Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ІМ

ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ІМ. Г. С. СКОВОРОДИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

УДК 947.5/7:26:323:477

МАРГОЛІНА Ірина Євгенівна

КИРИЛІВСЬКА ЦЕРКВА – РЕЛІГІЙНИЙ

ТА ЦЕРКОВНО-ПОЛІТИЧНИЙ

ОСЕРЕДОК СЕРЕДНЬОВІЧНОГО КИЄВА

Спеціальність 09.00.11 - релігієзнавство

Автореферат

дисертації на здобуття наукового

ступеня кандидата історичних наук

Київ – 2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі релігійних процесів в Україні Відділення релігієзнавства

Інституту філософії ім. Г. Сковороди НАН України

Науковий керівник ФИЛИПОВИЧ Людмила Олександрівна, кандидат

філософських наук, старший науковий

співробітник Відділення релігієзнавства

Інституту філософії ім Г.С.Сковороди НАН України

Офіційні опоненти: ПАНЧЕНКО Петро Пантелеймонович, доктор

історичних наук, професор, завідувач відділом сучасної

історії України Інституту історії НАН України

ПАВЛЕНКО Юрій Вітальовіч, кандидат

історичних наук, доктор філософських наук,

провідний науковий співробітник Інституту

світової економіки НАН України

 

Провідна установа Полтавський державний педагогічний інститут

Захист відбудеться 25 лютого 2000 року о 14 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 26.161.03 в Інституті філософії ім Г.С.Сковороди НАН України (01001, Київ - 1, вул. Трьохсвятительська, 4)

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту філософії ім.Г.С.Сковороди НАН України ( 01001, Київ - 1, вул. Трьохсвятительська, 4)

Автореферат розісланий 25 січня 2000 р.

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради,

доктор історичних наук НАДТОКА Г.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. В умовах відродження релігійного життя в Україні, відбудови визначних історико-архітектурних пам’ятників (Михайлівського Золотоверхого собору, церкви Богородиці Пирогощі, Успенського собору та ін. ) з’являється необхідність комплексного дослідження ролі сакральних споруд у формуванні духовності українського народу. Як матеріалізовані зразки його культури, релігії, політики, ідеології, вони засвідчують органічний зв’язок епох, тобто безперервність духовного діалогу минулих і сучасних поколінь.

Особливе місце серед таких споруд належить київській Кирилівській церкві - першооснові та ідейній домінанті однойменного монументального монастирського ансамблю. Як один з провідних церковно-політичних і культурних осередків Русі, Кирилівській храм є цінним і оригінальним джерелом історії середньовічного суспільства.

Заснування Кирилівської церкви припадає на ХІІ ст. - часи політичного та економічного піднесення Київської Русі, досягнутого внаслідок політики централізації влади фундатора храму, яка забезпечила певну консолідацію держави. В цю епоху на її теренах послідовно впроваджувалася візантійсько-християнська догматика, обряд і сакральна архітектурно-живописна традиція. Разом з тим зміцнення державних інститутів супроводжувалось активізацією автономізаційних процесів в Київській митрополії. Специфічні й маловідомі грані співіснування цих тенденцій рельєфно виражені в архітектурній та іконографічній концепціях Кирилівського храму, осягнення яких примножує наукові здобутки у сфері дослідження розвитку православної церкви в Україні.

Іконографічна програма храму містить також цінні для науки і, на першій погляд, завуальовані свідчення стосовно характеру утвердження однієї з визначних ознак Київського християнства, а саме: його відкритості до Заходу і Сходу, Риму і Візантії. Крім того, художній ансамбль Кирилівської церкви, що зберіг один з найколоритніших і найбагатших у світовому православ’ї комплекс давніх фресок (800 кв.м.), відкриває широкі перспективи для вивчення насиченої палітри давньоруського релігійного і культурного життя, визначення місця Київської Русі в системі європейських міждержавних та міжцерковних відносин.

Феномен Кирилівського храму полягає і в його функціональному призначенні як церкви-фортеці. Не випадково біля нього поступово зростали монастирські споруди і укріплення, перетворюючи церкву на цілісний архітектурно-художній монументальний комплекс, що містить цінну інформацію для вирішення широкого спектру історико-культурних та церковно-політичних проблем. Науковий пошук у цьому напрямі є актуальним передусім з точки зору необхідності подальшої реконструкції києво-руської системи церковно-державних відносин та визначення безпосередньої ролі духовенства в міжкнязівських військово-політичних взаєминах.

Об’єктом дисертаційного дослідження є Кирилівська церква як церковно-політичний і релігійний осередок середньовічного Києва, а предметом історичного аналізу виступають особливості виникнення та функціонального призначення Кирилівської церкви і монастиря у контексті формування Київського християнства.

Хронологічні рамки дисертації охоплюють значний термін часу - від заснування Кирилівського монастиря в ХІІ ст. й до ХVІІ ст. включно, тобто період самостійного існування Київської митрополії під юрисдикцією Константинопольського патріархату. Це найбільш насичений час в історії Кирилівської церкви, що включає її становлення і розвиток як одного з впливових церковно-політичних осередків Русі-України. Проте обмаль свідчень щодо історії Кирилівської церкви з ХІІІ по ХVІ ст. не дає можливості адекватно висвітлити цей період у даній роботі.

Зв’язок роботи з науковими програмами. Дисертаційне дослідження виконувалось у контексті наукових розробок Відділення релігієзнавства Інституту філософії НАН України “Історія Православної Церкви в Україні” та “ Особливості й віхи історії українського християнства”.

Мета дослідження - розкрити роль Кирилівської церкви як одного з головних осередків релігійного та церковно-політичного життя середньовічного Києва ХІІ та ХУІІ століть.

Загальній меті дослідження підпорядковані наступні завдання:

- охарактеризувати стан наукової розробки проблеми й запропонувати нові підходи до її вирішення;

- дослідити соціально-політичну та релігійну ситуацію в Києві в середині ХІІ ст., час та умови створення Кирилівської церкви;

4. з’ясувати ідейні передумови та ідеологічні особливості запровадження культу

Кирила та Афанасія Александрійських на Русі;

- охарактеризувати православно-богословську і церковно-політичну концепцію розпису Кирилівської церкви і з’ясувати її зв’язок з соціально-політичною ідеологією епохи;

- дослідити діяльність визначних діячів Кирилівського монастиря, визначити їх внесок у становлення Українського Православ’я.

Методологічну основу дослідження складають насамперед універсальні принципи об’єктивності та історизму. Конфесійна неупередженість визначає характер історичного аналізу поставлених у дисертації проблем.

Дослідження ґрунтується на таких теоретичних положеннях:

- церковно-політична концепція розпису Кирилівської церкви є

виявом національно-державних інтересів у середньовічному Києві ХІІ ст.;

- Кирилівський монастир відігравав визначну роль у становленні та

розвитку Українського Православ’я.

Важливим концептуальним підгрунтям дисертації слугували теоретичні розробки, які наявні в працях І.Власовського, В.Горського, В.Климова, А.Колодного, М.Котляра, М.Костомарова, О.Крижанівського, М.Максимовича, Ю.Павленка, П.Панченка, В.Пащенка, В.Рички, В.Смолія, О.Толочка, В.Ульяновського, Л.Филипович, М.Чубатого, П.Яроцького та інших, що розкривають визначальну роль релігії в духовному житті середньовічного суспільства.

В дисертаційному дослідженні були використані різноманітні науково-дослідницькі методи; зокрема емпіричний, головним матеріалом для якого став живопис та архітектура Кирилівської церкви, а також літописні тексти, архівні матеріали, оригінальні літературні та агіографічні твори. Крім того, автор використав історіографічний, іконографічний, функціональний різновиди теоретико-аналітичного методу, а також метод синтезу та аналогій, індивідуалізації та узагальнення.

Наукова новизна дослідження. Дисертація є першим у вітчизняній історіографії комплексним дослідженням Кирилівської церкви як церковно-політичного і релігійного осередку середньовічного Києва. Аналіз державотворчих та етнорелігійних процесів здійснено через призму церковної архітектури та сакрального живопису. Виявлена фундаментальна роль Кирилівського релігійного осередку у формуванні вітчизняної християнської традиції й у становленні основних ознак Київського християнства, успадкованих пізніше українським православ’ям, а саме: відкритість до інших релігійних систем, демократизм церковного життя, онаціональнення обрядово-культової сфери та ін.

Автором обгрунтовано ряд важливих теоретичних положень, які мають наукову новизну і виносяться на захист:

- соціально-політична ситуація в Києві і Київській Русі в середині ХІІ ст. хоча в цілому і характеризувалась гострою боротьбою за владу, однак сприяла культурному і релігійному розвитку, появі сакральних пам’яток нового типу, зокрема церков-фортець. Уточнено хронологічні рамки заснування Кирилівської церкви, а саме: 1139 - 1146 рр., а також ім’я фундатора ( князь Всеволод Ольгович);

- запровадження культу Кирила та Афанасія Александрійських, яким присвячена Кирилівська церква у Києві, було ініційовано родиною Всеволода Ольговича. Підґрунтям авторської позиції є, зокрема, той факт, що духовним патроном князя був Кирило Александрійський. Саме Всеволод Ольгович став активним поширювачем у Київській Русі культу святих Кирила та Афанасія, а відтак і їх вчення про сутність Христа як Боголюдини і Марії як Богородиці. Ідейними передумовами запровадження культу Кирила та Афанасія Александрійських був їх статус провідників Богородичного культу, який в ХІ-ХІІ ст. набув у Київській державі національного характеру. Цей статус відповідав курсу внутрішньої і зовнішньої політики Київської Русі ХІІ ст., спрямованого на впровадження Київського християнства як важливого державотворчого чинника;

-

ідейна концепція розпису Кирилівської церкви підпорядкована

утвердженню одного з головних богословських догматів - догмату Втілення. Ключові аспекти ідейно-політичної програми розпису містяться у найбільш сакральній частині собору - вівтарі. Ушанування культу Климента Римського та Бориса і Гліба відповідало національним церковно-політичним задачам, зокрема ідеї самовизначення Київської митрополії, та сприяло визріванню національної форми християнського віросповідання;

-

монументально-живописний аспект руської традиції вшанування Кирило-

Мефодіївського культу вперше відображено в архітектурі й розписі Кирилівської церкви;

- у складних церковно-релігійних умовах, що склалися в православній Церкві України після Берестейської унії, Кирилівський монастир відстояв свою самостійність від зазіхань польської і московської церков. Завдяки діяльності видатних ігуменів ( Василія Красовського, Інокентія Монастирського, Димитрія Ростовського ) він залишився осередком Українського православ’я.

Теоретичне значення дисертації виявляється в постановці і подальшому розв’язанні комплексу проблем, що відтворюють функціонування Кирилівської церкви і всього монастирського комплексу на різних етапах становлення Українського християнства. Проведене дослідження є внеском у вирішення загальнонаукової проблеми, пов’язаної з виявленням основних тенденцій та суперечливих явищ в соціально-політичному і релігійному розвитку середньовічного Києва, а також із означенням шляхів і напрямів національного піднесення.

Практичне значення дисертації виявляється в тому, що основні її положення можуть бути використані в загальнотеоретичних та прикладних працях з історії України, історії архітектури та монументального живопису, для підготовки релігієзнавчих та культурологічних спецкурсів. Результати дослідження доцільно використати в екскурсійній роботі, в процесі опрацювання фондів Національного заповідника “Софія Київська” і його філії - музею “Кирилівська церква”.

Апробація результатів дослідження. Основні ідеї дисертації оприлюднені автором на міжнародних конференціях: “ Актуальні проблеми дослідження філософської культури східних слов’ян ХІ - ХVІІІст.” (1993 р.); “ Духовність середньовічної Європи: Схід - Захід” ( 1994р.); “Християнство в контексті історії і культури України” ( 1997р. ); “Християнство і духовність” (1998р.); на V1 Міжнародному круглому столі “ Історія релігій в Україні” ( 1996р.); міжнародному семінарі “ Духовна спадщина Київської Русі” (1997р.); всеукраїнській міжнародній християнській асамблеї “Заповідь нову даю вам: любіть один одного” (1998р); на республіканських конференціях: “ Українська культурна спадщина ХVІІ - ХІХ ст.” (1993 р.); “ Проблеми збереження та відродження пам’яток історії та культури” (1994р.); “ Історичне краєзнавство в Україні: традиції і сучасність” (1995р. ); “Музейні читання” (1996 р.); “ Освіта і культура ХІ ст. Діяльність Ярослава Мудрого і сучасність” (1996р.); “Церква Богородиці Десятина в Києві” (1996р.); “Могилянські читання” (1997р).

Дисертація обговорена на засіданні відділу релігійних процесів в Україні відділення релігієзнавства Інституту філософії ім.Г.С.Сковороди НАН України.

Публікації. Основний зміст дисертації викладено в статтях, вміщених у наукових виданнях та журналах ( 11 ), в матеріалах і тезах конференцій ( 12 ).

Структура дисертації зумовлена логікою дослідження проблеми, що випливає з її мети і основних завдань. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновку і списку використаної літератури. У першому розділі автор звертається до історіографічного та джерелознавчого аналізу поставлених у дисертації проблем. У другому розділі розкриваються соціально-політичні умови виникнення та функціонування Кирилівського монастиря, а також ідейні передумови запровадження культу Кирила та Афанасія Александрійських у Києві. Це дало змогу у третьому розділі глибше з’ясувати церковно-політичну концепцію розпису Кирилівської церкви, пов’язану із становленням Київського християнства. Четвертий розділ присвячено виявленню ролі Кирилівського монастиря у церковно-політичному житті Києва у ХVІІ ст. та внеску його видатних ігуменів у розвиток Українського православ’я. Загальний обсяг роботи без списку джерел і літератури 185 стор. Список використаних джерел і літератури включає 220 найменувань.

 

 

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовується актуальність теми дисертації; викладені загальні положення про стан її наукової розробки; визначаються об’єкт і предмет дослідження; формулюються мета і завдання роботи; розкривається теоретико-методологічна база дослідження; визначається наукова новизна, теоретико-практичне значення дисертації та перспективи використання результатів дослідження; зазначені форми їх апробації та структура роботи.

У першому розділі - “ Історіографія і джерела. Стан наукової розробки теми” - представлено докладний огляд літератури та джерел, який починається з характеристики джерельної бази. Вона включає:

1. Архітектуру та монументальний живопис Кирилівської церкви. Зазначений комплекс джерел сприяє виявленню дати заснування Кирилівського собору, особливостей його еволюції як відомого релігійного центру Русі впродовж ХІІ-ХVІІ століть.

2.

Вітчизняні літописи: Іпатіївський, Лаврентіївський, Новгородський,

Псковський, Густинський, Супрасльський та Никоновський, а також Київський Синопсис та Степенна книга. Зазначена група вітчизняних джерел містить документальний матеріал щодо політичного, економічного, релігійного і культурного становища в Києві першої половини ХІІ ст., появи та функціонування Кирилівської церкви і монастиря; інформує про діяльність засновника Кирилівської церкви князя Всеволода Ольговича;

3. Описи храмів, мандрівні записки діячів церкви - “ Описание святынь Константинополя в Латике рукописи ХІІ в.”, “ Путешествие новгородского архиепископа Антония в Царьград”, “Путешествие игумена Даниила по Святой земле” надають можливість з’ясувати численні питання, що стосуються ідейно-декоративної програми архітектури та живопису Кирилівської церкви, зв’язку храму з візантійськими сакральними пам’ятками. Цікаві свідчення про Кирилівських кліриків ХVІІ ст. містяться у матеріалах Інституту рукописів, а також у відомому “Діаре” Святителя Димитрія Ростовського.

4. Агіографічні та інші твори, що відбивали доктринальні положення

церкви (Житія, Святці ( Місяцеслови), Синодики, Мінеї, Єрмінії, Ізборник Святослава ). Цей найвагоміший блок джерел дозволяє з’ясувати шляхи проникнення та впровадження в Києві культів Кирила та Афанасія Александрійських, простежити історію розвитку цих культів на українському релігійному грунті.

Отже, джерельна база з обраної теми, зважаючи на її видову різноманітність та змістовну насиченість, відкриває можливості для глибокого та різнобічного дослідження Кирилівського церковно-політичного і релігійного осередку.

Історіографічну літературу, пов’язану з Кирилівською церквою, умовно можна розділити на дві групи. Першу складають праці науковців, які вивчали проблеми Київської Русі, розглядали історію церкви і суспільства, економіку, політику, культуру періоду, що стосується даного дослідження, взагалі – історію релігії в Україні (М.Брайчевський, А.Глушк, Р.Зотов, В.Зубарь й Ю.Павленко, А.Колодний, М.Костомаров, М.Котляр, Д.Ліхачов, Ю.Мицик, І.Огієнко, П.Панченко, В.Пащенко, О.Рапов, В.Ричка, Б.Рибаков, Ф.Тітов, В.Ульяновський, Л.Филипович, Є.Харьковщенко, М.Чубатий, І.Шляпкін, П.Яроцький та інші), а також студії, в яких розглядається феномен християнської святості (С.Авєрінцев, Н.Верещагіна, В.Горський, Н.Нікітенко, А.Поппе, Г.Федотов).

Зазначені роботи важливі для нашого дослідження тим, що розкривають загальні тенденції розвитку релігійної системи Київської Русі, сприяють глибшому розумінню ролі і місця християнських культів в її духовній спадщині.

Другу основну групу наукових праць становлять розробки, що безпосередньо торкаються зазначених в дисертації проблем. Дослідженням вчення та діяльності святих патронів Кирилівської церкви займалися відомі історики церкви ХІХ ст.: В.Болотов, С.Булгаков, О.Карташев, М. Лященко, митрополит Макарій (Булгаков), М.Поснов, Г.Флоровський. Різнопланова література присвячена й власне Кирилівській церкві. До загального опису Кирилівської церкви зверталися О.Азлецький, В.Антонов, М.Берлинський, М.Закревський, С.Крижанівський, Є.Крижанівський, М.Максимович, М.Петров, В.Подключников, М.Сементовський, О.Совєтов, К.Шероцький та інші. Частина праць присвячена архітектурі Кирилівського храму, вивченням якої займалися Ю.Асеєв, М.Каргер, М.Левинський і П.Степовий, П.Раппопорт.

Інтерес до цієї пам’ятки проявляли археологи Г.Івакін, І.Мовчан, С.Холостенко, мистецтвознавці Д.Айналов і С.Редін, Г.Вагнер, В.Лазарєв, А.Прахов, О.Певна, Д.Степовик.

Разом з тим наявні наукові здобутки не дають цілісної картини функціонування Кирилівської церкви як церковно-політичного і релігійного осередку середньовічного Києва. Не отримали відповідного висвітлення такі проблеми, як суспільно-політичні умови виникнення Кирилівської церкви, відсутнє вивчення богословської та церковно-політичної концепції розпису пам’ятки. Не розроблено питання щодо поширення в Київській Русі культу святих Кирила і Афанасія Александрійських, яким присвячено Кирило-Афанасіївську церкву в Києві. Не дається оцінка місця і ролі Кирилівського монастиря у церковно-політичному житті пізньосередньовічного Києва (ХVІІ ст.). Відтак доцільним видається всебічне осмислення виникнення і функціонування Кирилівської церкви як невід’ємної частини духовної спадщини українського народу.

У другому розділі - “Суспільно-політичні і релігійні передумови виникнення та функціонування Кирилівського монастиря” - розглядаються соціально-політична ситуація в Києві у першій половині - середині ХІІ ст., час та умови створення Кирилівської церкви, а також шляхи проникнення в Київську Русь культу Кирила та Афанасія Александрійських.

Насамперед зазначено, що соціально-політична ситуація в Київській Русі першої половини - середини ХІІ ст., хоча і характеризувалась гострою боротьбою за владу, однак сприяла культурному й релігійному розвитку, появі сакральних пам’яток нового типу – церков-фортець. Кирилівська церква є яскравим прикладом такої споруди.

Поява нового архітектурного типу у сакральному будівництві Київської Русі ХІІ ст. свідчить про помітне послаблення візантійських впливів на розвиток місцевої архітектурної традиції й становлення національних рис у старокиївському, а відтак і у загальному вітчизняному мистецтві, що є відображенням процесу усамостійнення власної православної традиції, релігійного життя в ній та їх осмислення.

У зв’язку з вивченням цієї пам’ятки розглядається діяльність київського князя Всеволода Ольговича - визначної постаті в церковно-політичному і релігійному житті Київської Русі ХІІ ст., засновника Кирилівської церкви.

На основі аналізу джерельного матеріалу з’ясовується питання про хронологію заснування монастиря та побудови Кирилівської церкви. Дисертантка вважає, що це відбувалось у межах 1139 р. (сходження Всеволода Ольговича на київський престол) - 1169 р. (згадка в Іпатіївському літописі про Всеволодів, тобто Кирилівський монастир).

Висвітлюються особливості функціонального призначення Кирилівської церкви, зокрема, культово-релігійне, політичне, символічне, ідеологічне, фортифікаційне, родинної усипальниці, князівської церкви, сакральної пам’ятки, що стала визначним осередком впровадження Київського християнства.

Далі, у контексті релігійної ситуації в Києві першої половини ХІІ ст., розглядаються можливі шляхи проникнення в Київську Русь культів Кирила та Афанасія Александрійських, на честь яких названо Кирилівську церкву. Ці святі належать до найшанованіших святителів у країнах візантійського кола. Афанасій та Кирило боролися за культ Богородиці - земної жінки, яка народила Боголюдину, тобто за подвійну сутність Христа, за один з головних християнських догматів - догмат Втілення. На нашу думку, поява та впровадження цих культів на Русі з країн християнського Сходу пов’язана з родиною Всеволода Ольговича, точніше з його батьком Олегом Святославичем, який, очевидно, і запозичив їх у Візантії, де перебував впродовж двох років. Проживання на Родосі й одруження там із знатною патриціанкою відбилося і на виборі церковного імені для новонародженого сина князя Олега (Всеволода-Кирила). Звернення саме до Кирило-Афанасіївського культу було пов’язаним з церковно-політичною діяльністю цих святителів, їх участю в ідейній боротьбі між Східною і Західною церквами в ІІІ-У ст. Поширення культу даних святих шляхом будівництва Кирило-Афанасіївської церкви було співзвучним політиці Всеволода Ольговича, спрямованій на встановлення авторитарної влади у Київській державі й автономізацію Київської церкви.

Висвітлюючи суперечливі відносини між князем Всеволодом та київським митрополитом Михаїлом, дисертантка зазначає, що церковна програма Всеволода поклала кінець грецькому засиллю епохи Мономаховичів. Прагнення Всеволода зміцнити позиції руського єпископату ( за час його правління було поставлено чотири руських єпископи) сприяло розвитку національних тенденцій всередині церковної інституції і, певним чином, укріпленню державної влади. Натомість, митрополит Михаїл продовжував діяти в протилежному руслі, консервуючи візантійські традиції в масштабах всієї Київської митрополії. Той факт, що він залишив Київ на знак протесту проти нового курсу й заборонив службу у Софійському соборі, засвідчив всю глибину державно-церковних протиріч зазначеного періоду. Відсутність митрополита надала можливість київському князю обирати свої шляхи впровадження місцевої церковної, політичної та культурної традиції. Зведення храму на честь провідників Богородичного культу, який в ХІ - ХІІ ст. набув власне руського характеру, якнайкраще сприяло впровадженню в життя його церковно-політичної програми, спрямованої на ствердження і розповсюдження Київського християнства.

У третьому розділі - “ Церковно-політична концепція розпису Кирилівської церкви як вияв церковних і державних інтересів” - досліджується стародавній монументальний живопис Кирилівської церкви з позиції реконструкції світогляду Києво-руського суспільства ХІІ ст. Звертаючись до опису та вивчення фресок Кирилівської церкви, дисертантка ставить головний акцент не на мистецтвознавчому аналізі, а на репрезентативному ідеологічному змісті сюжетів.

Дослідження живопису Кирилівської церкви дає можливість віднести головну тему її розписів до християнсько-богословського догмату - догмату Втілення.

Авторка доводить, що живопис вівтарних апсид і південної нави засвідчує патрональний характер храму і підтверджує фундаторську роль князя Всеволода Ольговича. Ця обставина дозволяє говорити про спростування точки зору окремих дослідників, згідно з якою Кирилівська церква була побудована дружиною Всеволода Ольговича - Марією Мстиславівною.

Дисертаційним дослідженням доведено, що в міжусобній Русі ХІІ ст. саме в Кирилівській церкві вперше з’являються соціально значимі релігійні сюжети. Їх можна розцінювати як відгук ортодоксальної церкви на єресі ( аріанські, несторіанські ), що утверджували нерівність Бога Отця і Сина. Живопис цього храму, на противагу єретичним поглядам, висловлює ідею поклоніння жертві - Ісусові Христу як Боголюдині, що є відбиттям офіційної догми Втілення. Прославляючи святих Кирила та Афанасія Александрійських , які боролися за утвердження Богородичного догмату, Кирилівський живописний ансамбль сприяв розповсюдженню і ушануванню в Київській державі ХІІ ст. культу Богородиці. Вшанування, а відтак і популяризація цих догматів у Києві ХІІ ст. через розписи Кирилівського храму, враховуючи, що їх замовником був київський князь, сприймалися як вияв тогочасних церковних і державних інтересів.

Авторка здійснює атрибуцію декількох невідомих сцен південного вівтаря і всупереч думці деяких дослідників про те, що живопис південної апсиди присвячений життєпису Кирила Александрійського, приходить до висновку, згідно з яким частина сцен присвячена Афанасію Александрійському. Наявність у південній апсиді сцен, присвячених Афанасію Александрійському, свідчить про ушанування укладачем живописної програми подвійного культу Афанасія і Кирила, тобто культу пропагувачів Богородичних догматів, які були популярні в Русі ХІ-ХІІ ст. У такий спосіб князь Всеволод виступає представником державних інтересів. Ідентифікація невідомої сцени у південній наві храму показала, що це - патрональна ктиторська композиція, розшифровка якої підтвердила висновки щодо ктиторства Всеволода Ольговича.

Дисертанткою вперше здійснена спроба атрибутувати живопис північної апсиди. Наявність у її розписах балканських святителів, які мають відношення до культу Папи Римського Климента, дає можливість припустити, що саме пам’яті Климента Римського і був присвячений живопис жертовника або північної апсиди Кирилівської церкви. В цій апсиді присутні і зображення слов’янських просвітителів Кирила та Мефодія, а також Климента Охридського, який допомагав замінити у Болгарії грецьке духовенство місцевим слов’янським. Наявність таких зображень у розписах Кирилівської церкви підкріплює слов’янські корені Київського християнства.

Спираючись на літописні повідомлення, а також фрескове зображення невідомого святого у південній наві храму, авторка намагається довести наявність приділу, присвяченого святим Борису і Глібу. Наявність такого присвячення свідчить про намагання укладача живописної програми збагатити схему розписів через впровадження національних традицій. Тобто у декоративній програмі Кирилівської церкви з’являються перші спроби відійти від канонічної живописної візантійської традиції, а саме від диктату Константинополя.

Вивчення розпису і атрибуція присвячення приділів Кирилівського собору дозволяє зробити висновок про те, що суто релігійна форма відображує церковно-політичні проблеми, характерні для Русі за правління Всеволода Ольговича.

Розділ 4 - “ Кирилівський монастир у церковно-політичному житті середньовічного Києва (ХVІІ ст.)”. У розділі розглядаються питання відбудови та відродження Кирилівського монастиря у післямонгольський період, коли більшості монастирів України була властива функція захисту, відстоювання й поширення православ’я.

Функціонування монастиря у ХVІІ ст. розглядається через призму діяльності його видатних ігуменів, які зробили вагомий внесок у збереження цієї православної святині.

Діяльність Василія Красовського, Інокентія Монастирського, Димитрія Ростовського відкриває і завершує собою в житті монастиря доленосне і складне для історії України ХVІІ ст.

За допомогою архівних документів, а також унікальних писемних джерел - графіті, що збереглися на стінах Кирилівської церкви, авторка, всупереч думці деяких дослідників, які вважали, що Кирилівський монастир з часу навали хана Батия знаходився у повному запустінні, доводить факт функціонування монастиря як упорядкованої обителі.

Особливу роль Кирилівського монастиря в релігійному і політичному житті Києва зумовили ті обставини, що після Берестейської унії переважна більшість храмів і монастирів Києва перейшли до рук уніатів. Натомість, Кирилівський монастир залишився на засадах православ’я. Цьому сприяло те, що на початку ХVІІ ст. патроном монастиря став князь Костянтин Острозький, який доручив відновлення Кирилівського монастиря ігумену Василію Красовському. Його ігуменство тривало з 1605 до 1614 рр.

Діяльність В.Красовського, перш за все, була спрямована на утвердження майнових прав Кирилівського монастиря. Згідно з грамотою короля Сигізмунда ІІІ, Красовський повернув майже всі землі, що будь-коли належали монастирю. За часів ігумена Василія збудували прибутний будинок, а також дерев’яні келії, що сприяло зростанню кирилівської, а відтак і української православної братії.

Авторка відмічає, що найважливішою справою ігумена була реставрація великого монастирського храму: звели нові коробові склепіння, добудували карнизи, відремонтували стелю, реставрували головну баню, накрили новий дах. В інтер’єрі оновили живопис ХІІ ст., у вівтарі влаштували та освятили три престоли, побудували або почали будувати новий іконостас, освятили храм на честь Святої Трійці.

Василій Красовський був не тільки старанним ігуменом, але й церковним письменником-полемістом, перу якого належить праця “ О единой истиной православной въръ и о святой соборной апостолской церкви, откуду начало прийняла, и како повсюду распростреся”, в якій автор критикує латинські тенденції, виступає палким захисником православної віри. В умовах суттєвого послаблення традиційних форм політичного і культурного життя це був акт релігійного подвигу і громадянської мужності, який сприяв збереженню й розвитку православної церковності.

Дисертанткою вперше зібраний і досліджений матеріал про діяльність ігумена Кирилівського монастиря, видатного представника Української православної церкви Інокентія Монастирського. Саме під час його ігуменства Кирилівський монастир досягає найвищого розквіту в економічному відношенні. Його правління припадає на 1681-1697 рр. У цей час вживалися активні заходи щодо зовнішнього упорядження та внутрішньої благоліпності монастиря. Завдяки видатним дипломатичним здібностям Інокентій придбає і одержує у дарунок монастирю декілька київських палаців. Піклуючись про матеріальний добробут обителі, ігумен побудував мости у межах монастиря і стягав мито за проїзд.

У 1687 р. Інокентій Монастирський розписався на грамоті про обрання нового гетьмана Івана Мазепи, пізніше неодноразово зустрічався та листувався з ним. Завдяки цим стосункам ігумен Інокентій підпорядкував Кирилівському монастирю Ржищівський монастир з усіма маєтками, що значно розширило володіння й прибутки Кирилівської обителі. Монастирський настільки часто спілкувався з гетьманом, що згодом тінь “зради” Мазепи впала і на нього.

Архімандрит Інокентій був відомий тим, що відстоював незалежну позицію Української церкви у православному світі, зокрема в богослов’ї. Його книга “ Про перетворення Святих Дарів”, яка довгий час вважалася загубленою, хоча, найімовірніше, була прихованою, концептуально суперечила думкам московського патріарха Іоакима. Цей твір, в якому український патріотизм її автора виявився надто яскраво, став відповіддю українського духівництва на відому суперечку про Перетворення Святих Дарів. Суть дискусії полягала у з’ясуванні моменту перетворення хліба і вина у тіло і кров Спасителя. Згідно з вченням Західної церкви, перетворення відбувається не молитвою священика, а словами Господа: “приймите, ядите..., пійте от нея”. Українська церква внаслідок близького сусідства і тісного співвідношення з католицькою польською церквою сприйняла латинське трактування, яке пройшло крізь твори П.Могили, С.Косова, Л.Барановича, І.Гизеля та ін. Московська церква на чолі з патріархом Іоакимом, залишаючись на консервативній позиції, намагалась нав’язати свої догматичні правила і використала це питання, щоб розправитися з надто непокірливими представниками з України. Ігумен Монастирський у цій внутріправославній боротьбі-дискусії вражав ученістю і силою своїх аргументів, чим зумів перевершити патріарха та його прибічників, довівши правоту українських богословів. За самостійне богословське мислення та невизнання авторитету московського патріарха в трактуванні православного догмату він був проклятий й висланий із Москви. Але, незважаючи на це прокляття, український богослов не тільки продовжив ігуменство у Кирилівському монастирі, але й був запрошений виконувати обов’язки “ маршалка” в елекції з приводу обрання нового Київського митрополита. Ці факти свідчать про те, що наприкінці ХVІІ ст. Українська православна церква була досить самостійною, щоб ігнорувати навіть прокляття московського патріарха.

Серед руського духівництва домінувала Українська церковна школа та її вчені. Грецькі представники московської церкви почали боротьбу за витиснення киян, в результаті чого Сильвестр Медведєв і українські церковні діячі опинилися в опозиції. Найбільш активними опонентами московської партії стали Інокентій Монастирський та його друг і однодумець, наступник в ігуменстві Кирилівським монастирем, автор Житій святих - Димитрій Ростовський. Ігуменом Кирилівського монастиря Д.Ростовський був декілька місяців у 1697 р., але саме там він прийняв чернецтво у 1668 р. і мешкав в обителі вісім років, там він сформувався як православний проповідник та видатний церковний письменник-богослов.

Неприйняття московським духівництвом поглядів Монастирського і Ростовського було закономірним. В основі консервативної позиції Московського патріархату залишалася політика самоізоляції, у тому числі і в рамках православного світу. Православні погляди київських ігуменів, завдяки активній ролі Кирилівського монастиря в релігійному житті України, об’єктивно сприяли подальшому дистанціюванню між двома найбільшими православними центрами - Московським патріархатом і Київською митрополією.

Головною заслугою ігуменів Кирилівського монастиря було збереження і відродження православної обителі в умовах протистояння православного духовенства України з Московським патріархатом та Римсько-католицькою церквою.

Заключну частину роботи складають висновки, в яких викладені результати дослідження. Відзначається, що Кирилівський монастирський комплекс відігравав визначну роль у церковно-політичному та релігійному житті середньовічного Києва. Кирилівський архітектурно-живописний ансамбль відображає місцеві церковно-політичні завдання, що свідчать про програмну роль храму у державотворчому процесі на Русі ХІІ ст. Функціонування Кирилівського церковно-політичного осередку сприяло процесу формування Київського християнства, а також відстоюванню позицій українського православ’я у житті пізньосередньовічного Києва, а відтак - і всієї України.

Основні положення і висновки дисертації

викладено у публікаціях:

1.

Марголіна І. Некрополь Кирилівської церкви // Людина і світ.-1995.-№ 9.-С. 40-42.

1.

Марголіна І. Десятинна і Кирилівська церкви: перегук ідей // Людина і світ.-1996.-№ 5.-С. 9-10.

1.

Марголіна І. Іконостаси Кирилівської церкви // Людина і світ.-1996.-№ 10.-С. 20-24.

1.

Марголіна І. Щодо заснування й присвячення Кирилівської церкви в Києві // Архітектурна спадщина України.-1996.-Вип.3.-Ч.1.-С. 222-226.

1.

Марголіна І. Таємниця фресок Кирилівської церкви // Людина і світ.-1997.-№1.-С. 37-41.

1.

Марголина И. К вопросу о ктиторстве киевской Кирилловской церкви // Духовна спадщина Київської Русі.-Одеса: Маяк, 1997.- Т.2.-С.33-38.

1.

Марголіна І. Церковно-політична концепція розпису Кирилівської церкви у Києві // “ Заповідь нову даю вам: любіть один одного”(Іоан 13, 34). Доповіді, повідомлення.-К.: Вид. Київського Патріархату, 1998.-С. 139-141.

1.

Марголіна І. Фрески алтаря киевской Кирилловской церкви // Памятники культуры. Новые открытия.-М.: Наука, 1998.-С. 225-231.

1.

Марголіна І. Інокентій Монастирський та його внесок у розвиток Українського православ’я // Історія України (тижневик).-1999.-№ 47.-С. 3-5.

1.

Марголіна І. Щодо фундатора Кирилівської церкви у Києві // Історія України (тижневик).-1999.-№ 44.- С. 6-7.

1.

Марголіна І. Відновлення Кирилівської парафії та діяльність ігумена Василія Красовського ( 1605-1614) по відродженню Кирилівської церкви // Українське Релігієзнавство.-1999.-№ 11.-С. 16-27.

 

АНОТАЦІЯ

Марголіна Ірина Євгенівна. Кирилівська церква – релігійний та церковно-політичний осередок середньовічного Києва. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за

спеціальністю 09.00.11. - релігієзнавство.

Інститут філософії Національної Академії наук України, Київ, 2000.

Дисертація є першим у вітчизняній науці комплексним релігієзнавчим

дослідженням Кирилівської церкви як церковно-політичного та релігійного осередку в контексті його ролі у формуванні Київського християнства, а також у становленні Української православної церкви.

В праці висвітлений феномен Кирилівської церкви як видатної пам’ятки духовного і культурного життя Київської Русі і України.

Ключові слова: Кирилівська церква, Київське християнство, православ’я, святі

Кирил та Афанасій Александрійські, сакральний живопис та архітектура, українські ігумени, релігієзнавче дослідження.

АННОТАЦИЯ

Марголина Ирина Евгеньевна. Кирилловская церковь – религиозный и

церковно- политический центр средневекового Киева. Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата исторических наук по

специальности 09.00.11 - религиоведение. Институт философии Национальной Академии наук Украины, Киев, 2000.

Диссертация является первым в отечественной исторической науке комплексным религиоведческим исследованием Кирилловской церкви как церковно-политического и религиозного центра средневекового Киева в контексте его роли в формировании христианской традиции и в становлении основных черт Киевского христианства, унаследованных позднее украинским православием, а именно автономизации церковной жизни и приобретение монументальным сакральным искусством национальных черт.

Обозначено, что религиоведческая проблема впервые изучается с помощью

оригинального источника - архитектуры и живописи церковного памятника - Кирилловской церкви.

Рассмотрена социально-политическая ситуация в Киевской Руси в первой половине-середине ХІІ ст., которая характеризовалась острой борьбой за власть, однако стимулировала культурное и религиозное развитие, появление сакральных памятников нового типа - церквей - крепостей.

Сделан вывод, что заказчиком и строителем Кирилловского собора был князь

Всеволод Ольгович.

Уточнена хронология появления Кирилловской церкви - 1139-1146 ( время правления киевского князя Всеволода), а также Кирилловского монастыря - 1139 (начало княжения Всеволода на Киевском престоле) - 1169 ( первое упоминание в летописи про Всеволодов или про Кирилловский монастырь).

Исследованы возможные пути проникновения в Киевскую Русь культа Кирилла и Афанасия Александрийских. Инициация этого культа в Киевской Руси была связана с семьёй Всеволода Ольговича, духовным патроном которого был Кирилл Александрийский. Идейными предпосылками проникновения культа Кирилла и Афанасия на Русь был их статус проводников Богородичного культа, который в ХІ-ХІІ ст. в Киевской державе прибрёл национальный характер. Этот статус соответствовал внутренней и внешней политике Киевской Руси ХІІ ст., направленной на утверждение Киевской церкви, как важного фактора государственного устройства. Определена идейная концепция росписи Кирилловской церкви, которая сводится к утверждению богословского догмата Воплощения.

Впервые показано, что почитание культа Климента Римского и культа Бориса

и Глеба в росписях Кирилловского храма соответствует национальным церковно-политическим задачам самоопределения, что свидетельствует о программной роли Кирилловского монументального комплекса.

Отмечено, что наличие в росписях Кирилловского храма Кирилло-

Мефодиевского культа подчёркивает славянские корни Киевского христианства.

Определено, что в сложных условиях, которые сложились в православной

церкви Украины после Берестейской унии, Кирилловский монастырь отстоял свою независимость от посягательств польской и московской церквей. Благодаря деятельности игуменов Кирилловского монастыря ( Василия Красовского, Иннокентия Монастырского, Димитрия Ростовского) Кирилловская обитель сохранилась как один из выдающихся центров украинского православия.

Ключевые слова: Кирилловская церковь, Киевское христианство, православие,

святые Кирилл и Афанасий, сакральная живопись и архитектура, украинские игумены, религиоведческое исследование.

 

SUMMARY

Margolina I. E. Cyril’s Church as a Church, Political and Religious Center of Medieval Kyiv. - Manuscript.

Thesis on competition of a scientific degree of the candidate of historical sciences by speciality 09.00.11 - religious studies - G.S.Skovoroda Philosophy Institute of National Academy of sciences of Ukraine (Department of Religious Studies), Kyiv, 2000.

For the domestic religious studies this thesis is the first complex research of Cyril’s Church as a church, political and religious center in the context of its role for Kyiv Christianity development and also for Ukrainian Orthodox Church establishment.

The phenomenon of Cyril’s Church as outstanding monument of spiritual and cultural life of Kyiv Rus and Ukraine is covered in the work.

Key words: Cyril’s Church, Kyiv Christianity, Orthodoxy, St. Cyril and Athanasiy of Alexandria, sacred painting and architecture, Ukrainian fathers-superior, religious studies.

 

 






Наступні 7 робіт по вашій темі:

ГРУПОВА КОРИСЛИВО-НАСИЛЬНИЦЬКА ЗЛОЧИННІСТЬ МОЛОДІ ТА ЇЇ ПОПЕРЕДЖЕННЯ - Автореферат - 27 Стр.
РОЗРОБКА, ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ВПРОВАДЖЕННЯ ТЕХНОЛОГІЇ ВАЛКОВОГО ФОРМУВАННЯ ГНУТИХ ПРОФІЛІВ З ПРОСIЧНО-ВИТЯЖНИМИ ЕЛЕМЕНТАМИ - Автореферат - 21 Стр.
ЖІНОЧІ ОБ’ЄДНАННЯ УКРАЇНИ ЯК СУБ’ЄКТИ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ КІНЦЯ ХХ СТОЛІТТЯ - Автореферат - 27 Стр.
ДІЯЛЬНІСТЬ КАБІНЕТУ МУЗИЧНОЇ ЕТНОГРАФІЇ ВУАН У КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ МУЗИЧНОЇ ФОЛЬКЛОРИСТИКИ КІНЦЯ XIX – ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ XX СТ. - Автореферат - 25 Стр.
ОСОБЛИВОСТІ ПОСТВАКЦИНАЛЬНОГО ІМУНІТЕТУ ПРОТИ ДИФТЕРІЇ І КОРУ У ДІТЕЙ ТА ШЛЯХИ ЙОГО КОРЕКЦІЇ ЗА ДОПОМОГОЮ НЕСПЕЦИФІЧНОЇ ІМУННОЇ СТИМУЛЯЦІЇ - Автореферат - 25 Стр.
ЧИСЕЛЬНИЙ АНАЛІЗ ДЕФОРМУВАННЯ ЕЛЕМЕНТІВ ТРИШАРОВИХ КОНСТРУКЦІЙ З УРАХУВАННЯМ ЕВОЛЮЦІЇ РОЗШАРУВАНЬ - Автореферат - 22 Стр.
АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ РЕФОРМУВАННЯ загальної середньої освіти в КНР - Автореферат - 21 Стр.