НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО

УДК 340.1; 321.01.

АЛЄКСЄЄНКО Ігор Григорович

ЄВРОПЕЙСЬКА МОДЕЛЬ

КОНСТИТУЦІЙНОЇ ЮСТИЦІЇ:

ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ

СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ

Спеціальність: 12.00.01 – теорія та історія держави і права;

історія політичних і правових вчень

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі теорії держави і права Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України.

Науковий керівник –

кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник

БОБРОВНИК Світлана Василівна,

провідний науковий співробітник Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор

КОЗЮБРА Микола Іванович,

суддя Конституційного Суду України

кандидат юридичних наук, доцент

ГУСАРЄВ Станіслав Дмитрович,

начальник кафедри теорії держави і права Національної академії внутрішніх справ України (м. Київ)

Провідна установа –

Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого, кафедра теорії держави і права (м. Харків)

Захист відбудеться 6 липня 2001 р. о 16 30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 26.236.03 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук в Інституті держави і права ім. В.М.Корецького НАН України (м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці інституту.

Автореферат розісланий 6 червня 2001 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради І.Б. УСЕНКО

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертації. Нинішній етап реформування політичної та правової систем України пов’язується з необхідністю утвердження демократичних інститутів, які гарантували б розвиток держави як соціальної, демократичної та правової. Засобом забезпечення реальності демократичних перетворень і є досліджуваний у роботі інститут конституційної юстиції як гарантії діяльності всіх суб’єктів суспільних відносин у межах права та у відповідності до Конституції держави.

Необхідно зазначити, що теорія конституційної юстиції в сучасній науці знаходиться на етапі становлення. Не дивлячись на наявність певних спроб представників галузевих юридичних наук проаналізувати деякі питання функціонування цього політико-правового явища, необхідно констатувати той факт, що основні проблеми діяльності органів конституційної юстиції України були вивчені лише фрагментарно. В основному ці проблеми досліджені в працях суддів Конституційного Суду України.

Разом з тим, варто підкреслити, що як національна юридична наука, так і практика конституційного контролю України не існує ізольовано від діяльності інших держав світу. Саме тому надзвичайно важливим є дослідження різноманітних аспектів діяльності конституційної юстиції європейських держав з метою визначення їх позитивного досвіду та можливості його поширення на процес розвитку та вдосконалення органів конституційного контролю нашої держави. Таким чином, значущість теми дисертації зумовлена як необхідністю порівняльного вивчення різноманітних аспектів діяльності органів конституційної юстиції європейських країн, так і потребою визначення найбільш оптимальних шляхів підвищення ролі органів конституційного контролю в механізмі держави та в системі гарантій прав людини.

Актуальність відповідних досліджень для національної науки і практики помітно зросла у зв’язку з прийняттям в Україні Конституції 1996 р., яка передбачила введення в нашій країні конституційного правосуддя. Становлення відносно нового правового інституту, який не має поки що сталих традицій та політичних засобів підтримки, супроводжується відповідними труднощами. Отже, зазначену проблему варто вирішувати з урахуванням використання досвіду здійснення конституційного правосуддя в зарубіжних країнах. Такий підхід до справи, як свідчить практика, сприятиме подальшому конституційно-правовому розвитку української державності.

Оскільки Україна традиційно належить до континентальної системи права, для вдосконалення вітчизняної правової системи найбільш цікавим і цінним є досвід тих держав, що належать до аналогічної правової системи і мають конституційне правосуддя такої ж моделі, що й українське. При цьому найбільш важливим виявляється досвід країн, що подолали авторитарні форми правління, і де конституційне правосуддя пройшло випробування часом, реалізується достатньо стабільно й ефективно, забезпечуючи гарантії функціонування демократичних режимів.

В силу цього, зазначені критерії властиві конституційному правосуддю країн, де судовий конституційний контроль здійснюється, як і на Україні, судами що не належать до структури судів загальної юрисдикції (Австрія, Німеччина, Італія). Саме їх досвід і став основним об’єктом даного дослідження. Окрім того, у роботі узагальнено досвід Франції, де конституційний контроль здійснюється органом квазісудового характеру — Конституційною Радою.

Отже, потреба дослідження інституту конституційної юстиції має багатоаспектний характер. Вона зумовлюється як практичними, так і теоретичними причинами. Теоретичне значення має дослідження теорії конституційної юстиції, місця цього інституту в механізмі держави та його значення в процесі побудови соціальної держави. Практичний характер має визначення впливу на процес становлення конституційної юстиції змін у всіх сферах життєдіяльності суспільства, дослідження шляхів вдосконалення органів конституційної юстиції, аналіз проблеми верховенства Конституції як акта вищої юридичної сили, вивчення можливостей конституційної юстиції як засобу захисту прав людини та підвищення рівня викладання теоретичних проблем юстиції у спеціалізованих вузах.

Проте, теоретичні проблеми процесу становлення та розвитку органів конституційної юстиції в сучасній вітчизняній науці досліджені не на належному рівні.

Так, у радянський період основна частина робіт, переважно незначних за обсягом, була орієнтована лише на соціально-політичний аналіз і пов’язана з більш-менш помірною критикою цього інституту.

У 90-ті роки разом із широким застосуванням інституту конституційної юстиції в країнах Східної Європи його дослідження юридичною наукою отримує новий імпульс. Для цього періоду характерна значна кількість монографій, навчальних посібників, спеціальних розділів у підручниках, наукових статей в основному російських і європейських авторів, серед яких роботи С.А. Авак’яна, С.В. Боботова, М.В. Вітрука, В.О. Кряжкова, Л.В. Лазарєва, В.В. Маклакова, Ж.І. Овсепян, Б.М. Топорніна, В.О. Туманова, Г. Шварца, Х. Штайнбергера, Ю.Л. Шульженка, В.Є. Чиркіна, Л. Фаворо. Вони мали як загальнотеоретичний, так і спеціальний характер. Ці роботи дали можливість співставити досвід держав різноманітних правових систем із національною правовою дійсністю та обґрунтувати вибір оптимальної моделі конституційної юстиції, виходячи з особливостей правової культури суспільства.

Водночас широкий простір для пошуків, які залишили попередні дослідження, свідчить про недостатній рівень вивчення проблем теорії конституційної юстиції. Причина цього, вочевидь, полягає у відносній новизні даного інституту для правової системи України. Проте, є сподівання, що велика правова практика, необхідність порівняльного дослідження проблем конституційної юстиції та наявність дискусійних питань у діяльності Конституційного Суду зацікавлять і українських правознавців. До того ж сучасний процес усвідомлення необхідності забезпечення верховенства Конституції зумовив певну активізацію досліджень проблем конституційної юстиції, в тому числі і загальнотеоретичного її аспекту. Саме вони аналізуються в працях В.Д. Бабкіна, П.Б. Євграфова, М.І. Козюбри, П.Ф. Мартиненка, О.М. Мироненка, Г.О. Мура-шина, Є.В. Назаренко, В.Ф. Опришка, В.Ф. Погорілка, М.Д. Савенка, А.О. Селіванова, І.А. Тимченка, Ю.М. Тодики, В.П. Пехого, В.В. Цвєткова, В.М. Шаповала, Ю.С. Шемшученка, Н.Г. Шукліної, М.В. Черкеса, Л.П. Юзь-кова та ін. Певний вклад в процес осмислення конституційної юстиції внесли дисертаційні дослідження М.В. Тесленка та М.С. Кельмана, хоча і не зі всіма положеннями їх робіт ми можемо погодитись.

Незадовільний стан розроблення проблеми конституційної юстиції і зумовлює актуальність обраної автором теми дослідження та впливає на вибір об’єкта і предмета дослідження.

Об’єктом дослідження є інститут конституційної юстиції як правова категорія, що характеризується певними ознаками, особливостями та своєрідним призначенням.

Предметом дисертаційного дослідження є теоретичні проблеми процесу становлення та розвитку європейської моделі конституційної юстиції.

Мета і завдання дослідження. Виходячи зі стану наукового опрацювання проблеми, метою дослідження є загальнотеоретичний аналіз закономірностей і особливостей процесу становлення, розвитку, організації і функціонування органів конституційної юстиції, зокрема, її європейської моделі, а також здійснення порівняльного аналізу діяльності органів конституційної юстиції Австрії, Італії, ФРН та Франції та визначення можливостей застосування принципів європейської моделі юстиції в процесі вдосконалення конституційного правосуддя в Україні.

Відповідно до мети дослідження, автор поставив перед собою наступні завдання:

з’ясувати політико-правову природу конституційної юстиції європейської моделі;

проаналізувати процес становлення конституційної юстиції в європейських країнах та його особливості;

визначити місце і роль судового конституційного контролю в механізмі сучасної держави;

з’ясувати сутність судового конституційного контролю, визначити його специфіку у сфері правотворчості;

дати характеристику структурних елементів органів конституційної юстиції європейської моделі на прикладі конституційних судів деяких держав;

виявити особливості реалізації основних положень європейської моделі конституційної юстиції в конституційному правосудді України;

сформулювати й обґрунтувати пропозиції по удосконаленню національного законодавства в сфері конституційного правосуддя.

Методи дослідження склала система загальнофілософських, загальнонаукових та спеціальнонаукових методів, що забезпечили об’єктивний та всебічний аналіз досліджуваного предмету. В роботі використано системний метод, метод порівняльного аналізу, історичний та логічний методи, що надало можливість виявити загальні та особливі риси інститутів конституційної юстиції в різноманітних європейських державах. На основі методу прогнозування та структурно-функціонального підходу визначені рекомендації вдосконалення конституційної юстиції в Україні.

Наукова новизна роботи полягає в спробі вперше, в умовах незалежної України, у рамках закінченого наукового юридичного дослідження, проведеного з використанням сучасних досягнень історії і філософії, із загальнотеоретичних позицій проаналізувати європейську модель конституційної юстиції. На підставі формально-юридичного та порівняльного аналізу конституцій та іншого законодавства ряду європейських держав запропонований комплексний підхід до вивчення загальних закономірностей і специфічних особливостей конституційного правосуддя як за кордоном, так і на Україні.

Наукову новизну даної дисертації й особистий внесок автора в дослідження проблеми становлять наступні висновки, положення і рекомендації:

·

·

·  

·

·

·

·  

Теоретичне і практичне значення дослідження. Теоретичні засади дисертації розкривають витоки і передумови виникнення та формування європейської моделі конституційної юстиції, дозволяють оцінити ступінь реалізації її основних засад і пов’язаних із цим проблем як наукового, так і практичного характеру при вдосконаленні конституційного правосуддя України.

Основні засади, висновки, пропозиції, викладені в дисертації, можуть бути використані в практиці діяльності Конституційного Суду України, в подальших наукових дослідженнях, у правотворчій роботі, при підготовці підручників і навчальних посібників, у процесі викладання нормативних курсів теорії держави і права, конституційного права України, конституційного права зарубіжних країн і спецкурсів.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами і темами. Дисертаційне дослідження пов’язане з плановою тематикою науково-дослідної роботи відділу теорії держави та права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, є складовою частиною загальної теми “Теоретико-правові проблеми законності” (номер державної реєстрації 0101U001010).

Апробація результатів дослідження. Дисертація виконана та обговорена у відділі теорії держави та права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Положення дисертаційного дослідження викладені в монографії “Європейська модель конституційної юстиції (порівняльно-правова ретроспектива)”. — Дніпропетровськ: Наука й освіта, 1998 (14 авт. арк.) та в тринадцяти інших наукових працях, серед яких чотири статті у фахових виданнях.

Окремі результати дисертації доповідалися на Міжнародних науково-практичних конференціях “Україна-Німеччина: економічне та інтелектуальне співробітництво” (Дніпропетровськ, 1998, тези опубліковані); “Франція та Україна: науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур”: (Дніпропетровськ, 1998, тези опубліковані); науково-практичних конференціях: “Українсько-російські культурні зв’язки: історія і сучасність”. (Дніпропет-ровськ, 1997, тези опубліковані); “Актуальні проблеми правовідносин в Україні в умовах реформування законодавства” (Дніпропетровськ, 1999, тези опубліковані); “Становлення правової держави в Україні: проблеми та шляхи вдосконалення правового регулювання” (Запоріжжя, 2000, тези опубліковані); “Проблеми права на зламі тисячоліть’’ (Дніпропетровськ, 2001, тези опубліковані);

Окрім того, основні результати дисертаційного дослідження апробувалися у науково-освітній сфері у процесі викладання нормативних курсів “Теорія держави і права”, “Конституційне право зарубіжних країн” та спеціалізованого курсу “Конституційна юстиція”.

Структура і обсяг дисертації. Специфіка мети та завдань дослідження визначили послідовність викладу матеріалу і структуру дисертації. Вона складається із вступу, двох розділів, які мають сім підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації складає 202 сторінки, в тому числі список використаних джерел — 19 сторінок (196 посиланнь).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначаються його мета і завдання, методологічні підходи, наукова новизна, теоретичне і практичне значення отриманих результатів, а також надаються відомості про апробацію результатів дисертації, структуру і обсяг дисертації.

Розділ І “Судовий конституційний контроль у механізмі державної влади: загальнотеоретичні аспекти” присвячено вивченню правової природи юстиції, характеристиці судового конституційного контролю з позицій загальної теорії держави та права. Визначені особливості і закономірності історії становлення європейської моделі конституційної юстиції, проаналізовано джерела судового конституційного права і процесу, місце та роль даного інституту в механізмі сучасної держави.

Зазначається, що тривалий період політичної нестабільності як у вну-трішньо-, так і в зовнішньополітичному житті держав Західної Європи першої половини ХХ століття, необхідність правового захисту конституцій стали причиною формування оригінальної моделі конституційного контролю, заснованої на засадах концепції відомого конституціоналіста Ганса Кельзена, що з часом отримала назву “австрійської” або “європейської” моделі конституційного контролю.

Ця концепція дістала практичну підтримку і дотепер залишається як актуальною, так і дуже ефективною. Поступово вона була сприйнята більшістю держав Європи, а так само державами колишнього СРСР. На сьогодні її сутність полягає в тому, що конституційний контроль здійснюється не судами загальної юрисдикції, а спеціалізованими органами — конституційними судами, особливість яких полягає в тому, що, перевіряючи об’єкти контролю на відповідність конституції, на основі судового конституційного контролю, використовуючи відповідну судову конституційну юрисдикцію і конституційне судочинство вони становлять конституційну юстицію, тобто конституційне правосуддя. Тобто необхідним, стрижневим елементом конституційної юстиції був і залишається конституційний контроль, який здійснюється спеціалізованим органом по перевірці нормативних актів з точки зору їх конституційності. В цьому сенсі можна говорити про рівнозначність понять “судовий конституційний контроль”, “конституційна юстиція” і “конституційне правосуддя”.

Виходячи із розмаїття суб’єктів конституційно-контрольної діяльності, причому тих, що належать виключно до найвищого рівня державної ієрархії (належність до неї парламентів, президентів), автор вважає, що політико-правова природа конституційного контролю виявляється насамперед у контексті питання про його місце в державному механізмі. Це зумовлюється надзвичайною важливістю питань, що складають зміст функцій конституційного контролю; а також високим політичним престижем і значущістю судового конституційного контролю. В умовах розвинених демократій він реалізується через органи конституційної юстиції, у вигляді судової (квазісудової) форм. З урахуванням цих обставин правовою основою судового конституційного контролю є принцип поділу влади як наріжний принцип устрою й організації держави. Він є не лише причиною, що викликає до життя судовий конституційний контроль, але й основою сутності останнього, що визначає його особливе місце і роль у механізмі державної влади.

Аналізуючи судовий конституційний контроль як форму конституційної юстиції, поряд із загальним контролем держави й іншими формами конституційного контролю, автором визначаються його специфічні особливості, що мають загальнотеоретичний характер. Так, судовий конституційний контроль:

є різновидом інституту соціального, державного контролю, здійснюваного постійно діючими органами держави;

характеризується наявністю державно-владних повноважень контрольного, правоохоронного та судового характеру;

є формою професіоналізованого державного контролю (вищою серед спеціалізованих форм контрольної діяльності);

є контрольною, правоохоронною діяльністю, заснованою на самостійності юрисдикційних засобів і форм, та здійснюваною на підставі особливої судово-процесуальної форми відправлення правосуддя з питань конституційного контролю;

є особливий, спеціалізований механізм охорони нормативного акта найвищої юридичної сили — конституції держави;

регламентується системою норм законодавства, яку складають норми Конституції і конституційних законів;

поширюється не лише на сферу управління, але насамперед охоплює сферу нормотворчості.

В дисертації визначається специфіка правотворчості у сфері судового конституційного контролю, що виявляється в наступних її рисах: а) вона здійснюється органами, що належать до правоохоронної системи; б) правотворчость реалізується в особливій процесуальній формі, яка просторово збігається зі спеціальним різновидом судового процесу – конституційним судочинством, відмінності якого, від законодавчого процесу полягають у тому, що в його рамках не лише формується право, а і, як правило, вирішується відповідний конфлікт між основними сторонами; в) націлена на виявлення протиріч у правовому регулюванні фактичних суспільних відносин; г) правотворчість, здійснювана органами судового конституційного контролю, як і інші види нормотворчої діяльності, безперечно, може бути пов’язана зі скасуванням нормативних актів (хоча не завжди самим органом судового конституційного контролю або нагляду); д) як і інші види правотворчості, вона може бути пов’язана з виявленням потреб у новому правовому регулюванні; е) правотворчість у сфері конституційного контролю обмежена змістом заявленого в суді клопотання (звернення); ж) нормотворчість у процесі конституційного правосуддя пов’язана з його цілями та завданнями. Саме тому регулятивні цілі в сфері судового конституційного контролю відсунуті на другий план, а на перший висунуто завдання забезпечення верховенства Конституції.

У ході дослідження проблеми на теоретичному рівні відзначається, що інститут конституційної юстиції являє собою нову якість організаційно-правової форми здійснення державної влади як єдиного цілого, і стає незалежною арбітражною гілкою влади у державі.

Розділ ІІ “Загальна характеристика структурних елементів органів конституційної юстиції європейської моделі” ґрунтується на методах та висновках загальної теорії держави і права стосовно загальнородових ознак державного органу, що мають важливе методологічне значення для дослідження і розуміння інституту конституційної юстиції.

Як відомо, однією із основних характеристик державного органу є порядок його формування. Поняттям “порядок формування конституційного суду” охоплюються дії органів, що беруть участь у формуванні суду; процедура, тобто послідовність дій зазначених органів; норми кворуму в процесі формування складу суду; вимоги, висунуті до кандидатів на посади суддів Конституційного суду (Ради); організаційно-правові форми діяльності та ін. Ці питання, як правило, урегульовані в конституціях і законах про конституційні суди, тобто вирішуються на найвищому рівні нормативної регламентації.

Залежно від конкретних соціальних умов і рівня правової культури, в кожній країні встановлюється власна процедура, але, як правило, у ній бере участь пар-ламент. У розділі виділяється декілька засобів комплектування органів конституційного контролю та докладно розглядаються особливості і специфіка процедур їх формування: а) процедура, при якій у формуванні Конституційних Судів беруть участь усі гілки влади — законодавча, виконавча і судова (Італія, Україна); б) порядок, при якому призначення членів органів конституційної юстиції здійснюється органами двох гілок влади — законодавчої і виконавчої (Австрія, Франція); в) процедура, в межах якої питання комплектування Конституційного Суду знаходяться у віданні лише органу законодавчої влади (ФРН).

Оскільки механізм формування конституційного суду передбачає чітко визначені критерії і вимоги до кандидатів у члени органів конституційного правосуддя, то ця проблема досліджується в двох основних аспектах: по-перше, в контексті питань про компетентність кандидата в члени Конституційного Суду (Ради) (це вимога щодо високого рівня юридичної освіти і тривалого стажу фахової діяльності); по-друге, — у частині засад, що стосуються несумісності мандата судді з іншим мандатом.

В законодавстві аналізованих країн з урахуванням характеру внутрішньої організації виділяються три різновиди органів конституційного правосуддя:

1) Конституційні суди, що мають просту організацію своєї внутрішньої структури, організаційно-правовою формою роботи яких є загальні засідання членів Конституційного суду (у повному складі, або в складі, визначеному законом, у тому числі щодо окремих категорій справ). До цієї групи ми відносимо Італію і Австрію.

2) Конституційні суди, що мають складну внутрішню структуру, які реалізують свої функції не лише через загальні або пленарні засідання, але і в інших організаційно-правових формах (ФРН, Україна).

3) Конституційна Рада Франції, що займає проміжне положення не лише між виділеними нами двома моделями організаційно-правової форми діяльності органів конституційного правосуддя, але й має певну середину між судами й органами адміністративного нагляду, що характеризує її як квазісудове утворення.

Окрім специфіки внутрішнього устрою, структуру Конституційних Судів характеризує інститут доповідача Конституційного Суду, якому, залежно від його статусу, надається важливе значення не лише в процесі, але і як основній ланці його структурної організації.

Як свідчить європейський досвід, особливо важливого значення для функціонування органів конституційної юстиції як незалежної, автономної гілки влади має правовий статус членів органів судового конституційного правосуддя та гарантії цього статусу.

Центральна ідея правового статусу члена Конституційного Суду (Ради) — його незалежність при виконанні функцій конституційного контролю. У цілому вона визначає зміст всіх складових цього правового статусу. В зарубіжному законодавстві спеціально виділені на рівні загальних положень ті, що вочевидь можна розглядати як настанови-принципи, — норми про незалежність органів конституційного правосуддя і суддів Конституційних судів.

Гарантії незалежності, закладені в основу механізму формування Конституційних Судів (Ради) у цілому, доповнюються нормами про незалежність, недоторканність і незмінюваність членів Конституційних Судів, що наявні, як у Конституціях, так і в спеціальному законодавстві про конституційне правосуддя аналізованих країн, що детально і вичерпно визначають підстави для втрати повноважень судді Конституційного Суду. У розділі докладно вивчається матеріальна, економічна і соціальна незалежність членів Конституційного Суду (Ради) як у період перебування в складі органу конституційного контролю, так і після припинення служби в ньому, що, на думку автора, є однією з основних гарантій їх незалежності. Статус судді Конституційного Суду повинен відрізнятися від статусу суддів загальних судів, що, на жаль, не враховано національ-ним законодавством, оскільки статус судді Конституційного Суду має свої особливості, зумовлені місцем, роллю і призначенням Конституційного Суду в механізмі влади і у судовій системі.

У розділі визначаються і детально аналізуються важливі матеріально-правові повноваження органів конституційного правосуддя як зарубіжних країн, так і України у сфері правової охорони Конституції, а саме: визнання неконституційними законів, що були прийняті парламентом (контроль за конституційністю); розгляд конфліктів між вищими органами держави з приводу їх компетенції; розгляд спорів між органами федерації та її суб’єктами або між органами центральної влади та автономії з питань їх повноважень; захист конституційних прав і свобод людини; остаточне рішення питань, які стосуються перевірки результатів виборів у вищі державні органи; звільнення з посад вищих посадових осіб держави у зв’язку з порушеннями ними положень Конституції; встановлення антиконституційного характеру діяльності політичних партій.

На думку автора, юрисдикція Конституційного Суду України дещо вужча порівняно з юрисдикцією органів конституційного правосуддя зарубіжних країн. Відповідно, автором пропонуються рекомендації щодо її розширення, зокрема: стосовно надання права здійснювати контроль за проведенням виборів і референдумів (як, наприклад, у Франції), притягнення до відповідальності не лише за порушення Конституції, але й інших законів вищих осіб держави (як в Італії, Австрії та Німеччині), прийняття звернень від судів загальної юрисдикції у випадку виникнення спору про конституційність закону, який застосовується у конкретній справі.

Автор зазначає, що конституційне судочинство в процесі розгляду та розв’язання справ, пов’язаних з охороною Конституції, має значну відокремленість у порівнянні із судочинством у судах загальної юрисдикції. Істотні розбіжності щодо різновидів справ, що вирішуються Конституційним судом, визначають і розбіжності процедур їх розгляду, через що відсутні єдині правила процесу конституційного судочинства, загальні для усіх видів справ.

Конституційне судочинство складається із стадій, що послідовно змінюють одна одну. Стадія конституційного судочинства охоплює відносно замкнений комплекс дій Конституційного Суду і учасників судового конституційного процесу, що перебігають у часі і спрямовані на вирішення конкретної правової ситуації. Розкриваючи зміст процесуальних дій на кожній із стадій, запропоновані рекомендації з вдосконалення національного законодавства у зазначеній галузі, зокрема, пропонується відрегулювати права і статус судді-доповідача, встановити обов’язкові терміни виконання процесуальних вимог судді Конституційного Суду, обґрунтовується питання про надання заяві, прийнятій до розгляду, призупиняючої дії.

Дослідження конституційного судочинства надає можливість зробити висновок про те, що специфіка і відокремленість судового конституційного процесу грунтується на:

конституційно-правовому засобі регулювання даного провадження;

своєрідному характері та позиції сторін, що звертаються до Суду, які можуть кваліфікуватися подвійно: як заявник клопотання і одночасно, з урахуванням найближчих, або віддалених юридичних наслідків такого звернення (скасування закону, управлінського, правозастосовчого акту, або навіть можливу зміну Конституції) — як суб’єкт права законодавчої (конституційної) ініціативи;

предметі розгляду, тобто організації провадження по забезпеченню верховенства Конституції, (саме Конституційний Суд наділений виключним правом тлумачити зміст конституційних норм і визначати вміщені в них правила остаточними і обов’язковими для всіх органів державної влади).

У висновках дисертації підводяться підсумки дослідження, основні теоретичні висновки, засади, що дали змогу обґрунтувати, а також сфрмулювати як пропозиції, так і практичні рекомендації по удосконаленню національного законодавства про конституційне правосуддя. Зокрема, йдеться про наступне:

1. Сьогодні інститут конституційного правосуддя набув універсального характеру — він притаманний переважній більшості сучасних держав як у країнах “зрілої” демократії, так і в країнах, що лише починають створення демократичної державності. Загальновизнаною стала ідея правової держави, однією з істотних рис якої є верховенство права і його головного джерела — конституції.

2 Органи конституційної юстиції європейської моделі є одними з вищих конституційних органів, оскільки їх рішення торкаються не деталей врегульованих законом умов життя, а дотримання верховенства конституції, сфери конституційно-правового регулювання процесу формування політичної єдності, загального політичного керівництва, що є обов’язковими для всіх державних органів, включаючи законодавчі.

3. Визначаючи роль і місце органів конституційної юстиції європейської моделі в механізмі державної влади, на основі проведеного аналізу та вищеперерахованих ознак можна стверджувати, що:

конституційна юстиція як основна організаційно-правова форма реалізації судового конституційного контролю, як і інші гілки влади, має ознаки, властиві кожній із гілок влади: по-перше, вона реалізується в тих же організаційно-правових формах, що й інші гілки влади, тобто через нормотворчість, правозастосування, за допомогою тлумачення, а також через правоохоронні форми; по-друге, регламентується особливою системою законодавства, що складається з норм Конституції та конституційних законів;

відокремленість органів конституційної юстиції як самостійної влади й особливої організаційно-правової форми державної діяльності виявляється, а) в особливому механізмі формування, що регулюється нормами Конституції; б) у змісті специфічних повноважень органів, що здійснюють конституційний контроль як самостійний напрям державно-владної діяльності; в) у суверенному, незалежному характері спеціалізованих органів конституційної юстиції стосовно законодавчої, виконавчої і судової влади.

4. Підсумовуючи результати розгляду органів конституційної юстиції європейської моделі, автор дійшов висновку, що яскравим прикладом розвитку європейської моделі конституційної юстиції є Федеральний Конституційний суд ФРН. Він має ряд особливостей, що можуть бути взяті за зразок для організації конституційного правосуддя держав, які звільнилися від тоталітаризму, як-то: раціональність побудови, юрисдикція, чіткий поділ повноважень його структурних елементів, високий ступінь професіоналізму членів Конституційного суду. Все це забезпечує високу щільність контрольної мережі: жодний державний акт сумнівної якості “проскочити” через неї не може.

5. Виходячи із положень сформованої законодавчої бази інституту конституційного правосуддя в Україні, а також діючої практики, очевидно те, що в цілому в національній правовій системі знайшов свій відбиток ряд основних принципових засад та особливостей європейської моделі конституційної юстиції.

Практично це виявилося в наступному:

функція конституційного контролю сконцентрована в особливій інстанції, створеній спеціально з цією метою і незалежній від системи загального судочинства — Конституційному Суді України;

наявність у органа конституційного правосуддя держави необхідних для здійснення діяльності по охороні Конституції повноважень і гарантій;

орган конституційного контролю України — Конституційний Суд займає самостійне місце в державному механізмі, оскільки є вищим конституційним органом конституційного контролю. Фактично ж Конституційний Суд, володіючи специфічними, лише йому властивими повноваженнями у сфері судового конституційного контролю, спроможний, як і інші гілки влади, впливати на прийняття важливих для держави рішень і повинен визнаватися четвертою гілкою влади.

Основні положення дисертації викладено в наступних публікаціях:

1. Європейська модель конституційної юстиції (порівняльно-правова ретроспектива). – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 1998. – 230(14 авт. арк.)

2. Організаційно-правова форма судового конституційного контролю: правова природа, специфіка, місце і роль у механізмі державної влади // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 1999. – № 4. – С.37-46.

3. Федеральний Конституційний Суд у системі державної влади Німеччини // Вісник ДГУ: Правознавство. – 1999. – № 5. – С.110-122.

4. Загальні положення європейської теорії конституційної юстиції як концептуальний фундамент вітчизняного конституційного правосуддя // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2000. – № 2. – С.20-33.

5. Загальнотеоретичні аспекти тлумачення Конституції та законів органами конституційної юстиції // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2000. – № 4. – С.12-18.

6. Становлення і розвиток інституту конституційної юстиції (порівняльно-правова ретроспектива) // Держава і право: Збірник наукових праць. – Вип.8. – К.: Юрид.книга, 2000 . – С.54-61.

7. Східна Європа: революція в конституційному праві // Матеріали та тези доповідей Всеукраїнської наукової конференції “ХХ століття – століття революцій”. – Дніпропетровськ, 1997. – С.138-140.

8. Досвід становлення конституційної юстиції в Україні і Росії на сучасному етапі: порівняльний аналіз // Тези доповідей та повідомлень Міжрегіональної науково-практичної конференції “Українсько-російські культурні зв’язки: історія і сучасність”. – Дніпропетровськ, 1997. – С.41-42.

9. Використання досвіду організації Федерального Конституційного Суду ФРН у створенні органів конституційного правосуддя України // Матеріали та тези доповідей міжнародної науково-практичної конференції “Україна-Німеччина: економічне та інтелектуальне співробітництво (ХІХ-ХХ ст.)”:
У 2-х т. – Дніпропетровськ, 1998. – Т.2. – С.71-76.

10. Конституционный Совет Франции и контроль за конституционностью // V Міжнародна конференція “Франція та Україна: науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур”: Зб. наук. праць: В 2-х т. – Дніпропетровськ, 1998. – Т. . – Ч. . – С. .

11. Основи конституційного судочинства України та європейський досвід // Матеріали наукової конференції “Актуальні проблеми правовідносин в Україні в умовах реформування законодавства”. – Дніпропетровськ, 1999. – С. .

12. Контрольно-наглядові органи у механізмі забезпечення конституційної законності (загально-теоретичний аспект) // Органи внутрішніх справ на початку третього тисячоліття: проблеми протидії злочинності. Науково-практична конференція. – Дніпропетровськ: ДЮИ МВС України, 2000.

13. Правова охорона Конституції: Україна та закордонний досвід // Становлення правової держави в Україні: проблеми та шляхи вдосконалення правового регулювання. Науково-практична конференція. – Запоріжжя: ЗІДМУ, 2000.

Алєксєєнко І.Г. Європейська модель конституційної юстиції: теоретико-правові проблеми становлення та розвитку. — Рукопис (202 стор.).

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 — теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень. Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Київ, 2001

Дисертація присвячена теоретичному аналізу судового конституційного контролю, закономірностей і особливостей розвитку, організації і функціонування органів конституційної юстиції європейської моделі в зарубіжних країнах.

У роботі проведений комплексний аналіз джерел судового конституційного права і процесу як зарубіжних країн, так і України, на підставі яких здійснена наукова розробка теоретичних положень, а також практичних пропозицій і рекомендацій по вдосконаленню національного законодавства про конституційне правосуддя.

Аналіз нормативних актів дозволив виробити ряд рекомендацій щодо удосконалення національної законодавчої бази конституційної юстиції відносно внутрішньої структури органів, гарантій суддів Конституційного суду їх матеріального і соціального забезпечення, розширення сфери юрисдикції.

Ключові слова: судовий конституційний контроль, політико-правова природа, європейська модель конституційної юстиції, Конституція, Конституційний Суд (Рада), конституційне правосуддя, конституційна юрисдикція, конституційне судочинство.

Алексеенко И.Г. Европейская модель конституционной юстиции: теоретико-правовые проблемы становления и развития. – Рукопись (202 стр).

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 — теория и история государства и права; история политических и правовых учений. Институт государства и права им. В.М. Корецкого НАН Украины, Киев, 2001 г.

Диссертация посвящена теоретическому анализу судебного конституционного контроля, закономерностям и особенностям возникновения и становления конституционной юстиции европейской модели в зарубежных странах, показан теоретический вклад австрийского юриста Г. Кельзена в развитие концепции конституционной юстиции, исследованы причины ее распространения в современном мире, положение органов конституционной юстиции европейской модели в механизме государственной власти в зарубежных странах, а также возможности применения положений европейской модели в процессе организации конституционного правосудия на Украине.

В работе проводится комплексный анализ источников судебного конституционного права и процесса как зарубежных стран, так и Украины, на основании которых произведена научная разработка теоретических положений, а также практических предложений и рекомендаций по совершенствованию национального законодательства о конституционном правосудии.

Рассматривая институт конституционной юстиции как организационно-правовую форму реализации судебного конституционного контроля и как ветвь власти, обосновывается вывод о том, что данный институт представляет собой соединение двух относительно самостоятельных разновидностей деятельности: это одновременно и форма контроля и специализированная форма правосудия. Причем, обе эти формы в своем соединении порождают новое качество организационно-правовой формы осуществления государственной власти как единого целого, что позволяет конституционной юстиции стать независимой арбитражной ветвью власти в государстве.

Основываясь на выводах общей теории государства и права касательно общеродовых признаков государственного органа, на основе анализа источников судебного конституционного права и процесса рассматриваются структурные элементы органов конституционной юстиции европейской модели на примере конституционных судов упомянутых стран, подробно исследуются как общие закономерности, так и особенности порядка образования, организационно-правовых форм деятельности юрисдикции Конституционных Судов (Совета), правовой статус судей и их гарантий. Анализ судебного конституционного процесса предоставляет возможность определить его специфические черты и показать его роль как самостоятельной и независимой разновидности судопроизводства.

Подчеркивается, что органы конституционной юстиции европейской модели имеют все основные признаки, характеризующие государственный орган, входят в механизм осуществления государственной власти и есть одним из высших конституционных органов, поскольку их решение не только конкретизируют регулируемые законом условия жизни, но и обеспечивают верховенство Конституции и есть обязательными для всех государственных органов, включая законодательные.

Осуществленный анализ нормативных актов предоставил возможность определить основной круг проблем, связанных с осуществлением контроля за конституционностью, предложить пути их разрешения, сделать ряд рекомендаций по совершенствованию национальной законодательной базы, в частности, относительно гарантий судей Конституционного Суда их материального и социального обеспечения, расширения сферы юрисдикции, определения правового статуса судьи-докладчика.

Ключевые слова: судебный конституционный контроль, политико-правовая природа, европейская модель конституционной юстиции, конституция, Конституционный Суд (Совет), конституционное правосудие, конституционная юрисдикция, конституционное судопроизводство.

Alekseyenko I.G. European model of constitutional justice: theoretical and legal problems of formation and development. – Manuscript (202 pages).

Thesis for obtaining a scientific degree of Candidate of Sciences (Law on the speciality 12.00.01 – Theory and history of state and law; history of political and legal doctrines. V.M.Koretsky Institute of state and law of the National Academy of Sciences of Ukraine, Kiev, 2001.

The Thesis is devoted to theoretical analysis of court constitutional control, regularities and features of development, organization and functioning of european modal in foreign countries.

The Thesis includes the complex analysis of court constitutional law and process sources both of foreign countries and of Ukraine, on base of which the author undertakes the scientific elaboration of the theoretical statesmens and, also, practical propositions and recommendations for improvement of national legislation about constitutional justice.

The undertaking analysis of normative acts allowed to elaborate some recommendations for improvement of constitutional justice legislation base in relation to intrinsic structure of organs, guaranties of constitutional court judges, their financial and social security, the expansion of jurisdiction sphere.

Key words: court constitutional control, political and legal nature, european model of constitutional justice, Constitution, Constitutional Court (Counsel), constitutional justice, constitutional jurisdiction, constitutional judiciary.

Підписано до друку 24.05.2001 р. Зам. № 8/05-2001.

Обсяг 0,9 друк. арк. Формат 60 84/16. Тир. 100.

Видавничий центр Інституту держави і права

ім. В.М. Корецького НАН України: Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.