ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Заблоцька Кіра Володимирівна

УДК 943.3.083(477)

СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА РОБІТНИКІВ ВАЖКОЇ

ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ У 1960-1985 РР.

00.07.01 – історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Донецьк – 2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник – доктор історичних наук, професор

Добров Петро Васильович,

професор кафедри історії України, декан

історичного факультету Донецького

національного університету, академік

Академії історичних наук

Офіційні опоненти : доктор історичних наук, професор

Король Віктор Юхимович,

професор кафедри новітньої історії

України Київського національного

університету ім. Тараса Шевченка, академік

Міжнародної Слов’янської академії наук

кандидат історичних наук

Гурбич Олександр Миколайович,

заступник голови Донецької обласної

державної адміністрації

Провідна організація –Інститут історії України НАН України,

відділ сучасної історії України

Захист відбудеться “19” січня 2001 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К11.051.02 у Донецькому національному університеті за адресою: 83055, Донецьк, вул. Університетська, 24, корпус 2, ауд.32.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Донецького національного університету (83055, Донецьк, вул.Університетська, 24).

Автореферат розісланий...14 грудня 2000 р.

Вчений секретар спеціалізованої

вченої ради О.В.Крапівін

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Майбутнє Української держави залежить перш за все від ефективної національної економіки. Важка промисловість складає її основу, є одним з наріжних каменів економічної безпеки. Сучасна криза має поступитися перед відновленням і розвитком наукомістких і конкурентноспроможних виробництв, що дасть змогу забезпечити спадкоємність, закріпити за Україною статус держави з великим промисловим, в тому числі експортним, потенціалом, здатної давати гідні відповіді викликам часу.

Доводячи актуальність вивчення соціальної структури робітників важкої промисловості України у 1960–1985 рр., треба підкреслити, що певні тогочасні тенденції її розвитку мають позаформаційний характер і є однаковими для планової і для ринкової економіки. Крім того в практичному плані важливо знати стартове для нашого часу становище соціальної структури робітників на початку перебудови і подальшої трансформації суспільно-політичного ладу. Це допоможе у постановці перспективних, посткризових завдань, таких, як, наприклад, програми соціальної адаптації. Президент України Л.Д.Кучма в Посланні до Верховної Ради у 2000 р. вказав на необхідність у найближчі роки створити 1 млн. робочих місць Націю звеличують великі цілі і діла. Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000–2004 роки: Послання Президента України до Верховної Ради України. 2000 р. // Урядовий кур’єр. – 2000. – 23 лютого..

Позитивний і негативний досвід державного регулювання соціальної структури робітників має значення для вирішення проблеми масового безробіття, реструктуризації вугільної промисловості, розв’язання паливно-енергетичного питання. Неадекватні реаліям дії в цьому напрямку виявляються шкідливими, як це бувало в минулому, але й самоусунення держави може викликати небезпечні наслідки: еміграція кваліфікованої робочої сили, руйнування цінних соціальних верств, які сформувалися на великих підприємствах, декваліфікація.

Дисертація пов’язана із виконнанням на кафедрі історії слов’ян Донецького національного унівеситету держбюджетної теми “Науково-методичне забезпечення курсу історії України для природничих та економічниїх факультетів“ (№ Г 98/28).

Мета дослідження – простежити зміни в соціальній структурі та соціальних верствах робітників важкої промисловості України в 1960–1985 рр., з’ясувати основні напрямки і механізми, тенденції і перспективи, галузеві та формаційні особливості цих змін, розкрити взаємозв’язок соціальних верств робітників, дати рекомендації щодо використання матеріалів дослідження.

При цьому поставлені наступні завдання:

–

–

–

Об’єкт дослідження – соціальні процеси у вугільній промисловості, машинобудуванні, хімічній промисловості та чорній металургії у 1960–1985 рр. Вибір галузей зумовлений тим, що вони випереджали інші як за кількістю промислових робітників, так і за рівнем індустріалізації, що дозволяє рель’єфно і достовірно побачити загальні тенденції.

Предметом вивчення є закономірності розвитку соціальних верств, що формуються під впливом таких чинників, як характер і зміст праці, рівень кваліфікації і загальної освіти, розмір заробітної платні. Кожна соціальна верства утворює певну спільноту, але її члени входять і до інших соціальних угруповань, що в свою чергу потребує відповідного аналізу. Також досліджується співвідношення з показниками по всіх промислових робітниках.

Географія дослідження охоплює всю Україну, при цьому увага концентрується на таких індустріальних областях, як Київська, Донецька, Луганська, Запорізька, Дніпропетровська, Харківська, в яких зосереджені головні центри важкої промисловості України, а також вугільні райони Львівської і Кіровоградської областей. Механізми окремих соціальних процесів більш докладно аналізуються на матеріалах Донецької та Луганської областей, які є класичними старопромисловими регіонами, де знаходили найбільший прояв позитивні і негативні тенденції розвитку соціальної структури робітників.

Хронологічні рамки роботи обумовлені низкою обставин. Нижній рубіж (1960 р.) має відносний характер і пояснюється прискоренням на той час технічного розвитку важкої промисловості і змінами на цій основі соціальної структури робітників. Верхній рубіж (1985 р.) пов’язаний із початком політики перебудови і, відповідно, кардинальних соціально-економічних змін. Тривалість досліджуваного періоду (25 років) викликана тим, що розвиток соціальної структури робітників – процес еволюційний, і його з’ясування потребує великого проміжку часу.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше дається характеристика розвитку соціальної структури робітників важкої промисловості України у 1960–1985 рр. До наукового обігу введено у якості історичних джерел багато раніше засекречених статистичних матеріалів, розробок економістів. Конкретно-історично реалізовано концепцію, згідно з якою робітники у соціальному відношенні розрізняються за характером та змістом праці (зайняті механізованою, ручною працею, ремонтники і наладчики), за рівнем кваліфікації (низької, середньої і високої кваліфікації), загальної освіти (чотири ступеня – від нижчої, ніж неповна середня, до вищої), за розміром заробітної платні (низько-, середньо- і високооплачувані). Відповідно соціальна структура складається з верств чотирьох перерахованих вище типів, і кожний робітник обов’язково і водночас входить до чотирьох різнотипних верств. Усі верстви були взаємопов’язаними і в той самий час автономними. Їх можна вважати характерними для індустріальної стадії розвитку у наздоганяючому відносно провідних західних країн варіанті.

Зроблено і обгрунтовано висновок про те, що в соціальній структурі робітників у досліджуваний період були наявні два протилежні за вектором спрямованості процеси: диференціація та інтеграція, тобто збільшення розбіжностей і їхнє зменшення. Перша тенденція переважала у структурних змінах за характером і змістом праці, друга – за рівнем загальної освіти і зарплатні. У сфері професійної кваліфікації безумовної переваги одного з цих процесів конкретно-історичний матеріал не виявляє.

Практичне значення дисертації. 1) Основні висновки і фактичний матеріал використовуються в учбових курсах “Історія України”, “Українська і зарубіжна культура”, які викладає автор. 2) Застосований в дисертації метод аналізу не на індивідуальному, а на структурному рівні популяризувався в публікаціях та виступах на конференціях. 3) З використанням розроблених в дисертації методик проведене дослідження трудового колективу за договором з дирекцією товариства з обмеженою відповідальністю “МАК” (“Механізація та автоматизація коксохімічного виробництва”), проаналізовані соціальні наслідки застосування нової ремонтної технології. 4) Ключові положення аналізу соціальної структури робітників знайшли відображення у розробці програм адаптації і соціального розвитку територій в межах регіону, зокрема у соціальних експертизах і дослідженнях Агенства регіонального розвитку “Донбас” і компанії “Укрвуглереструктуризація”.

Апробація результатів дисертації. Результати досліджень доповідалися у виступах на конференціях: “Молодь та актуальні проблеми історичної науки” (Чернівці, 1989 р.), “Проблеми та перспективи формування цивілізованого суспільства в Україні” (Донецьк, 1995 р.), “Наука. Релігія. Суспільство” (Донецьк, 1999 р.), “Витоки і становлення партійно-політичної системи в Україні” (Харків, 2000 р.). Дисертація пройшла обговорення на засіданні кафедри історії слов’ян Донецького національного університету.

Публікації. За результатами досліджень опубліковані 5 наукових статей, науково-популярний нарис та тези в матеріалах двох конференцій (загальний обсяг 4,1 др. арк.).

Дисертація складається з переліку умовних скорочень, вступу, чотирьох розділів, які включають шість підрозділів загальним обсягом 179 с., списку використаних джерел (366 назв), списку джерел і літератури.

СТРУКТУРА ТА ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано актуальність теми, визначено мету і завдання, об’єкт, предмет дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення роботи, повідомлено про її апробацію.

У першому розділі “Історіографія проблеми, характеристика джерел та методологія дослідження” висвітлено ступінь розробки проблеми, охарактеризовані історичні джерела та обгрунтовано методологію.

При характеристиці стану наукової розробки теми перш за все розглядаються історіографічні праці. В них автори виокремили соціальну структуру робітників як самостійну проблему історичної науки звернули увагу на такі недоліки досліджень, як нерозробленість понятійного апарату, обмеженість фактичної бази, спрощене уявлення про швидке досягнення соціальної однорідності Попов С.В. Советские историки о социальном составе и социальной структуре рабочего класса СССР в условиях развитого социализма // Вопросы социально-экономической истории СССР: Сборник статей. – Тула: Тульск. гос. пед. ин-т, 1976. – С.44–59; Актуальные вопросы изучения советского рабочего класса: “круглый стол” / Дробижев В.З., Шкаратан О.И., Соколов А.К., Пивовар Е.И. // Вопросы истории.–1988. – №1. – С.3–23.. Об’єктивна історіграфічна оцінка зарубіжних праць з’явилась лише під час перебудови, коли почали визнавати ефективність використання у наукових дослідженнях стратифікаційних моделей Виттенберг Е.Я. Социальная структура советского рабочего класса в освещении новейшей буржуазной историографии // История СССР. – 1987. – №3. – С.194–210.. Історіографічні публікації залишили поза увагою ступінь дослідження соціальної структури робітників України.

Конкретно-історичні дослідження, які тією чи іншою мірою висвітлюють розвиток соціальної структури робітників важкої промисловості України у 1960–1985 рр., охоплюють СРСР, Україну, окремі галузі економіки, регіони, зокрема Донбас, і відповідно розподілені на чотири групи.

Праці першої групи висвітлюють загальносоюзні процеси структуризації робітників. Були простежені зміни у галузевій структурі, професійному, кваліфікаційному складі робітників, з’ясована динаміка співвідношення груп робітників, зайнятих ручною і механізованою працею, а також ремонтом і налагодженням обладнання Кревневич В.В. Влияние научно-технического прогресса на изменение структуры рабочего класса СССР. – М.: Наука, 1971. – 392 с.; Гордон Л.А., Назимова А.К. Рабочий класс СССР: тенденции и перспективы социально-экономического развития. – М.: Наука, 1985. – 222 с. та ін.. Керівництво держави, з одного боку, заохочувало до вивчення цієї проблематики у зв’язку із політичними завданнями “подолання соціальної неоднорідності в ході комуністичного будівництва”, а з іншого боку – обмежувало науковий пошук суворими ідеологічними установами, а також засекречувало великий обсяг змістовної інформації статистичних органів.

Підсумковою (внаслідок історичних обставин, що склалися) для радянських дослідників стала фундаментальна “История советского рабочего класса” История советского рабочего класса: В 6 т. / Гл. ред. Хромов С.С. – М.: Наука, 1988. – Т.5: Рабочий класс на новом этапе развития социалистического общества, 1961–1970 / Алексеева Л.Д., Алексеенко Н.В., Бейлина Е.Э. и др. – 432 с.. Вона узагальнила великий фактичний матеріал з широкого спектра проблем в світлі ідей і настроїв перебудови: суперечливий хід науково-технічного прогресу, неоднозначність його впливу на робітничий клас СРСР тощо.

Західні дослідники не відчували ідеологічних обмежень, але їм було дуже важко збирати фактичний матеріал. Вони справедливо вказували на високу питому вагу простої, немеханізованої, монотонної, брудної праці, темпи скорочення якої у 1965–1988 рр. “вражаюче відстали” від провідних буржуазних країн Littlejohn G. A Sociology of Soviet Union. – L.: Macmillan Press, 1984. – 286 p.; Connor W.D. The Soviet Working Class: Change and It’s Political Impact // Understanding Soviet Society. – L.–Sudney–Wellington; Ed. by M.A.Sacks, S.G.Panckhurst, 1988. – P. 31–52..

Ближче до обраної теми друга група досліджень, яка присвячена різним аспектам історії робітників України. Історики певною мірою зосередили увагу на вивченні основних компонентів соціальної структури робітничого класу республіки, вийшли дослідження про його кількісний та якісний склад Шелест Д.С. Количественные и качественные изменения в составе рабочего класса Украинской ССР (1959–1970 гг.): Учебн. пособие по спецкурсу. – Д.: Днепропетр. гос. ун-т, 1971. – 173 с; Робітничий клас УРСР і науково-технічний прогрес (історичний нарис) / Долішній М.І., Драк М.М., Іськів В.П. та ін. / Відп. ред Чугайов В.П. – К.: Наукова думка, 1980. – 260 с.; Курносов Ю.А. Научно-технический прогресс и социальные процессы на современном этапе (на материалах Украины) // История СССР. – 1987. – №1. – С.38–53 та ін.. В них дана характеристика професійним, кваліфікаційним, віковим групам робітників, простежені закономірності і особливості у змінах їх чисельності та галузевої структури, визначені основні джерела і форми поповнення. Суттєвої уваги всім цим питанням було приділено на Всесоюзному симпозіумі “Рабочий класс СССР в условиях развитого социализма”, який відбувся в Києві у 1979 р.

У 90-і роки в узагальнюючих працях були переглянуті оцінки характеру розвитку важкої промисловості України Історія України: нове бачення: У 2 т. / Гуржій О.І., Ісаєвич Я.Д., Котляр М.Ф. та ін. / Під ред. Смолія В.А. – К.: Україна, 1996. – Т.2. – 494 с.; Україна: друга половина ХХ століття. Нариси історії / Панченко П.П., Плющ М.Р., Шевченко Л.А. та ін. – К.: Либідь, 1997. – 352 с.; Україна крізь віки: В 15 т. – К.: Вид. дім “Альтернатива”. – Т.12: Баран В.К., Даниленко В.М. Україна в умовах системної кризи (1946–1980-і роки). – 304 с.. Вказано на відсутність внутрішніх стимулів для підвищення технічного рівня, нерентабельність важкої промисловості, переважання в Україні виробництв з незавершеним циклом, декларативність переходу на високотехнологічні цикли, орієнтацію на військово-промисловий комплекс тощо.

В третій групі публікацій і дисертацій відображено особливості та загальні тенденції розвитку робітників окремих галузей важкої промисловості України. Л.К.Фатюха на матеріалах проведеної у 1976–1980 рр. на підприємствах УРСР реєстрації робочих місць докладно вивчив ефективність технічного прогресу, професійний склад, ступінь важкості праці робітників машинобудівних заводів Фатюха Л.К. Организационные и экономические проблемы ручного труда в машиностроении. – К.–Донецк: Вища школа, 1982. – 164 с.. У динаміці групи робітників, зайнятих ручною працею у вугільній промисловості України, виділено два етапи: 1) 60-і–середина 70-х рр. – її відносне і абсолютне зменшення завдяки широкому впровадженню вузькозахопних комбайнів і механізованих комплексів; 2) середина 70-х–середина 80-х рр. – зниження частки, але збільшення абсолютної кількості робітників ручної праці внаслідок зростання обсягів видобутку на тій самій технічній базі Сокращение ручного труда на шахтах / Шевченко В.С., Остапенко А.Ф., Иванов В.Е., Колодеца Г.П. – К.: Техника, 1985. – 117 с.. Автори досліджень цієї групи безпосередньо аналізують деякі аспекти проблеми розвитку соціальної структури робітників важкої промисловості.

До четвертої групи належать регіональні праці. Постійний інтерес у дослідників викликали соціальні аспекти історії робітників Донбасу – одного з найважливіших промислових центрів України. О.М.Гурбич простежив динаміку соціальної структури робітників вугільної, металургійної, машинобудівної та хімічної галузей у 1959–1970 рр. Гурбич А.Н. Количественные и качественные изменения в составе рабочих Донбасса (1959–1970 гг.): Дис… канд. ист. наук: 07.00.02. – Донецк, 1972. – 193 с. У другому томі узагальнюючої колективної праці “История рабочих Донбасса” соціальну структуру робітників розглянуто у спеціальному розділі. Не тільки констатується зменшення частки ручної праці, але й аналізується вплив технічного прогресу на професійний склад робітників, виникнення професій широкого профілю, витіснення і повне зникнення цілої низки старих професій, зміни в оплаті праці в різних галузях і на окремих підприємствах История рабочих Донбасса: В 2 т. / Гл. ред. Кондуфор Ю.Ю. – К.: Наукова думка, 1981. – Т.2: Рабочие Донбасса в период завершения строительства социализма и постепенного перехода к коммунизму / Лихолат А.В., Курносов Ю.А., Шевченко Л.А. и др. / Отв. ред. Лихолат А.В. – 432 с..

Таким чином, дослідниками з’ясовано кількісні та якісні зміни у складі робітників промисловості України у період до 1970 р., Донбасу – до 1980 р. Виявлені особливості динаміки групи робітників ручної праці у вугільній, металургійній, машинобудівній галузях, змін кваліфікаційної структури, зростання культурно-технічного рівня та добробуту робітників. Але тривалий час поза увагою залишалася та обставина, що в робітничому класі поряд з інтеграцією проходила й диференціація, підкреслювалися позитивні прояви і зрушення, гострі проблеми часто замовчувалися. В цілому можна констатувати, що серед конкретно-історичних робіт немає жодної, безпосередньо присвяченої обраній темі.

В основу дисертаційного дослідження покладено комплекс історичних джерел, як опублікованих, так і архівних. Використано матеріали 22 фондів 5 державних архівів (Центрального Державного архіву вищих органів влади і управління України, Державного архіву Російської Федерації, Російського архіву економіки, Державного архіву Донецької області, Державного архіву Луганської області), а також 9 поточних архівів (Державного комітету статистики України, Донецького обласного управління статистики, Луганської обласної ради профспілок, відкритого акціонерного товариства (ВАТ) “ДМЗ” (Донецький металургійний завод), ВАТ “Донецькгірмаш”, ВАТ “Концерн “Стирол”, товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) “МАК”(“Механізація та автоматизація коксохімічного виробництва”), дослідницьких інститутів Дондіпровуглемаш та МакНДІ.

Першу групу джерел становлять документи вищих керівних органів з питань технічного прогресу в промисловості, розвитку середньої освіти, підготовки кваліфікованих робітничих кадрів, зарплатні.

Друга група – статистичні матеріали. Узагальнюючі дані були опубліковані у статистичних збірниках, матеріалах Всесоюзних переписів населення 1959р., 1970 р., 1979 р. Крім того використані статистичні матеріали, що зберігаються в архівах.

Серед статистичних джерел особливе значення мають професійно-кваліфікаційні переписи. Дослідники висловлювали численні зауваження, але загальним все ж таки був погляд, що стабільність класифікації, регулярність проведення, широта охоплення роблять їх дуже цінним джерелом. Однак довгий час повні результати професійно-кваліфікаційних переписів засекречувалися. Якщо до 1972 р. деякі дані ще були оприлюднені, то пізніше лише спеціалісти-статистики завдяки службовому становищу мали до них доступ. Заборони було скасовано після 1989 р., коли інтерес до теми почав вщухати, тому вивчення цього джерела зберегло свою актуальність.

В третій групі об’єднані документи звітного характеру: звіти за основною діяльністю міністерств та окремих підприємств і пояснювальні записки до них, звітні доповіді на профспілкових конференціях, довідки зі звітами за окремими напрямками роботи (про виконання колективних договорів, поліпшення умов праці, огляди-конкурси). Недолік, особливо відчутний в профспілкових звітах, – прикрашення реальної картини.

Четверту групу складають журнали: “Уголь Украины”, “Советский шахтер”, “Металлург”, “Вестник статистики”. Для обраної теми особливий інтерес становлять публікації журналу “Социалистический труд” (орган Державного комітету СРСР з питань праці і зарплатні). Дослідниками його матеріали майже не використовувалися, хоча в них знайшли відображення всі реформи й зміни в організації та оплаті праці в СРСР в 60–80-і роки.

П’ята група – це результати досліджень економістів: записки, економічні доповіді міністерств, статистичних управлінь, науково-дослідницьких інститутів, стенограми науково-практичних конференцій, препринти доповідей співробітників Інституту економіки промисловості НАН України. При виокремленні цієї групи використано джерелознавчу ідею, яку обгрунтував Є.Й.Пивовар у докторській дисертації. Соціальні наслідки науково-технічного прогресу стали предметом одночасного вивчення всіх гуманітарних наук, що викликало необхідність виявлення власне історичного аспекту. За таких умов конкретно-економічні праці перетворюються для істориків на джерело Пивовар Е.И. Научно-техническая революция и рабочий класс СССР (методологические проблемы, методы анализа, опыт исторического исследования): Дис… д–ра ист. наук: 07.00.03. – М., 1987. – С.95..

В шосту групу входять матеріали соціологічних досліджень. Дисертантом у 1987 р. було проведене соціологічне опитування (анкетування) серед робітників Донецького машинобудівного заводу – головного заводу виробничого об’єднання “Донецькгірмаш” (потім ВАТ “Донецькгірмаш”). Опитуванням було охоплено 240 осіб за методом випадкової стратифікаційної виборки.

Методологічну основу дослідження складають цивілізаційний і формаційний підходи до відтворення і аналізу історичної дійсності. Якщо цивілізацію розуміти як єдність нескінченно різноманітного людства, то в її межах соціальна структура робітників різних країн неминуче має певні спільні характеристики. З цивілізаційним підходом пов’язане виникнення теорії постіндустріального суспільства. Один із її засновників Д.Белл писав на початку 60-х років, що суспільства підрозділяються в залежності від того, який принцип обрано у якості основного: “Радянський Союз і Сполучені Штати, хоч і розподілені основним принципом власності, проте є індустріальними державами” Белл Д. От индустриального общества к постиндустриальному. Опыт социологического прогнозирования / Пер. с англ. – М.: Academia, 1999. – С.157.. Він виокремлював доіндустріальні, індустріальні та постіндустріальні суспільства, підкреслюючи, що такий розподіл не дає вичерпної характеристики, але має значення у якості концептуальної схеми.

Що стосується формаційного підходу, то він потребує врахування особливостей розвитку соціальної структури робітників нашої країни, які були зумовлені пануванням державної форми власності на засоби виробництва, централізованим директивним плануванням, домінуванням політичного чинника над економічною доцільністю, декларовано високим соціальним статусом робітника тощо.

Щодо теоретико-концептуальних аспектів дослідження, то головними критеріями соціальної диференціації визнаються: характер та зміст праці, рівень кваліфікації, освіти, заробітної платні. Важливо враховувати розбіжності між поняттями “соціальний склад” і “соціальна структура”. Поняття “соціальний склад” має справу з атомарним, елементарним, базовим рівнем. А поняття “соціальна структура” оперує соціальними спільнотами, похідними утвореннями, які включають до свого складу по кілька разів одних і тих самих робітників.

В дисертації використано такі власне історичні та міждисциплінарні методи, як синхронний, хронологічний та діахронний; порівняльно-історичний; системний; конкретно-соціологічний та конкретно-економічний; екстраполяції (вибірки).

Другий розділ – “Технічний розвиток важкої промисловості – основа змін соціальної структури робітників” – присвячений характеристиці державної політики, негативних та позитивних процесів у сфері технічного розвитку під кутом зору проблеми, що вивчається.

Показано, що наприкінці 50-х років вище керівництво СРСР усвідомило необхідність технічного переоснащення промисловості. При цьому поруч з реалістичними завданнями на порядок денний виносилися й такі, рішення яких можливе лише на постіндустріальній стадії. В соціальній сфері увага концентрувалася на зростанні соціально-класової однорідності. Розроблялися детальні, громіздкі і часто нереальні плани соціального і економічного розвитку по роках, п’ятирічках, на 20 років уперед, які адресувалися міністерствам і відомствам. Через відсутність економічної зацікавленості підприємств плани виконувалися лише частково. В той же час такі заходи, як внесення у колективні угоди розділів про скорочення ручної праці, проведення атестації робочих місць певною мірою втягували трудові колективи у відповідну роботу.

Технічному розвитку ставали на перешкоді наздоганяючий характер індустріалізації, жорстке адміністративно-командне планування, яке ігнорувало ринкові механізми і матеріальну зацікавленість працівника. У зв’язку з цим виникали не просто помилки, а органічні вади в системі управління. Технічне відставання вугільної промисловості було викликане незначною кількістю коштів, які виділялися на реконструкцію, в загальному обсязі капіталовкладень. Кошти витрачалися значною мірою на підтримку гірничих виробок. Головним показником роботи шахт був обсяг видобутого вугілля, а не прибуток, внаслідок чого збільшували кількість лав без врахування собівартості продукції. Науково-технічний прогрес у машинобудуванні істотно гальмувала система оцінки діяльності підприємств за валовими показниками (в карбованцях), через що реальне зростання обсягів виробництва підмінялося невиправданим завищенням цін на нову продукцію, що робило невигідним оновлення основних фондів. Кризові явища в технічному розвитку металургії були зумовлені фізичною і моральною зношеністю більшості основних фондів через фактичне скорочення капіталовкладень з середини 70-х років і відсутність зацікавленості будівельно-монтажних організацій у проведенні реконструкції підприємств. Головне ж для всіх галузей полягало в тому, що через витратний характер господарського механізму підприємствам було вигідно не зменшувати, а навпаки, збільшувати кількість людських, матеріальних, фінансових ресурсів та відмовлятися від нової техніки.

В той самий час значною мірою джерелом зростання продуктивності праці у промисловості України поступово ставав технічний прогрес, зростали основні фонди, електроозброєність, питома вага машинобудування. Вугільна галузь перейшла на вітчизняну вузькозахопну техніку. В металургії мали місце висока концентрація виробництва, зростання питомої ваги конвертерної сталі. У машинобудуванні здійснювалася комплексна механізація. В хімічній промисловості створювалися нові виробництва, імпортувалася закордонна технологія.

Підкреслено, що технічний розвиток призводив до посилення необхідності зростання верстви робітників механізованої праці, скорочення – робітників ручної праці, зростання чисельності ремонтників і наладчиків, а також верств кваліфікованих робітників та таких, що мали середню і більш високу освіту, росту вимог до оплати праці.

В третьому розділі – “Соціальне розшарування робітників за характером і змістом праці” – проаналізовані верстви робітників, зайнятих відповідно механізованою, ручною працею, ремонтом та налагодженням обладнання. Вказується, що характер і зміст праці складають те особливе, що відрізняє один її вид від іншого і те загальне, що об’єднує деякі види праці. Автор виходить з того, що характер і зміст праці так тісно позв’язані, що розділити їх можна лише теоретично, вони трактуються як об’єктивна сторона процесу праці, основними характеристиками якої є ступінь технічної оснащеності і складності. При такому підході точніше за все диференціацію робітників за характером і змістом праці відбиває розподіл на три верстви.

На основі даних професійно-кваліфікаційних переписів з’ясовано, що у 60-і–першій половині 80-х років у всіх галузях важкої промисловості України простежується стійка і стабільна тенденція як абсолютного, так і відносного збільшення верстви робітників механізованої праці. Найбільшою її питома вага була в машинобудуванні, найменшою – у вугільній промисловості. Швидше за все її збільшення відбувалося в хімічній галузі. В чорній металургії верства робітників механізованої праці зростала повільніше, ніж у машинобудуванні і хімічній промисловості.

Доведено, що прогресивні якісні зміни верстви робітників механізованої праці відбувалися по чотирьох основних напрямках: скорочення обсягу виконуваних робітниками цієї верстви ручних операцій; розширення сфер і поява нових видів механізованої та автоматизованої праці; професійна універсалізація; формування різних прошарків в залежності від рівня механізації і співвідношення між фізичною і розумовою працею. Але всі ці процеси помітно відставали від кількісних показників. Названі кількісні і якісні зміни носили еволюційний характер, властивий незавершеній індустріальній стадії.

У динаміці чисельності верстви робітників ручної праці виділено три етапи. У 1959–1969 рр. відбулися, з одного боку, найбільш швидкий абсолютний зріст, а з іншого боку, найбільш значне зменшення питомої ваги верстви робітників ручної праці, що стала складати після цього менше половини промислових робітників. У 1969–1979 рр. абсолютна кількість і питома вага верстви робітників ручної праці стали меншими, ніж верстви робітників механізованої праці. У 1979–1985 рр. вперше зменшилася абсолютна кількість робітників ручної праці.

В розділі також розкриті галузеві особливості цих процесів. Незважаючи на певні успіхи в механізації, рівень ручної праці на вугільних шахтах залишався найвищим серед галузей важкої промисловості. Питома вага робітників ручної праці в чорній металургії на початку і наприкінці розглянутого періоду була найнижчою у важкій промисловості. Починаючи з 70-х років загальне зменшення чисельності робітників чорної металургії відбувалося виключно за їх рахунок. Характерний для всіх галузей індустрії розрив між рівнями ручної праці в основному і допоміжному виробництві у хімічній промисловості був особливо великим. У машинобудуванні найбільш чітко простежується розподіл робітників ручної праці на два прошарки: робітники, котрі не беруть участі, і такі, що беруть участь у виготовленні продукції. Серед останніх було багато кваліфікованих робітників, зайнятих частіш за все працею ремісничого типу на складальних операціях. В цілому верства робітників ручної праці, хоча і скорочувалася, але на кінець розглянутого періоду залишалася дуже великою, що свідчило про серйозне відставання від найбільш розвинених країн.

Швидке збільшення верстви ремонтників і наладчиків було викликане і ускладненням техніки, і старінням основних фондів, що значною мірою пояснювалося недостатніми коштами на їх оновлення, зниженням якісних характеристик машин і механізмів. В організації праці намітилася, але не стала переважаючою, тенденція централізації ремонтних робіт, і в той же час – індивідуалізації налагоджувальних. У ставленні до ремонтників і наладчиків мали місце і недооцінка (вони за формальними ознаками належали до допоміжних робітників), і визнання їхньої праці, яка суспільно необхідна не тільки тепер, але й у перспективі.

В четвертому розділі – “Диференціація робітників за рівнем кваліфікації, загальної освіти та заробітної платні” – розглядається, як змінювалися кваліфікаційні, освітні верстви і верстви за розміром зарплатні, які є вторинними по відношенню до верств за характером і змістом праці, складаючих своєрідний фундамент соціальної структури.

З трьох існуючих методик вивчення кваліфікаційної диференціації (за розрядами, формами і строками підготовки, професіями) найбільш точною є класифікація на основі професій, вона забезпечена джерельною базою, але використовувалася обмежено, тому що потребує великого обсягу додаткової роботи. Робітники важкої промисловості поділялися на три верстви в залежності від оволодіння високою, середньою або низькою кваліфікацією. Протягом 25 років верства висококваліфікованих робітників постійно збільшувалася, але її питома вага залишалася найменшою в усіх галузях, крім хімічної. Верства робітників середньої кваліфікації була весь час найбільш масовою, хоча її питома вага, починаючи з середини 70-х рр., зменшувалася серед підземних робітників на шахтах і в хімічній промисловості. Принципове позитивне значення має скорочення частки робітників низької кваліфікації. Водночас у всіх галузях мали місце нестача робітників масових професій, відставання розрядів робітників від розрядності робіт, плинність кадрів, поширення індивідуально-бригадного учнівства, відставання від розвинених країн, де відбувалося скорочення кількості не тільки некваліфікованих, але й середньокваліфіованих робітників. У цілому ж розвиток кваліфікаційної структури відбувався повільно, але по висхідній лінії.

Робітники скрізь у світі розрізняються за освітнім рівнем не тільки індивідуально, але й утворюють на цій основі соціальні верстви. На індустріальній стадії з кваліфікаційною диференціацією тісно пов'язане розшарування робітників на тих, хто має вищу і середню спеціальну освіту, загальну середню, неповну середню і нижчу освіту. Протягом усього розглянутого періоду перша верства зростала швидко, але залишалася найменшою. Що стосується перспектив, то розвиток цієї верстви не повинен зупинятися у разі нормального ходу історії. Друга верства теж постійно збільшувалася і стала найбільш масовою. У майбутньому за умови збереження загальної обов'язкової середньої освіти цілком імовірно, що усі робітники матимуть не нижчу, як загальну середню освіту. Третя верства спершу зростала, але потім перехід із неї до другої верстви став переважати. Четверта верства була спершу найчисленнішою, але потім постійно і швидко зменшувалася. У доступному для огляду майбутньому вона зникне. Якщо перша верства – елемент соціальної структури майбутнього, то четверта – минулого.

Перша і друга освітні верстви значною мірою персонально збігалися із верствою робітників високої кваліфікації. Третя освітня верства досить широко присутня у верстві робітників середнього рівня кваліфікації, четверта – низької. Однак повного збігу немає (для професій ремісничого типу головне – не освіта, а стаж, випускники шкіл, що прийшли на виробництво, як правило, не мають фаху, починають із нижчих розрядів).

Співвідношення чисельності робітників за розміром заробітної платні дозволяє розподілити їх на три верстви: низькооплачувана із максимальною зарплатнею 100 крб., середньооплачувана із зарплатнею 100–200 крб. і високооплачувана з зарплатнею більше 200 крб. В основу запропонованої градації покладений офіційний розмір прожиткового мінімуму на члена сім'ї – 50 крб. Для забезпечення прожиткового мінімуму родині зарплатня в середньому повинна була складати 100 крб. (на одного працюючого – один утриманець). Верства низькооплачуваних робітників зменшувалася під впливом технічного переозброєння, підвищення мінімального розміру заробітної платні, компенсацій за непрестижність праці. Верства середньооплачуваних робітників спершу збільшувалася, а потім зменшувалася внаслідок переходу до неї робітників з першої верстви і відтоку до верстви високооплачуваних робітників. Остання, в свою чергу, перетворилася на найчисленнішу, причому в її складі значна частина робітників заробляла більше 300 крб. Це забезпечувало лише початок переходу від задоволення мінімальних потреб до забезпечення раціонального споживання.

Аналіз соціальних верств, обумовлених розбіжностями за рівнем кваліфікації, освіти і заробітної платні, дозволяє уявити в цілому особистісну частину соціальної структури робітників. Кожний робітник не був прикріплений до жодної з верств і частіше над усе протягом життя підвищував свій соціальний статус. Динаміка була властива і всій соціальній структурі робітників. При цьому поряд із їхньою диференціацією відбувалася й інтеграція.

У висновках підбито загальні підсумки дослідження.

1. Соціальна структура робітників важкої промисловості України у 1960–1985 рр. постійно включала наступні компоненти: 1) системоутворюючі фактори та ознаки (характер і зміст праці, кваліфікація, освіта, заробітна платня); 2) нижчі, середні та вищі верстви названих чотирьох типів; 3) на елементарному рівні – робітники-індивіди, які входили обов’язково і одночасно до чотирьох різнотипових верств.

Притаманні робітникам, крім соціальних, інші характеристики (демографічні, етнічні, суспільно-політичні) та відповідна приналежність до інших спільнот у даному випадку не розглядалися. В дисертації робітники досліджувалися не як індивіди, а вивчалися їх угрупування – соціальні верстви, які разом складають соціальну структуру робітників.

2. Досліджувана соціальна структура робітників за основними параметрами перебувала на індустріальній стадії розвитку суспільства, але у відношенні до найбільш розвинених країн – у наздоганяючому варіанті. Україна їм поступалась за технічним рівнем, отже – за темпами скорочення ручної праці, рівнем кваліфікації, освіти, заробітної платні робітників.

3. Соціальні верстви робітників зазнавали внутрішньої трансформації. Разом з позитивними структурними зрушеннями зберігалися і виникали проблеми: верства робітників ручної праці залишалася масовою; не вистачало як бажаючих виконувати некваліфіковану ручну працю, так і спроможних виконувати найскладніші роботи; навіть при повільних темпах техніко-технологічних змін зростання верстви висококваліфікованих робітників відставало від них; в свою чергу у робітників вищих освітніх верств формувалися нові вимоги до змісту та характеру праці, розмір зарабітної платні все ще був далекий від рівня раціонального споживання.

4. Пружиною, яка приводила в дію весь механізм соціально-струк-турних змін, був технічний розвиток, який безпосередньо впливав на ха-рактер та зміст праці і відповідні верстви робітників. В свою чергу це зу-мовлювало вимоги до кваліфікації, освіти робітників, і синтезуючим, кінцевим елементом була заробітна платня. В цілому тенденцію та пер-спективу росту виявляли верхні та середні з соціальних верств. Верства високооплачуваних, наприклад, могла б поглинути верстви середньо- і низькооплачуваних и покласти початок диференціації на якісно новому рівні, за іншими критеріями. Але такі тенденції проявляться тільки після виходу України із сучасної кризи.

5. Формаційні особливості розвитку соціальної структури робітників важкої промисловості України зводилися до таких плюсів планової економіки, як відсутність безробіття та універсальна безплатність навчання та освіти, і до таких мінусів, як незатребуваність нових технологій, переважно екстенсивний характер росту виробництва, марність спроб у директивах урахувати всі деталі технічного розвитку без зацікавленості в ньому виробників, зрівнялівка в заробітній платні.

6. Підсумковий висновок та прогноз містяться в тому, що при всіх формаційних особливостях розвиток соціальної структури робітників важкої промисловості України в 1960–1985 рр. був об’єктивно зумовлений технічним прогресом і відбувався в загальноцивілізаційному руслі. Тому після подролання сучасної кризи він повинен буде відновитися, без чого перехід до постіндустріального суспільства здійснити неможливо.

Даються рекомендації щодо використання результатів дослідження. При вивченні соціальної структури сучасного українського суспільства не приділяється необхідна увага робітникам. Показово, що навіть в західних країнах, де суспільство почало перехід до постіндустріальної стадії, при аналізі з позицій теорії соціальної стратифікації крім розподілу суспільства на вищий, середній та нижчий класи, обов’язково виокремлюються робітники. Тим більше в Україні з її перехідною економікою на індустріальній стадії для адекватного аналізу треба враховувати таку спільноту, як робітники, з її складною внутрішньою соціальною структурою. Для визначення соціального потенціалу робітників певного виробництва пропонується методика підрахунку соціального індексу, коли рахується, скількі балів набирає кожний робітник за його належністю до чотирьох різнотипових соціальних верств: вищої – 3 бали, середньої – 2 бали, нижчої – 1 бал (максимальний індивідуальний індекс – 12, мінімальний – 4). Середній показник виявляє кадровий потенціал. Матеріали дисертації можуть бути використані в учбових курсах, при підготовці узагальнюючих робіт.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ АВТОРА ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1.

2.

3.