НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО

УДК 32:159.9

ВЕСЕЛОВСЬКИЙ Сергій Геннадійович

ІДЕНТИФІКАЦІЇ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ

ЯК ЧИННИК ЇЇ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНОГО РОЗВИТКУ

Спеціальність 23.00.02 — політичні інститути та процеси

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Київ — 2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі міжнародних комунікацій та зв’язків з громадськістю Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий консультант:

доктор філологічних наук, професор

ПОЧЕПЦОВ Георгій Георгійович,

Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри міжнародних комунікацій та зв’язків з громадськістю

Офіційні опоненти:

доктор політичних наук, професор

БЕБИК Валерій Михайлович,

Міжрегіональна академія управління персоналом, ректор

кандидат історичних наук, доцент

МЕЛЬНИЧЕНКО Віктор Іванович,

Державна Академія управління при Президентові України, докторант кафедри державного управління та менеджменту

Провідна установа:

Національний інститут стратегічних досліджень при Раді національної безпеки і оборони України

Захист відбудеться “ 27 ” жовтня 2000 р. о 15-00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01001, Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці

Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.

Автореферат розісланий “26” вересня 2000 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор політичних наук В.П. ГОРБАТЕНКО

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Світове співтовариство в сучасних умовах прямує шляхом формування світової системи нового типу, процеси в якій надзвичайно взаємообумовлені та взаємозалежні. Відбувається поступове зближення країн певних регіонів у політичних, економічних та соціальних аспектах. Оцінюючи ці особливості сучасного розвитку, більшість фахівців висловлює думку, що загалом вони мають позитивно відбитися на розвитку окремих країн. Передусім це стосується європейської інтеграції.

З огляду на це особливої уваги заслуговують чинники, що сприяють інтеграційним процесам. Останнім часом із широкого спектра таких чинників дедалі більший інтерес викликають особливості політичної свідомості людей, зокрема формування загальної для мешканців цього регіону ідентичності, що трактується як визначення індивідом себе в якості члена певної соціальної, національної або політичної групи і ототожнення себе з її нормативними та функціональними характери-стиками.

Небезпідставно чимало зусиль докладається до створення загальної європейської ідентичності для громадян Європи. За даними соціологічного проекту Європейської комісії з інформації, комунікації, культури та аудіовізуальних ЗМІ “Євробарометр”, можна говорити про таку тенденцію: підвищення популярності серед мешканців країн-членів ЄС визначення себе як європейців (європейська ідентичність) через рік-два активізувало товарообмін між європейськими державами та загальне економічне зростання у регіоні. З іншого боку, популяризація більш загальних, ніж національні, ідентичностей певною мірою компенсує дію таких феноменів, як націоналізм, тяжіння до локальних, наприклад, етнорелігійних спільнот тощо. На сьогодні запорукою ефективного розвитку процесів інтеграції і водночас запобігання зростанню національної та етнічної напруженості як похідних від цих процесів є створення та розвиток загальних колективних ідентичностей.

У зв’язку з наведеним вище, актуальність даної роботи полягає у тому, що врахування ідентифікаційних особливостей мешканців України та вивчення можливостей їх формування є фактором, який сприяє органічному входженню української держави у світову політичну та економічну систему, що, у свою чергу, зумовлює гармонійний політичний та економічний розвиток України.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження відображає напрям науково-дослідної роботи кафедри міжнародних комунікацій та зв’язків з громадськістю Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, пов’язаний з вивченням ідеологічних складових національного комунікативного простору як елементу глобальної політичної системи. Вона виконана в межах теми “Формування позитивного іміджу держави у ЗМІ, поширення у світовому просторі національної ідеї, образів та символів, які б ефективно репрезентували Україну”, що замовлялася Кабінетом Міністрів України (шифр роботи 99006).

Мета і завдання дослідження. Дисертація має за мету визначення сучасного стану найбільш загальних колективних ідентичностей громадян України як підгрунтя процесів політичної інтеграції України в європейське та світове співтовариство.

З огляду на мету поставлені такі дослідницькі завдання: —

здійснити критичний аналіз категорії ідентичності як складової політичної системи у роботах вітчизняних і зарубіжних дослідників та визначити місце цього концепту в політологічних дослідницьких напрямах; —

визначити місце та роль ідентичності у процесі функціонування політичної системи та виокремити політичні функції ідентичності; —

використовуючи політико-територіальний розподіл типів ідентичностей, проаналізувати, які ідентичності превалюють серед громадян України;—

з’ясувати, як ці ідентичності пов’язані між собою та в які ідентифікаційні патерни, характерні для певних груп громадян, вони об’єднуються;—

проаналізувати, як ті чи інші ідентичності зумовлені загальними зовнішньополітичними орієнтаціями українських громадян, зокрема на зближення із європейськими країнами та створення у певному вигляді союзу з Росією;—

виокремити ті ідентичності, що можуть виступати соціальним підгрунтям курсу України на інтеграцію до ЄС та визначити, за допомогою яких ідентифікаційних патернів може бути забезпечена консолідація українського суспільства під час процесів європейської інтеграції;—

розглянути ті політичні символи, за допомогою яких соціальні інститути формують сучасні українські колективні ідентичності;—

дати рекомендації щодо формування наддержавних ідентичностей у контексті зовнішньополітичного розвитку України.

Об’єкт дослідження. Об’єктом дисертаційного дослідження є політична свідомість громадян України, Росії та низки європейських країн, які вивчалися на основі опитувань громадської думки.

Предмет дослідження. Предметом дослідження стали найбільш загальні ідентифікації громадян України (міська, регіональна, державна або національна, ідентичність з мешканцем СНД, європейська та світова), що виокремлювалися на основі політико-територіальної типології порівняно з ідентичностями мешканців Росії та країн Європи. Ідентичності мешканців України розглядаються у системі взаємозв’язків з їхніми зовнішньополітичними орієнтаціями, панівними комплексами політичних цінностей та особливостями ставлення до соціальних інститутів.

Методи дослідження. Дисертаційне дослідження грунтується на загальних принципах об'єктивності, пріоритету фактів, конкретної істини і загальнолюдських цінностей, що передбачає об'єктивний аналіз подій і явищ на основі науково-критичного застосування різних даних.

Як фактологічна база дослідження використовуються кількісні дані опитувань Українського інституту соціальних досліджень, Центру “Со-ціальний моніторинг” та Інституту “Соціс-Гелап”. Для обробки, первинної структуризації та формалізації кількісних даних під час роботи активно використовувався апарат математичної статистики, зокрема кореляційний та факторний аналіз. Програмним засобом аналізу є статистичний пакет SPSS. З метою синтезу результатів математичної обробки первинних даних було застосовано такі методологічні підходи: —

моделі політичного процесу та систем, що розроблялися у межах транснаціоналізму (Дж. Най, Р. Кохейн) та різноманітних теорій інтеграції, зокрема тих, що мають за підгрунтя функціоналістський (Д. Мітра-ні), неофункціоналістський (Е. Хааз) та цивілізаційний (М. Хантінгтон, Н. Еліас) підходи. —

системні підходи до аналізу соціального і політичного середовища (Т. Парсонс, Д. Істон, Г. Алмонд, М. Каплан) та моделі політичної соціології (П. Бурдь’є, Дж. Тернер та інші). —

моделі ідентичності, що базуються на дослідженнях у межах когнітивних підходів (X. Теджфелл, Дж. Тернер й Г. Брейкуелла) та символічного інтеракціонізму (Дж. Мід, Е. Гоффман, Р. Фогельсон, Л. Краппман, Ю. Хабермас).

Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що —

вперше в українській політичній науці розглядаються політологічні аспекти соціальної ідентичності в контексті процесів глобалізації світового та регіонального середовищ;—

висвітлено зв’язок політичної інтеграції з національною та наднаціональними ідентичностями громадян, їхніми зовнішньополітичними орієнтаціями; —

на основі використання системного та структурно-функціо-нального підходів, розроблено систему функцій ідентичності, як складової політичної системи;—

з нових позицій розглянуто взаємозв’язок особливостей внутрішньополітичної ситуації (зокрема, сприйняття легітимності політичних та соціальних інститутів) з розвитком глобальних інтеграційних процесів; —

досліджено функціонування агентів соціалізації в контексті забезпечення політичної стабільності у регіоні;—

сформульовано рекомендації щодо формування наддержавних ідентичностей через політичні комунікації.

Теоретичне і практичне значення отриманих результатів. Значення роботи полягає у можливості використання її результатів як теоретичного та практичного підгрунтя для моніторингу ідентифікаційних процесів громадян України у контексті формування європейської ідентичності як бази для європейської інтеграції; забезпечення соціально-культурних аспектів національної безпеки; запобігання національних, релігійних та етнічних конфліктів в Україні та у східно-європейському регіоні.

Результати роботи використовуються у навчальному процесі, зокрема, в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка у викладанні нормативних та спеціальних курсів: “Конфліктологія та теорія переговорів”, “Політична психологія”, “Соціально-політичний моніторинг”, “Європейські політичні комунікації”, “Аналіз соціальних систем”.

Матеріали роботи були використані при підготовці аналітичного звіту Управління внутрішньої політики Адміністрації Президента України про сучасні особливості молодіжної громадської думки (Сучасна політична ситуація в оцінці громадської думки. — Вип. 11. — К., 1998. — С. 2-5; 12-14).

Результати дисертаційного дослідження було застосовано в інформаційно-аналітичній діяльності таких науково-дослідних центрів, як Служба інформаційно-аналітичного забезпечення структур державної влади (Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського), Центр “Соціальний моніторинг” і Український інститут соціальних дослід-жень.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою розробкою здобувача, яка була викладена в кількох публікаціях без соавторів. Автор брав безпосередню участь у проведені, аналізі та описанні результатів, використаних у дисертації опитувань Українського інституту соціальних досліджень, Центру “Соціальний моніторинг” та Інституту “Соціс-Гелап”.

Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження апробовано на наукових та науково-практичних конференціях, семінарах, круглих столах, зокрема: “Політичні кампанії, Інтернет, Демократії” (Нідерланди, Амстердам, 2000), “Політичні кампанії в регіональних засобах масової інформації (Одеса, 2000), “Інформаційні війни та психологічні операції” (Київ, 1998), Українсько-швей-царський семінар “Сучасне та майбутнє журналістики у плюралістичному суспільстві” (Київ, 1998), засіданнях кафедри міжнародних комунікацій та зв’язків з громадськістю Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Результати дисертаційного дослідження висвітлено у 7 публікаціях, в тому числі в 6 зареєстрованих ВАК України загальним обсягом 5 д.а.

Структура роботи. За своєю структурою робота складається із вступу, трьох розділів, висновків (157 с.), списку використаної літератури (23 с., 242 найменування) та семи додатків (7 с.). Загальний обсяг 187 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовується актуальність теми, визначаються методологічні рамки дослідження, його цілі та завдання, фактологічна база, наукова новизна.

У першому розділі — “Ідентичність як фактор процесів політичної інтеграції: огляд наукових підходів” - обгрунтовується необхідність застосування нових аналітичних категорій (зокрема, категорії ідентичності) для аналізу політичних систем. Розглядаються історія формування та підгрунтя поняття ідентичності у політичній науці, зокрема, в підходах неофункціоналістів, представників школи соціальної історії, глобальної культури, соціології (символічному інтеракціонізмі й теорії комунікативної дії) та конфліктології. Аналізуються особливості вивчення зазначеного феномена західними та вітчизняними дослідниками, сильні та слабкі сторони названих теоретичних розробок, висвітлюється практичне застосування цих моделей у процесі формування американської мультиетнічної політичної системи, розбудови державності країн — колишніх членів СРСР, створення соціальних основ інтеграції у межах Європейського Союзу. Приділяє увага процесу формування концепту європейської ідентичності та його характеристикам, визначається місце даного дослідження в розробці політичних аспектів соціальної ідентичності.

У розділі аналізуються погляди західних науковців-представників різних політологічних шкіл стосовно соціальної ідентичності. Передусім розглянуто наукові позиції Д. Мітрані, Р. Сінота, С. Хофмана, Ф. Шміттера, В. Уолеса, Е. Хааса, Ж. Найа, Дж. Капорасо, Дж. Кілера, Е. Гоффмана, Ю. Хабермаса та ін.

Найбільшу увагу автор приділяє критичному аналізу поняття ідентичності у функціоналістських політичних моделях. Підкреслюється, що одним з найважливіших елементів політичної інтеграції, за твердженням представників цього напряму, є наддержавна ідентичність, на підставі якої мешканці окремих країн спрямовують свою політичну активність до міжнародних, а не державних інститутів. Дисертант погоджується з тим, що підвищення лояльності широких мас щодо наддержавних інститутів — необхідний чинник інтеграції, який є наслідком зміни панівної ідентичності від національної до наддержавної. З іншого боку, критикуються погляди функціоналістів та неофункціоналістів стосовно ролі політичних еліт у створенні наддержавних ідентичностей.

На основі аналізу позицій представників школи соціальної історії та глобальної культури автор оцінює роль ідентичностей у процесі зумовлення особливостей історичної пам'яті людей, створення підгрунтя для осмислення й оцінки соціальних і політичних подій, вироблення схожих систем цінностей і культурних норм у процесі інтеграції. У цьому контексті аналізується контролююча функція ідентичностей щодо процесів консолідації та змішування культур в історичному процесі. Стверджується, що баланс між культурними шарами у світі доцільно розглядати як похідний від особливостей процесу формування ідентичностей.

Окремо вивчається місце соціальної ідентичності в конфліктологічних наукових течіях. Аналізуються підходи до вирішення політичних конфліктів науковців школи К. Мітчела, де формування загальної ідентичності у представників конфліктуючих сторін, зокрема в міжетнічних конфліктах, розглядалося як чинник, що сприяє зниженню соціального напруження та швидшому вирішенню конфлікту. Автор акцентує увагу на перспективності роботи з формування спільних ідентичностей на перших етапах конфлікту та переговорного процесу. З іншого боку, автор заперечує ефективність застосування методу формування спільних ідентичностей на етапі відкритого протистояння.

Особливу увагу приділено аналізу теоретичних розробок з формування соціальних ідентичностей у межах символічного інтеракціонізму Е. Гоффмана та теорії комунікативної дії Ю. Хабер-маса. Дисертант обгрунтовує доцільність використання цих моделей під час вивчення процесів формування ідентичностей, підкреслює роль політичних та соціальних комунікацій.

У роботі проаналізовано роль ідентичності у формуванні американської мультиетнічної політичної системи та розбудові державності країн — колишніх членів СРСР. Розглянуто роботи вітчизняних науковців, що вивчають проблеми етнодержавознавства, національної самосвідомості і ідентичності, політичних комунікацій (Ю. Римаренка, І.Кураса, Г.Почепцова, М.Вівчарика, П.Надолішного, І.Варзаря, Б.Парахонського, М.Майбороди, Л.Нагорної, І. Кресіної, М. Шульги, В. Гор-батенка, Л.Шкляра, М.Степика, С. Макєєва, С. Оксамитної, О. Швачко, М. Обушного, В. Бебика, В.Мельниченка, С. Рябова), російських вчених (В. Ільїна, О. Панарина, О. Рябова, В. Ядова, В. Тішкова, М. Мнаца-каняна, С. Лурьє, В. Воронкова, О. Зотова, І. Левяша) та західних дослідників (А. Ханаді, А. Пауела, А. Силвера, М. Коварабіаса).

Аналізуючи роботи українських та російських фахівців, автор виокремлює кілька наукових векторів вивчення досліджуваного феномена: зв’язок соціально-політичної структури суспільства і особливостей панівних ідентичностей, трансформація суспільства і зміна ідентифікаційних практик, проблеми зміни ідентичностей під час міграції, українська національна ідентичність та національна самосвідомість, етнонаціональний фактор державного управління. Особлива увага приділяється аналізу досліджень, що висвітлюють феномен ідентичності як похідний від соціально-політичної структури суспільства і водночас як чинник формування цієї структури.

Значний акцент зроблено на висвітленні проблеми сутності української національної ідентифікації в контексті цивілізаційного, політико-історичного, державницького розвитку України. Розглядаються положення українських дослідників щодо етнічних та етнокультурних ідентичностей, які формують національну самосвідомість українського народу. У контексті збереження стабільності поліетнічної української держави аналізуються розробки вітчизняних вчених щодо формування загальної національної ідентичності.

У розділі висвітлюється історія та особливості формування європейської ідентичності в контексті створення європейського громадянства. Розглядаються позиції Дж. Рекса, Е. Хобсбаумана, Р. Редліха, М. Мертеса, А. Сміта, А. Брюгманса, В. Вайденфельда, Дж. Делгадо, І. Деланті, Д. Хоу, Е. Геллнера, Дж. Антоні.

Автор погоджується з думкою, що у сучасній Європі руйнується традиційна модель громадянства, яка базується на націоналізмі, створюються нові основи громадянства, й відповідно, ідентичності стосовно Європи як цілого. Дисертант підкреслює, що разом зі зміною моделі громадянства розвиваються нові концептуальні підходи до формування ідентичностей, зокрема застосування так званої “громадянської культури”. Відповідно до цього аналізується можливість введення “конструктивістських” підходів, зокрема концепції “націєбудування” Е. Геллнера як методології створення єдиної ідентичності.

Поряд з узагальненням ідентифікаційних нашарувань, автор аналізує тенденцію розгляду європейського регіону як певної ойкумени, де спостерігається збільшення культурної гомогенності й, відповідно, посилення загальної європейської ідентичності.

Визначаючи місце свого дисертаційного дослідження у вітчизняній політичній думці, автор, зокрема, вважає, що в українській політичній науці спостерігається недостатня увага щодо проблем наддержавних ідентичностей та зв’язку ідентичностей з процесом зовнішньополітичного розвитку України. Відповідно до цього, автор вважає свою дисертаційну роботу спробою дослідити саме цей аспект розвитку української політичної системи.

У другому розділі — “Структурно-функціональні виміри соціальної ідентичності в контексті процесів політичної глобалізації” - розглянуто місце та функції макроідентичності як складової політичної системи. Аналізуються сучасні особливості ідентифікаційних переваг мешканців України порівняно з громадянами низки європейських країн та Росії. Визначаються особливості зв’язків колективних ідентичностей із зовнішньополітичними орієнтаціями громадян у контексті процесів європейської інтеграції.

У розділі проаналізовано місце ідентичності в категоріях функціоналістських та неофункціоналістських теорій інтеграції у розвитку політичних систем. Використовуються розробки Д. Істона, Д. Мітрані, Е. Хааса, Г. Алмонда, Р. Дарендорфа, Дж. Тернера, Р. Мертона, Л. Гозмана, А. Еткінда. Розглядаються також поняття ідентичності, її типологія, рівні тощо (Г. Ділігенський, І. Кресіна, М. Шульга, М. Обуш-ний, В. Павленко, В. Горбатенко, Н. Корж, І. Сушков, С. Макєєв, С. Оксамитна, Е. Швач-ко, М. Шоу, Д. Кремер, Н. Елмерс).

Вводячи як одну з ключових категорій поняття політичної системи, автор передусім зазначає, що глобальні політичні системи характеризуються функціональним характером зв’язків між національним та наднаціональним рівнями організації. Тому дисертант під глобалізацією розуміє процес, що пов’язаний з перенесенням відповідальності за реалізацію дедалі більшої кількості соціальних та політичних функцій до міжнародних інститутів. Автор визначає, що соціальна складова політичної інтеграції залежить від відчуття державної та політичної приналежності та, як наслідок, дедалі частіших апеляцій громадян тієї або іншої держави до наднаціональних інститутів політичної системи.

При аналізі внутрішніх механізмів цього апелювання та ролі процесів ідентифікації в ньому дисертант використовує моделі, які розроблялися такими вченими, як Г. Алмонд, Р. Дарендорф та Дж. Тернер. На цьому матеріалі зроблено узагальнення, що індивіди, групи стикаються з політичним життям через потік вимог, ставлень, політичних цінностей, стереотипів, що виявляються у різноманітних соціальних діях. Цей потік “з’являється” в політичному полі за допомогою певних соціально-політичних інститутів, які, у свою чергу, беруть участь у здійсненні політики. Такі інститути можуть бути як національними, так і наддержавними. Відповідно до цих положень, здобувач доходить висновку, що підгрунтям функціонування політичної системи є своєрідний процес перетворення та конвертації вимог, соціально-політичних орієнтацій, цінностей людей у політичні рішення, дії, нормативну базу тощо.

Для пояснення механізму перетворення політичних орієнтацій на діяльність політичних систем автор використовує відому схему К. Маркса (зміна класу-в-собі на клас-для-себе) у трактуванні Р. Дарендорфа.

У зв’язку із цими положеннями, у дисертаційному дослідженні зроблено висновок, що одним з ключових факторів ефективного функціонування політичної системи (зокрема, наднаціональної або глобальної) є соціальні та політичні процеси, що призводять до утворення великих соціальних груп. На думку автора, поступове перенесення індивідуальної політичної активності на глобальний рівень та перетворення певних квазі-груп на асоціації, що організують громадян кількох держав для реалізації різноманітних соціальних та політичних функцій, є невід’ємними рисами процесів політичної інтеграції.

Згідно попереднього висновку, у підрозділі аналізується поняття соціальної групи та ролі ідентичності в її формуванні та функціонуванні. Дисертант виокремлює такі складові соціальної групи, як внутрігрупова комунікація, структура тощо. Висвітлюється поняття ідентичності в трактуванні західних та вітчизняних дослідників. Розглядаються три основні концепти поняття соціальної ідентичності (соціальна категоризація, соціальне порівняння і соціальна ідентифікація) і наводиться типологія ідентичностей. Дисертант вводить три рівні соціальної категоризації як підгрунтя формування колективної ідентичності.

Зазначено, що у кожний історичний період певні ідентичності (рівні категоризації) набувають різного ступеня важливості і, відповідно, людина організує свою поведінку згідно з тими ідентичностями, які у даний період є найважливішими. Автор робить висновок, що ієрархія ідентичностей є динамічним утворенням і роль та функції певних рівнів та типів категоризації в соціальній системі постійно змінюється. У цьому контексті процеси інтеграції передбачають більший акцент на наддержавних ідентичностях, які мають в тому або іншому вигляді сформувати наддержавні соціальні групи.

У другому розділі аналізується ще один аспект вивчення ідентичності як елемента політичної системи — її функції. Аналізуються функції політичної системи, які вводили Т. Парсонс і Г. Алмонд. Розглядаються підходи до вивчення функцій соціальної ідентичності та процесів групоутворення в політичному середовищі В. Ядова, А. Авраамової, Е. Нагорної, В. Горбатенка, Г. Солдатової, І. Кресіної, О. Степанова, І. Сушкова, М. Глобачева, М. Арчера, М. Олброу, Е. Еріксона, Е. Геллнера, Р. Дентона, Дж. Вудворда, Е. Дюркгейма, К. Ліндсміса, Ф. Страуса, К. Дензина, Н. Еліаса, Х. Шрайдера, Ф. Бро, С. Рассела, А. Монстеда, Дж. Міда, М. Олсона, Е. Гоффмана, E. Теджфілла, Д. Маскі, М. Абрамса, М. Хога.

Автор вводить та класифікує функції соціальної ідентичності як складової політичних систем. Дисертант виокремлює наступні функції ідентичності: створення суспільства як певного об’єднання людей (налагодження взаємодії між індивідом, групою та суспільством, забезпечення консолідації та інтегрованості суспільства тощо); регулювання соціально-полі-тичної поведінки та розвитку суспільства; забезпечення необхідного рівня узгодженості соціальної поведінки серед членів однієї групи, що стає чинником ефективності функціонування групи у суспільстві; компенсації певних аспектів кризового розвитку політичної системи (забезпечення належного рівня політичної участі населення та легітимності влади через популяризацію, наприклад, національної ідентичності)

Узагальнюючи наведене вище, автор доходить висновку, що колективна ідентичність виконує широкий спектр функцій, які забезпечують життєспроможність політичної системи. Їх можна згрупувати відповідно до парсонівської схеми: функції з відтворення зразка, інтеграції, ціледосягнення й адаптації політичної системи. Традиційно найефективніше вони реалізуються на рівні нації-держави. На сьогодні для певних регіонів світу дедалі більш важливим стає реалізація цих функцій на наддержавному рівні.

У розділі аналізуються також сучасні особливості ідентифікаційних переваг мешканців України порівняно з громадя-нами низки європейських країн та Росії. Визначено особливості зв’язків загальних колективних ідентичностей із зовнішньополітичними орієнтаціями громадян у контексті процесів європейської інтеграції. Окремо висвітлено особливості представлення певних рівнів ідентичності українських респондентів порівняно з російськими та європейськими. Увагу приділено передусім таким ідентифікаційним рівням, як національний та європейський. На основі панівних ідентичностей визначено два можливих сценарії зовнішньополітичного розвитку України.

У дисертаційній роботі зазначено, що різні рівні процесу колективної ідентичності виявилися різною мірою наповнені змістом та мають певний ступінь важливості для соціального життя і самопочуття респондентів. Для значної кількості опитаних традиційні зв’язки з безпосереднім соціальним оточенням (місто, область тощо), що еволюційно склалися ще за часів СРСР, є набагато важливішими, ніж національна ідентичність. Так, показник національної ідентичності українських респондентів значно нижчий за середній серед європейських країн, а рівень ідентичність з містом проживання — набагато вищий. Враховуючи ці дані, дисертант доходить висновку, що у контексті реалізації функції ідентичності найбільш ефективно українська політична система діє на регіональному (місцевому) рівні.

У розділі зроблено порівняльний аналіз особливостей розвитку, змін та криз ідентичностей серед мешканців України та Росії за часів СРСР і після його розпаду. Підкреслено, що розвиток ідентифікаційних переваг для мешканців двох країн загалом характеризувався схожими тенденціями. Тому можна говорити про глобальні ідентифікаційні трансформації, з певними національними відмінностями, що відбуваються на території країн колишнього СРСР. До таких процесів дисертант відносить значне зниження популярності громадянської (націо-нальної) ідентичності та зростання світової.

Наступним етапом дослідження було виділення деяких загальних ідентифікаційних стратегій жителів України. Як виявилося в результаті аналізу, більшість рівнів ідентичності негативно пов’язані один з одним. Це дало підстави дійти висновку, що, ідентифікуючи себе з тією або іншою соціальною групою, індивіди стають певною мірою “закритими” для цінностей, стереотипів, орієнтацій, характерних для інших рівнів.

Попри велику кількість негативних кореляцій спостерігаються і певні закономірності щодо позитивних взаємозв’язків між ідентифікаційними рівнями. На основі цих кореляцій виділено три ідентифікаційні стратегії мешканців України, які базуються на трьох ідентифікаційних блоках: національна та європейська ідентичність; ідентичність з регіонами України (передусім східними) та ідентичність з мешканцем СНД; ідентичність зі своїм населеним пунктом, що негативно пов’язана з національною.

У контексті зовнішньополітичного розвитку дисертант досліджує зв’язок різних ідентичностей з певними зовнішньополітичними орієнтаціями. Серед останніх акцентувалося передусім на ставленні респондентів до напряму зовнішньополітичного розвитку України у континуумі “Захід-Схід”. На сьогодні можна говорити про два зовнішньополітичні патерни громадян України відповідно до таких ідентичностей, як національна та місцева. Перший пов’язаний з орієнтацією на західноєвропейські країни на основі національної ідентичності та посилення державницьких атрибутів України як суб’єкта зовнішньополітичної діяльності. Другий символізує собою відтворення в тій або іншій формі союзу України з Росією, де певною мірою нівелювалися б українські національні атрибути і пріоритету набули б місцеві об’єднання в комплексі з найбільш загальними ідентичностями (наприклад, мешканець СНД).

У третьому розділі — “Соціально-політичні комунікації в процесі формування національної ідентичності” — розглядаються особливості створення ідентичностей під час політичних комунікацій. Дисертант висвітлює два аспекти політичних комунікацій, методологія аналізу яких була створена неомарксистською та неодюркгеймською школами. Це роль та місце соціальних інститутів суспільства у формуванні колективних ідентичностей під час процесів соціалізації і політичні символи, що застосовуються у формуванні колективних ідентичностей.

У розділі “Створення національної ідентичності: інституційні чинники” ідентичність суб'єкта соціальної дії аналізується як результат дії соціалізаційних механізмів, що, у свою чергу, зумовлені функціонуванням соціально-політичних інститутів. Розглядаються процеси культивації та інкорпорування у діяльності останніх. Для аналізу впливовості сучасних соціальних інститутів України у контексті формування ідентифікаційних переваг здобувач застосував теоретичні моделі таких дослідників, як С. Бірюков, В. Бебик, С. Рябов, С. Макєєв, В. Фадєєв, А. Мудрік, М. Доган, С. Ліпсет, Г. Алмонд, А. Грамші, Е. Ашфорс, М. Херс-кович, Д. Чандлер, Дж. Гербнер, А. Тобі.

Дисертант зазначає, що процес соціалізації створює умови для формування певних соціальних ідентичностей. Насамперед, це відбувається через створення своєрідного символічного підгрунтя (соціальних стереотипів, настанов, цінностей), що сприяє засвоєнню одних ідентичностей і неприйняттю інших.

Враховуючи подальшу диференціацію українського соціуму, в роботі підкреслено роль інституційних, формалізованих чинників соціалізації, які значною мірою встановлюють і відтворюють набір позицій і взаємовідносини між соціальними групами у масштабі всього суспільства. Відповідно до цього, у контексті формування ідентичностей ключовим параметром діяльності соціальних інститутів є забезпечення довіри до себе, що зумовлює особливості сприйняття їх легітимності. У зв’язку із цим автор доходить висновку, що саме від рівня сприйняття легітимності того або іншого соціального інституту залежить його вага у процесі створення колективних ідентичностей.

Відповідно до завдань, які ставилися у дисертаційному дослідженні, автор аналізує сучасні особливості рівня довіри до українських соціальних інститутів та їх зв’язок з визначеними типами ідентичностей. Згідно результатів дослідження, найбільшу довіру виявлено до засобів масової інформації, інституту президентства, релігійних організацій та збройних сил. Автор зазначає, що саме через ці інститути здійснюється основний процес відтворення колективних ідентичностей. Це доповнюється тим, що, на думку дисертанта, в українській соціальній системі спостерігається загальне зростання ваги регіональних агентів соціалізації і, відповідно, популяризації регіональних ідентичностей. Як свідчить аналіз, це відбувається на тлі зниження довіри до центральних соціальних та політичних інститутів.

Наступним етапом дослідження стало вивчення зв’язку довіри до соціальних інститутів з різними типами ідентичностей. Як виявилося, найбільшою мірою довіра до наведених вище інститутів пов’язана з національною ідентичністю, а, отже, саме вони відтворюють передусім цей тип ідентичності. Проте вони недостатньо ефективно репрезентують наддержавні ідентичності в українській політичній системі.

Тобто виокремлення кількох основних соціальних інститутів як найбільш легітимних у процесі формування ідентичностей, трансляція передусім символічних складових національної ідентичності та регіоналізація агентів соціалізації є одними з основних тенденцій інституційного аспекту створення колективних ідентичностей в Україні.

У розділі започатковано розгляд політичних символів, настанов, цінностей, міфів, за допомогою яких транслюються соціальними інститутами ідентифікаційні складові. Для аналізу результатів опитувань використовувалися теоретичні розробки М. Мнацаканяна, Г. Почепцова, Г. Морозова, П. Сорокіна, А. Філіпова, Д. Деланті, Дж. Делгадо, Дж. Рекса, Г. Блюмера, К. Гірца, Т. Парсонса, Дж. Міда, Е. Гоффмана, Л. Алтюссера, П. Бергера, Т. Лукмана, Л. Гардинера, Дж. Вулакота, Е. Дюркгейма, А. Шютца, Г. Зиммеля та ін.

Дисертант визначає групи політичних цінностей та символів (“провідників взаємодії”, за П. О. Сорокіним), за допомогою яких створюються національні та наднаціональні ідентичності мешканців України. Розглядається, як певні політичні символи та цінності відокремлюють у громадській свідомості одну соціальну або політичну групу від іншої. Висвітлено зв’язок між певними комплексами політичних цінностей (національно-демократичний, комуністичний тощо), сприйняттям політичного часу та ідентифікаційними перевагами.

Інформаційні потоки, які мають сформувати “картину політичного світу” в масовій та індивідуальній свідомості, певною мірою трансформують ті або інші соціальні явища, події. Ця трансформація відбувається через введення певних “сурогатів”, ярликів соціально-політичного життя — символічних соціальних об’єктів, за Г. Блюмером. Дисертант розглядає різні аспекти формування таких об’єктів, аналізуючи погляди вітчизняних та зарубіжних дослідників.

Для визначення символічних соціальних об’єктів як складових соціальної ідентичності дисертант застосовує відомі поняття А. Шютца “оточуючий світ” та “сумісний світ”. Як відомо, перше поняття стосується безпосередньо даного соціального досвіду. Автор підкреслює, що “сумісний світ” припускає наявність спільних змістів та спільних символів у соціально-політичних практиках як підстави для виділення (класифікації) певної групи людей у соціально-політичному просторі. Останній, у свою чергу, є своєрідним символічним конструктом або способом організації, класифікації значущих символів для людей. Введення цих категорій дозволяє автору зробити узагальнення, що соціальний простір категоризується, виходячи з особливостей певних груп людей, є підгрунтям процесів ідентифікації, і сама процедура класифікації необхідна для того, щоб організувати процес соціальних інтеракцій.

У роботі досліджується, як символічні та ціннісно-нормативні аспекти певних кластерів соціально-політичного простору України впливають на формування місцевих, національної та наддержавних ідентичностей. Йдеться про ті символічні та ціннісні сукупності, що притаманні комуністичному політичному напряму, політичному напряму, що поєднує ідеї ринкової економіки з возз’єднанням України з Росією, соціал-демократичному, соціалістичному, екологічному (“зеленому”) тощо.

Розглядаючи як ці комплекси політичних цінностей пов’язані з ідентичностями мешканців України, автор доходить висновку, що за допомогою політичних цінностей та символів формуються національна та місцеві ідентичності. Місцеві ідентичності фіксуються переважно сукупностями “лівих” цінностей та символів. Національна ідентичність транслюється передусім у символах соціально- та національно-демо-кратичних політичних, екологічного напрямів.

Тобто можна сказати, що національна та міська ідентичність формується відповідно до традиційного спектра ідейно-політичних орієнтацій (“ліві” — “праві”). Такі наднаціональні ідентичності, як європеєць та громадянин світу, для українських громадян слабо пов’язані із зазначеними політичними цінностями.

Проте самоототожнення людей з великими соціальними групами визначальною мірою залежить від того, як змальовані в їх свідомості політичні “вчора”, “сьогодні” та “завтра”. На думку автора, ці міфологеми певною мірою структурують сьогоднішнє українське суспільство. Ці символи домінують для значної кількості респондентів. Отже, ефективно сформована національна ідентичність має об’єднувати та узгоджувати ці дві групи символів.

У роботі підкреслено. що всі ідентичності у певному політичному полі створені за допомогою єдиної сукупності символів, своєрідної “мови”, притаманної саме цьому “полю”. Людина усвідомлює свою ідентичність, розмірковуючи про себе за допомогою символів, які вона набула у процесі соціальної взаємодії. І це “придбання” ідентичності, у свою чергу, закріплюється за допомогою певних символів, або, застосовуючи відому аналітичну категорію Е. Гоффмана, — знаків. У кінці розділу на основі результатів дисертаційного дослідження автор надає рекомендації щодо формування наддержавних ідентичностей через соціальні політичні комунікації.

У висновках дисертації автор підбиває підсумки дослідження.

Колективні ідентичності відіграють значну роль у розвитку політичної системи як на глобальному рівні, так і на рівні нації-держави. Вони виконують широкий спектр функцій з інтеграції політичної системи, відтворення її зразка, налагодження механізму ціледосягнення та адаптації. Зовнішньополітичний розвиток держави і, відповідно, її роль і місце у тих або інших міждержавних об’єднаннях значною мірою визначається розвитком національної та наднаціональних ідентичностей її громадян.

Сучасний стан загальних соціальних ідентичностей українських громадян порівняно з росіянами та мешканцями країн-членів ЄС характеризується такими особливостями.

·

· Ключовими ідентичностями серед громадян України залишаються регіональні ідентичності (ідентифікації з містом, районом, областю мешкання) і, відповідно, більшість функцій колективних ідентифікацій реалізується на більш локальних та дрібних рівнях української політичної системи.

· На базі наявних ідентичностей виокремлюються два сценарії зовнішньополітичного розвитку України: перший пов’язаний з орієнтацією на західноєвропейські країни на основі національної ідентичності та посилення державницьких атрибутів України як суб’єкта зовнішньополітичної діяльності; другий символізує собою відтворення в тій або іншій формі союзу України з Росією, де певною мірою нівелювалися б українські національні атрибути і пріоритету набули б дрібніші міські, районні, регіональні ідентичності. Відповідно до цього, саме посилення національної ідентичності одночасно з розвитком європейської може виступати соціальним підгрунтям курсу на інтеграцію до європейського співтовариства.

Ідентичності громадян України формуються під час діяльності широкого спектра соціально-політичних інститутів з трансляції певних політичних цінностей, настанов, символів.

·

·

·

Формування несуперечливих наддержавних ідентичностей в українській політичній системі залежить від наступних чинників: ефективного використання регіональних ідентичностей разом із посиленням національної, опора в політичних комунікаціях в першу чергу на регіональні соціальні інститути та не політичні цінності.

Публікації за темою дисертації:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

Веселовський С.Г. Ідентифікації громадян України як чинник її зовнішньополітичного розвитку. — Рукопис (187 стор.).

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 — Політичні інститути та процеси. — Інститут держави і права ім. В.М.Корецького, Київ, 2000.

В дисертаційному проекті визначається сучасний стан найбільш загальних колективних ідентичностей громадян України як підгрунтя процесів політичної інтеграції України в європейське та світове співтовариство. Визначається місце та роль ідентичності у процесі функціонування політичної системи та виокремлюються політичні функції ідентичності. Використовуючи політико-територіальний розподіл типів ідентичностей автор аналізує, які ідентичності превалюють серед громадян України та розглядає як ці ідентичності пов’язані між собою. В роботі виокремлюються ті ідентичності, що можуть виступати соціальним підгрунтям курсу України на інтеграцію до ЄС та визначається, за допомогою яких ідентифікаційних патернів може бути забезпечена консолідація українського суспільства під час процесів європейської інтеграції. Окремо розглянуті ті політичні символи, за допомогою яких соціальні інститути формують сучасні українські колективні ідентичності. В кінці роботи автор формулює рекомендації по формуванню наддержавних ідентичностей в українській політичній системі.

Ключові слова: колективна ідентичність, процеси політичної інтеграції, функції політичної системи, соціальні інститути, політичні символи.

Veselovsky S.H. Identification of citizens of Ukraine as a factor of its foreign policy development. Manuscript (187 pages).

Dissertation to obtain a scientific degree of a candidate of political science. Specialty 23.00.02 — Political institutes and processes. — V.M.State and Law Institute, Kyiv, 2000.

The dissertation draft determines the current state of more general collective identities of Ukrainian citizens as a basis for development of processes of political integration of Ukraine into European and world union. It specifies the place and role of identity in the process of political system functioning and, in doing so, the political functions of identity are stressed on in particular manner. By using political and territorial differentiation of identity types, the author analyses identities which prevail among Ukrainian citizens and shows how they are interconnected. The work underlines those identities which may form a social basis of the Ukraine’s policy related to integration into EU and determines what identification patterns may ensure the consolidation of Ukrainian society upon the development of European integration processes. A particular attention is paid to political symbols with a help of which social institutes form current collective identities of Ukrainians.

Key words: collective identity, process of political integration, political system functions, social institutes, political symbols.

Веселовский С.Г. Идентификации граждан Украины как фактор ее внешнеполитического развития. — Рукопись (187 стр.).

Диссертация на соискание научной степени кандидат политических наук по специальности 23.00.02 — Политические институты и процессы. — Институт государства и права им. В.М.Корецкого, Киев, 2000.

В диссертационном проекте определяется современное состояние наиболее общих коллективных идентичностей граждан Украины как социальной