Інститут педагогіки АПН України

Уюнтена

Удк 371.2(510)(048)

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ РЕФОРМУВАННЯ

загальної середньої освіти в КНР

13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки

А в т о р е ф е р а т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Київ-2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті педагогіки АПН України

Науковий керівник - доктор педагогічних наук, професор

Сухомлинська Ольга Василівна,

академік - секретар

Відділення теорії та історії педагогіки

історії педагогіки.

Офіційні опоненти: -доктор педагогічних наук, професор

Пуховська Людмила Прокопівна,

завідувач лабораторії порівняльної

педагогіки Інституту педагогіки і психології

професійної освіти, АПН України

-кандидат педагогічних наук

Овчарук Оксана Василівна,

старшого наукового співробітника

Українського інноваційного центру

гуманітарної освіти АПН України.

Провідна установа: Інститут проблем виховання АПН України, , Міністерство освіти і науки України, м. Київ

Захист відбудеться “ 11 ” січня 2001р. о 14-00 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.452.01 в Інституті педагогіки АПН України за адресою: 04053, м. Київ, вул. Артема 52-д.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій частині Інституту педагогіки АПН України (04053, Київ, вул. Артема 52-д).

Автореферат розіслано “7” грудня 2000р.

Вчений секретар Легкий М.П.

спеціалізованої ради

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження

Великі зміни, що відбуваються сьогодні в Китайській Народній Республіці в економіці, освіті, культурі, привертають увагу всієї світової громадськості. Особливий інтерес викликають зміни, які відбуваються в системі освіти, тому що саме на цю галузь покладаються великі надії і в зв’язку з економічним ростом, і в зв’язку з зростаючим значенням виховання підростаючого покоління, його активною участю в ідейних, наукових, соціальних і економічних трансформація. Система освіти в Китаї перебуває в стадії значних перетворень починаючи з 1985 р., коли ЦК КПК прийняв постанову про реформу школи, її основні напрями. Оскільки Китайська Народна Республіка відіграє велику роль в світовому співтоваристві, процеси реформування системи освіти викликають великий інтерес не лише в самому Китаї – вони переросли національні рамки і можуть розглядатися в контексті міждержавному і навіть глобальному.

Актуальність аналізу проблем реформування системи загальної освіти в КНР посилюється в зв’язку з процесами, які відбуваються в освітніх системах різних країн світу, в тому числі в Україні. Порівняння кардинальних змін в загальноосвітній школі в різних країнах світу допоможе визначити актуальні проблеми реформування, тенденції розвитку освіти в світі, досягнення та успіхи, а також прорахунки та недоліки окремих процесів, краще побачити специфічні особливості реформування освіти в кожній окремій країні.

Зважаючи на те, що Китай завжди шукав власні шляхи розвитку науки, техніки мистецтва, освіти, починаючи з глибокої давнини, ми вважаємо за необхідне дати короткі відомості про Китай, щоб полегшити розуміння процесів реформування освіти в цій країні.

Китайська Народна Республіка (КНР) – держава, розташована в Центральній і Східній Азії. Вона займає площу в 9,6 млн. кв. км; ділиться на 22 провінції, 5 автономних районів і 3 міста центрального підпорядкування (Пекін, Шанхай, Тяньцзінь). В Китаї нараховується 1223,8 млн жителів, із яких 92% китайці (ханьці). В країні проживає 55 національних меншин (чуань, дунгани, угури і т.д.) Столиця держави – Пекін – нараховує 11,1 млн жителів.

За традицією вважається, що перші школи з’явилися в Китаї в 3-му тисячолітті до н.е. протягом тисячоліть через школу формувались культури даосизму і буддизму, що лягли в основу розвитку освіти і суттєво вплинули на сучасну китайську школу. Вони стали педагогічною традицією, що має тисячолітні витоки, й у нинішніх умовах реформування можуть розглядатися під кутом зору перспектив розвитку освіти у країні.

Сформувавши багату і самобутню педагогіку, яка втілилась в китайській (далекосхідній) цивілізації, виховання в Китаї пройшло довгий шлях розвитку, як еволюційного, так і революційного характеру. Аналіз перебігу цих перетворень, на нашу думку, допоможе краще зрозуміти сьогоднішні трансформаційні процеси системи загальної освіти в Китайській Народній Республіці.

СТАН ТА РІВЕНЬ НАУКОВОЇ РОЗРОБКИ ПРОБЛЕМИ Проблеми змін в системі освіти, напрямів і принципів реформування, висвітлені в Китаї недостатньо повно. Є лише деякі праці – “Загальна історія освіти в Китаї” /під ред. Мао Ліжуй/ (1988 р.) і “Освіта в новому Китаї за сорок років” /під ред. Го Шен/ (1989 р.), де в загальному вигляді показаний розвиток школи в країні. Крім того, з часу їх виходу пройшло більше десяти років, і в них відсутній аналіз тих докорінних змін, що відбулись в останнє десятиліття. В останні роки в педагогічній пресі Китаю були опубліковані розвідки, присвячені окремим напрямам історико-педагогічного знання про школу (Лю Сяоянь, Ма Юнь, У Цун), але вони не вичерпують багатоперспективності визначеної нами проблеми.

В Радянському Союзі питання розвитку школи і освіти в Китайській Народній Республіці досліджували М.Баранов, Т.Зепалова і Е.Моносзон, які зробили детальний аналіз стану середньої школи в середині 50-х рр./ “Школа и просвещение в народном Китае” (1957 р.)/; В.Клепіков, який розглядав розвиток шкільної освіти в Китаї до утворення КНР /“Школа в Китаї в кінці ХІХ – на початку ХХ ст.” (1968 р.)/; Н.Боревська “Политика в области науки и образования в КНР /1949-1980 гг./” (1980 р.)/. Деякі проблеми реформування загальної освіти в сучасному Китаї висвітлюються в публікаціях російських істориків педагогіки В Клепікова /“Ден Сяопин и реформа образования в Китае” (1999 р.)/ і Н.Боревської / “Новые программы в КНР” (1993 р.), “Китайская модель образования в азиатском аспекте” (1997 р.), “Негосударственные учебные заведения в Китае” (1999 р.)/.

Українська педагогічна наука в останні 20 років приділяла мало уваги процесам, які відбувались в китайській системі освіти. Актуальність, теоретична значимість і недостатня розробленість проблеми обумовили вибір теми дослідження: “Актуальні проблеми реформування загальної середньої освіти в Китайській Народній Республіці”.

Дисертаційне дослідження входить до плану науково-дослідної роботи Інституту педагогіки АПН України.

ОБ’ЄКТ ДОСЛІДЖЕННЯ – система початкової та середньої освіти в Китаї в різні історичні періоди.

ПРЕДМЕТ ДОСЛІДЖЕННЯ - процеси зміни підходів, шляхів, засобів і методів навчання і виховання підростаючого покоління в системі загальної середньої освіти.

МЕТА ДОСЛІДЖЕННЯ - розкрити суть реформаційних змін в системі загальної середньої освіти, проаналізувати їх характер, зміст і специфіку, тенденції і перспективи розвитку.

ЗАДАЧІ ДОСЛІДЖЕННЯ:

- визначити історичні етапи розвитку загальноосвітньої середньої школи в Китаї;

- проаналізувати освітню і виховну політику Комуністичної партії Китаю в різні періоди її діяльності;

охарактеризувати основні напрями і суть реформи середньої освіти в сучасному Китаї;

порівняти шкільну політику КНР і України в області реформування середньої загальної освіти для визначення якісних змін в кожній із країн;

виявити тенденції і перспективи розвитку загальної середньої освіти в Китаї.

МЕТОДОЛОГІЧНОЮ ОСНОВОЮ ДОСЛДІЖЕННЯ стали принципи історизму і об’єктивності, положення про соціальну обумовленість розвитку освіти, специфічний і неоднозначний характер змін системи на послідовних етапах її розвитку. Важливою основою дослідження стало історико-діалектичне розуміння розвитку школи як активної діяльності, яка здійснюється на різних рівнях, в різних умовах і формах.

В своєму дослідженні ми опирались на глибокий аналіз стану і перспектив розвитку школи і освіти в нашій країні на різних етапах, який міститься в матеріалах Комуністичної партії Китаю, Всекитайського зібрання народних представників.

Важливим ідейно-теоретичним орієнтиром для нас стали державні документи і матеріали, які лежать в основі розвитку української школи, а саме: “Закон України “Про середню освіту”, Державна програма “Освіта. Україна ХХІ століття”, а також концепція гуманізації та демократизації освіти.

ОСНОВНІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ: Вивчення, теоретичне осмислення та науково-педагогічне узагальнення всіх першодже-рел; аналіз та систематизація педагогічних фактів; історико-генетичний аналіз педагогічних праць, документів та ма-теріалів про школу; проблемне і системне вивчення громадської та педагогічної преси, праць радянських, українських та зарубіжних синологів; порівняння і співставлення розвитку середньої загальної освіти в Китаї та Україні.

Велике значення для нашого дослідження мав метод безпосе-реднього вивчення. Дисертантка - громадянка Китаю - мала мож-ливість безпосередньо знайомитись з роботою китайських шкіл, вивчати зміст освіти, форми і методи навчально-виховної роботи, знайомитись з шкільною документацією окремих навчальних закладів, розмовляти з директорами шкіл та вчителями.

Джерельна база дослідження

- документи і матеріали Комуністичної партії Китаю, які визначали шкільну політику в країні на різних етапах розвитку;

- офіційні документи Міністерства народної освіти Китаю, які розкривають зміст і напрями реформування системи середньої освіти в Китаї;

- постанови, циркуляри, нормативні матеріали, які стосуються змін в області середньої освіти;

- монографічні дослідження китайських педагогів, присвя-чені історії розвитку освіти в Китаї;

- громадська і педагогічна преса /газети, журнали, збірники/, на сторінках якої висвітлюються питання розвитку школи і освіти в Китаї;

- праці радянських, українських й зарубіжних синологів, які присвячені історії, стану і перспективам розвитку освіти в Китаї /Х.Голта, Н.Боревської, В.Клепікова і т.д./;

- документи, постанови і матеріали, що регулюють і регла-ментують реформування середньої освіти в Україні;

- дослідження українських педагогів, присвячені проблемам порівняльної педагогіки /Абашкіної Н., Пуховської Л., Н.Лавриченко/;

- довідково-бібліографічна література;

- автореферати дисертацій і дисертаційні дослідження.

НАУКОВА НОВИЗНА ДОСЛІЖЕННЯ полягає в тому, що вперше здійснено історико-генетичний, цілісний і комплексний аналіз історії, стану і тенденцій реформування середньої за-гальноосвітньої школи в Китаї. В роботі висвітлені шляхи і ре-зультати конкретного вирішення актуальних проблем розвитку се-редньої освіти в специфічних умовах сучасного Китаю.

ТЕОРЕТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ДОСЛІДЖЕННЯ полягає в визначенні основних етапів розвитку загальноосвітньої школи в Китаї; обгрунтуванні особливостей і специфіки зміни суті та змісту загальної середньої освіти в КНР, порівняльному аналізі політики реформування загальної середньої освіти в Китаї і Україні на сучасному етапі.

ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ Результати проведеного дослідження, на нашу думку, мають певну цінність для українських педагогів, які розробляють проблеми освіти і управління, змісту навчання, а також для дослідників проблем ідеології, культури, освіти в Китаї.

Матеріали дослідження вже сьогодні частково використовуються в Китайській Народній республіці в системі підготовки і перепідготовки учителів, в викладанні курсів історії педагогіки, історії народної освіти в нашій країні.

ОБГРУНТОВАНІСТЬ І ДОСТОВІРНІСТЬ результатів дослідження забезпечується діалектико-матеріалістичним підходом автора до дослідження, використанням методів, адекватних меті і завданням дослідження; науковим аналізом широкої фактологічної бази в історико-генетичному, порівняльно-історичному, логічнопроблемному аспектах.

АПРОБАЦІЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ДОСЛІДЖЕННЯ Основні положення і висновки дисертації обговорювались на Всекитайській науково-практичній конференції, присвяченій проблемам розвитку всебічно-розвиненої особистості в контексті педагогічної спадщини В.О.Сухомлинського (листопад, 1999 р., Пекін), на загальноінсти-тутській підсумковій конференції Інституту педагогіки АПН України /березень 2000 р./, на засіданнях лабораторії історії педагогіки Інституту педагогіки АПН України /1998 - 2000 рр./. Зміст основних положень дослідження знайшов відоб-раження в 3 одноосібних публікаціях автора.

НА ЗАХИСТ ВИНОСЯТЬСЯ ТАКІ ПОЛОЖЕННЯ:

- визначення і обгрунтування основних етапів розвитку за-гальноосвітньої школи в Китайській Народній Республіці;

- кардинальні зміни в діяльності середньої загальноосвітньої школи Китаю знаходяться в тісній залежності від економічного, політико-ідеологічного розвитку країни, але одночасно базуються на педагогічних закономірностях;

- процес реформування системи загальної середньої освіти в КНР має свою специфіку, яка містить кілька компонентів, і серед них: географічне розташування, демографічний стан, ієрогліфічне письмо, економічний розвиток, політико-ідео-логічне керівництво;

- порівняння розвитку загальної середньої освіти Китаю і України виявило тенденцію до глобалізації освітніх систем як важливої складової світових інтеграційних процесів, з одного боку, а з іншого - наглядно і предметно показало успіхи і не-доліки процесу реформування в кожній із країн.

Дисертаційне дослідження складається із вступу, двох розділів, висновків, списку літератури та додатків. Обсяг дисертації 164 сторінки. Список використаних джерел включає 144 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано актуальність обраної теми, сфор-мульовано мету, головні завдання, джерела дослідження, розкри-вається наукова новизна, теоретична і практична значимість ро-боти, формулюються основні положення, що виносяться на захист, наведено дані про апробацію результатів.

У першому розділі "Становлення і розвиток системи освіти в Китаї" визначені основні етапи розвитку школи і освіти в Ки-таї, дається загальна характеристика стану освіти в цій країні до 1949 р.

Як вважають китайські історики педагогіки Лі Жуй. Чжун Ань Го та ін. перші навчальні заклади в Китаї з'явились на по-чатку епохи Шан-Чень /1766-1122 рр. до н.е./ Більше двох тисяч років тому назад зміст освіти в школах Китаю передбачав вивчення шести дисциплін /мистецтв "Люч"/: письма, етикету, лічби, музики, управління колісницею і стрільби з лука. Цього рівня досягали лише одиниці і далеко не в шкільному віці.

Величезний вплив на розвиток китайської школи мав філософ Кун-Цзи /551-479 рр. до н.е./, широко відомий в світі під іме-нем Конфуцій. Він узагальнив існувавший в Китаї досвід навчан-ня, підняв його до концептуального рівня і заснував етико-політичне вчення, яке ввійшло в історію під назвою "кон-фуціанство" і стало фундаментом освіти і виховання впродовж багатьох віків. Вся система освіти в давньому Китаї була спрямована на підготовку знавців конфуціанського вчення, згідно якого хороше знання давніх текстів та вміння вдало застосову-вати висловлювання мудреців складало всю програму навчання. Предмети негуманітарного циклу /особливо природознавство/ не вважались достойними уваги.

Саме читання і вивчення конфуціанських канонів, повага до всіх, хто міг читати і розуміти їх поклали початок справжньому культу освіти і грамотності. На це була спрямована і екзаме-наційна система, що з'явилась ще в часи Танської імперії /VIІ-IX ст./ і проіснувала з невеликими змінами аж до XIX ст. Згідно з цією системою випускники шкіл здавали три різні за складністю екзамени на знання конфуціанських канонів. Ті, кому вдавалося здати останній третій екзамен /таких було 2-3 % від загальної кількості бравших в них участь/ могли обіймати самі високі посади в адміністративній системі держави, перед нами відкри-вався шлях до слави, успіху, багатства.

Розташовувались школи в нерідко в храмах чи окремих неве-ликих будівлях. Класної системи не існувало: учні різного віку і року навчання навчались разом під керівництвом одного вчите-ля. Навчання розпочиналось з 5-6 -річного віку і в залежності від здібностей учня продовжувалось 10-12 років.

Архаїчність системи освіти, яка протягом століть залиша-лася практично незмінною, стала особливо помітною в XIX ст., коли Китай вступив у економічні відносини з розвиненими країнами Європи, США та Японією. З середини XIX ст. спостерігаються помітні спроби реформування середньої освіти: з'являються перші навчальні заклади європейського типу, вво-диться нова система освіти "Гуймао", основні принципи якої бу-ли запозичені в Японії.

Після повалення монархії і встановлення в 1911 році республіканського ладу створюється теоретична база і розпочи-нається практична діяльність по проведенню в життя політики “нової освіти”, ініціатором якої став відомий китайський педа-гог-реформатор Дай Юаньпей /1868 - 1940 рр./. За його ініціативою в 1912 р. була проведена реформа освіти, в резуль-таті якої була введена нова шкільна система "Женьізи", що пе-редбачала введення 7-річної початкової /4+3/ і 4-річної се-редньої школи. Передбачалось введення європейської системи освіти, спрямованої на всебічний розвиток особистості, тобто, крім загальної освіти передбачалось військове, виробниче, гро-мадянське, естетичне і моральне виховання. Реформа не торкну-лася переважної більшості шкіл, в яких продовжували навчати дітей по конфуціанським книгам для читання, написаним ще в се-редні віки.

З 1927 р. /після перевороту Чай Кай-Ши/ посилився конт-роль над школою зі сторони уряду Гоміньдану, почалось повер-нення до конфуціанської педагогіки, хоча вплив західної педа-гогіки був досить сильним. На перше місце, часто за рахунок загальної освіти, було поставлене виробниче навчання.

З кінця XIX ст. й до утворення КНР в Китаї існували різноманітні педагогічні течії. З одного боку, живучою була традиційна китайська педагогіка /основана на конфуціанстві/, з іншої - стали популярними ідеї вільного виховання в інтерпретації Ж.-Ж Руссо і Л.Толстого, німецької педагогіки /її при-хильником в Китаї був відомий педагог Цай Юаньпей/, а потім і американського прагматизму, який поширився після другої світо-вої війни. В руслі прагматичної педагогіки в 20-х рр. в Китаї виникло кілька течій: "демократична освіта" /Янь Янчу/, "живе виховання" /Чень Хаоцин/ і "виховання життям" /Тао Синчжи/. Ці тенденції торкнулися лише незначної кількості шкіл, проте без врахування того прогресивного, позитивного досвіду, накопиче-ного під час практичного застосування різних педагогічних нап-рямів, було неможливе створення нової китайської педагогіки.

Китайській Народній Республіці в спадок дісталась напівфеодальна країна з нерозвиненою економікою і надзвичайно низьким освітнім рівнем населення. В країні нараховувалось близько 90% неграмотних. З близько 50 національностей лише третя частина мала свою писемність, що надзвичайно ускладнюва-ло проблему ліквідації неграмотності. Не вистачало вчителів, приміщень, обладнання. Потребувала перетворень застаріла система освіти.

Відразу ж після утворення в 1949 р. КНР почалося до-корінне реформування всієї системи освіти. Так, в серпні 1951р. вийшла прийнята Державною адміністративною радою КНР "Постанова про реформу системи освіти", в розробці якої актив-ну участь приймали радянські спеціалісти. Згідно з цією поста-новою існуючий двоступеневий /4+2/ цикл початкової освіти замінювався єдиним п'ятирічним /навчання починалося з 7 років/. Скорочення терміну перебування в школі давало мож-ливість, в умовах обмеженої кількості навчальних закладів, от-римати початкову освіту більшій кількості дітей. Старша школа, яка в Китаї традиційно існувала окремо від початкової, ставала двоступеневою - молодшою і старшою середньою школою /З+З/. Пе-рехід з початкової до молодшої середньої школи, а потім до старшої здійснювався після складання вступних іспитів. На по-чатку 50-х рр. в школах стали вводитись єдині підручники, без яких отримання рівноцінної середньої освіти в міських і сільських школах було практично неможливе. В основу нових підручників були покладені 43 навчальні програми, використано 118 радянських підручників.

Оскільки можливості звичайних освітніх закладів не відповідали потребам економічного розвитку країни, то вже в перші роки народної влади почала створюватись система навчаль-них закладів для дорослих. Так, згідно з постановою 1951 р., створювались короткотермінові робітничо-селянські початкові /2-3 роки навчання/ та двоступеневі середні /3-4 + 3-4/ школи, які прирівнювались до середніх загальноосвітніх і давали право випускникам на вступ до вищих навчальних закладів.

Впродовж перших десятиліть народної влади в Китаї прово-дились рішучі заходи щодо збільшення кількості учнів існуючих початкових та середніх шкіл, та відкривались нові навчальні заклади. Проте велика численність населення, значні масштаби країни та відсутність необхідних коштів не дали змоги в корот-кий час ліквідувати неграмотність. На середину 60-х рр. лише близько 50% дітей шкільного віку могли відвідувати школу. Це викликало незадоволення керівництва країною і стало однією з причин проведення в 1966-1976 рр. радикальних перетворень в системі освіти: переведення шкіл на самофінансування, значного урізання шкільної програми задля зменшення терміну навчання, в цей період відбувалося поєднання навчання з продуктивною пра-цею, викликане гострою потребою в кваліфікованих кадрах для промисловості й сільського господарства.

Отже в дослідженні доводиться, що з глибокої давнини й до середини XIX ст. виховання носило підкреслено становий харак-тер і освячувалось конфуціанською традицією. Соціально-економічні зрушення кінця XIX - початку XX ст. привнесли в ки-тайську школу реформаторську педагогіку, яка навряд чи могла прищепитися на конфуціанському грунті.

Встановлення народної влади в Китаї викликало нові пошуки в шкільній галузі, які до кінця 60-х рр. втілювалися у запози-чених елементах радянської системи освіти - її змісту та мето-дичного забезпечення, що також не враховувало китайської спе-цифіки. Результатом експериментування стало різке зниження якості освіти порівняно з початком 50-х рр.

У другому розділі “Основні напрями і суть реформи загаль-ної середньої освіти в КНР /80-90-ті рр./” аналізується стан школи та педагогіки в Китаї на початок 80-х рр., подано харак-теристику причин та ходу реформування системи освіти.

Після засудження в 1976 р. фракційної діяльності "четвірки", яка уособлювала “культурну революцію”, Китай став на шлях інтенсивного відновлення національної економіки, куль-тури, освіти. Перетворення в країні були пов'язані з іменем видатного політичного діяча Ден Сяопіна /1904-1996 рр./, з відкритим ним новим шляхом розвитку, який визначався двома тісно пов'язаними поняттями: реформа /гайге/ і відкритість /кайфан/. Після відновлення Ден Сяопіна на державних і партійних посадах починається відродження Китаю, його модернізація. На цьому якісно новому етапі державного будівництва головна увага була зосереджена на розвитку науки і техніки, що призвело до зростання значення освіти, перетворення її в приоритетну га-лузь економіки.

В кінці 70-х -на початку 80-х рр. Комуністична партія та уряд КНР провели ряд заходів, спрямованих на підвищення якості освіти: була створена мережа різнорівневих “ключових шкіл” для навчання обдарованих дітей, посилене фінансування початкових та загальноосвітніх навчальних закладів; впроваджувався передовий педагогічний досвід /в тому числі зарубіжний/; застосо-вана практика конкурсного відбору підручників та ін.

Проте цих заходів, що передбачали відновлення зруйнованої в роки "культурної революції" школи, було недостатньо. Адже метою економічних перетворень в КНР було підвищення конкурентоспро-можності вітчизняних товарів, і серед них такого "това-ру" як кваліфіковані спеціалісти. Завдання ускладнювалось та-кими факторами як переважання сільського населення /80%/; надзвичайно високим процентом неграмотних та малограмотних, особливо серед жінок та селян /23%/, великою територією та відсталістю сільських районів. Назріла потреба в широкомасш-табній і глибокій реформі системи загальної освіти.

27 травня 1985 р. ЦК КПК прийняв "Рішення про реформуван-ня системи освіти в КНР", закріплене відповідною постановою уряду. В основу реформи був покладений принцип децентралізова-ного управління і відповідальності за розвиток початкової освіти на місцях. Кінцева мета реформи в сфері освіти визнача-лась як забезпечення необхідних кадрових передумов для реалізації програми "чотирьох модернізацій" /промисловості, сільського господарства, науки, техніки і оборони/.

В зв'язку з незавершеністю реформи в дослідженні аналізу-ються лише ті аспекти розвитку загальної середньої освіти, де можна говорити про певні досягнення: зміна підходів до процесу виховання на різних етапах навчання, формування нового змісту освіти, створення системи недержавних середніх навчальних зак-ладів.

На початку 80-х рр. Міністерство народної освіти КНР було перетворене на Державний комітет освіти, в компетенцію якого входить: здійснення загального курсу партії та держави в сфері освіти; єдине планування з урахуванням потреб як цілої країни, так і окремих регіонів; відповідальність за проведення в життя реформи. Згідно реформи управління початковою освітою здійснюється державою за принципом ступеневого управління і відповідальності на місцях. Комітет по освіті розробляє зако-нодавчу базу, навчальні плани та програми. На місцеві адміністрації покладається обов'язок проводити державну шкільну політику в безпосередньо підпорядкованих їм районах. Вони планують асигнування на освіту, розробляють навчально-мето-дичні плани, забезпечують школи навчальною та методичною літе-ратурою тощо.

Одним з першочергових завдань реформи стало підвищення загального освітнього і культурного рівня всього населення в масштабах країни. В 1986 р. був прийнятий перший в історії Ки-таю "Закон про загальну обов'язкову середню освіту", який на правовому рівні визначив провідну роль системи народної освіти в соціальному розвитку країни і створив юридичну базу для її функціонування. Згідно закону кожна дитина з 6/7/-річного віку повинна відвідувати школу. Таким чином, початкова /6 років/ і неповна середня /З роки/ освіта стали обов'язковими і безкош-товними. "Закон.." став стимулом і рушійною силою для підви-щення активності місцевих адміністрацій в створенні нових шкіл, особливо в сільській місцевості.

На початку 90-х рр. в Китаї почався перехід від державної системи освіти до державно-громадської, в рамках якої різні суспільні організації і структури створюють навчально-виховні заклади і беруть безпосередню участь в управлінні ними. За та-кого підходу функції держави змінюються: держава керує нав-чальними закладами не лише адміністративним шляхом, а великою мірою через законодавчу базу, політико-ідеологічне керівницт-во, фінансування, планування та інформаційне забезпечення. Правова основа створення та функціонування недержавних нав-чальних закладів в Китаї закріплена в прийнятих в 1997 р. Дер-жавним комітетом по освіті "Положеннях про створення навчаль-них закладів силами громадськості".

В "Положеннях.." була обгрунтована заборона на отримання прибутку як мети діяльності приватних навчальних закладів. Вкладені в створення школи кошти стануть власністю навчального закладу і не можуть бути повернені. Незважаючи на це, інвестиції приватних осіб, підприємств, організацій в приватні навчальні заклади склали в 90-ті роки досить солідну суму. Ре-альні державні привілеї, податкові пільги, підтримка громад, на території яких відкривалися школи, традиції індивідуального спонсорства навчальних закладів, що здавна притаманні Китаю, - все це мало позитивний вплив на розвиток середньої освіти в країні. Поява недержавних навчальних закладів дала змогу різко підвищити ефективність використання людських, фінансових та матеріальних ресурсів.

Реформа самої системи освіти /зміна термінів навчання, навчальних планів і програм, методів навчання/ була проголошена в “Постанові ЦК КПК про реформу системи освіти” в 1985 р.

Суть цієї реформи - в комплексному підході до системних змін в усіх ланках початкової, середньої та вищої освіти. Нові нав-чальні програми для середньої школи спрямовані на подолання відокремленості і автономності предметів, відхід від автори-тарності й соціологізаторства, відмова від предметоцентризму. Мета реформу-вання - створення широкої інтегрованої системи навчальних планів, програм і підручників, спрямованих на фор-мування наукового світогляду, підготовки до праці та розвитку особистості.

Навчальні плани та програми тісно пов'язані з терміном навчання. Сьогодні середня освіта в КНР має три ступені: по-чаткова школа /5/6 роки/, початкова /молодша/ середня школа /3/4 роки/ і повна /старша/ середня школа /3 роки/.

Навчальні предмети в повній середній школі розділяються на обов’язкові та предмети за вибором. Обов'язкові програми затверджуються на державному рівні, а програми предметів по вибору - на місцях в відповідності з місцевою специфікою та реаліями.

Розробка структури навчальних планів передбачає врахуван-ня сучасних вимог, що ставляться перед школою на етапі рефор-мування китайського суспільства: готувати школярів і до продовження навчання, і до вступу в трудове життя; поєднувати всебічну підготовку з професійним навчанням, враховувати інте-реси колективу та індивідуальний розвиток особистості.

Узгодити в програмах всі ці вимоги китайські педагоги на-магаються за допомогою широкого використання факультативів та інтегрованих дисциплін. Основна модель сучасних навчальних програм для повних середніх шкіл - двофазна, вона поділяється на два періоди. Спочатку всі учні вивчають обов'язкові дисципліни, потім, в залежності від нахилів, здібностей з'являються ухили: науковий /гуманітарний і природничий / та про-фесійний з різними факультативами. Поділ на ухили залежить від місцевих умов, особливостей шкіл, рівня розвитку учнів тощо.

З впровадженням нових шкільних програм поступово зміню-ються і методи навчання: учень стає головним суб'єктом навчан-ня, зростає його активність, виробляються навички і вміння са-мостійного засвоєння матеріалу.

Дослідження показало, що освітні стратегії України та Ки-таю мають як чимало спільного, так і суттєві відмінності. Так, мета китайської реформи, згідно традиції, була поставлена дуже прагматично: виховати будівників соціалістичної модернізації. Соціально-економічна функція освіти залишалась провідною і тісно узгоджувалась з програмою "чотирьох модернізацій". Спри-яння ж демократичним перетворенням не називалось серед першо-чергових завдань.

Українська стратегія розвитку освіти спрямована перш за все на вирішення соціальних завдань: розвиток демократії, ста-новлення національної самосвідомості, а лише потім на виявлен-ня потенціалу української економіки в нових умовах.

На основі проведеного дослідження зроблено такі висновки:

1. Нова китайська школа отримала в спадок не лише відста-лу напівфеодальну станову систему освіти, але й культ грамот-ності, що був незмінним супутником конфуціанства протягом століть. Він проявлявся в стимулюванні освіти, прагненні нав-чатися не залежно від віку. Сам факт навчання і спроба здати екзамени /навіть невдала/ підвищували соціальний статус люди-ни. Школа в Китаї розвивалась як органічне поєднання соціокультурних, антропологічних та педагогічних факторів.

2. Період 1949-1966 рр. був надзвичайно плідним в розвитку народної освіти в КНР. Незважаючи на об'єктивні і суб'єктивні труднощі /недостатня кількість коштів, кваліфікованих викладачів, величезна територія з численним багато-національним населенням, неграмотність населення, його культурна відсталість/, воно розвивалось в відповідності з загальними закономірностями соціалістичної педагогіки, з урахуванням конкретних умов. Під керівництвом партії всі національності крок за кроком здійснювали перехід від раннього демократизму до соціалізму, від напівфеодальної системи освіти до соціалістичної. Проведені за допомогою Радянського Союзу пе-ретворення, введення єдиних планів та програм, поява єдиних стабільних підручників привели до уніфікації і стабілізації діяльності як початкової, так і середньої школи.

3. Здійснювана протягом десяти років з травня 1966р. до жовтня 1976 р. "культурна революція" надала великої шкоди дер-жаві та народу. Оскільки починалась вона з освіти, то і втрати тут були найбільш відчутними.

4. З початку 80-х рр. в Китаї розпочалась докорінна ре-форма освіти, підкріплена відповідними капіталовкладеннями. Її метою стало створення соціалістичної системи освіти з китайсь-кою специфікою. В ході цієї реформи Китай здійснив потужній ривок на шляху перетворення в державу із стабільною економікою і освітою, здатною забезпечити науково-технічних прогрес в майбутньому тисячолітті. Прийняття відповідної законодавчої бази сприяло поліпшенню діяльності середньої школи, культурно-го рівня народу, що стало невід'ємною частиною здійснення Ки-таєм "чотирьох модернізацій". При цьому високі темпи розширен-ня мережі середніх шкіл не привело до зниження темпів руху до високої якості освіти.

5. Здійснюється перехід від державної до державно-гро-мадської системи освіти, в рамках якої різноманітні громадські організації і структури створюють освітньо-виховні заклади і беруть участь в управлінні нами, завдяки чому функції держави змінюються. Держава керує навчальними закладами не адміністра-тивно, а на основі створення законів, політико-ідеологічного керівництва, фінансування, планування та інформаційного забез-печення. Система управління освітою будується на двох рівнях - центральному і провінційному. Посилюються права місцевих ор-ганів влади в справі створення, фінансування і управління нав-чальними закладами.

6. Незважаючи на передачу функцій контролю за ор-ганізацією початкової освіти місцевим органам влади, держава координує всі зусилля в галузі науки та освіти, бере активну участь в плануванні, визначає мету й завдання освіти, розробляє навчальні плани й програми. Сучасний Китай визначив приоритетну роль освіти в житті держави як основного джерела процвітання нації, для нього притаманна особлива патерналістська роль держави, характерна для конфуціанської тра-диції, до цього часу сильної в країні.

7. В Китаї, як і в Україні, поступово здійснюється пе-рехід на програмно-цільову модель управління освітою, яка пе-редбачає багато-канальне фінансування, регулююче планування та адміністративний контроль.

8. Пріоритетність освіти, проголошена законом КНР про освіту, підкріплена реальними політичними та економічними за-ходами. Держава успішно виконує роль стимулятора в пошуках джерел фінансування. Різноманітна і реально існуюча система пільгового оподаткування стимулює інвестування коштів в освіту. Шкільні програми тісно пов'язані з соціально-еко-номічними перетвореннями і працюють на них.

9. Порівняльний аналіз процесів реформування систем се-редньої загальної освіти України і Китаю дозволив побачити ба-гато спільних рис /диференціація, індивідуалізація навчаль-но-виховного процесу, існування державного та шкільного компо-нентів в навчальному процесі, багатоканальне фінансування/, що дозволяє зробити висновок про наявність інтеграційних процесів між освітніми системами і тенденції до їх глобалізації,

10. Реформи систем освіти в Україні і КНР успішно втілю-ються в життя, приносячи відчутні результати. Вони є комп-лексними, всебічними, охоплюють різні терміни навчання, нав-чальні програми, навчально-методичні матеріали. Взаємне вив-чення досвіду реформування освіти в Україні та Китаї допоможе знайти найбільш оптимальні шляхи вирішення існуючих проблем, уникнути помилок і прорахунків.

Наше дослідження не змогло охопити всі аспекти реформу-вання освіти в Китаї. Потребують подальшого поглибленого вив-чення питання профорієнтації та професійно-технічного навчан-ня, управління шкільною освітою тощо, які без сумніву будуть проаналізовані як китайськими так і українськими дослідниками.

Основні положення дослідження відображені автором у таких публікаціях:

1. Китайські педагоги про виховання особистості // Шлях освіти.-1999.-№З.-С. 31-33.

2. Школа і педагогіка в Китаї до утворення КНР //Історія в школі.-2000.-№1.-С.-2-6.

3.Завдання початкової школи в Китаї// Початкова школа. - 2000.-№3.-С.41-42.

АННОТАЦІЯ

Уюнтена. Актуальні проблеми реформування загальної се-редньої освіти в КНР.-Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педа-гогічних наук із спеціальності 13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки. Інститут педагогіки АПН України, Київ, 2000.

Дисертація присвячена дослідженню процесу реформування системи загальної середньої освіти в Китайській Народній Республіці. Визначені історичні етапи розвитку загально-освітньої середньої школи в Китаї, проаналізована освітня політика Комуністичної партії Китаю в різні періоди діяльності. Даєтъся характеристика основних напрямів і суті реформ середньої освіти в сучасному Китаї, визначаються провідні тенденції і перспективи розвитку загальної середньої освіти в цій країні. Порівнюються процеси реформування загальноосвітньої школи в КНР і Україні з метою визначення якісних змін в кожній з країн.

Ключові слова:

Зміст освіти, шкільні програми, "ключові школи", управління освітою.

АННОТАЦИЯ

Уюнтена. Актуальные проблемы реформирования общего средне-го образования в КНР. -Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педаго-гических наук по специальности 13.00.01 - теория и история пе-дагогики. Институт педагогики АПН Украины, Киев,2000.

В диссертации исследован процесс реформирования системы общего среднего образования в Китайской Народной Республике. Определены исторические этапы развития средней школы в Китае, проанализирована образовательная политика Коммунистической партии Китая в разные периоды ее деятельности.

В исследовании проводится сравнительный анализ актуальных проблем реформирования систем общего среднего образования Ук-раины и Китая, что позволило выделить общие черты: дифференци-ация, индивидуализация учебно-воспитательного процесса, внед-рение государственного и школьного компонентов в учебный про-цесс, многоканальное финансирование. Как в Украине, так и в Китае реформы являются комплексными и всесторонними, охватыва-ют цели и задачи школы, управление школой на различных уров-нях, срок обучения, - учебные программы, содержание образования, методы обучения, учебные материалы, что позволяет сделать вы-вод о наличии интеграционных процессов в мировой системе и их тенденции к глобализации.

В работе определяются перспективные пути развития образования, подчеркивается значение взаимного изучения опыта реформирования образования двух стран, что помогло бы найти более оптимальные пути решения существующих проблем в будущем.

Ключевые слова: учебные программы, содержание образования, управление образованием.

Resume

Ujuntena. The Urgent Problems of General Secondary Education Reforming in the CPR. _ Manuscript.

Thesis for receiving the degree of candidate of pedagogical sciences. Speciality 13.00. 01. _ general pedagogy and history of pedagogy. _ The Institute of Pedagogy of APS (Ukraine), Kyiv. 2000.

The dissertation describes the process of reforming modern general secondary education in the Chinese People's Republic. There defined the historical stages of secondary education development in China and the Chinese Communist Party educational system is analysed during the different periods of its activity as well as the main directions and the essence of secondary education reforms in modern China..

The main tendencies and perspectives of the development of secondary education are defined. The processes of reforming secondary education in China are compared wіth those in Ukraine with the aim of singling out the qualitative changes in each of these countries.

Key words:

the contents of education, school programs, "key schools", education government.