Дисертацією є рукопис
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ВІВЧАРИК ТЕТЯНА ПЕТРІВНА
УДК 159.922.1
ПСИХОЛОГІЧНІ МЕХАНІЗМИ САМОРЕАЛІЗАЦІЇ ЖІНКИ
(на прикладі жіночої молоді, включеної
у творчу професійну діяльність)
19.00.01 – Загальна психологія, історія психології
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата психологічних наук
КИЇВ – 2000
Дисертацією є рукопис
Робота виконана у Чернівецькому державному університеті імені Юрія Федьковича
Науковий керівник – кандидат психол. наук, доцент
Дмитренко Анатолій Костянтинович
Чернівецький державний університет
імені Юрія Федьковича, завідувач кафедри психології
Офіційні опоненти: – доктор психологічних наук, професор
Моляко Валентин Олексійович
Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України,
завідувач лабораторією творчості –
доктор педагогічних наук
Лактіонова Галина Михайлівна
Християнський дитячий фонд, директор
Провідна установа Національний педагогічний університет
ім. М.П.Драгоманова, кафедра психології Міністерство освіти
і науки України, м.Київ
Захист відбудеться 27 жовтня 2000 р. о_14_ годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д.26.001.26 у Київському національному
університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, вул. Володи-мирська, 60, тел.: 2210294.
З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського націо-нального університету імені Тараса Шевченка (м. Київ, вул. Володи-мирська, 58).
Автореферат розісланий _20_ вересня 2000 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради
кандидат психологічних наук, доцент Т.С.Кириленко
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність дослідження. Дослідження проблеми самореалізації жінки обумовлено рядом причин:–
приверненням уваги держави і суспільства до можливостей соціального розвитку та самореалізації жінки (Національний план дій на 1997-2000 роки щодо поліпшення становища жінок і підвищення їхньої ролі в суспільстві) та відображенням проблеми самореалізації жінки в законодавчих актах, наукових розробках, програмах жіночих рухів і організацій;–
зведенням проблеми самореалізації жінки в професійній діяльності до питання, яким чином жінці поєднувати працю з материнством, або як ефективніше залучити її до виробничого процесу; –
втратою значної частини духовного потенціалу жінки, яка залишається нереалізованою, непотрібною суспільству, оскільки законодавчо-правові та економічні зрушення в суспільстві є передумовою лише для подолання нерівноправ’я жінки на ринку праці, а – не для її самореалізації в професійній сфері, яка тісно пов’язана з питаннями соціального призначення, професійного зростання, використанням права на творчість.
Актуальність проблеми самореалізації жінки усвідомлена в суспільстві, що знаходить своє відображення в науці. Теоретичний інтерес до проблеми обумовлюється також внутрішніми потребами розвитку самої психологічної науки. Однак, недостатньо розробленими залишаються внутрішньоособистісні психологічні фактори та механізми самореалізації жінки в сучасних умовах, що детермінує здійснення відповідних досліджень.
Основою для безпосереднього розгортання досліджень самореалізації жінки послужили роботи, присвячені головним проблемам людини, її сутнісним силам та умовам їх реалізації (С.Л.Рубінштейн, К.О.Абульханова-Славська, А.В.Брушлинський). Проблема самореалізації у вітчизняній науці розробляється з позицій соціологічного та соціально-психологічного підходів (Л.В.Сохань, Є.А.Донченко, І.О.Мартинюк, І.Є.Бекешкіна, Л.М.Коган, І.П.Маноха, В.Ф.Сафін). Одним із напрямків вивчення проблеми в радянській психології було дослідження джерел, рушійних сил, суперечностей, а також потреб особистості в самореалізації (Л.І. Анциферова, Є.Ф.Майорова). Новим аспектом проблеми стає питання про цілісність самореалізації особистості, що складається не тільки із можливостей, прагнень і докладених зусиль особистості, а також і з потрібності їх суспільству (А.М.Бекарєв, Г.К.Чернявська). Певний інтерес представляють культурологічні дослідження самореалізації особистості (А.А.Пелипенко, І.Г.Яковенко). В усіх працях вітчизняних та радянських психологів проблема самореалізації аналізується з позицій цілісного опредметнення сутнісних сил особистості.
У зарубіжній психології увага дослідників зосереджується на близькому за змістом понятті самоактуалізації. Гуманістичні психологи характеризують її як можливості, що потенційно властиві кожній людині (А.Маслоу, К.Роджерс, Г.Олпорт, Н. Роджерс). Р.Асаджолі, М.Боуен, Д.Віннікот, Р.Гордон дотримуються думки, що самоактуалізація – це трансцендентний синтез духовного центру людини. К.Юнг розглядає самореалізацію як процес індивідуації.
Як бачимо, у сучасній науці немає спільної точки зору на розкриття проблеми самореалізації особистості, що висуває потребу розробки єдиного системного підходу до визначення поняття самореалізації. Проблема самореалізації набуває окремого наукового статусу й особливої ваги, коли йдеться про особистісне зростання молодих жінок, що працюють, або навчаються в різнотипних закладах.
У працях учених вивчаються численні внутрішні і зовнішні детермінанти розвитку жіночої особистості: компоненти статевої самосвідомості (В.В.Столін, Н.І.Силяєва, Дж.Смелзер, І.В.Грошев); статево-вікові закономірності формування уявлень і установок мужності-жіночності (В.С.Агєєв, Ю.Є.Альошина, Т.В.Виноградова, А.С.Волович, І.С.Кон, В.Є.Каган, А.М.Прихожан, Т.І.Юфєрєва); організація навчального процесу в школі, виховання в сім’ї (Г.М.Лактіонова, Л.В.Попова, Н.К.Радіна, Б.A.Вокер, Дж.Джекобз); закономірності жіночого менталітету та способу мислення, що проявляються в професійній діяльності (Л.Волкова, О.А.Гавріліца, Є.Ю.Груздева, Л.Л.Рибцова, А.Є.Чирикова, М.Маріні, М.Хеннінг, Дж.Віткін, Дж.Ландрам) та ін.
Однак, недостатньо вивченими є майже всі структурно-функціональні параметри самореалізації жінки, зокрема її психологічні детермінанти: цінності, мотиви, локус контролю, що обумовлюють спосіб самореалізації, і навіть сам термін потребує достатнього обгрунтування для правомірного занесення у вітчизняні наукові словники. Малодослідженість проблеми самореалізації жінки, її актуальність і зумовили вибір теми дисертаційного дослідження “Психологічні механізми самореалізації жінки (на прикладі жіночої молоді, включеної у творчу професійну діяльність)”.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження та його результати входять до комплексної теми кафедри психології Чернівецького державного університету ім. Ю.Федьковича: “Життєтворчість особистості в кризовому соціумі”. Номер держреєстрації 0199U001863. Особистий внесок автора у кафедральне дослідження полягає у виявленні механізмів самореалізації сучасної молодої жінки та створенні методологічної програми соціально-психологічних технологій, спрямованих на формування установок на самореалізацію в умовах соціальних трансформацій.
Об’єктом дослідження є процес самореалізації молодої жінки.
Предмет дослідження – психологічні механізми самореалізації жінки.
Мета роботи – виявити особливості самоідентифікації, індивідуації та опредметнення як механізмів самореалізації жіночої молоді, включеної у творчу професійну діяльність.
Гіпотеза дослідження: механізмами самореалізації виступають самоіден-тифікація, індивідуація та опредметнення; самореалізація досягається за умов самопізнання, самоусвідомлення, самознаходження і самоздійснення; названі взаємопов’язані процеси можуть існувати як паралельно, так і послідовно, і проявлятися у різному співвідношенні – доповнюючому, компенсуючому та суперечливому.
Мета і гіпотеза дослідження обумовили такі завдання:
1) здійснити теоретичний аналіз наукової літератури з даної проблеми й розкрити сутність самореалізації та розробити концептуально-теоретичну модель самореалізації молодої жінки;
2) виявити особливості самоідентифікації, індивідуації жіночої молоді та механізму опредметнення;
3) розробити й апробувати тренінг, спрямований на формування установок на самореалізацію та її активізацію у молодих жінок.
Методологічною основою дослідження стали: принципи детермінізму, єдності особистості, діяльності і свідомості (С.Л.Рубінштейн, О.М.Леонтьєв); системний підхід до вивчення психічного розвитку і формування особистості (Б.Г.Ананьєв, Б.Ф.Ломов); розгляд особистості як активного суб’єкта власної життєдіяльності (С.Л.Рубінштейн, О.М.Леонтьєв, К.О.Абульханова-Славська, А.В.Брушлинський, К.К.Платонов); положення гуманістичної психології про самоактуалізацію та особистісне зростання (А.Маслоу, К.Роджерс, Г.Олпорт); психоаналітична концепція індивідуації (К.Юнг).
Для реалізації поставлених завдань був використаний комплекс методів: аналіз, порівняння, узагальнення і систематизація емпіричних та теоретичних даних; опитування, анкетування, бесіди, нестандартизоване інтерв’ю, тестування, спостереження; контент-аналіз; констатуючий та формуючий експеримент; порівняльний аналіз експериментального матеріалу, математичні методи обробки статистичних даних.
Наукова новизна дослідження полягає в теоретичному й експериментальному обгрунтуванні змістових і функціональних параметрів процесу самореалізації взагалі і конкретизації механізмів самореалізації відносно конкретної категорії – молодих жінок, включених у творчу діяльність, яка меншою мірою залежить від соціально-політичних умов, а визначається переважно внутрішніми детермінантами. У дисертації дістала подальший розвиток специфічність теорії індивідуації та самореалізації жіночої особистості. Науковий синтез цих процесів дозволив автору створити концептуально-теоретичну модель самореалізації молодої жінки; визначити суттєві властивості жіночої психіки, які сприяють здійсненню самореалізації.
Теоретичне значення дослідження полягає у розширенні та поглибленні знань про механізми процесу самореалізації; у розробці моделі самореалізації жінки; в обгрунтуванні методологічної програми психологічних засобів діагностики і формування установок на самореалізацію.
Практичне значення: розроблений тренінг, пакет залучених методик, отримані результати та зроблені висновки можуть бути використані як для діагностування рівня самореалізації молодих жінок, так і для формування цінностей та установок на самореалізацію. Це дозволить визначити шляхи і методи попередження невпевненості, дискомфорту, блокуючих активність механізмів молодих жінок при виборі ними життєвого шляху. Результати дослідження допоможуть педагогам, психологам, працівникам соціальних служб тощо у вивченні психічних властивостей молодих жінок, що самореалізуються, у розробці курсів і спецкурсів, профорієнтації.
Особистий внесок автора полягає: у розробці та обгрунтуванні моделі самореалізації жінки; у виявленні механізмів самореалізації; у створенні методологічної програми соціально-психологічних технологій, які спрямовані на підвищення наявного рівня самореалізації у молодих жінок.
Вірогідність та надійність отриманих результатів і висновків забезпечується методологічним обгрунтуванням вихідних положень дослідження; використанням взаємодоповнюючих, адекватних меті та завданням дослідження, надійних і валідних стандартизованих методик, репрезентативністю вибірки; застосуванням статистичних критеріїв значимості експериментальних даних.
Апробація роботи здійснювалась шляхом оприлюднення результатів дослідження на науково-практичних конференціях (Київ, 1996), (Чернівці, 1995, 1996, 1998); розробки й викладанням курсів “Психологія ділової жінки” ученицям Жіночої недільної гімназії при Чернівецькому обласному центрі соціальних служб для молоді (1996-2000 рр.), “Диференційна психологія”, “Соціальна психологія” студентам Чернівецького державного університету ім. Ю.Федьковича (1998-2000 рр.). Складено пакет методик з діагностики рівня самореалізації жінки та запропоновано тренінг особистісного розвитку й актуалізації установок на самореалізацію, який апробований в групі учнів малої Буковинської академії (1998 р.); проведено дослідження “Самореалізація жінки в сучасному світі” в регіоні Чернівецької області (1998 р.), які використовуються в роботі обласного центру соціальних служб для молоді.
Публікації. Зміст дисертаційного дослідження відображено в 15 публікаціях.
Структура та обсяг дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (254). Основний зміст дисертації викладено на 166 сторінках. Робота містить таблиці (23), рисунки (9) та додатки.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обгрунтовано актуальність проблеми, визначені об’єкт, предмет, гіпотеза, мета і завдання дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне значення і практичну цінність роботи, охарактеризовано методи дослідження, наведено результати апробації.
Перший розділ “Теоретичні та методологічні засади самореалізації особистості” присвячений вивченню сучасних психологічних концепцій самореалізації, подається аналіз шляхів та умов здійснення самореалізації особистістю, розкриваються структурні складові процесу самореалізації.
Розглянуто різнобічні підходи зарубіжної психологічної науки на розуміння поняття самореалізації як: реалізації потенційних можливостей людини через задоволення потреб, починаючи з фізіологічних потреб і до потреб зростання, самоактуалізації (А.Маслоу); безупинного активного процесу становлення, за допомогою якого індивід бере на себе відповідальність за якість свого життя (Г.Олпорт); єдиного і центрального мотиву в структурі організму (К.Роджерс); трансцендентного самоосягнення себе як синтезуючого духовного центру (P.Ассаджолі); процеса усвідомлення і реалізації взаємозв’язку Внутрішнього Я з енергією Універсума (М.Боуен); цілеспрямованого, специфічного для кожного етапу життя, процесу самоздійснення особистості (Ш.Бюлер); повну реалізацію Я, становлення єдиного, неповторного і цілісного індивіда, що включає в себе процес індивідуації (К.Г.Юнг).
Наведені дослідження дозволили зробити висновки про: 1) потенційне існування джерела самореалізації усередині людини; 2) його трансценденцію за межі свідомого; 3) доступність для людини цього джерела через досвід та усвідомлення.
Незважаючи на критику зарубіжних концепцій самоактуалізації (Л.І.Анциферова, Д.О.Леонтьєв, В.Франкл, Ш.Бюлер, С.Кріпнер, Р. де Карвало) створені теоретичні системи привели до суттєвої зміни образу психологічної науки. При наявності розбіжностей між вченими гуманістичної, трансцендентної, аналітичної шкіл, всі вони найголовнішою умовою самореалізації визначають орієнтацію індивіда на пошук глибинної, істинної, несвідомої самості (А.Маслоу, Г.Олпорт, К.Роджерс, Р.Ассаджолі, М.Боуен, К.Юнг).
Згідно з теорією К.Юнга, реалізація власної самості можлива тільки в результаті здійснення процесу індивідуації, суть якого складається з об’єднання протилежно спрямованих і взаємокомпенсаторних установок свідомого і несвідомого.
Аналіз концепції К.Юнга (Л.Т.Левчук, Н.Ф.Каліна, Н.Л.Гінділіс, Д.Віннікот, Р.А.Джонсон, P.Гордон) показав: процес індивідуації диференціюється на несвідому індивідуацію, що зводиться до досягнення вихідної єдності та цілісності особистості, і – свідому, в результаті якої створюється нова цілісність, тобто повна, реалізована самість.
На підставі теоретичного аналізу зарубіжної літератури ми сформулювали робоче визначення самореалізації як індивідуаційного процесу, що складається з двох етапів: самопізнання і самознаходження внутрішнього “Я” або усвідомлення первинної несвідомої Самості; та самоздійснення, або інтеграція і трансформація несвідомої первісної самості в реалізовану цілісність (усвідомлену повну Самість).
Самореалізація особистості у колишній радянській та сучасній вітчизняній психологічний науці розглядається відповідно до діяльнісного підходу (К.О.Абульханова-Славська, Б.Г.Ананьєв, А.Г.Асмолов, А.А.Бодальов, О.М.Леонтьєв, Б.Ф.Ломов) як опредметнення потенційних можливостей індивіда у формі предметних результатів і у внутрішньоособистісних якостях і станах (Л.М.Коган, Є.Ф.Майорова, І.О.Мартинюк, В.М.Доній, Г.М.Несен, Л.В.Сохань та ін.). Декотрі вчені у вирішенні проблеми самореалізації особистості основний акцент роблять на самопізнанні (Л.М.Коган, І.С.Кон, В.В.Столін, Г.М.Несен, Ф.Т.Михайлова, І.І.Чеснокова), частина ж дослідників головним вважає процес активного творення індивідом самого себе (К.О.Абульханова-Славська, А.В.Брушлинський, В.Ф.Сафін, А.В.Грібакін, І.Л.Зеленкова, В.Н.Маркін, І.О.Мартинюк).
У численних дослідженях проблеми самореалізації як у філософів (Г.Сковорода, Г.Гегель, М.Монтень; А.М.Бекарєв, В.І.Муляр, Г.К.Чернявська), так і у психологів (С.Л.Рубінштейн, І.П.Маноха, Є.А.Донченко та ін.), сутність самореалізації особистості розглядається через призму подолання особистістю основного протиріччя її життєдіяльності: між соціальним та індивідуальним. Теоретичний аналіз показав, що самореалізація особистості може здійснитись у зовнішньому плані, після того, як у внутрішньому вона вже відбулась в ході пошуку, тільки за наявності відповідних зовнішніх умов, які надає суспільство для самореалізації особистості.
Розуміння проблематичності вільного опредметнення всього комплексу індивідуальних здібностей особистості разом з аналізом праць М.Ранко, Дж.Мерфі, Д.Доу, Р.Хартон, А.Фредіан, І.Мефс, К.Роджерса, А.Маслоу, Н.Роджерс, присвячених розгляду взаємопов'язаності самоактуалізації і творчості, підвели нас до висновку, що здійснення самореалізації більшою мірою можливе для людей творчих професій. Це підтверджується численними дослідженнями творчості (В.А.Роменець, В.А.Моляко, П.Вайнцвайг, Б.Кедров, А.Матейко, Я.А.Пономарьов, Н.Ф.Вишнякова) і пояснюється тим, що в процесі творчості особистість може досягти вершини реалізації свого творчого потенціалу, оскільки закони творчості передбачають, що опредметнення випливає безпосередньо з індивідуаційного процесу. Тому, самореалізація особистості, яка є результатом взаємодії суб’єктивного, особистісного творчого начала і культурних умов, що її потребують, може вважатись завершеною, коли опредметнена творча діяльність поєднується з індивідуальними внутрішніми спрямуваннями особистості, або індивідуаційним процесом.
У другому розділі “Особливості процесу самореалізації жінки в професійній діяльності” розглядається проблематичність самореалізації жінки у сучасному світі та будується концептуальна модель самореалізації жінки.
Для виявлення особливостей самореалізації жінки необхідно було розглянути механізм опредметнення як втілення її власних здібностей, творіння самої себе, усунення різних форм відчуження (С.Д.Максименко), з одного боку, та умови (специфічні властивості жіночої психіки), що сприяють поєднанню індивідуаційного процесу молодої жінки як результату самопізнання, самоусвідомлення власної сутності та інтеграції цілісної особистості, з механізмом опредметнення, з іншого.
Необхідність врахування зовнішніх і внутрішніх чинників, що впливають на самореалізацію жінки, спонукала нас звернутись до досліджень, присвячених визначенню компонентів статевої самосвідомості (В.В.Сто-лін, Н.І.Силяєва, Дж.Смелзер). Аналіз цих робіт свідчить, що ці компо-ненти: біологічна стать, гендерна ідентичність, гендерні ідеали та сексуальні ролі, які обумовлені різними факторами (біологічними, психологічними та соціальними), не завжди поєднуються один з одним.
У працях І.С.Кона, В.Є.Кагана, В.С.Агєєва, Ю.Є.Альошиної, А.С.Волович, Т.В.Виноградової, В.В.Семенова, А.М.Прихожан, Т.І.Юфєрєвої аналізуються статевовікові закономірності формування уявлень і установок мужності-жіночності, які розглядаються перш за все як закономірності засвоєння і привласнення, інтеріорізації існуючих в культурі статеворольових стереотипів. Вітчизняні та закордонні дослідження виявили, що дівчат більшою мірою в школі та сім’ї не орієнтують на досягнення, на здолання труднощів, на більш високий рівень домагань (Г.М.Лактіонова, Л.В.Попова, Н.К.Радіна, Б.A.Вокер, С.Девіс, Дж.Джекобз, Э.Л.Ярроу, М.Садкер, Д.Садкер).
Аналіз різнобічних підходів: психоаналітичний (А.Адлер, Г.Маркузе, З.Фрейд, К.Хорні, Е.Еріксон, К.Юнг, Р.Джонсон), етнографічний (М.Мід, І.С.Кон, П.Жид), феміністичний (С. де Бовуар, Н.Вулф, Р.Тонг, Б.Фрідан) до вивчення проблеми самореалізації жінки показав, що в якості природніх компонентів жінці приписуються психологічні стереотипи жіночих ролей, які характеризуються дискримінаційним ставленням до жінки як носія активної соціальної ролі (О.Л.Вознесенська, Г.Г.Сілласте).
З праць Ю.В.Бромлея, В.Є.Кагана, В.Ф.Сидоренка, С.Бема, Г.Еммона випливає, що на сучасному етапі розвитку цивілізації спостерігається звуження сфери прояву традиційних статеворольових стереотипів та їх динамічна варіативність. Однак, потреби в нових стосунках між представниками різної статі випереджають здатність до встановлення і підтримки цих нових стосунків, які виявляються лише інверсією старих (С.М.Некрасов, І.В.Грошев, Н.Вулф, Н.Смелзер).
Є.Весельницька, Є.Богатирьова доводять, що жінка має свою цілком самостійну функцію, самостійний смисл існування, відповідно, способи її реалізації є специфічними й індивідуальними. Зроблено висновок, що ціннісно-мотиваційна сфера жінки змінюється в кожний період її життя, що веде до зміни обраного колись стилю самореалізації (В.Франкл, Г.Шихи, Д.П.Шульц, С.Е.Шульц, К.Г.Юнг).
Усю сукупність обставин (жіночність і традиція), що перешкоджають жінці розвиватися в напрямку самодостатньої особистості, проаналізувала С. де Бовуар. Особливості жіночого менталітету, способів мислення і сприйняття, що заважають її професійному зростанню визначили М.Маріні, М.Хеннінг та А.Жарден. Загальні закономірності досягнення жінками успіхів в кар’єрі дослідили Дж.Віткін, Л.Волкова, О.А.Гаврилица, Дж.Ландрам, Б.Фрідан. Аналіз деяких досліджень (Є.Ю.Груздева, І.С. Кон, Є.Лібанова, О.Макарова, Л.Л.Рибцова, А.Є.Чирикова, З.А.Янкова, Е.Е.Меккобі, К.Н.Жаклін та ін.) показав, що професійний вибір жінки часто є зовнішньо нав’язаним і здійснюється, спираючись на утилітарно-практичну мотивацію, що не передбачає втілення її власних цілей та ідеалів і, відповідно, не веде до самореалізації жінки у професійній діяльності.
Теоретичне узагальнення наукової проблеми самореалізації жінки виявило, що традиційні стереотипні уявлення про роль жінки в суспільстві, її призначення являють собою зовнішню опозицію, яка обмежує розвиток самодостатньої жіночої особистості. Жіночність, що є внутрішньою детермінантою розвитку жінки, також конфліктує з нетрадиційною роллю (діяльністю) жінки на шляху до її самоздійснення. Це свідчить, що шлях жінки до самореалізації лежить через опір стереотипній свідомості та вміння узгодити власну жіночність із прагненням особистісного розвитку, в чому полягає проблематичність жіночої самореалізації.
Виходячи з цих висновків, ми запропонували структурно-функ-ціо-нальну модель самореалізації жінки:
І рівень – самоідентифікація: 1) вміння поєднувати, диференціювати і визначати пріоритети численних видів діяльності; 2) спосіб діяльності, що не суперечить жіночій сутності; 3) побудова власної ієрархії потреб і цінностей, продиктованих Самістю, та здійснення, відповідно цій ієрархії, життєвої концепції.
ІІ рівень – індивідуація: 4) повна інтеграція особистості;
ІІІ рівень – опредметнення: 5) реалізація у зовнішньому світі через професійну діяльність, яка сприяє розвитку здібностей і творінню самої себе.
Для здійснення самореалізації жінці необхідні такі суттєві властивості: 1) наявність внутрішньої спрямовуючої, спонукаючої і підтримуючої сили, яку забезпечуюють ціннісні орієнтації та локус контролю; 2) автономність (самостійність, незалежність, спонтанність, здатність накопичувати і зберігати сили); 3) вміння зосередитись на головному (не зупинятися, не відхилятися в бік від обраного шляху, не розтрачувати накопичені ресурси на досягнення менш значимих цілей), що підтримується ієрархією цілей, мотивів та цінностей, орієнтованих на особисту та професійну сфери одночасно, і проявляється у відповідному стилі життя; 4) знайти і активізувати свій творчий потенціал, який відповідав би власне жіночій сутності; 5) не зациклюватись у вузьких межах традиційних жіночих ролей, постійно розвиваючи себе, що забезпечує: а) пізнаня самої себе як передумова пізнання інших, адекватне ставлення до самої себе (когнітивне, афективне, поведінкове); б) високий рівень саморегуляції поведінки й діяльності; в) розвинуті комунікативні якості; г) висока мотивація досягнень.
У третьому розділі “Аналіз особливостей механізмів самореалізації жіночої молоді” викладені організація, програма і результати експериментального дослідження психологічних механізмів самореалізації жіночої особистості, визначено методи, обгрунтовано підбір вибірки респондентів.
Експериментальне дослідження проводилось в декілька етапів:
1. Підбір методик на виявлення характеристик процесу самореалізації жіночої молоді та апробація цих методик у пілотажних констатуючому і формуючому експериментах в двох групах дівчат, що навчались в жіночій недільній гімназії в 1994/95 та 1995/96 навчальних роках та у студенток ІV курсу педфаку ЧДУ заочної форми навчання 1994/95 навчального року.
2. Проведеня дослідження (1997/98 рр.) з метою виявлення рівня самоактуалізації молодої жінки в сучасному суспільстві (загальна вибірка склала 150 молодих жінок).
3. Розроблено соціально-психологічний тренінг, спрямований на формування у молодих жінок цінностей та установок на самореалізацію (апробований на ученицях малої Буковинської академії та Жіночої недільної гімназії).
4. На підставі пілотажних досліджень, виходячи з мети та завдань дисертації нами був підібраний діагностичний блок методик, який дозволяє виявити властивості самоактуалізованої особистості. Ми вибрали стандартизовані методики, модифікувавши їх відповідно до вивчення блок-факторів самореалізації жінки: опитувальник рівня суб’єктивного контролю (Є.Ф.Бажин, Є.А.Голинкіна, А.М.Еткінд), самоактуалізаційний тест (САМОАЛ, адаптований Н.Ф.Каліною, А.В.Лазукіним), опитувальник самоставлення (В.В.Столін), тест-запитувальник вибору моральних цінностей (ТЗВМЦ, Ч.Матусевича), орієнтований асоціативний тест мотивації (модифікований А.К.Дмитренком), восьмикольоровий тест М.Люшера, тест кольорових ставлень (Є.Ф.Бажин, А.М.Еткінд).
5. Дослідженням було охоплено 114 молодих жінок та дівчат віком від 16 до 28 років, які представляють частину творчих професій. Це аспіранти Українського державного університету харчових технологій м. Київа та Чернівецького державного університету ім. Ю.Федьковича, учні ЧМБА (контрольна та експериментальна групи), артисти Заслуженого буковинського ансамблю пісні і танцю.
6. В експериментальній групі був проведений соціально-психологічний тренінг, спрямований на формування у дівчат установок на самореалізацію.
Для аналізу механізмів самоідентифікації та індивідуації ми визначили такі індикатори: 1) показники самоставлення як прояви самосвідомості; 2) показники, які визначають ставлення досліджуваних до різних сфер життя, і в тому числі, й до власного “Я”; 3) характеристики мотиваційної сфери особистості – усвідомлені та неусвідомлені мотиви-бажання.
У досліджуваних спостерігається високий рівень самоповаги, самоприйняття, автосимпатії, самоінтересу, самозацікавлення, саморегуляції при відносно високому рівні самозвинувачення й низькому рівні самопізнання, окрім учнів з експериментальної групи. Кореляційний аналіз між шкалами самоставлення свідчить про наявність у респондентів значних суперечностей, спричинених розривом цілісності Я, як неспроможність досягти гармонії між власним прийняттям і оцінкою себе з боку інших, між потребами і здатністю їх задовольнити, між пізнанням себе й можливістю проявити себе.
Аналіз самоставлення між двома групами учнів показав, що найбільша різниця спостерігається у здатності до самокерування й саморегуляції. Меншою мірою проявляється різниця між показниками в афективному компоненті, що свідчить про такий рівень розвитку особистості, при якому ставлення до себе з симпатією та повагою певною мірою передбачає таке ж ставлення до інших і очікування взаємної симпатії та поваги з їх боку. Це характеристика особистості, яка знаходиться на досить високому рівні розвитку (В.В.Столін).
Загалом, у ставленні до себе респонденти показали високий рівень розвитку афективного та когнітивного компонентів при дещо нижчому вольово-поведінковому. Між цими компонентами спостерігаються внутрішні конфлікти, які при належній тренінговій роботі розв’язуються, породжуючи інші конфлікти. Для вивчення й ідентифікації перешкод, що викликають конфліктні смисли Я нами був здійснений кореляційний зв’язок між шкалами РСК та самоставлення. Високі позитивні зв’язки спостерігаються між усіма шкалами (окрім шкали самозвинувачення) за опитувальником самоставлення з інтернальністю у сфері виробництва та у сфері сім’ї. Шкала самозвинувачення зворотньопропорційно корелює з усіма шкалами РСК, що засвідчує інтернальність у цих сферах. В експериментальній групі після тренінгів спостерігається тісний кореляційний зв’язок між інтернальністю у сфері міжособистісних взаємин та усіма шкалами опитувальника самоставлення. Майже всі коефіцієнти статистично достовірні, однак лише один засвідчує зворотньопропорційний зв’язок – між самозвинуваченям та інтернальністю у сфері міжособистісних стосунків (r = -0,83; при значимості p<0,05).
Саме в експериментальній групі ми довели, що за допомогою спеціальних вправ можна сформувати власну ідентичність та спонуки до індивідуації.
Однією з причин конфліктного смислу особистості може бути функціональний стан респондентів. Він вивчався за допомогою тесту Люшера. Результати показали настороженість, скритність чи прояв негативізму і впертого протесту по відношенню до оточуючого світу; розчарування, безнадійність, відчуження як причину неможливості реалізувати себе повною мірою. Отже, значна частина респондентів (42,9%) переживає стан внутрішньої напруги, невдоволення собою внаслідок обмеження можливості для самопрояву.
Цей висновок перевірено за допомогою тесту кольорових ставлень, що дозволив виявити несвідомий рівень ставлень респондентів до різних аспектів самореалізації особистості. Більшість з досліджуваних мають позитивне самоставлення й самоповагу, з оптимізмом дивляться у майбутнє, позитивно оцінюють дитинство, індивідуально оцінюють життя в цілому, вважають себе щасливими, не зовсім вірять у свої можливості щодо реалізації себе в професійній діяльності та досягнення незалежності. В екпериментальній групі після проведення тренінгу спостерігаємо кращі показники щодо віри у свої можливості (червоний і зелений кольори), прагнення до мети (зелений, червоний і жовтий кольори) і дещо диференційований підхід до професії.
Орієнтований асоціативний тест мотивації виявив домінування у всіх респонденток, окрім артистів, смислотворчих потреб. У артистів домінують предметно-видові потреби. Певну кількість нерозподілених бажань, які свідчать про відповідну ситуацію конфлікту, можна розглядати як спрямування свідомістю іраціональних спонук в русло сенсу (В.А.Файвишевський), або прорив Тіні до Самості. Найбільший конфлікт між Тінню і Самістю переживають учні з контрольної групи – 55% асоціацій складають “Тінь”. Змістовний аналіз асоціацій, які не були розподілені, показав, що більшу їх частину від 50% до 75% складають моральні якості; на другому місці – інтелектуальні якості; на третьому – вольові якості особистості. Особливої диференціації між асоціаціями представників груп досліджуваних не виявлено. В експериментальній групі після тренінгу таких асоціацій лише 12%.
Спеціально підібрані соціально-психологічні тренінги довели, що навіть в умовах соціальних трансформацій можна досягти індивідуації як передумови до переходу на наступний щабель процесу самореалізації – опредметнення.
Аналіз результатів, отриманих за допомогою опитувальника САМОАЛ, показав, що київські аспіранти і учні з експериментальної групи після проведеного тренінгу живуть за принципом “тут і тепер”. Вони не замкнуті на минулому, прагнуть реалізувати себе. Решта респондентів, маючи високі прагнення, не можуть відірватися від минулого і по-справжньому насолоджуватися теперішнім. Із тих якостей, що властиві самоактуалізованій особистості, потрібно розвивати всім досліджуваним спонтанність (7 шкала), автономність (6 шкала), щирість, симпатію, доброзичливість (3 шкала).
Під час тренінгів нам вдалося значною мірою сформувати такі якості самоактуалізованої особистості – орієнтацію в часі, автономність, сензитивність по відношенню до своїх бажань і потреб, автосимпатію, контактність (рис. 1).
Рис. 1. Середні показники шкал САМОАЛ в екпериментальній групі
після соціально-психологічної взаємодії.
Інтеркореляції між шкалами САМОАЛ показали в цілому внутрішню узгодженість методики. На рівні статистичної значимості (p< 0,05) корелюють шкали: контактність і гнучкість у спілкуванні, автономність та автосимпатія, автономність та спонтанність, система цінностей та креативність.
У цілому, САМОАЛ дозволив визначити, що респондентам властиві такі показники, які створюють своєрідний фундамент для механізму опредметнення: здатність до встановлення міцних і доброзичливих стосунків з оточуючими та відсутність соціальних стереотипів, що сприяє самовираженню, самопрояву й самоствердженню у спілкуванні; наявність сформованої системи цінностей (істина, добро, краса, цілісність та ін.) як передумови для креативності; високий рівень пізнавальної потреби й творче ставлення до життя.
У результаті дослідження за методикою вибору моральних цінностей Ч.Матусевича виявилося, що на перші 2 місця жінки й дівчата поставили цінності любові й сімейного життя. В другу чергу, молоді жінки надають перевагу професіоналізму та творчому способу життя. Третю групу цінностей складають справді духовні орієнтації – естетичні, релігійні та цінності споглядання й експресії. Мізантропія, шахрайство і цинізм як цінності займають останні місця в ієрархії життєвих орієнтирів жінок. Таке розташування цінностей властиве для всіх респондентів.
Кореляційний аналіз ієрархії цінностей між усіма групами респондентів показав, що лише в слухачів ЧМБА цінності співпадають на рівні статистичної достовірності. Пояснити це можна, виходячи із вікових особливостей респондентів, а також різницею у способах життя у столиці й обласному центрі (групи аспірантів) та способом життя молоді, яка навчається й працює (групи учнів та аспірантів, з одного боку, та артистів – з іншого). Це свідчить, що респондентки з різних груп мають свої специфічні життєві орієнтири. Тому, у цілому, спостерігаємо індивідуалізацію структури цінностей в кожній групі, які часто ієрархізуються ситуативно.
Дослідження рівня суб’єктивного контролю показало: найвищий показник інтернальності спостерігається у сфері виробничих відносин, що ще раз підтверджує ідею про те, що опредметнення можливе лише у сфері творчої діяльності. Практично по всіх шкалах опитальника РСК отримано результати, вищі за середні показники, окрім шкали невдач. Найнижчий показник по цій шкалі спостерігається у артистів.
Отримані результати свідчать, що механізм опредметнення як складова процесу самореалізації молодих жінок залежить не лише від рівня розвитку індивідуації, а й від рівня сформованості установки на самореалізацію, на спосіб (стиль) життя, що визначається внутрішніми факторами: цінностями, інтернальністю, потребою у пізнанні й самопізнанні. Ієрархія і структура цих чинників відзначається як типовими характеристиками, так й індивідуальними проявами.
У висновках представлені основні положення теоретичного та емпіричного дослідження, результати якого підтвердили висунуту гіпотезу, та намічено перспективи подальшої розробки проблеми.
1.Теоретичний аналіз літератури з проблеми самореалізації показав:
а) самореалізована особистість характеризується тим, що: свідомо контролює своє життя (хоч і не завжди раціонально), керує своєю поведінкою і розпоряджається власною долею; знає свої сильні й слабкі сторони, свої достоїнства й недоліки, не змішує соціальні ролі із своїм справжнім Я; не є жертвою реальних або уявних конфліктів, що мали місце в минулому; орієнтується на майбутні цілі, чітко усвідомлює сьогодення і живе у ньому; перед спокоєм і стабільністю надає перевагу зверненню до нових ідей і нового досвіду;
б) потенційні можливості особистості актуалізуються за умов: безпеки і любові; самоусвідомлення; вибору в бік безперервного розвитку протягом всього життя, що на кожному його етапі має своє значення; внутрішньої свободи, що передбачає наявність інтернального локусу оцінки, автономність і незалежність особистості від оточуючого середовища і, одночасно, адекватного сприйняття і реагування на світ зовнішній; переживання трансцендентних почутів;
в) задоволення названих умов висуває перед людиною можливість вибору самореалізації і доводить, що внутрішнє, як джерело самореалізації, орієнтує особистість на пошук власної сутності і уособлюється в самоідентифікації й індивідуаційному процесі; зовнішнє – це умови і обставини оточуючого світу, що проявляються на етапі самоздійснення через механізм опредметнення. Для того, щоб феномен самореалізації особистості міг сформуватися і розвиватися, умови ці повинні забезпечити вільне опредметнення всього комплексу індивідуальних здібностей особистості в суспільстві;
г) самореалізація особистості визначається як проблемна, оскільки проявляється як потенційно властива суб’єкту, але ще не розкрита, не пізнана, з одного боку; або розкрита, але не здійснена, не реалізована, – з іншого. Проблематичність жіночої самореалізації ускладнюється ще й внутрішніми конфліктами, які зумовлені невмінням узгодити власну жіночність, що є внутрішньою детермінантою розвитку жінки, з нетрадиційною роллю жінки на шляху до її самоздійснення, а також у опорі стереотипній свідомості про призначення та роль жінки в суспільстві, яка є зовнішньою опозицією для здійснення самореалізації. Поєднати механізм опредметнення, як втілення власних здібностей, творіння самої себе, усунення різних форм відчуження, з індивідуаційним процесом, жінка може тільки відповідно до специфічних властивостей жіночої особистості;
д) сутність жінки характеризується взаємозв’язком психічної, фізіологічної і соціальної сфер, кожна з яких має свою самостійну цінність в її житті. Тільки повноцінно реалізуючи кожний з цих аспектів жіночої ідентичності таким способом, щоб вони не конфліктували, а доповнювали один одного, жінка може повністю самоідентифікуватись і, відповідно, самореалізуватись.
Виявлення трьох механізмів процесу самореалізації (самоідентифікація, індивідуація, опредметнення) дозволило нам розробити концептуально-теоретичну модель самореалізації молодої жінки.
2. У ході емпіричного дослідження виявлені такі особливості самореалізації молодої жінки в сучасних умовах:
а) самоідентифікація та індивідуаційний механізм характеризуються: суперечностями в ідентичності Я, що детермінує наявність конфліктних смислів як зустрічі Я з внутрішніми (неусвідомлені й усвідомлені потреби) та зовнішніми перешкодами; глибоким інтересом до себе й до пізнання світу, який утворює певний конфлікт з можливостями самопізнання, що проявляється між когнітивним і афективним компонентами у самоставленні й здатністю до саморегуляції своєї поведінки, тобто, між самооцінкою можливостей і здатністю їх реалізувати, опредметнити у зовнішньому світі; молоді жінки в цілому позитивно ставляться до себе, з оптимізмом дивляться в майбутнє, досить диференційовано оцінюють життя в цілому, хоча вважають себе щасливими, не повністю вірять у свої можливості щодо реалізації себе в професійній діяльності та у досягненні незалежності;
б) своєрідними детермінантами для забезпечення механізму опредметнення виступили: здатність до встановлення міцних і доброзичливих стосунків з оточуючими та відсутність соціальних стереотипів; наявність сформованої системи цінностей (істина, добро, краса, цілісність та ін.) як передумови для пізнання й творчості; високий рівень пізнавальної потреби й творче ставлення до життя; у структурі цінностей домінують цінності любові й сімейного життя, професіоналізм та творчий спосіб життя. Разом з тим, деякі цінності ієрархізовані ситуативно, що характерно, мабуть, для суспільств, які переживають економічні, політичні та соціальні зміни (трансформації); молоді жінки мають високий рівень внутрішнього контролю у виробничій та міжособистісній сферах, що свідчить про високий рівень усвідомлення себе, здатність до рефлексії, бачення відтінків спілкування з іншими та вміння чітко визначати життєві орієнтири.
Порівняльний аналіз характеристик процесу самореалізації до і після застосування соціально-психологічних тренінгів показав значну позитивну зміну критеріїв самореалізації у молодих жінок і підтвердив, що здійсненення самореалізації забезпечується як внутрішніми, так і зовнішніми силами. До внутрішніх ми відносимо інваріантні характеристики самореалізації, які повинні виступати як мета формування у жінок цінностей і установок на самореалізацію. Забезпечити досягнення самореалізації можуть сприятливі адаптаційні процеси, які можливо пом’якшити шляхом впливу на варіативні детермінанти процесу самореалізації, зокрема, соціально-психологічною взаємодією. Тому, перспективними в подальшому є такі напрямки роботи, як більш деталізована розробка психодіагностичного оснащення моделі самореалізації жінки із застосуванням методик, які спеціально вимірювали б рівень розвиненості структурних якостей та складових компонентів самореалізації жінки.
Основний зміст дисертаційної роботи відображено у наступних публікаціях автора:
Вівчарик Т.П. Опредметнення як механізм самореалізації // Вісник Харківського університету. Серія: Психологія. Вип. № 472. – Харків, 2000. – С. 36-41.
Вівчарик Т.П. Аналіз соціально-психологічних особливостей формування самодостатньої жіночої особистості // Збірник наукових правць ВГІ НАОУ (за матеріалами виступів учасників конференції: ”Українська еліта та її роль в державотворенні”. – № 1’2(14). – К., 2000. – С. 168-173.
Вівчарик Т.П. Поняття самоактуалізації в американській гуманістичній психології // Психологія. Збірник наукових праць НПУ імені М.П. Драгоманова. Вип. 2 (9), Частина І. – Київ, 2000. – С. 31-39.
Вівчарик Т.П. Психологічні особливості процесу індивідуації молодих жінок // Проблеми загальної та педагогічної психології. Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. – Т. 2. – Ч. 1. – Київ, 2000.- С.22-26.
Вівчарик Т.П., Дмитренко А.К. Методи діагностики та формування установок на самореалізацію у молодих жінок. – Чернівці: Прут, 1999. – 56 с.
Вівчарик Т.П. Ціннісні орієнтації жіночої молоді // Науковий вісник Чер-нівецького університету: Збірник наукових праць. Вип. 43: Педагогіка та психологія. – Чернівці: ЧДУ, 1999. – С. 110-119.
Вівчарик Т.П. Молодим сім’ям (Сім’я або робота: Декілька порад сучасній жінці). Посібник циклу “Молода сім’я”. Обл. центр соц. служб для молоді. – Чернівці, 1999. – 12 с.
Вівчарик Т.П. До проблеми жіночого виховання й освіти (на матеріалах соціологічних досліджень) // Україна, українці, українознавство у ХХ ст. в джерелах, документах. Збірник наукових праць у 2-х частинах. – К.: Наук. видавн. центр “Наша культура і наука”, 1999. – Ч. 2. – С. 534-540.
Вівчарик Т.П. Жіноча ідентичність як проблема розвитку і становлення самодостатньої жінки // Молодим сім’ям (поради, консультації). – Чернівці: ОЦССМ, 1998. – С. 10-13.
Вівчарик Т.П., Дмитренко А.К. Соціально-психологічні проблеми самореалізації жінки в сучасному світі // Матеріали наукової конференції викладачів, співробітників та студентів, присвяченої 120-річчю заснування Чернівецького університету. – Чернівці: Рута, 1995. – С. 175.
Вівчарик Т.П., Дмитренко А.К. Ціннісні орієнтації молодих жінок // Демографічна ситуація в карпатському регіоні: реальність, проблеми, прогнози на ХХІ ст. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. – Чернівці-Київ, 1996. – С. 252-256.
Вівчарик Т.П. Психоаналітичне бачення деяких глибинних аспектів патріархальних стереотипів щодо ролі жінки в суспільстві // Конституціаналізм в Україні: досвід, проблеми, перспективи. Матеріали молодіжної конференції. – Чернівці, 1996. – С. 67-71.
13. Вівчарик Т.П. Про деякі соціально-психологічні аспекти діяльності дружин-політиків // Тези доповідей 62-ої наукової студентської конференції УДУХТ. – Київ: УДУХТ, 1996. – Ч. 1. – С. 81.
14. Вівчарик Т.П. Формування ціннісних орієнтацій студенток // Тези доповідей Всеукраїнської науково-методичної конференції “Виховання студентів у технічному вузі: методологічні засади, практика, перспективи”. – Київ: УДУХТ, 1996. – С. 51-52.
15. Вівчарик Т.П., Дмитренко А.К. Формування установок на самореалізацію у сучасних молодих жінок // Сучасна гуманітарна освіта: стан і перспективи. Тези виступів учасників науково-практичної конференції. – Чернівці, 1996. – С. 234-239.
Вівчарик Т.П. Психологічні механізми самореалізації жінки (на прикладі жіночої молоді, включеної у творчу професійну діяльність). – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.01 – загальна психологія, історія психології – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2000.
Дисертація містить теоретичний та експериментальний аналіз проблеми психологічних механізмів самореалізації жінки на прикладі жіночої молоді, включеної у творчу професійну діяльність. У роботі проаналізовані основні підходи до проблеми самореалізації, систематизовані напрямки виділення механізмів самореалізації жінки. На основі цього розроблена модель психологічної самореалізації жінки, яка складається із рівнозначних взаємодоповнюючих, взаємокомпенсуючих або суперечливих структурних компонентів самореалізації, таких як: самоідентифікація, індивідуація та опредметнення, що
