акціонерних правовідносин у цілому. Акціонери не можуть вважатися кредиторами АТ, і права, що надаються акцією, за своєю сутністю не є зобов’язальними. Між тим це не виключає наявності у акціонера права вимоги, що стосується його участі у загальних зборах, надання інформації. В той же час вони не мають вирішального характеру, оскільки обмежені певними випадками і є лише способом набуття акціонерами суто зобов’язальних прав, наприклад, на виплату дивідендів. Отже, однойменні права акціонера на дивіденди можуть становити зміст різних правовідносин — акціонерного і зобов’язального. Таку ж природу мають права акціонера на ліквідаційну квоту, тобто на одержання частки майна після ліквідації АТ.

Що ж до наявності договірних зобов’язань між усіма акціонерами, то при створенні АТ ще можна припустити, що засновники і передплатники об’єднують свої капітали і їх воля спрямована не тільки на придбання акцій, а й на вступ у правовідносини між собою. Придбання ж акцій на вторинному фондовому ринку не дозволяє розглядати акціонера як учасника, що приєднався до договору. На підставі цього висловлюється критичне ставлення до розуміння договірного характеру статуту АТ.

Акціонерні правовідносини є складними, трансформованими в тому розумінні, що вони становлять перетворення правовідносин, що виникли до державної реєстрації АТ. Незважаючи на зміни тих чи інших елементів їх структури, акціонерні правовідносини слід охарактеризувати як єдині етапні, такі, що розвиваються, об’єднують більш прості правовідносини, кожні з яких безпосередньо зв’язані з попередніми і обумовлені їх існуванням.

Перший їх етап становлять відносини між засновниками, підставою виникнення яких є договір. Виконуючи обов’язки з цього договору, засновники закритого АТ завершують його утворення державною реєстрацією товариства, а засновники відкритого АТ проводять передплату на акції. Тому другий етап правовідносин по створенню відкритого АТ являє собою численні правовідносини між засновниками і кожним із передплатників. Цей етап характеризується і наявністю в ньому публічних елементів по реєстрації інформації про випуск акцій.

Третій етап акціонерних правовідносин розпочинається після завершення передплати на акції. У цей час виникають як публічні правовідносини по звітуванню перед Державною комісією України з цінних паперів та фондового ринку про наслідки передплати на акції, державній реєстрації АТ і реєстрації випуску акцій, так і цивільні по скликанню і проведенню установчих зборів. Учасниками останніх будуть засновники і передплатники разом.

Четвертий етап акціонерних правовідносин становлять відносини в зареєстрованому АТ по реалізації прав акціонерів.

У розділі 2 “Структура акціонерних правовідносин” аналізуються елементи акціонерних правовідносин. Він складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. характеризуються суб’єкти акціонерних правовідносин: засновники, передплатники, акціонери та АТ.

Засновниками АТ є юридичні та фізичні особи, які ініціювали його створення і провели для цього організаційну роботу. Потребує усунення розбіжність у визначенні термінів “засновник”, “учасник”, “передплатник”, “особи, що об’єднують свою підприємницьку діяльність”, “акціонер”, “член АТ”, “володілець” чи “держатель” акцій. До державної реєстрації АТ і після такої суб’єкти акціонерних правовідносин є однаковими і всі вони стають акціонерами. До того ж з’являється ще один суб’єкт — АТ.

У дисертації визначається суперечливість підходу законодавства України стосовно заборони державним підприємствам виступати засновниками АТ, що викликано відсутністю погодженості законодавчого регулювання правового режиму державного майна в цілому, майна державних підприємств зокрема і встановленням системи державних органів, уповноважених управляти цим майном. Ураховуючи право державних підприємств на придбання акцій і фактичне ототожнення правового становища засновника і акціонера після державної реєстрації АТ, пропонується встановити можливість для них виступати засновниками з дозволу органів, уповноважених управляти державною власністю. Навпаки, вважається за необхідне встановити таку заборону для державних органів.

У дисертації наголошується на необхідності розв’язання проблем правового статусу селянських (фермерських) господарств, приватних та дочірніх підприємств, підприємств громадських організацій, який суперечливо врегульовано у чинному законодавстві. Зокрема, зазначається, що такі юридичні особи можуть виступати засновниками АТ за погодженням з власниками, або не набувають такого права згідно зі своїми установчими документами.

Встановлення заборони для окремих категорій фізичних осіб виступати засновниками АТ не обумовлене забороною здійснення ними підприємницької діяльності, якою не охоплюється засновницька діяльність.

Аналіз чинного законодавства України і акціонерних правовідносин приводить до висновку про можливість заснування АТ одним засновником, який в подальшому стає єдиним акціонером. Таке становище має місце не тільки при приватизації державного майна, а й об’єктивно може виникнути внаслідок операцій на фондовому ринку через зосередження всіх акцій у однієї особи. Тому вважається за доцільне передбачити право на створення АТ одним засновником. Обґрунтовується і потреба в обмеженні максимальної чисельності акціонерів у закритому АТ, перевищення якої вимагає його перетворення на відкрите.

АТ як суб’єкт акціонерних правовідносин розглядається через цивільно-правові категорії правоздатності і дієздатності, ознаки юридичної особи з врахуванням різних правових доктрин і теорій.

В організаційній єдності втілюється ознака володіння АТ самостійною волею через належну його організацію та управління ним. Цією ж ознакою почасти охоплюється і його існування незалежно від складу учасників (акціонерів), що також забезпечується правовим режимом майна АТ.

Відокремлене майно АТ формується шляхом випуску і розповсюдження акцій. Об’єднана власність, що виникає шляхом вкладення коштів багатьма особами через придбання ними акцій, не є їх власністю, а абстрагується створенням для них і в їх інтересах нової юридичної особи з наділенням останньої правом власності на капітал осіб, які її створили.

Самостійна майнова відповідальність в АТ досягається усуненням акціонерів від відповідальності по боргах товариства, що повинно спростовувати правило про відповідальність акціонерів за зобов’язаннями товариства в межах акцій, які їм належать. Тому, по-перше, слід говорити про ризик несення ними збитків, пов’язаних із діяльністю АТ, а по-друге, виключити можливість притягнення до відповідальності акціонерів по зобов’язаннях АТ за умов неповної сплати ними вартості акцій, оскільки акціонер має власне зобов’язання по оплаті вартості акцій, завдяки чому він вважається зобов’язаною особою перед АТ, а не його кредиторами.

Виступ АТ у цивільному обороті від свого імені забезпечується функціонуванням його органів. У дисертації з’ясовується співвідношення понять органу юридичної особи і представництва через правову природу правовідносин між органом і АТ (внут-рішні правовідносини) і дій органу АТ зовні (зовнішні правовідносини). Зазначені правовідносини тісно пов’язані між собою і майже всі характеристики дій органів АТ та представників збігаються, внаслідок чого можливе розуміння дій виконавчих органів АТ як його представників або довірених осіб. Такий підхід сприятиме і встановленню цивільно-правової відповідальності посадових осіб АТ за наслідки укладення ними угод не в інтересах товариства або за межами їх компетенції. При цьому доцільно ще передбачити окремі норми в законі про АТ, ніж встановлювати правило про поширення на них дії норм про представництво.

Питання об’єктів акціонерних правовідносин досліджуються у підрозділі 2.2. Оскільки акціонерні правовідносини розвиваються, проходячи різні стадії, у кожної з них є свій об’єкт. Так, до державної реєстрації та повної сплати вартості акцій останніх ще не існує, а правовідносини вже виникають. На цих стадіях об’єктами правовідносин виступають дії зобов’язаних суб’єктів — засновників по проведенню передплати на акції, оплаті їх вартості, скликанню установчих зборів та державної реєстрації АТ. З появою акцій вони стають об’єктом акціонерних правовідносин. Дослідження правової природи акцій приводить до висновку про те, що форма їх випуску не впливає на сутність правовідносин, а є лише “поданням” закріплених у ній прав. Отже, акції, випущені як в документарній, так і бездокументарній формі, є правами і тому об’єктом прав акціонера є права, що надаються акцією і реалізуються у правовідносинах за його участю.

Аналіз акції, тобто, втілених в неї прав, здійснюється через розгляд правомочностей по володінню, користуванню і розпорядженню нею, виходячи з її функцій, взаємовідносин між особою, яка її випустила, та її власником. Висловлюється ставлення до розуміння акції як інвестиційного, корпоративного або пайового цінного паперу. Надається її характеристика як: а) титулу власності; б) підстави виникнення прав, що випливають із власності на акцію; в) документа, що підтверджує відносини з АТ; г) документа, що надає право на одержання частки прибутку АТ; ґ) інструмента ринку капіталів (оборотний документ).

У підрозділі 2.3. аналізується зміст акціонерних правовідносин на кожній стадії їх розгортання, тобто визначаються суб’єктивні права їх учасників, які в законодавстві України іменуються корпоративними правами.

Правами і обов’язками засновників є: а) повідомлення про намір створити АТ через засоби масової інформації; б) проведення передплати на акції; в) відкриття тимчасового розрахункового рахунку для зарахування сум, що надійшли від передплатників; г) прийняття коштів в оплату акцій; ґ) забезпечення цілісності майнових внесків; д) розробка проекту статуту АТ, що підлягає затвердженню установчими зборами; е) скликання установчих зборів і державна реєстрація АТ.

При реалізації цих обов’язків засновники мають і певні права, зокрема на: а) взаємну інформацію про діяльність кожного і всіх разом; б) участь в управлінні спільними справами; в) спільну часткову власність на майно, яке ними внесено в оплату акцій, до державної реєстрації АТ; г) припинення договірних відносин з іншими засновниками до державної реєстрації АТ в порядку і на умовах, передбачених у договорі між ними; г) наділення кого-небудь із них повноваженнями по представництву інтересів перед третіми особами.

Крім прав та обов’язків, засновники мають пільги суто особистого характеру, які не переходять до набувачів акцій при відчуженні їх засновниками. Ці пільги визначаються не акціями, а діяльністю засновників по створенню АТ, встановлюються установчими зборами і забезпечуються АТ, а не самими засновниками або передплатниками. Якщо з будь-яких причин державна реєстрація АТ не відбудеться, засновники пільг не набувають. Щоб запобігти зловживанням з боку засновників, пропонується фіксація в статуті АТ пільг засновників, а також їх винагороди.

Передплатники мають право вимоги від засновників, а останні повинні забезпечити: а) видачу письмового зобов’язання про продаж відповідної кількості акцій за умов внесення передплатниками 10% вартості акцій, а при внесенні 30% — видачу тимчасового свідоцтва; б) участь в установчих зборах; в) повернення їм коштів, внесених в оплату акцій, у разі визнання АТ таким, що не відбулося.

Права засновників у правовідносинах із передплатниками не вбачаються, крім права відхилити зайву передплату ще до проведення установчих зборів. У цьому разі передплатники не набувають прав на участь в установчих зборах, але у них виникає право вимагати повернення внесених ними коштів.

Якщо згадані вище права передплатників були обумовлені їх правовідносинами із засновниками, то з моменту скликання установчих зборів їх права вже не залежать від засновників, з обов’язками яких вони вже не зв’язані (крім обов’язку по поверненню внесених коштів у разі визнання АТ таким, що не відбулося). Передплатники мають право на участь в установчих зборах, право голосувати, обирати і бути обраними до органів АТ. Ці права вони мають як “немов би акціонери” (потен-ційні акціонери).

З наведеного випливає, що особи, які передплатили акції, не мають ніяких обов’язків і у засновників відсутні права вимоги до них. Тому передплатники є управомоченими особами, а засновники — зобов’язаними.

Правовідносини по реалізації прав акціонерів, наданих їм акціями, є односторонніми, оскільки акція акумулює тільки право однієї сторони — її власника, якому кореспондує обов’язок АТ.

У правовідносинах акція сприймається як річ, об’єкт права власності, яке, будучи правом суб’єктивним, включає до себе як повноваження на власні дії, право вимоги, право на захист, так і правомочності володіння, користування і розпорядження.

Право володіння акціями хоч і пов’язане з формою їх випуску — документарною або бездокументарною, але цей факт не впливає на обсяг прав акціонера, що ними надаються. Право користування акціями фактично означає реалізацію прав акціонера, а право розпорядження, крім свого звичайного наслідку — припинення права власності на них — пов’язане з переходом втілених в акцію прав до іншої особи. В дисертації відмова від розуміння відповідних правовідносин як відступлення прав вимоги (цесії) пов’язана з обґрунтуванням відсутності зобов’язального характеру прав акціонера, що не допускає і передачі права вимоги (те, що уступається право, сумнівів не викликає).

Категоричним спростуванням цесії при переході права власності на акцію є викуп АТ своїх акцій у акціонерів, який за наявності договірних правовідносин між акціонером і АТ припинив би зобов’язання між ними злиттям боржника і кредитора в одній особі. При викупі ж акцій товариством правовідносини не припиняються, тому що протягом року такі акції АТ може реалізувати. Відсутність цесії при викупі товариством акцій АТ доводиться ще й тим, що не відбувається ніякої уступки прав, оскільки АТ не набуває прав з акції — ні права голосу, ні права на дивіденди та ін.

Право на нарахований дивіденд, як зобов’язальне право є відносно самостійним, і тому можна говорити про його відступлення, більш того — без передачі права власності на акцію.

У дисертації заперечується ототожнення права на розпорядження акціями з правом на вихід із товариства; розпорядження акціями закритих АТ тільки реалізацією їх іншим акціонерам або самому товариству; неможливість встановлення статутом закритого АТ заборон на відчуження акцій. Вважається припустимим встановлення в статуті такого АТ правила про переважне придбання товариством або його акціонерами відчужуваних акцій із зазначенням у законі наслідків його недодержання у вигляді переведення по суду прав покупця акцій на акціонерів чи на само АТ.

Важливого значення набуває і право на викуп акцій АТ, яке повинні мати будь-які акціонери, незгодні з прийняттям рішення загальними зборами про: а) укладення угоди або декількох взаємопов’язаних угод щодо відчуження майна (необоротних активів) АТ та здійснення операцій з борговими вимогами та зобов’язаннями, якщо на момент укладення відповідної угоди балансова вартість таких активів або зобов’язань перевищує пев-ну суму, встановлену законом; б) реорганізацію АТ.

Концентрованим виразом прав з акції є право на участь, яке не залежить ні від особи акціонера, ні від порядку виникнення в нього прав на акції, ні від волі АТ. Це право носить як майновий, так і немайновий характер. Майновими правами акціонера є: прийняття ним участі у формуванні статутного фонду АТ шляхом оплати вартості передплачених (придбаних) акцій і розподілі прибутку АТ за результатами господарського року (право на дивіденди); одержання коштів від продажу майна ліквідованого АТ; переважне придбання знов випущених акцій; викуп акцій за певних умов. Немайнові права акціонера — це право на управління справами АТ і право на інформацію про його діяльність. Акціонер не має якихось обов’язків, що випливають із акції.

Розділ 3 “Динаміка акціонерних правовідносин” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. характеризується договір між засновниками АТ як різновид договору про спільну діяльність, що відрізняється від установчого договору, який укладається при утворенні інших господарських товариств. Договір між засновниками АТ діє до державної реєстрації останнього, хоча на етапі діяльності установчих зборів засновники вже не реалізують свої повноваження. Між тим зберігається імовірність невиникнення АТ з тих чи інших причин, і засновники зобов’язані повернути в установлені строки оплачені передплатниками кошти. Договір між засновниками АТ не повинен вважатися його установчим документом.

Оголошення передплати на акції розуміється як одностороння угода, що виражає волю засновників про її проведення. Аналіз найрізноманітніших підходів щодо правовідносин між засновниками і передплатниками через різні види двосторонніх договорів (купівлі-продажу, міни, доручення, комісії), зобов’язання з численністю осіб, на користь третіх осіб, уступки права вимоги і переведення боргу та ін., дозволив дійти до висновку про їх неприйнятність. Ці правовідносини є односторонніми, в яких обов’язки засновників спрямовані на виникнення у передплатників права на участь в установчих зборах, а не на придбання акцій. Тому не можна говорити про договірні зв’язки щодо купівлі-продажу акцій між розглядуваними суб’єктами.

Утворення АТ завершує участь в установчих зборах як багатостороння угода між засновниками і передплатниками, наслідком якої має бути прийняття статуту АТ. При цьому зазначаються численні невідповідності цих правовідносин звичайній багатосторонній угоді, зокрема ті, що стосуються порядку прийняття рішень установчими зборами. Правовідносини з участі в установчих зборах не випливають із відносин кожного з передплатників із засновниками, які не могли б зобов’язатися щодо цього перед передплатниками.

Таким чином, в цьому підрозділі ще раз доводиться достатність договірних відносин для створення АТ. До