КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

АНДРІЄВСЬКА Елла Миколаївна

УДК 811.133.1’342.1

ІНТОНАЦІЙНЕ ВИРАЖЕННЯ КАТЕГОРІЇ

ЗГОДИ/НЕЗГОДИ У ФРАНЦУЗЬКОМУ ДІАЛОГІЧНОМУ МОВЛЕННІ (ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНО-ФОНЕТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ)

Спеціальність 10.02.05 - романські мови

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

КИЇВ - 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі теорії та практики перекладу романських мов Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор, академік АН

Вищої школи України ЧЕРЕДНИЧЕНКО ОЛЕКСАНДР

ІВАНОВИЧ, завідувач кафедри теорії та практики

перекладу романських мов, декан факультету іноземної

філології Київського національного університету імені

Тараса Шевченка.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

ПОМІРКО РОМАН СЕМЕНОВИЧ, завідувач кафедри французької

філології Львівського національного університету імені

Івана Франка;

кандидат філологічних наук, доцент

ІГНАТОВА ОЛЬГА ІВАНІВНА,

доцент кафедри іноземних мов

Дипломатичної академії при Міністерстві закордонних

справ України.

Провідна установа: Київський державний лінгвістичний університет,

кафедра французької філології, м. Київ.

Захист відбудеться 20 червня 2001 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої

вченої ради Д 26.001.11 Київського національного університету імені

Тараса Шевченка (01017 м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01017, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий 18 травня 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради І.В. Смущинська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

На сучасному етапі розвитку лінгвістики об’єктом інтенсивних досліджень є мовленнєва діяльність людини, зокрема у діалогічному спілкуванні, яке відіграє провідну роль у суспільному середовищі. Це - єдино адекватна форма словесного вираження справжнього людського життя. Спілкуватись - значить допитуватись, дослуховуватись, відповідати, погоджуватись. Усе своє єство людина вкладає у цей життєвий діалог (М.М.Бахтін). При цьому важливою проблемою сьогодення є звукове оформлення діалогу, його варіативність залежно від думок, поглядів, намірів та почуттів мовців.

Зосереджуючи увагу на інтонації діалогічного мовлення, науковці (І.В.Борисюк, Л.А.Батурська, Г.І.Бубнова, М.Г.Злобіна, І.М.Пузенко, Л.В.Завальнюк, Г.Фор, A. ді Крісто) визначають його складові одиниці та закономірності їх уживання при мовотворенні і мовосприйнятті. Такий підхід передбачає різнобічний аналіз мовленнєвих вчинків комунікантів, результати якого сприяють більш чіткому уявленню про функціонування мови і мислення на основі взаємозв’язку інтонації, логіко-синтаксичних та семантичних категорій. Діалог розглядається саме в плані його інтонаційної репрезентації, щільно пов’язаної з граматичною структурою та її лексичним наповненням.

Одним з нерозроблених питань французької фонетики є інтонаційна організація діалогічних єдностей унісонного та дисонансного характеру. Частотність уживання таких типів реплік у діалогічному спілкуванні дуже велика. Важко знайти більш-менш тривалий діалог, в якому мовці не виражали б згоду чи незгоду: повну або часткову, відверту чи приховану, слабко або відчутно емоційно забарвлену.

Актуальність роботи визначається потребою у теоретичній розробці фонетичних аспектів французького діалогічного мовлення, зокрема інтонаційного вираження у діалозі комунікативної категорії згоди/незгоди, з метою визначення ролі просодичних компонентів у функціонуванні цієї категорії та встановлення супрасегментних типізованих моделей усного спілкування.

Зв’язок роботи з науковими темами. Дисертація виконана у руслі теми, що розробляється на факультеті іноземної філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, “Європейські мови та культури в контексті глобалізації світових процесів” (код 01 БФ0147-01), затвердженої Міністерством освіти і науки України.

Мета дослідження полягає у тому, щоб виявити головні просодичні ознаки функціонування діалогічних єдностей, що передають згоду/незгоду; вивчити взаємодію акустичних засобів в інтонаційному контурі реплік досліджуваних діалогічних єдностей; вивести найтиповіші інтонаційні моделі висловлень згоди/незгоди у французькому діалогічному спілкуванні.

Гіпотетично передбачається, що діалогічним єдностям, які передають згоду/незгоду з думкою першого мовця, притаманний певний набір смислорозрізнювальних просодичних ознак, залежно від явної чи прихованої форми вираження та від ступеня модально-емоційного забарвлення стимулу та реакції.

Основні завдання дослідження:

- визначити граматичні та модально-смислові ознаки діалогічних єдностей, що реалізують категорію згоди/незгоди у французькому діалозі;

- дослідити функціонування інтонаційних засобів вираження експліцитної та імпліцитної згоди/незгоди, їхню взаємодію з лексико-граматичною структурою діалогічних єдностей в залежності від ситуації спілкування;

- виявити акустичні параметри, властиві висловленням згоди/незгоди у діалозі;

- встановити функціональне навантаження кожного інтонаційного компонента (мелодики, інтенсивності, темпу), а також характер зв’язків між ними під час формування фонетичної структури діалогічних єдностей, що вивчаються;

- визначити інваріантні та варіативні просодичні ознаки реплік відповідно до структурно-семантичного поділу досліджуваних діалогічних єдностей.

Об’єктом дослідження є діалогічні єдності (ДЄ), що реалізують згоду/незгоду у ланцюзі стимул - реакція.

Предметом наукової праці є вивчення інтонаційної презентації діалогічних єдностей цього типу, дослідження взаємодії та взаємозалежності просодичних засобів у фонетичній структурі їх складових реплік.

Матеріалом дослідження є діалогічні єдності, що передають згоду/незгоду, де стимул та реакція - репліки інформативно-розповідного характеру.

Вірогідність результатів наукової праці забезпечувалась комплексним вивченням матеріалу дослідження методами лінгвістичного, психологічного та інструментального аналізу, а також значним обсягом корпусу експериментального матеріалу. Внаслідок опрацювання понад 18 тисяч сторінок французьких літературних творів відібрано 500 ситуацій діалогічного спілкування, з яких для подальшого аудитивного та акустичного дослідження визначено 434 діалогічні єдності, що в реалізації чотирьох дикторів становило 3472 фрази; пропущено через інтонограф 856 фраз, які було піддано кількісній обробці.

Експериментальний матеріал охоплює вилучені з літературних творів ситуативні фрагменти діалогу, що відповідають французькій орфоепічній нормі, і водночас є своєрідними, застиглими на мить, уривками живої мови, перенесеними на папір. Адже діалогічне мовлення може фіксуватись шляхом механічного запису та друкованим способом. При цьому усна форма спілкування, якою є діалог, не уподібнюється письмовій. Така безпосередня фіксація мовленнєвих зразків різних ситуацій спілкування втілює у собі природне багатство форм і функцій інтонаційних одиниць.

Методи дослідження. Вирішення поставлених завдань спирається на системний підхід із залученням структурно-семантичного аналізу експериментального корпусу, його дескриптивної репрезентації, різнобічних функціональних кореляцій та з урахуванням комунікативної спрямованості усього досліджуваного матеріалу. Однак головним дослідницьким прийомом був метод структурно-функціонального аналізу мовленнєвої інтонації, за яким було виконано усі етапи роботи: планування експерименту, добір експериментального матеріалу, його дикторська репрезентація, аудитивний та інтонографічний аналіз, кількісний підрахунок та лінгвістична інтерпретація отриманих результатів, визначення диференційних просодичних ознак реплік діалогічних єдностей, що передають згоду/незгоду.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше у вітчизняній лінгвістиці на матеріалі французької мови досліджено інтонацію діалогічних єдностей, що передають згоду/незгоду. Проведений аудитивний та інтонографічний аналіз дозволив визначити головні параметри перцептивних та акустичних характеристик реплік діалогічних єдностей, що передають згоду/незгоду; виявити їхні інваріантні та варіативні просодичні ознаки у французькому мовленні; вивести базові інтонаційні моделі реплік згоди/незгоди.

Основні положення, що виносяться на захист:

1. Засоби вираження комунікативної категорії згоди/незгоди варіюються у французькому діалозі за змістом і формою: реагуючі репліки діалогічних єдностей набувають відповідного значення у взаємодії з ініціюючими, що проявляється в експліцитній та імпліцитній формах.

2. Стрижнем об’єднання реплік у діалогічну єдність, що виражає згоду/незгоду, є об’єктивна та суб’єктивна емоційно забарвлена модальність висловлень комунікантів, яка формується внаслідок взаємодії лексичних, граматичних та інтонаційних засобів. При цьому в актуалізації суб’єктивно-модальних настанов мовців провідну роль відіграє саме інтонація.

3. Кожна група експериментальних діалогічних єдностей визначається індивідуальним набором просодичних ознак з конкретними градуальними проявами їхньої реалізації за такими функціонально-смисловими опозиціями, як стимул/реакція, згода/незгода, експліцитність/імпліцитність, слабке/відчутне чи відчутне/слабке модально-емоційне забарвлення.

4. Просодична організація діалогічних єдностей, що передають згоду/незгоду, визначається сукупністю інваріантних ознак, властивих усім групам та варіативних ознак, притаманних лише окремим з них.

5. Інваріантними ознаками діалогічних єдностей, що реалізують згоду/незгоду, є: зміна тонального діапазону фрази, її передтермінальної частини та ядерного складу реакції по відношенню до стимулу; різниця у темповій організації реакції порівняно зі стимулом.

6. Варіативними просодичними ознаками групи діалогічних єдностей, що передають згоду, є: розбіжність швидкості частоти основного тону на ядерному складі стимулу та реакції; різниця у характері локалізації висотнотонального максимуму стимулу та реакції.

7. Варіативними просодичними ознаками групи діалогічних єдностей, що виражають незгоду, є: розходження тональних характеристик за їх рівнями чи в межах верхнього та нижнього порогу одного рівня стимулу та реакції; зміна у характері інтервалу між кінцем стимулу і початком реакції.

Теоретична значущість дослідження полягає у виявленні диференційних ознак інтонаційного вираження категорії згоди/незгоди, а також у з’ясуванні ролі та функціонального навантаження просодії, що взаємодіє з лексико-граматичними засобами актуалізації думок та почуттів комунікантів. Дослідницький набуток може правити за основу при описі системи інтонаційних одиниць французької мови та при подальшому поглибленні теорії інтонації діалогу.

Практична цінність роботи визначається можливістю застосування наукових результатів у теоретичному, спеціальному та практичному курсах фонетики французької мови, при написанні курсових та дипломних робіт, підручників і посібників, призначених для постановки та корекції французької вимови на початковому, середньому та просунутому етапах навчання, у курсі з методики оволодіння іноземною мовою, а також під час автоматичного моделювання, розпізнавання та синтезу інтонаційних одиниць французького мовлення.

Апробація роботи. Матеріал дисертації був висвітлений у доповідях на конференції “Функциональные и семантические корреляции языковых единиц” (м. Київ, 1990), на щорічних наукових викладацьких конференціях (1997, 1998 р.р.) у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, а також на міжнародній конференції “Мови, культури та переклад у контексті європейського співробітництва” (Київ, 2001 р.).

Автором опубліковано 7 друкованих праць (статті, тези та матеріали конференцій, методичні вказівки).

Обсяг та структура дослідження. Дисертація містить вступ, три розділи, висновки, перелік використаної літератури та список художніх творів-джерел експериментального матеріалу. Робота охоплює 208 сторінок. Обсяг основного тексту становить 190 сторінок, з яких 34 сторінки займають ілюстрації - 16 графіків та 28 таблиць. Використана література складає 180 бібліографічних позицій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі коротко обрунтовується актуальність, теоретична та практична необхідність дослідження; окреслюються головна мета, основні положення, що виносяться на захист, методи наукової роботи; викладається теоретична новизна, наукова вагомість та практична цінність праці.

У Розділі 1 “Вихідні наукові засади дослідження діалогічних єдностей, що реалізують категорію згоди/незгоди у сучасній французькій мові” розглядаються теоретичні передумови дослідження: узагальнюються опубліковані в науковій літературі дані з проблем діалогічного спілкування, комунікативної природи висловлення унісонного чи дисонансного характеру, описуються суб’єктивно-модальні різновиди, основні лексико-граматичні та інтонаційні форми вираження згоди/незгоди.

Експериментальний корпус дослідження базується на ситуативних діалогічних єдностях, в яких криється розмаїття стосунків мовців, що породжується їх внутрішніми інтенціями на шляху від найбільшої гармонії до найуявнішої дисгармонії. Саме на тлі таких взаємин співрозмовників якнайяскравіше виявляється єдність та боротьба думок, яка реалізується у висловленнях згоди чи незгоди.

В роботі прийнято положення О.В.Озаровського та Т.Г.Михальчук, згідно з якими категорія згоди/незгоди розглядається як така, що рунтується на лінгвістичних зв’язках взаємозумовлення та взаємозаперечення, що співвідносяться за значеннями на рівні граматики та семантики і знаходять своє вираження у відповідних формальних показниках. Парадигма згоди включає співзначення схвалення, ствердження, одностайності, підтвердження, погодження і т.ін., марковані семантичною ознакою “так”. До семантичної групи незгоди належать означення заперечення, непогодженості, суперечності, розбіжності, в основі яких лежить визначальна ознака “ні”.

Особливість лінгвістичної категорії згоди/незгоди виявляється у тому, що вона передається парними формами, “так” чи “ні”. Обидва полюси цієї протилежності такі ж нерозривні між собою як і протиставні; незважаючи на свою протилежність, вони взаємно проникають один в одного (О.В.Озаровський). Полюси згоди/незгоди мають відносний характер, оскільки за певних умов комунікації вони можуть взаємозамінюватись, зберігаючи зв’язок між собою як дві сторони одного цілого.

У процесі вивчення досліджуваних діалогічних єдностей констатується експліцитне та імпліцитне вираженя згоди/незгоди. В експліцитній формі реакції простежується неодмінна присутність явно виражених лексико-граматичних засобів, що однозначно передають тотожність чи протилежність асоціацій реагуючого мовця, виражаючи згоду/незгоду з думкою співрозмовника. Інтонація при цьому виступає рівнозначним супутнім компонентом передачі змісту висловлення. Імпліцитна згода/незгода маркується відсутністю у реакції відкритих вербальних форм, які б вказували на позитивне чи негативне ставлення мовця до сказаного. Висловлення реагуючого комуніканта набуває унісонного/дисонансного характеру лише за умов його взаємодії зі стимулюючою реплікою. Інтонаційна репрезентація виконує тут компенсуючу функцію, значущість її ролі перетворюється на домінуючу.

Визначальним чинником передачі змісту діалогу є надфразова діалогічна єдність. Двочленна діалогічна єдність типу стимул-реакція виступає осередком комунікативного акту передачі згоди/незгоди. Складові діалогічних єдностей, що передають згоду/незгоду, взаємозумовлені та взаємозалежні у логіко-семантичному та структурному планах у такій мірі, що вихідна репліка-стимул створює основу для виникнення і функціонування репліки-реакції. Репліка другого співбесідника сприймається як вираження згоди/незгоди лише у зв’язку з висловленням першого комуніканта.

- Lorensen a dы avoir des ennuis.

- Immenses. (згода)

- Il doit pleurer en ce moment!

- En ce moment il mange sa soupe. (незгода)

Незліченність звукових варіантів відтворення позитивних чи негативних думок зумовлюється об’єктивною та суб’єктивною модальністю, яка забезпечує достеменне розуміння явної чи прихованої форми самовираження суб’єктів діалогу. Оскільки об’єктивна модальність стимулу та реакції збігається, їх зміст диференціюється за суб’єктивною модальністю, тобто, шляхом вираження співбесідниками особистого ставлення до змісту свого висловлення. Таким чином, згода/незгода розглядається як суб’єктивна оцінка змісту попереднього висловлення, прийняття чи неприйняття думки першого мовця, як результат збігу чи розбіжності суб’єктивних модальних настанов суб’єктів.

Модальні настанови мовців віддзеркалюється на ступені емоційності діалогічних висловлень. Семантичний аналіз експериментального корпусу дозволив визначити кореляцію ступенів їх модально-емоційного забарвлення за такою градацією: слабке, відчутне, яскраве. Виявилось, що при вираженні згоди найбільш частотним є поєднання слабко забарвленого стимулу з реакцією теж слабкого забарвлення (26,8 %). Щодо відтворення незгоди, то найчастіше зустрічається сполучення стимулу зі слабким та реакції з відчутним забарвленням (33,6 %).

Взаємозв’язок та взаємозумовленість реплік стимулу та реакції найвиразніше ілюструє місце основного смислового ядра висловлення. Матеріал дослідження показав, що найуживанішими при вираженні згоди є діалогічні єдності з такими сполученнями реплік, де стимул містить основне смислове ядро у медіальній позиції, а реакція - у фінальній (26,0%). В діалогічних єдностях, що передають незгоду, кількісно однаковими є два види сполучень, що переважають. Це - 1) стимул з медіальним основним смисловим ядром, реакція - з фінальним (23,0%); 2) стимул і реакція з серединним місцезнаходженням основного смислового ядра (23,0%).

У більшості випадків при вираженні модального забарвлення функціональна домінанта належить інтонаційній організації реплік, яка і є у центрі уваги нашого дослідження. У відповідності до викладених теоретичних положень у царині інтонації, виконано аналіз експериментального матеріалу за такими параметрами як мелодика, наголос та темп мовлення.

У Розділі 2 “Методика експериментально-фонетичного дослідження інтонації згоди/незгоди у французькому діалогічному спілкуванні” описується методика проведення експерименту шляхом структурно-функціонального аналізу інтонації.

Дослідження здійснювалось поетапно, у такій послідовності: опрацювання французьких художніх творів на предмет вилучення фрагментів діалогічних ситуацій; структурно-семантичний аналіз діалогічних єдностей, що передають згоду/незгоду; визначення дикторів та озвучення експериментального матеріалу з записом його на магнітну плівку; аудитивний аналіз запису ситуацій діалогічного мовлення; інтонографічний аналіз виокремлених діалогічних єдностей, в яких реалізовано згоду/незгоду; кількісна обробка даних та зіставлення результатів перцептивного та електроакустичного аналізу; лінгвістична інтерпретація отриманих результатів. При цьому нормуючими параметрами лінгвістичної інтерпретації експерименту визначені усереднені акустичні показники по кожному диктору, які наводяться у таблицях цього розділу.

У Розділі 3 “Просодична структура діалогічних єдностей унісонного та дисонансного характеру” на базі аудитивного та електроакустичного дослідження аналізується просодична організація діалогічних єдностей у зіставленні стимулу і реакції.

Вивчення перцептивних якостей та основних фізичних характеристик інтонації складових реплік діалогічних єдностей, які реалізують згоду експліцитно, виявило їх інваріантні ознаки, що проявляються на просодичному рівні за такими параметрами: однотипний характер змін частотного діапазону передтермінального сегмента відносно показників частотного діапазону фрази; збіг у змінах частотного діапазону на ядерному складі в обох репліках; розбіжність за рівнями швидкості зміни тону на ядерному складі реакції; контрастно відмінна локалізація тональних максимумів у реакції; різниця темпової організації реплік або показників в межах одного рівня; розбіжність відносної тривалості ядерного складу у стимулі та реакції.

В кожній окремій групі ДЄ, що передають згоду експліцитно, були визначені варіативні просодичні ознаки.

1. У групі ДЄ, де стимул зі слабким емоційним забарвленням - реакція зі слабким емоційним забарвленням: порівняно зі стимулом у реакції стабільний висхідно-спадний рух тону, знижений тональний рівень у цілому, варіативне зниження тонального рівня на стику перед’ядерного складу з ядерним, різний ступінь уповільнення швидкості зростання тону на ядерному складі, знижений звуковий тиск фрази, однотипово середній темп.

2. У групі ДЄ, де стимул з відчутним емоційним забарвленням - реакція з відчутним емоційним забарвленням: по відношенню до стимулу у реакції однотипово варіативний характер тонального рівня фрази, розширений частотний діапазон фрази, більш варіативна локалізація тонального максимуму, звужений частотний діапазон на ядрі, збільшена швидкість зміни тону на ядерному складі, подовжена відносна тривалість ядерного складу, уповільнення темпу.

3. У групі ДЄ, де стимул з відчутним емоційним забарвленням - реакція зі слабким емоційним забарвленням: порівняно зі стимулом у реакції однотипна тенденція до висхідно-спадного руху основного тону низького тонального рівня, стабільна локалізація висотнотонального максимуму, звуження фразового діапазону ч.о.т., нижчий тональний рівень на ядерному складі, збільшена швидкість тону на ядрі, позитивний частотний інтервал на стику перед’ядерного складу з ядерним, збільшений силовий тиск, більш стабільна локалізація силового максимуму, варіативний темп.

4. У групі ДЄ, де стимул зі слабким емоційним забарвленням - реакція з відчутним емоційним забарвленням: по відношенню до стимулу у реакції більш плавний висхідно-спадний характер інтонаційного контуру, звужений частотний діапазон передтермінального сегмента, стабільна локалізація тональних та силових піків, вищий тональний рівень на ядерному складі, варіативна швидкість зміни тону на ядрі, більша середньоскладова тривалість фрази в межах одного рівня.

Просодичні засоби виконують модально-розрізнювальну функцію при реалізації різного ступеня емоційного забарвлення. Так, репліки зі слабким емоційним забарвленням виражаються низьким та середнім рівнем висхідно-спадної або висхідної мелодійної шкали з вузьким і середнім діапазонами у передтермінальному сегменті; низьким висхідним, висхідно-спадним або рівним тоном на ядерному складі.

Репліки з відчутним емоційним забарвленням виділяються низьким, середнім та високим тональним рівнем висхідного, висхідно-спадного або спадного контуру середнього або широкого фразового діапазону; більш стабільною локалізацією тонального максимуму на ядрі; низьким або середнім інтервалом між перед’ядерним та ядерним складами.

Загалом серед інваріантних просодичних ознак реакції, у порівнянні зі стимулом групи діалогічних єдностей, що передають згоду експліцитно, виділяються: менша варіативність мелодійної шкали фраз з тенденцією до зниження тонального рівня; більш стабільна локалізація висотнотонального максимуму; домінування негативного частотного інтервалу стику реплік в діалогічній єдності з варіативними показниками півтонів; більші зміни тонального діапазону фрази; тенденція до звуження частотного діапазону на ядрі та у передтермінальному сегменті; переважання варіативності частотного інтервалу на стику перед’ядерного складу з ядерним; більша варіативність швидкості зміни тону на ядрі; ідентичний або знижений силовий тиск фраз; тяжіння до зменшення відносної тривалості ядерного складу.

Аналіз, виконаний на слуховому та акустичному рівнях стимулюючої та реагуючої реплік діалогічних єдностей, що виражають згоду імпліцитно, дозволив визначити такі інваріантні просодичні ознаки, притаманні усім чотирьом групам ДЄ: збіг у характеристиці тональних рівнів реплік у цілому; розбіжність за рівнями тонального діапазону реплік та їх передтермінальної частини; відмінність реплік за типом мелодійної шкали на ядерному складі; зміни швидкості зростання та спаду основного тону у ядерному складі реакції відносно стимулу; різниця у темпі звучання реплік у цілому або у показниках у межах одного різновиду темпу.

У кожній групі ДЄ, що передають згоду імпліцитно, визначені варіативні просодичні ознаки.

1. У групі ДЄ, де стимул зі слабким емоційним забарвленням - реакція зі слабким емоційним забарвленням: порівняно зі стимулом у реакції розширений частотний діапазон інтонаційної структури, знижений тональний рівень на ядерному складі, уповільнена швидкість зміни тону на ядрі, прискорений темп.

2. У групі ДЄ, де стимул з відчутним емоційним забарвленням - реакція з відчутним емоційним забарвленням: по відношенню до стимулу у реакції більш варіативний напрям руху основного тону, більш стабільна локалізація тонального максимуму, знижений тональний рівень на ядрі, менший інтервал на стику перед’ядерного складу з ядерним, більша швидкість зростання, більша або однотипна швидкість спаду тону на ядерному складі, знижена гучність фрази, прискорений темп вимови.

3. У групі ДЄ, де стимул з відчутним емоційним забарвленням - реакція зі слабким емоційним забарвленням: порівняно зі стимулом у реакції розширений частотний діапазон фрази та частотний діапазон передтермінального сегмента, однотипово стабільна локалізація тонального максимуму, вищий тональний рівень на ядрі, ширший частотний діапазон ядерного складу, позитивний інтервал на стику перед’ядерного складу з ядерним, збільшена гучність фрази, стабільна локалізація силового максимуму, однотипово прискорений темп.

4. У групі ДЄ, де стимул зі слабким емоційним забарвленням - реакція з відчутним емоційним забарвленням: по відношенню до стимулу у реакції розширений частотний діапазон фрази та передтермінальної частини, позитивний тональний інтервал між початком та кінцем фрази, стабільна локалізація тонального максимуму, нижчий тональний рівень на ядрі, ширший діапазон ядерного складу, більша швидкість зростання та менша швидкість спаду тону на ядерному складі, більша гучність фрази, більша середньоскладова тривалість фрази.

Різний ступінь емоційного забарвлення діалогічних висловлень актуалізується сукупністю дистинктивних ознак, градуальні прояви яких регламентовані особливостями інтонаційної реалізації цього виду реплік.

Для складових реплік ДЄ, що маркуються слабким емоційним забарвленням, характерними є висхідно-спадний, спадний та висхідно-рівний тип мелодійної шкали в межах низького або середнього тонального рівня; низький або середній тональний рівень ядерного складу у вузькому діапазоні, а також низька або середня гучність фрази.

Фрази, що передають відчутне емоційне забарвлення, вимовляються з переважно висхідним та висхідно-спадним рухом основного тону у звуженому частотному діапазоні передтермінальної частини відносно частотного діапазону фрази з прискореним темпом вимови.

Розгляд інтонаційної організації реакції відносно стимулу групи діалогічних єдностей, що виражає згоду імпліцитно, дав можливість виявити такі інваріантні просодичні ознаки: більша варіативність типу мелодійної шкали, домінування негативного інтервалу частоти основного тону на стику реплік у діалогічній єдності, більш стабільна локалізація тонального максимуму, переважання низького тонального рівня на ядрі, більша варіативність швидкості зміни тону на ядрі, ширший частотний діапазон на ядерному складі, зміни у темпі вимовляння реакції, що може проявлятись в межах показників одного виду темпу.

Дослідження інтонаційного контуру складових реплік діалогічних єдностей, що передають згоду експліцитно та імпліцитно дало можливість диференціювати інваріантні просодичні ознаки, притаманні усім групам діалогічних єдностей, що мають унісонний характер. А саме:

- розбіжність за рівнями тонального діапазону стимулу і реакції та їх передтермінального сегмента;

- зміни у характері (варіативний/стабільний) локалізації висотнотонального максимуму стимулу по відношенню до реакції;

- відмінність швидкості частоти основного тону на ядерному складі реакції по відношенню до стимулу;

- різниця у темповій організації реакції порівняно зі стимулом, або розбіжність за показниками у межах одного різновиду темпу.

В результаті виконаного аудитивного та акустичного аналізу стимулюючих і реагуючих реплік діалогічних єдностей, що передають незгоду експліцитно, були визначені такі інваріантні просодичні ознаки цієї групи: розбіжність за характеристиками тональних рівнів фрази, наявність позитивного або нульового частотного інтервалу на стику стимулу і реакції, однотипність звуження тонального діапазону на ядрі та у передтермінальному сегменті порівняно з частотним діапазоном фрази у цілому, відмінність за рівнями швидкості зміни тону на ядерному складі, різниця у гучності та темпі звучання або у їх показниках в межах одного рівня, у стимулі і реакції.

У кожному різновиді сполучень взаємодіючих реплік діалогічних єдностей, що реалізують незгоду експліцитно, були виявлені варіативні просодичні ознаки.

1. У групі ДЄ, де стимул зі слабким емоційним забарвленням - реакція зі слабким емоційним забарвленням: порівняно з ініціюючою реагуюча репліка маркується меншими показниками в межах тонального рівня, позитивним тональним інтервалом між початком та кінцем фрази, однотипним частотним діапазоном (розширеним у цілому по фразі і звуженим у передтермінальному сегменті), стабільною локалізацією висотнотонального та силового максимумів, більшою швидкістю зростання та спаду тону на ядерному складі, однотипово вузьким частотним діапазоном на ядрі, позитивним або нульовим тональним інтервалом на стику перед’ядерного складу з ядерним, зниженою гучністю, однотипною наявністю паузального членування, прискореним темпом, стабільно подовженою тривалістю ядерного складу відносно середньоскладового часу звучання фрази.

2. У групі ДЄ, де стимул з відчутним емоційним забарвленням - реакція з відчутним емоційним забарвленням: по відношенню до стимулу у реакції більш варіативний характер змін мелодійного контуру, стабільно негативний інтервал між початком та кінцем фрази, більш варіативний характер тонального рівня, розширений частотний діапазон, однотипово варіативний частотний діапазон передтермінального сегмента, більш стабільна локалізація тонального максимуму, ширший частотний діапазон на ядрі, більша швидкість зростання і менша швидкість спаду на ядерному складі, позитивний інтервал між перед’ядерним та ядерним складами, більша гучність звучання фрази, менш варіативна локалізація максимуму амплітуди інтенсивності, прискорений темп звучання, менша відносна тривалість ядерного складу.

3. У групі ДЄ, де стимул з відчутним емоційним забарвленням - реакція зі слабким емоційним забарвленням: порівняно з першою у другій репліці відзначається переважання спадного мелодійного контуру, варіативність тонального рівня, звужений частотний діапазон, однотиповість звуження частотного діапазону у передтермінальному сегменті, більша варіативність локалізації тонального максимуму, стабільно звужений частотний діапазон на ядерному складі, менша швидкість зміни тону на ядрі, більш стабільний негативний тональний інтервал на стику перед’ядерного складу з ядерним, більша гучність, нерегламентована локалізація силового максимуму, прискорений темп, більша відносна тривалість ядерного складу, варіативний характер часу звучання ядерного складу порівняно із середньоскладовим часом звучання фрази.

4. У групі ДЄ, де стимул зі слабким емоційним забарвленням - реакція з відчутним емоційним забарвленням: реакція по відношенню до стимулу характеризується варіативністю мелодійного контуру, вищим тональним рівнем, варіативним характером тонального інтервалу між початком і кінцем, переважанням звуженого частотного діапазону фрази, менш стабільною локалізацією тонального максимуму, вищим тональним рівнем на ядрі, нерегламентованим частотним діапазоном на ядерному складі, переважанням більшої швидкості зростання і меншої швидкості спаду тону на ядерному складі, однотипним тональним інтервалом на стику перед’ядерного складу з ядерним, більшою гучністю, нестабільною локалізацією силового максимуму, більш прискореним темпом, однотипово більшою тривалістю ядерного складу порівняно з середньоскладовою тривалістю фрази.

Вивчення реплік ДЄ в плані емоційного забарвлення показало, що у створенні градуальних опозицій змісту висловлення активну роль відіграють просодичні опозиції. Так, репліки зі слабким емоційним забарвленням цієї групи ДЄ маркуються зниженим тональним рівнем фрази та ядерного сегменту, негативним тональним інтервалом між початком і кінцем фрази, вузьким частотним діапазоном на ядерному складі, переважно прискореним темпом.

Фразам з відчутним емоційним забарвленням властиві: підвищений (переважно середній) тональний рівень, висхідний або висхідно-спадний рух тону на ядерному складі, низький або середній тональний рівень на ядрі, переважно нестабільна локалізація тонального та силового максимумів, домінування середнього темпу.

В результаті зіставного аналізу складових реплік діалогічних єдностей, що реалізують незгоду експліцитно, визначились такі інваріантні просодичні ознаки реакції відносно стимулу: переважно стабільна локалізація тонального максимуму, домінування меншої швидкості спаду тону на ядерному складі, прискорений темп вимови.

Виконане дослідження якостей, що сприймаються на слух, та основних фізичних характеристик інтонації складових реплік групи діалогічних єдностей, що реалізують незгоду імпліцитно, дозволило встановити такі інваріантні ознаки просодичної організації стимулу та реакції: повна або часткова однотипність характеру руху мелодійного контуру; розходження у тональних характеристиках за рівнями або в межах верхньої та нижньої меж одного тонального рівня; відмінність за характером тонального інтервалу між початком і кінцем фрази; наявність загальної тенденції до зміщення верхньої та/або нижньої межі частотного реєстру на ядерному складі вниз або вгору; однотипне звуження частотного діапазону на ядерному складі та у передтермінальному сегменті відносно частотного діапазону фрази у цілому; варіативність тонального інтервалу на стику кінця стимулу і початку реакції; незбіжність місця локалізації силового максимуму у репліках; розбіжність у темпових показниках за рівнями або в межах одного рівня, різниця у показниках тривалості ядерного складу реплік.

У цій групі діалогічних єдностей були визначені також варіативні просодичні ознаки, притаманні кожному окремому типу сполучення стимулу та реакції.

1. У групі ДЄ, де стимул зі слабким емоційним забарвленням - реакція зі слабким емоційним забарвленням: відносно стимулюючої репліки у реагуючій спостерігається вищий тональний рівень, вужчий частотний діапазон з меншим звуженням у передтермінальній частині, однотипово нерегламентований тональний максимум, однотипний рух частоти основного тону з більшою швидкістю спаду на ядерному складі, нижчі показники тону в межах низького рівня та однотипово звужений частотний діапазон на ядрі, позитивний інтервал між перед’ядерним та ядерним складами, більша гучнысть фрази, однотипово варіативний силовий максимум, варіативний темп вимови, менша тривалість ядра, стабільно більший час звучання ядерного складу у порівнянні із середньоскладовою тривалістю фрази.

2. У групі ДЄ, де стимул з відчутним емоційним забарвленням - реакція з відчутним емоційним забарвленням: у порівнянні з першою реплікою у другій репліці маркується варіативно контрастний тональний рівень, ширший частотний діапазон з більшим звуженням у передтермінальному сегменті, нерегламентована локалізація тонального максимуму, вищі показники тону в межах низького тонального рівня на ядерному складі з однотипово малою швидкістю зміни тону, однотипово звужений частотний діапазон на ядрі, більш варіативний тональний інтервал на стику перед’ядерного складу з ядерним, більша гучність фрази, менш варіативна локалізція силового максимуму, однотипово швидкий темп, довша тривалість ядерного складу, стабільно подовжений час звучання ядра відносно середньоскладової тривалості фрази, менш частотна наявність паузального членування фрази.

3. У групі ДЄ, де стимул з відчутним емоційним забарвленням - реакція зі слабким емоційним забарвленням: порівняно з ініціюючою у реагуючій репліці відзначається ширший частотний діапазон з меншим звуженням на ядрі та у передтермінальному сегменті, стабільна локалізація тонального та силового максимумів на ядерному складі, нижчий тональний рівень на ядрі, більш варіативні зміни швидкості тону на ядерному складі, стабільно позитивний інтервал на стику перед’ядерного складу з ядерним, більша гучність фрази, більш прискорений темп, однотипово варіативна тривалість ядерного складу, відсутність паузального членування фрази.

4. У групі ДЄ, де стимул зі слабким емоційним забарвленням - реакція з відчутним емоційним забарвленням: реакції, порівняно зі стимулом, властиві нижчий тональний рівень, однотипово середній частотний діапазон, стабільно позитивний тональний інтервал між початком та кінцем фрази, однотипна локалізація висотнотонального максимуму, нижчий тональний рівень на ядрі у більш звуженому частотному діапазоні з меншою швидкістю зміни тону, варіативний тональний інтервал на стику перед’ядерного складу з ядерним, однотипово низька гучність фраз, стабільна локалізація силового максимуму на ядрі, уповільнений темп вимови, більші показники тривалості ядерного складу в межах середнього рівня, стабільно подовжений час звучання ядра відносно середньоскладової тривалості фрази, відсутність паузального членування фрази.

Різний ступінь емоційного забарвлення фраз відзначається певними особливостями інтонаційної структури реплік цієї групи ДЄ. Так, дистинктивними ознаками реплік зі слабким емоційним забарвленням є переважання позитивного інтервалу на стику перед’ядерного складу з ядерним та загальна тенденція до прискорення темпу. У репліках з відчутним емоційним забарвленням спостерігається варіативний характер тонального інтервалу між перед’ядерним та ядерним складами, тенденція до зменшення швидкості зростання та спаду тону на ядерному складі, загальна тенденція до уповільнення темпу від мінімальних показників швидкого темпу до максимальних показників темпу середнього рівня, частотна присутність паузального членування фраз.

Зіставлення першої та другої реплік у діалогічних єдностях, що передають незгоду імпліцитно, показало наявність таких інваріантних просодичних ознак реакції у порівнянні зі стимулом: контрастний характер тону у цілому, переважне зниження тонального рівня на ядерному складі, підвищений рівень гучності або її показників в межах одного рівня.

Достеменне вивчення інтонаційної організації стимулу та реакції діалогічних єдностей, що передають незгоду експліцитно та імпліцитно, надало змогу диференціювати інваріантні просодичні ознаки, характерні для всіх груп діалогічних єдностей дисонансного типу. Зокрема,

- розходження у тональних характеристиках за рівнями або в межах верхньої та нижньої меж одного рівня;

- однотипність звуження частотного діапазону на ядерному складі та у передтермінальному сегменті відносно частотного діапазону фрази;

- варіативний характер інтервалу стику кінця стимулу і початку реакції;

- розбіжність у темпі звучання за рівневими показниками або в межах одного рівня.

Узагальнюючи результати дослідження, ми дійшли таких висновків:

1. Інтонографічне вивчення діалогічних єдностей, що реалізують згоду/незгоду, за такими параметрами як мелодика, інтенсивність, час звучання, об’єктивно підтверджує концепцію функціональної домінанти інтонаційної організації реплік при вираженні модально-емоційного забарвлення.

Діалогічним єдностям, що виражають згоду/незгоду, властиві певні дистинктивні кореляти, які являють собою конкретний інвентар просодичних засобів у поєднанні з лексико-граматичним та модально-емоційним оформленням. У плані змісту спостерігається часткове або повне витіснення семантичного потенціалу лексико-граматичних засобів маркерами фонетичного рівня, який і забезпечує вираження істинної модальної настанови.

2. Кожна група діалогічних єдностей, що передають згоду/незгоду, маркується сукупністю диференційних просодичних ознак, градуальні прояви яких регламентуються особливостями інтонаційної реалізації її реплік. При цьому усі різновиди досліджених груп діалогічних єдностей категорії згоди/незгоди можуть різнитись як за рівнями зміни інтонаційних характеристик, так і за кількістю однотипних просодичних ознак.

3. Опозиція функціональних груп досліджуваних діалогічних єдностей створюється набором просодичних диференторів, що взаємодіють між собою за такими протиставленнями як стимул/реакція, згода/незгода, експліцитність/імпліцитність, слабке/відчутне чи відчутне/слабке модально-емоційне забарвлення. При цьому щонайменше дві розмежувальні ознаки диференціюють опозицію.

4. Найінформативнішими просодичними параметрами діалогічних єдностей, що виражають згоду/незгоду, є тип мелодійної шкали, тональний рівень фрази та ядерного складу, тональний діапазон фрази та окремих її сегментів, тональний інтервал між початком та кінцем фрази, локалізація висотнотонального максимуму, тональний інтервал між перед’ядерним та ядерним складами, швидкість зміни тону на ядрі, темп, тривалість ядерного складу.

5. У діалогічних єдностях типу стимул-реакція при передачі згоди/незгоди в інтонаційних контурах фраз, порівняно з усіма їх складовими сегментами, найбільше вирізняється просодична організація ядерних складів.

6. Об’єктивне вивчення, яким є інструментальне дослідження, виявило велику варіативність діалогічних структур у супрасегментному контурі. Разом з тим кожна окрема одиниця експериментального корпусу характеризується своїми інваріантними просодичними ознаками.

7. Зіставлення просодичних характеристик діалогічних єдностей, що реалізують згоду та незгоду, дало змогу визначити загальні для обох груп інваріантні ознаки, якими є: зміна тонального діапазону фрази у цілому, її передтермінальної частини та ядерного складу; різниця у темповій організації реакції порівняно зі стимулом.

8. У кожній окремій групі діалогічних єдностей, що вивчались, виявлено певні варіативні просодичні ознаки.

Так, група діалогічних єдностей, що реалізують згоду, маркується такими диференційними ознаками: відмінність швидкості частоти основного тону на ядерному складі реакції по відношенню до стимулу; різниця у характері локалізації висотнотонального максимуму стимулу та реакції.

У групі діалогічних єдностей, що реалізують незгоду, диференційними ознаками є: розходження тональних характеристик за їх рівнями чи в межах верхнього та нижнього порогу одного рівня стимулу та реакції; зміна у характері тонального інтервалу між кінцем стимулу і початком реакції.

9. Інваріантна основа інтонаційних структур, співвіднесена з суб’єктивно-модальними проявами, становить основу для формування конкретних звукових моделей діалогічних реплік. Виведені диференційні просодичні ознаки інтонаційних структур 16 груп діалогічних сполучень реплік, залежно від їх експліцитної чи імпліцитної форми вираження та від слабкого чи відчутного ступеня їх модально-емоційного забарвлення, можуть враховуватись також при звуковому оформленні фраз діалогу.

Основні результати дослідження відображено у таких публікаціях:

1. Інтонаційне вираження незгоди в діалогічному спілкуванні (на матеріалі французької мови) // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Серія “Іноземна філологія”.- 1998. - Випуск 27. - С. 28-30.

2. Модальність як чинник відтворення згоди/незгоди у французькому діалозі // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Серія “Іноземна філологія”.- 2000.- Випуск 30.- С. 41- 44.

3. Звуковий компонент у культурі французького мовлення // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук пр. Спецвипуск. - К.: Київ. нац. ун-т. - 2001. - С. 4-7.

4. Формы выражения согласия/несогласия (С/Н) во французском диалогическом единстве (ДЕ) // Тезисы конференции “Функциональные и семантические корреляции языковых единиц” 17-19 апреля 1990 г.- К.: КГУ.- С. 181-182.

5. К проблеме обучения интонационному выражению несогласия во французской диалогической речи // Методические рекомендации для преподавателей иностранных языков