Львівський національний університет

імені Івана Франка

СИРОТА ЛІЛІЯ БОГДАНІВНА

УДК 821.161.2’02“19”(092 Митуса)

ЛІТЕРАТУРНА ГРУПА “МИТУСА”

В ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКОМУ

ЛІТЕРАТУРНОМУ ПРОЦЕСІ 1920-х рр.

10.01.01 – українська література

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

ЛЬВІВ – 2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі української літератури Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Ільницький Микола Миколайович,

Львівський національний університет

імені Івана Франка,

професор кафедри української

літератури ім. М.Возняка

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Мельничук Богдан Іванович,

Чернівецький державний університет

ім. Ю.Федьковича, завідувач

кафедри української літератури

кандидат філологічних наук

Піхманець Роман Володимирович,

Прикарпатський університет

ім. В.Стефаника,

доцент кафедри української літератури

Провідна установа: Дрогобицький державний педагогічний університет ім. І.Я.Франка

Міністерства освіти і науки України, кафедра української літератури м. Дрогобич, Львівська область

Захист відбудеться 31 жовтня 2000 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.35.051.06 у Львівському національ-ному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Університетська, 1.

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (79005, м.Львів, вул. Драгоманова, 5).

Автореферат розісланий 30 вересня 2000 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради,

кандидат філологічних наук, доцент З.М.Терлак

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Український літературний модернізм складався так, що в певні періоди зазнавали піднесення одні течії, паралельно зароджувалися інші, забезпечуючи можли-вості творчих пошуків. Виходячи з положення, що модернізм – складна естетична система, вважаємо актуальною проблему вивчення його на всіх етапах розвитку і у всіх відгалуженнях. Деякі дослідники виявляли посилений інтерес до тих явищ, котрі стосуються вузлових проблем літературного процесу, а також до постатей, що репрезентують найвищі досягнення певного періоду. Тим часом, поза увагою залишалися явища і події, які хоч і не були визначальними, та все ж відігравали певну роль в активізації літературного життя. Це особливо стосується літературного процесу початку 20-х рр. ХХ ст. Можна стверджувати, що діяльність львівської групи “Митуса”, яка становить важливий епізод українського модерністського руху, не представлена в історії української літератури з достатньою повнотою, не посіла того місця, на яке заслуговує. Імена її учасників (Р.Купчинський, О.Бабій, Ю.Шкрумеляк) донедавна замовчувалися, крім хіба що В.Бобинського. Отже, актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю всебічно розкрити літературно-критичну і поетичну спадщину митусівців, простежити діяльність їх групи, її зв’язок із загальноєвропейським літературним рухом, показати вклад у роз-ви-ток українського модернізму. Це визначає предмет дослідження.

Об’єктом наукової роботи є творчість учасників літературної групи “Митуса”: поетичні твори (опубліковані і рукописні), літературно-критичні статті і рецензії. До аналізу залучаємо факти суспільного та культурного життя Західної України того часу, необхідні для з’ясування мистецької орієнтації групи.

Стан дослідження теми. Група “Митуса” як літературно-мистецьке явище досі не стала об’єктом такого глибокого наукового аналізу, як, приміром, “Молода Муза”, “Українська Хата” чи “Празька школа”. Літературна діяльність “Митуси” вив-ча-лася в Україні і поза її межами у контексті історії українського модернізму, зокрема західноукраїнського.

Можна виділити кілька етапів у підході до творчості представників цієї групи. Учасники тогочасного літературного процесу (О.Бабій, В.Дорошенко, К.Лавринович (К.Поліщук), Меріям (Г.Лужницький), А.Павлюк та ін.) вбачали у ній розклад символізму, формування літератури з “новими слова-ми і кличами”, “міцними барвами”, “з великим запасом сил” Бабій О. Літературні журнали в 1922-23 рр. // Літературно-Науковий Вістник [далі ЛНВ]. – 1923. – Кн.7. – С.271-272; Дорошенко В. Найновіша література й видавництва в 1922 р. // Громадський вістник. – 1923. – Ч.12. – С.3; Лаврінович К. Сучасна українська поезія в Галичині // Наш світ. – 1925. – Ч.1. – С.5-6; Сонцецвіт В. Галицьке молоде міщанство // Шляхи мистецтва. – 1922. – Ч.2. – С.56-57; Меріям. Нарис сучасної галицької поезії // ЛНВ. – 1925. – Кн. 9. – С.71-72; Павлюк А. Нова українська поезія // Стерні. – 1922. – № 1. – С.84-121..

Другим етапом вивчення групи були 1930-ті роки. Студії велися над стилем письменників, ширше аналізувалося літературне життя 1920-х рр., називалися домінанти у течіях, напрямах. У статтяхБ.-І.Антонича, Я.Гординського, Є.-Ю.Пеленського, Ф.Яку-бовсь-ко-го здійснено спроби розмежування українського модернізму на окремі течії, показано вплив символізму на творчість митусівців, встановлено тенденцію до вичерпаності цієї течії. Однією з рис тогочасної літератури критики вважали синтетизм – творення нового стилю, зокрема на основі символізму Антонич Б.-І. Поезія по цей бік барикади / пер. з польс. М.Ільницького // Дзвін. – 1990. – № 5. – С.114-116; Якубовський Ф. Шляхи української поезії // Антологія української поезії / Упор. В.Атаманюк, Є.Плужник, Ф.Якубовський. – К.: Книгоспілка, 1934. – С.IV-XI; Якубський Б. Поезія критичної доби // Галицька та буковинська поезія ХХ віку / Вибір і ст. Б.Якубського. – Х.-К.: Книгоспілка, 1930. – С.55; Гординський Я. Літературна критика підсовєтської України. – Л.-К., 1939. – С.13; Пеленський Є.-Ю. Українські поети 20-х рр. // Антологія сучасної української поезії: Поети 20-х років. – Львів: Рідна школа, 1936. – С.8, 9, 13.. У контексті аналізу художнього процесу розглядалася творчість “Митуси”, визначався її внесок в український символізм Гнатишак М. Нова українська лірика на тлі західноєвропейської модерної поезії. – Львів: Бібліотека “Дзвонів”, 1934. – С.14-15..

З середини 30-х до кінця 80-х років у підрадянській Україні імена митусівців побіжно згадувалися в зв’язку з вивченням віршів В.Бобинського у статтях С.Трофимука, М.Дубини, Б.Тур-ганова Трофимук С.М. Революційна поезія Західної України (1917-1939). – Львів: ЛДУ ім. І.Франка, 1970. – 246 с.; Бобинський В. Вибране / Упор., вступ. ст. С.Трофимука. – К.: Держлітвидав, 1989. – 227 с.; Бобинський В. Избранное. Пер. с укр. / Сост., ред. пер. и вступ. ст. Б.А.Турганова. – М.: Художественная литература, 1975. – 255 с.; Бобинський В. Гість з ночі: Поезія. Проза. Публіцистика. Літературна критика. Переклади /Упор., авт. вст. ст. М.Дубина. – К.: Дніпро, 1990. – 624 с..

Зате ширше студіювання феномену “Митуси” велося за кордо-ном. Завдяки науковим працям Ю.Лавріненка, Яра Славу-тича, Ю.Шереха, М.Неврлого, Р.Олійника-Рахманного та інших ця літера-тур-на група не стала забутим явищем. Дослідники віднахо-дили глибокі сліди символізму у її творчості, визначили 1920-і рр. як “перехідний клімат доби”, період перших стадій кристалізації Неврлий М. Українська радянська поезія 1920-х рр.: Мікропортрети в художніх стилях і напрямах. – К.: Вища школа, 1991. – С.91; Шерех Ю. Стилі сучасної української літератури на еміграції // Шерех Ю. Не для дітей: Літературно-критичні статті і есеї. – Нью-Йорк, 1964. – С.191; Лавріненко Ю. Розстріляне відродження: Антологія 1917-1933 рр. – Мюнхен, 1959. – С.16, 248; Олійник-Рахманний Р. Літературно-ідеологічні напрямки в Західній Україні (1919-1939). – К.: Четверна хвиля, 1999. – С.22..

Новим етапом у вивченні літературної групи “Митуса” стали праці М.Ільницького і Т.Салиги. Автори розглядають явища західно-українського літературного життя як невід’ємну частину загальноукраїнського процесу, підкреслюючи його “двоколій-ність”, інваріантність. Аналізуючи творчість В.Бобинського, О.Ба-бія, Р.Купчинського, Ю.Шкрумеляка як представників стрі-лець-кої поезії, згодом зорієнтованих на поетику символізму київського зразку, дослідники виділяють два джерела символізму “Митуси” – “Молоду Музу” і “Музагет” Ільницький М. Західноукраїнська та еміграційна поезія 20-30-х рр. ХХ ст. – К.: Знання, 1992. – С.4-12; Ільницький М. Від “Молодої Музи” до “Празької школи”. – Львів, 1995. – С.101-132; Салига Т. Імператив (Літературознавчі статті, критика, публіцистика). – Львів: Світ, 1997. – С.15-25, 99-108.. Їх метою було дати ана-ліз футу-ризму, символізму, неокласицизму, імпресіонізму, показати спорід-неність світоглядних і стильових рис творчості письменників Західної України, Наддніпрянщини та еміграції, окреслити важливі тенденції “крізь призму найпомітніших творчих індивідуальнос-тей” Ільницький М. Від “Молодої Музи” до “Празької школи”.– Львів, 1995.– С.4.. Крім цього, вони виявили і ввели у науковий обіг багато нових фактів. Все це дозволило їм переоцінити події і явища модернізму, показати особливість естетичної позиції “Митуси”, акцентувати увагу на філософській та народнопісенній основі їх творчості, ствердити (зокрема у статтях Т.Салиги) попри доміну-вання символізму, риси імпресіонізму, неоромантизму тощо.

Останнім часом творчість митусівців досліджували І.Гущак та О.Астаф’єв, які їх поезію пов’язали з новим етапом української літератури ХХ ст., зокрема пошуками еміграції Гущак І. Плеяда заборонена, призабута. – Львів, 1998. – С.185; Астаф’єв О. Лірика української еміграції: Еволюція стильових систем. – К., 1998. – С.73-75..

Зв’язок роботи з науковими програмами. Дисертація викону-валась як складова частина теми “Література Західної України в системі ідей національно-культурного відродження”, над якою у 1994-1996 рр. працював колектив відділу української літератури Інституту українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України.

Метою роботи є здійснити цілісний аналіз творчості представ-ників літературної групи “Митуса”, осмислити її вклад у західно-український художній процес 20-х рр. ХХ ст.

Комплексне дослідження феномену групи передбачає вирі-шення таких завдань:

·

· вивчити її діяльність, з’ясувати причини розпаду;

· розкрити специфіку модерністського дискурсу митусівців;

· окреслити риси індивідуального стилю учасників групи (В.Бобинського, Р.Купчинського, О.Бабія, Ю.Шкрумеляка);

· визначити внесок групи в розвиток західноукраїнського модернізму і українського загалом.

Теоретико-методологічну основу роботи складають праці С.Павличко, Т.Гундорової, М.Жулинського, В.Моренця, Ю.Кова-лі-ва, у яких комплексно проаналізовано явище українського мо-дер-нізму. Важливою основою вивчення літературної групи “Миту-са” стали книги зарубіжних вчених про специфіку перехідних ета-пів розвитку літератури, зокрема і післясимволістського (Р.Под-жіол-лі, А.Барре, Р.Лікова). Дослідження проведене за допомогою формального, системно-типологічного та історико-порівняльного методів, оскільки спільна естетична орієнтація стала базою згуртування і вирізнення “Митуси”.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона є першою спробою цілісного аналізу літературної групи “Митуса”. Творчість В.Бобинського, Р.Купчинського, О.Бабія, Ю.Шкрумеляка розгля-даєть-ся з позиції їх місця і ролі в західноукраїнському художньому процесі, а також в загальноукраїнському модерністському русі. Дисертантка звертає увагу не лише на риси символізму, які вже висвітлювалися у наукових роботах, але й виділяє нові ознаки, що відповідали тогочасній авангардній орієнтації літератури. Наше дослідження стверджує спрямованість групи на вихід із символістської художньої системи шляхом її подальшого розвитку, переростання в нове естетичне явище.

У науковий обіг вперше введена рукописна збірка Р.Куп-чинського “Село”. Виявлено твори В.Бобинського, які не ввійшли до останнього найповнішого (1990 р.) видання його поезій, статей, перекладів. Досліджено невідомі сторінки біографій митусівців, розширено хронологічні рамки існування групи.

Джерелами дослідження були опубліковані твори та художні тексти, їх варіанти, рецензії, епістолярія, спогади представників групи, виявлені дисертанткою у відділі рукописів ЛНБ ім. В. Сте-фа-ника НАН України, Державному архіві Львівської області, Центральному державному історичному архіві України у Львові.

Практичне значення дисертації полягає у розширенні знань про західноукраїнський літературний процес 20-х рр. XX ст. Резуль-тати дослідження можуть бути використані у викладанні спец-курсів та спецсемінарів у вузах, написанні розділів підручників для вищої школи.

Апробація дослідження здійснена при обговоренні дисертації на засіданні відділу української літератури Інституту українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України. Головні її положення лягли в основу доповідей та повідомлень на Шостій, Восьмій та Десятій сесіях НТШ (Львів, 1995, 1997, 1999), Звітної наукової конференції Львівського національного університету ім. І.Франка за 1998 р., Міжнародних конференцій: “Рукописна україніка у фондах Львівсь-кої наукової бібліотеки ім. В.Стефаника та проблеми створення інформаційного банку даних (Львів, 1996), “Українсько-польські відносини в Галичині у XX ст.” (Івано-Франківськ, 1997), “Українська філологія: школи, постаті, проблеми” (Львів, 1998). Результати дисертації опубліковано у 7 статтях.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, 4 розділів, висновків, списку використаних джерел (298 позицій). Повний обсяг роботи 165 с.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, розкрито стан її наукового вивчення, сформульовані мета, зав-дання, окреслені теоретико-методологічна база, новизна і практич-не значення.

Перший розділ “Літературна група “Митуса” як організатор культурного життя в Західній Україні 1920-х рр.” складається з трьох підрозділів, у яких показано етапи формування львівської групи і діяльність її представників (1.1), охарактеризовано оточення, яке сприяло реалізації творчих планів поетів. Зокрема досліджено їх зв’язки з українською еміграцією у Польщі і Чехословаччині (літературно-мистецьким товариством “Сонце-цвіт” (Тарнів), М.Вороним, А.Павлюком, М.Обідним), митцями з Наддніпрянщини, що переїхали до Львова (П.Ковжуном, К.Полі-щуком, Г.Орлівною), місцевою інтелігенцією (Л.Лепким, М.Матії-вим-Мельником, В.Софронівим-Левицьким) (1.2). Крім цього, у розділі розкрито причини занепаду групи, проаналізована діяльність представників після її розпаду (1.3).

У цій частині дисертації показано, що виразна націозорієнто-ваність львівських митців була зумовлена патріотичним підне-сенням періоду визвольних змагань українського народу. Спільно пройдені життєві дороги визначили їх ідейно-естетичні переко-нання, вплинули на вибір художніх орієнтирів, пришвидшили утворення групи. Творчість поетів розпочалася в час розгортання стрілецького руху. В.Бобинський, Р.Купчинський, О.Бабій, Ю.Шкрумеляк брали активну участь у воєнних походах, разом з іншими січовими стрільцями створили “Артистичну горстку” при Пресовій Кватирі, зокрема групу піснярів. Миколаїв, Борщів, Стрий, Тернопіль, Кам’янець-Подільський, Староконстянтинів та інші містечка України на деякий час стали центрами культурної праці українських військовиків, серед яких були львівські поети. Вони видавали журнали “Шляхи”, “Червона калина”, газети “Стрі-лець”, “Стрілецька думка”, стрілецькі календарі і кален-дарі “Просвіти”, укладали антології творів, співаники, публі-кували власні книги.

Перебування у Кам’янці-Подільському і Києві у 1918-1920 рр. В.Бобинського, Р.Купчинського, О.Бабія і Ю.Шкрумеляка сприяло їх творчому зростанню завдяки ознайомленню з досягненнями “Музагету”. В утворенні львівського угруповання велику роль відіграв переїзд київських митців до Львова у 1920-1921 рр., які взяли активну участь у піднесенні культурного життя Західної України.

Про виникнення у 1921 р. літературної групи “Митуса”, до якої увійшли В.Бобинський, Р.Купчинський, О.Бабій і Ю.Шкрумеляк, засвідчили літературні вечори, благодійні заходи. Як відзначали тогочасні журнали “Поступ” і “Шляхи мистецтва”, вони викли-кали резонанс серед громадськості. Захоплення митусівців ідеями німецького експресіонізму, символізму “Музагету”, власні модер-ністські спроби стали тією платформою, на якій базувалася їх світоглядно-естетична програма.

Новостворена група літераторів гуртувала навколо себе місцеву та еміграційну інтелігенцію. Її представники підтримували творчі починання і тих поетів, що були прихильниками інших естетичних орієнтацій. Наприклад, на вечорах “Митуси” часто виступав футурист Л.Лепкий. Із групою також активно співпрацювали графік П.Ковжун, актори театру “Українська Бесіда”, тогочасна творчість яких увиразнила трансформацію художніх традицій у модерне мистецтво.

Як засвідчують відгуки преси та архівні матеріали початку
20-х рр. XX ст., група вела активну популяризаторську та видав-ничу діяльність. Поява літературно-мистецького журналу “Митуса” ствердила, що молоді поети поставили своєю метою озна-йо-мити читачів з новими європейськими течіями. Крім публікацій художніх творів, часопис також висвітлював основні лінії розвитку тогочасної музики, скульптури, графіки, утвер-джуючи усвідом-лення національної культури як цілісності.

В Україні і поза її межами літературна група “Митуса” стала знаною завдяки позитивним відгукам на вихід її журналу Б.Леп-кого, Л.Білецького, М.Вороного та інших.

Окрема частина першого розділу присвячена з’ясуванню при-чин занепаду цього об’єднання. Крім зовнішніх факторів, не залежних від групи: закінчення навчального семестру в Укра-їнському таємному університеті, від’їзд більшості студентів на літні канікули – були й внутрішні. В.Бобинський виділяв такі: “замало розмаху було …, щоб зробити революцію в мистецтві”, “різниці у власних поглядах … на шляхи й завдання митця”, поява “Літературно-Наукового Вістника” Бобинський В. Гість з ночі. – С.451.. Отже, тривалість існування групи значно залежала від творчої реалізації висуненої теоретико-естетичної програми. Ця літературна група була організована в час суспільно-громадської та культурної активності населення, стверджувала в літературі нові ідеї, що викликало інтерес до неї. Однак передруки обмежували діапазон її пошуків. Останній мистецький захід журналу “Митуса” – літературний вечір В.Бобинського, що відбувся 5 листопада 1922 року, – засвідчив спад інтересу до групи. Тогочасна критика відзначила захоплення поета більшовицькими гаслами, що відштовхнуло прихильників від “Митуси”. Поява у 1922 р. “Літературно-Наукового Вістника” також сприяла розмежуванню митусівців. Цей журнал формував духовне життя краю у напрямі утвердження ідей націоналізму, що імпонувало широкій громадськості, особливо молодому поколін-ню галичан.

Другий розділ “Філософсько-стильовий контекст творчості “Митуси” присвячений з’ясуванню естетичних засад групи. Розділ складається з трьох підрозділів, у яких проаналізовано світоглядну позицію митусівців (2.1), розкрито їх естетико-стильові зацікавлен-ня (2.2), простежено зв’язок з європейськими літературними напрямами і течіями (2.3).

Важливим джерелом художньої свідомості представників “Митуси” була українська філософсько-естетична традиція, яка стала основою для формування їх націозорієнтованої позиції. В.Бобинський, О.Бабій плідно розвивали ідеї, які започаткували Г.Сковорода, Т.Шевченко, П.Юркевич – “сродність” з природою, краєм, емоційно-вольове начало духу, серце як основа невичерп-ності індивідуального. Ці положення у 1920-ті роки насамперед були підпорядковані новому розв’язанню співвідношення традиції і новаторства, національного і загальнолюдського.

Частину другого розділу відведено з’ясуванню впливу на творчість поетів “Митуси” філософії віталізму, зокрема ранньої праці Ф.Ніцше “Народження трагедії або Еллінство та песимізм”. Цей вплив значною мірою був зумовлений подіями визвольної війни українського народу і її поразкою. У цьому духовному контексті звернення митусівців до творів Ф.Ніцше розглядаємо як філософську базу для формування віталістичної концепції мистецтва. У своїх пошуках львівські поети спиралися, зокрема, на положення Ф.Ніцше про нерівномірність суспільно-політичного та культурного розвитку. Німецький філософ твердив, що міцність держави, високий рівень добробуту не завжди призводить до духовного піднесення, а часто навпаки – руйнує творчий дух. Він висловлював сумнів, чи з об’єднанням Німеччини народиться висока культура. Німецьке мистецтво, твердив Ф.Ніцше, саме в час політичної роздробленості земель, як грецьке у період ослаблення державної могутності в античну епоху, досягало найбільшого розквіту. Звернувшись до ранньої праці Ф.Ніцше, В.Бобинський бачив паралелі з долею української нації. Він підкреслював необ-хід-ність долати трагічний світогляд, закликав висувати творчі ідеї і таким чином духовно підносити культурне життя. Світоглядна позиція В.Бобинського полягала у прагненні бачити в сучасників “безпосередній живловий віталізм, дух бунту і протесту”, “чуткий зв’язок з оточуючим творця життям нації” Бобинський В. Гість з ночі. – С.429, 451..

У цьому ж розділі проаналізовано філософсько-естетичні погляди О.Бабія, які відіграли значну роль у формуванні мистець-кої позиції групи. У творах сучасників О.Бабій шукав “великого пориву, що приневолює поета бути речником певної ідеї” Бабій О. Літературні журнали у 1922-23 роках. – С.271.. Його ідеї “живого нерву”, “голосу рідної землі”, як і поняття В.Бо-бинського душі, що активно і тісно пов’язана з життям народу, спиралися на “філософію життя”, зміцнювали загальну націо-нальну спрямованість модерністської думки, сприяли активізації вольових та інтелектуальних сил індивіду.

У розділі розкрито вплив на митусівців філософсько-естетичної концепції мистецтва російських символістів А.Бєлого, В.Іванова, О.Блока, зокрема осмислення львів’янами таких ідей: символізм не остаточна форма мистецтва, звернення символізму до проблем життя.

У роботі осмислено зацікавлення членів “Митуси” творчістю представників українського модернізму кінця XIX – поч. XX ст. Дисертантка поділяє думку про молодомузівське джерело і домінуючий вплив “Музагету” на ідейно-стильові пошуки львівської групи, показує позитивну роль, яку відіграло київське об’єднання у формуванні її творчої позиції. Ю.Меженко, Д.Загул, Я.Савченко у літературно-критичних статтях та рецензіях наголо-шували на важливості для митця виражати свою індивідуальність, не втрачаючи зв’язку з колективом як плодотворним ґрунтом, на якому тільки можлива творчість. Авторка докладно розглянула особливе художнє світосприйняття літературної групи “Музагет”, виділила риси спорідненості з поезією представників “Митуси”.

Крім того, у творчості В.Бобинського, Р.Купчинського, О.Бабія та Ю.Шкрумеляка дослідниця виділяє інші стильові впливи, зокрема спільний романтичний струмінь, що йшов як від фольклорних джерел, так і від опори на творчість Т.Шевченка та П.Куліша. Увага львівської групи до романтизму поступово кон-цент-рувалася на постаті Т.Шевченка. Поети цінували у його творах, як і у віршах індійського поета Р.Тагора, відкритість до національних традицій, доступність, не втрачену універсальну основу. У час визвольних змагань і пізніше митусівці відкрито звер-талися, крім романтизму, до реалізму, імпресіонізму, сим-волізму, за допомогою яких різносторонньо розкривали тогочасні події, практикували на цих основах, виробляючи власний стиль.

Поряд із національними стильовими прикметами поетів “Митуси” дисертантка досліджує європейські літературні орієн-тири, зокрема зацікавлення німецькомовною літературою ХІХ – поч. ХХ ст. і російською літературою 1910-1920-х рр. В.Бобинсь-кому імпонували мистецька техніка поетичного реалізму Т.Штор-ма, “секундного стилю” Й.Шлафа, віденського імпресіонізму П.Аль-тенберга, символізму А.Блока. О.Бабій звернувся до російсь-кого імажинізму. Обох поетів цікавив також німецький експре-сіонізм (Л.Рубінер, Ф.Марк), а Ю.Шкрумеляк переклав твори представника німецького бідермаєру Р.Рейніка. У розділі відзначе-но, що увага львівських поетів здебільшого стосувалася тих етапів розвитку світової літератури, на яких митці розхитували устояні норми, оновлювали поетичну мову. У романтизмі й реалізмі ХІХ ст., модернізмі їх вабила відкритість естетичних систем до нових віянь, в чому вони вбачали свідчення індивідуалізації національних літератур. Переклади стимулювали митусівців до увиразнення й збагачення стильової палітри української модерної літератури. Зацікавлення перехідними, а не революційними пропозиціями розвитку письменства виділяє їх намір пропагувати оновлення, не відкидаючи попередні етапи української і світової літератур. Такий контекст визначив головні моменти теорії і творчої практики митусівців.

У третьому розділі “Теоретико-естетична програма групи”, що складається з п’яти підрозділів, розглянуто статті та рецензії представників літературної групи “Митуса”, розкрито їх естетичну програму (3.1). Її основні принципи такі: “позитивний зв’язок з життям” (3.2), “поворот до примітиву” (3.3), синтез мистецтв (3.4) і зв’язок з загальноєвропейським літературним процесом (3.5).

Інтерпретація “Митусою” ідей символізму – самобутня. Вона базувалася на новій рецепції традиційних художніх вартостей, що забезпечувало практиці певний простір для експериментування. У її межах сформувалася нова концептуальна модель національного модернізму, яка попри свою еклектику була актуальною і гнучкою. У цьому модернізмі, як зауважує Д.Наливайко, “цілком виразно проступає тяглість літературного процесу”, хоча й “велика кіль-кість течій, шкіл, індивідуальних явищ… не зводяться до художньо-стильового знаменника” Наливайко Д. Про співвідношення “декаденсу”, “модернізму”, “аван-гардизму” // Слово і час. – 1997. – № . – С.48.. Акцентування уваги саме на національ-ній основі літературного поступу вирізнило львівську групу серед знаних на той час модерністських концепцій мистецтва.

Особливість розвитку символізму в Україні В.Бобинський, О.Ба-бій, Ю.Шкрумеляк розглядали на матеріалі творчостей М.Яцківа, П.Тичини, Д.Загула, М.Матіїва-Мельника та інших письменників. Вони утверджувалися в думці про необхідність подальшого поступу української літератури, її прямування від символізму і до його розвитку в нове художнє річище. В.Бо-бинський у статті “Від символізму – на нові шляхи” крити-кував символістів за відстороненість від життя, надмірний нахил до індивідуалізму, таємничості. О.Бабій осуджував сучасників за наслідування французького символізму, писав про творче епігонство М.Матіїва-Мельника, відхід від “природної ясності і прозорості стилю”, спостерігав “мрачну, вимушену символіку, нервовий патос” Бабій О. [Рец.] Мельник М. По той бік греблі: Оповідання. – Коломия, 1922 // ЛНВ. – 1923. – Кн. 9. – С.81-82.. До рівня естетичної цінності обоє поетів піднесли конкретну реальність, відзначали потребу відтворювати “наболілу душу”, яка повинна “говорити” Бабій О. Літературні журнали у 1922-23 рр. – С.271; Бобинський В. Гість з ночі. – С.70..

У літературно-критичних працях і рецензіях В.Бобинський, О.Бабій, Ю.Шкрумеляк фіксували нові риси в літературі, котрі, на їх думку, засвідчували занепад символізму. А таку рису цього напряму, як синтез мистецтв наповнили новим змістом. Положення теоретико-естетичної програми митусівців значимо підкріплювали їх вимоги фіксувати безпосередні почуття, виявляти активне ставлення до життя, формувати дійсність як ідеал. Творча потуга, дух виростають з реальності “наболілої душі”.

Символістський принцип синтезу мистецтв В.Бобинський трактував не лише як єдність слова і тону, стилю та ідейно-психологічних основ творчості, в яких відбито єдність особистого і колективного. Синтезу мистецтв поет намагався надати статусу головного стильового закону. У статті “Від символізму – на нові шляхи” розкрив його зміст як нове поєднання традицій і нововведень, синтез різних видів мистецтва. Своїм зверненням до цього романтично-символістського принципу він ствердив можли-вість нових стильових взаємодій, зокрема і з фольклором на новому естетичному рівні.

Ще одне важливе теоретико-естетичне положення літературної групи “Митуса” – прагнення “повороту до примітиву (архетипу)”, трактованого як форма художньої концептуальності на фольклор-ному образі-символі, в якому зберігся цілісний погляд на світ, на основу людського буття. У митусівців воно передбачало підкрес-лен-ня національної культурної ідентичності, сприяло доступності поезії. Така позиція вирізнила цю групу на тлі програм футуристів, неокласиків, дадаїстів у Європі і в Україні, які недооцінювали національні досягнення і зверталися до європейських класичних чи сучасних духовних здобутків. В.Бобинський писав, що епоха 1920_х рр. є перехідною. Свій час він характеризував як період творення нових орієнтирів, визначення тих складників, на основі яких має формуватися модерний напрям. На перше місце “миту-сівці” висували національне як органічне начало розвитку літератури. Вимога естетичного “примітиву” сприяла демократиза-ції поезії, долала абстрактність символізації, передбачала економ-ність засобів, лаконізм.

Важливим у концепції розвитку національної літератури, яку обґрунтовували митусівці, є заклик до синтезу національних дже-рел з досягненнями літературного поступу. Українське письменст-во, на їх думку, має пройти ті ж етапи, що й світове, і тим самим ствердити свою приналежність до нього, не втративши само-бутності. В.Бобинський писав про потребу застосовувати “метод аналогії, а не наслідування живцем” Бобинський В. Гість з ночі. – С.438. у творчих пошуках.

У четвертому розділі “Художня практика представників “Митуси” розглядаються поетичні здобутки В.Бобинського (4.1), Р.Купчинського (4.2), О.Бабія (4.3), Ю.Шкрумеляка (4.4), з’ясо-вуються спільні стильові домінанти. Львівські митці творили в руслі символізму, але відчували його вичерпаність і необхідність пошуку нових шляхів. Вони виробляли свою стильову систему, переосмислювали фольклорні символи, поєднуючи їх з реаліями доби і внутрішнім світом ліричного героя. Характерним було намагання вкласти у фольклорні образи, класичні форми сучасний зміст, будували нову картину світу, використовуючи багатство семантичних зв’язків.

До аналізу залучено, крім знаних, вірші і поезії в прозі, які не ввійшли в останні найповніші видання В.Бобинського, О.Бабія, Р.Купчинського та Ю.Шкрумеляка. Такі твори В.Бобинського, як “Тайна танцю”, Ю.Шкрумеляка – “Авлева жертва”, “Ранок”, О.Бабія – “Прамати” містять елементи таємничого, що свідчило про засвоєння уроків символізму, але не про його домінування у творчості поетів “Митуси”. Однак вони переважно уникали абстрактно-містичних образів, намагалися бути конкретними у мисленні, виражали дійсність (внутрішню, зовнішню) через реалії життя, доводили здатність фольклорної і релігійної символіки творити багаті асоціації. Використовували характерний для символізму звукопис, для імпресіонізму – живописну виразність. Контраст, паралелізми, персоніфікації, народна символіка увираз-ню-вали складне ірраціональне сприйняття митусівців.

Змалювати явища природи, людину, їх гармонійне спів-існування, піднести конкретні реалії до універсального рівня стало метою В.Бобинського. Для його стилю характерне використання засобів народної пісні, казки (“В присмеркову далечінь”, “Заповідь майбутнього”, “На весноярі”, “Мій смуток”, “Тайна танцю” тощо). Фольклорні образи поет поєднує з оригінальними, тому його художня манера часто набуває імпресіоністичного або сюрреалістичного забарвлення. Звернувшись до класичних строф – сонета, катрена, дистиха, – надавав їм гнучкості, творив нові метрико-строфічні варіанти.

Особливість поезій Р.Купчинського – змалювання пейзажно-сільського простору, відтворення життя краю. Цей митусівець на народнопісенній основі шукав свої жанри, образи, тропи. Писав короткі фрагментарні вірші, асоційовані з малярством, економно використовував опис, уникаючи паралелей із психологічними переживаннями. Відображав необмеженість довкілля, його змін-ність, гармонію, використав діалог як засіб передачі сили, енергії, швидкості протікання природних явищ, історичних подій.

У віршах О.Бабія початку 1920-х рр. домінує філософсько-романтична спрямованість. Жанри портрета, пейзажного малюн-ка, філософської медитації, побутової чи історичної картини чергуються з реалістичним описом. Вірші “Під шум Прута”, “Ти”, “Наївне”, “На Київ”, “Не питай” засвідчили його поступовий відхід від символізму. Образність українського фольклору,
релігій-на тематика, як і інші стильові елементи допомогли
йому розкрити важливі грані людської психології, сутність світобудови. Згодом поет відходить від стилю митусівського періоду до прямих публіцистичних інвектив, що збіднили його поетичну мову.

Ю.Шкрумеляк рівнем обдарування поступався іншим митусівцям. Але його поезії початку 1920-х рр., у яких звер-тав-ся до народної символіки, виявилися найкращими у творчості митця. Він поєднував фольклорно-романтичні і реалістичні елемен-ти, але не зумів досягти їх синтезу й залишався на рівні стилізації.

Підкреслюючи, що провідні теоретико-естетичні ідеї групи “Митуса” були втілені у практику, дисертантка не завжди спостерігала високий рівень їх художньої реалізації. І все ж, звертаючись до національних джерел, не оминаючи античних та християнських образних пластів, львівські поети творили нову віталістичну картину світу, утверджували гармонію людини і природи, активну позицію героя. Аналіз поезії митусівців дає підстави говорити про збагачення української модерної літератури фольклорною та релігійною образністю і ритмікою.

У творчості поетів літературної групи “Митуса” одночасно простежуємо риси романтичної, імпресіоністичної, символістської поетики, що є яскравим виразом перехідного етапу української літератури, пошуку шляху до оновлення модернізму. Їх увага
до життєвої реалії, економія словесного матеріалу, емоційна напруга вірша зумовила зразки майже новелістичної концентрації віршова-ного тексту. Львівські поети випробували різні сюжетно-образні форми, накресливши загалом нову стильову перспективу на основі національних і європейських поетичних традицій.

Висновки

У дисертації здійснено комплексне дослідження творчості літературної групи “Митуса”, узагальнено доробок її представ-ників і встановлено значення та роль групи у західноукраїнському літературному процесі 1920-х рр. Упродовж двох років вона організувала літературне життя Західної України, знайомила із найновішими ідейно-художніми течіями Європи, гуртувала одно-думців, активно популяризувала власні ідеї, вела видавничу діяльність. Етапи її формування, до яких відносимо діяльність майбутніх митусівців у роки визвольних змагань і участь у мистецькому житті Києва 1920 р., створення та існування “Митуси”, її розпад і виникнення нового літературно-мистецького товариства “Богема”, характеризують атмосферу суспільно-куль-тур-ного життя Західної України цього часу.

Теоретико-естетичні погляди і художня практика “Митуси” за-свід-чують індивідуальну мистецьку позицію групи у тогочасному культурному житті, плюралізм його розвитку. Вивчення творчості В.Бобинського, Р.Купчинського, О.Бабія, Ю.Шкрумеляка підтвер-джує їх прагнення до оновлення української літератури на основі модерністського синтезу національних художніх традицій із загальноєвропейськими пошуками. Звернення поетів до досягнень української, російської і німецької літератур ХІХ – початку ХХ ст. сприяло глибшому осмисленню ними мистецького процесу, свідчило про нові акценти в творчості.

Вивчення філософських і естетичних зацікавлень представників “Митуси” є важливим джерелом для характеристики їх літера-турної програми і практики.

Виходячи з засади про органічність та еволюційність розвитку літератури, митусівці висунули програму “від символізму – на нові шляхи”, яка мала реалізуватися через сформульовані В.Бобинським гасла “зв’язку [літератури – Л.С.] з життям”, “демократизму”, “повернення до колиски нашої народної поезії”, синтезу мистецтв у слові Бобинський В. Гість з ночі. – С.435, 436, 437.. Наголошуючи на важливості цієї осно-ви поступу національного письменства, В.Бобинський зазначав, що тоді література не втратить своєї актуальності, зросте її доступність для широких кіл читачів.

Теоретико-естетична спрямованість групи підтверджувалася творчістю. Поети “Митуси” шукали форм, здатних фіксувати того-часну дійсність. Стильова система митців збагачувалася елемента-ми різних напрямів, однак свою виразність і цілість здобула, органічно поєднавши фольклорно-романтичні і модерністські здобутки. Їй притаманне багатство жанрів, тем, строфіки, вишуканість і гнучкість ритмо-мелодики. Використання пред-ставни-ками групи традиційних форм вагомо підкреслювало національний характер творчості.

Завдання, які ставила перед собою львівська група “Митуса”, залишаються актуальними до сьогодні, її здобутки – помітною сторінкою в історії української літератури ХХ ст.

Основні положення дисертації викладені в публікаціях:

І. Статті:

1.

2. Syrota L. Poetry of the 1980s and 1990s: Asthetic with a Taste of the Social // The Ukrainian Review: A Quarterly journal of Ukrainian Studies. – London, 1997. – Vol. 44. – №1 (Spring). – P.73–79.

3. Сирота Л.Б. Літературна група “Митуса” і Павло Ковжун // Народознавчі Зошити. – 1998. – № . – С.538-547.

4. Сирота Л.Б. Літературна група і напрям поезії // Укра-їнська філологія: школи, постаті, проблеми: Зб. наук. праць Міжнародної конференції, присвяченої 150-річчю від дня заснування кафедри української словесності у Львівському університеті. – Львів, 1999. – С.366-372.

5. Сирота Л.Б. Українське літературне життя Львова 20-х рр. ХХ ст. // Львів: місто-суспільство-культура: Зб. наук. праць / За ред. М.Мудрого. – Львів: ЛНУ ім. І.Франка, 1999. [Вісник Львівського університету. Серія історична. Спеціальний випуск]. – С.493-513.

6. Сирота Л.Б. Філософсько-стилістичні пошуки “Митуси” як предтеча міфологізму Б.-І. Антонича // Наука і сучасність: Зб. наук. праць НПУ ім. М.П.Драгоманова. – Київ: Логос, 1999. – Вип.2, ч.4 (філологічні науки). – С.82-93.

7. Сирота Л.Б. Роман Купчинський про свято Маркіяна Шаш-кевича 1926 року // Шашкевичіана: Зб. наук. праць. Вип. 3-4. – Львів-Вінніпег, 2000. – С. 308-311.

ІІ. Матеріали конференцій:

1. Сирота Л.Б. Літературна група “Митуса” (до висвітлення життєвого і творчого шляху її представників) // Рукописна україніка у фондах Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника НАН України та проблеми створення інформаційного банку даних: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (20-21 вересня 1996 р.). – Львів: ЛНБ ім. В.Стефаника НАН України, 1996. – С.263-275.

2. Сирота Л.Б. Переклад як шлях культурного взаємо-збага-чення (польська література в українському мистецтві поч. ХХ ст.) // Українсько-польські відносини в Галичині у ХХ ст.: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (21-22 листопада 1996 р.). – Івано-Франківськ: Плай, 1997. – С.419-422.

3. Сирота Л.Б. Символи у модерністській слов’янській поезії // Славістичні студії. – Т.1: Матеріали V-го Міжнародного славістичного колоквіуму (14-16 травня 1996 р.). – Львів: НТШ, 1997. – С.69-73.

ІІІ. Рецензії:

1. Сирота Л.Б. В безсмертя кануть метеори [Рец. на кн.: Матіїв-Мельник М. Твори / Ред. і автор вст. ст. М.Ільницький, упор. і автор приміток В.Курищук. – Львів: НТШ, 1995. – 643 с.] // Дзвін. – 2000. – № . – С.151-153.

Анотація

Сирота Л.Б. Літературна група “Митуса” в західноукраїнсь-кому літературному процесі 1920-х рр. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.01.01. – Українська література. – Львівський національний університет імені Івана Франка. Львів, 2000.

У дисертації досліджується творчість львівської групи “Ми-туса” (1921-1922), зокрема характеризуються філософсько-стильо-вий контекст її пошуків, організаційні етапи діяльності, аналі-зують-ся положення теоретико-естетичної програми “від симво-лізму – на нові шляхи”, виділяються стильові особливості. Літературна позиція В.Бобинського, Р.Купчинського, О.Бабія і Ю.Шкрумеляка трактується як новий етап розвитку української модерної літератури. В центрі уваги дисертантки знаходяться головні їх ідеї – зв’язок з життям, доступність і конкретність поезії, синтез мистецтв, звернення до традицій та їх реалізація у практиці.

Ключові слова: літературна група, творчий дух, віталізм, естетичний примітив, традиція і новаторство, синтез мистецтв, фольклор, символізм.

Аннотация

Сирота Л.Б. Литературная группа “Митуса” в западноукраинском литературном процессе 1920-х гг. – Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата фило-логических наук по специальности 10.01.01. – Украинская ли-тература. – Львовский национальный университет имени Ивана Франка. Львов, 2000.

В диссертации исследуется творчество львовской группы “Митуса” (1921-1922), прежде всего характеризуются философско-стилистический контекст её исканий, организационные этапы деятельности, анализируются положения теоретико-эстетической программы “от символизма – к новым путям”, раскрываются стилистические особенности. Литературная позиция В.Бобинского, Р.Купчинского, О.Бабия, Ю.Шкрумеляка рассматривается как новый этап в развитии украинской модерной литературы. В центре внимания диссертантки – главные её моменты: связь с общест-венной жизнью, доступность и конкретность поэзии, синтез искусств, развитие литературы по аналогии, обращение к традициям и их реализация на практике.

Ключевые слова: литературная группа, творческий дух, витализм, эстетический примитив, традиции и новаторство, синтез искусств, фольклор, символизм.

Summary

L.B. Syrota. Literary group “Mytusa” in West-Ukrainian literary process of the 1920s years. – Manuscript.

Thesis for a awarding candidate degree in philology by speciality 10.01.01. – Ukrainian literature. The Ivan Franko National University of Lviv. Lviv, 2000.

In the thesis the creativity of the Lviv writers group named “Mytusa” is investigated. Vasyl Bobynsky, Roman Kupchynsky, Oles Babiy, Yuriy Shkrumeliak took an active part in the Galician cultural life that was gradually reviving after the World War I. The beginning of the 20th century was a period of contining change and development in the Modernism. Group “Mytusa” (1921–1922) was formed of that young poets in the time. It became a new aesthetic phenomenon in literary environment. It was also a continuation of searches of Kyiv writers group “Muzaget” (1919).

In the journal published by the group all writers who constituted the nucleus of the post-war West-Ukrainian culture appeared together for the first time: M.Melnyk, V.Levytskiy, Ye.A.The poets such as P. Tychyna, D.M.A.M.who did not belong to the Lviv artistic life also contributed to the journal.

“Mytusa”'s critical and poetic works were a new model for the development of the Ukrainian modern literature. Their creative position was based on the