НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Анохіна Людмила Степанівна

УДК 351.74 (477)

СУБ’ЄКТИ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ЮРИСДИКЦІЇ
В УКРАЇНІ

Спеціальність 12.00.07 – теорія управління;
адміністративне право і процес; фінансове право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків – 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі адміністративного права і адміністративної діяльності органів внутрішніх справ Національного університету внутрішніх справ, м. Харків.

Науковий керівник – кандидат юридичних наук, доцен-т Комзюк Анатолій Трохимович, Національ-ний університет внутрішніх справ, професор кафедри адміністративного права і адміністративної діяльності органів внутрішніх справ.

Офіційні опоненти: – доктор юридичних наук, доцент Шкарупа Віктор Костянтинович, Академія податкової служби України, началь-ник кафедри організації дізнання та попереднього слідства;

кандидат юридичних наук, доцент Нечитайленко Анатолій Олександрович, Харківська філія Української академії державного управління при Президентові України, завідувач кафедрою права та законотворчого процесу.

Провідна установа – Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого, кафедра адміністративного права Міністерства освіти і науки України.

Захист відбудеться 23 червня 2001 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.700.01 Національного університету внутрішніх справ (61080, Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національного університету внутрішніх справ (61080, Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27).

Автореферат розісланий 22 травня 2001 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.С.Мошенський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Особливе місце в здій-сненні адміністративної реформи в Україні належить формуванню принципово нової системи адміністративної юстиції, орієнтованої на стандарти, розроблені світовою практикою цивілізованого владування. Адміністративна юстиція в Україні охоплює і адміністративну юрисдикцію, тобто діяльність щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення з винесенням відповідних правозастосовчих актів, що не зовсім відповідає принципу розподілу державної влади.

За таких умовах виникає нагальна потреба у розробці нової науково-практичної моделі адміністративної юстиції, а також у дослідженні адміністративної юрисдикції як її складової і як самостійного виду правозастосовчої діяльності відповідних суб’єктів. Від діяльності цих суб’єктів як специфічних структурних елементів державного апарату значною мірою залежить забезпечення належного правопорядку, захисту прав і свобод громадян. Проте у вітчизняній юридичній літературі правовий статус суб’єктів адміністративної юрисдикції висвітлений недостатньо, в існуючих наукових працях ці питання досліджувались фрагментарно або в рамках ширшої адміністративно-правової проблематики, без комплексного підходу, відображаючи реалії колишньої командно-адміністративної системи. Такий рівень розробленості теми і обумовлює актуальність проведення цього дисертаційного дослідження.

Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано в рамках планів наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України (п. 1.3.3 Пріоритетних напрямків фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 1995-2000 рр.) і Національного університету внутрішніх справ (п. 3 Головних напрямків наукових досліджень Університету внутрішніх справ на 1996-2000 рр.). Крім того, цей напрямок досліджень відповідає Комплексній цільовій програмі боротьби із злочинністю на 1996-2000 рр., затвердженій Указом Президента України від 17 вересня 1996р.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є визначення сутності, системи та правового статусу суб’єктів адміністративної юрисдикції, встановлення їх місця у системі адміністративної юстиції, а також вироблення рекомендацій щодо удосконалення правового регулювання діяльності зазначених суб’єктів та її практичного здійснення.

Об’єкт дослідження становлять суспільні відносини, які виникають в сфері діяльності суб’єктів адміністративної юрисдикції в Україні.

Предметом дослідження є система, правовий статус та практична діяльність суб’єктів адміністративної юрисдикції в Україні.

Для досягнення поставленої мети в дисертації вирішуються такі основні завдання:

-

-

-

-

-

-

-

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження стали сучасні методи наукового пізнання: як загальнонауковий метод використовувався системний підхід, що дозволив визначити проблемні питання правового регулювання діяльності суб’єктів адміністративної юрисдикції в Україні (підрозділ 2.2); за допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат (підрозділи 1.1 та 1.2); системний та структурно-логічний методи застосовувалися для аналізу системи цих суб’єктів і визначення тенденцій і перспектив її розвитку (підрозділ 1.3); за допомогою історико-правового методу досліджувались процеси становлення адміністративної юстиції в УРСР та у незалежній Україні (підрозділ 1.1.); структурно-логічний та порівняльно-правовий методи використовувалися для аналізу структурних елементів правового статусу суб’єктів адміністративної юрисдик-ції (підрозділи 2.1 та 2.3); компаративний метод, статистичний аналіз і документальний аналіз використовувались для вироблення пропозицій щодо удосконалення системи, правового статусу і діяль-ності суб’єктів адміністративної юрисдикції (підрозділи 2.3 і 2.4).

Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертації скла--ли загальнотеоретичні наукові праці, розробки фахівців в галузі теорії управління та адміністративного права – В.Б. Авер’янова, О.М.Бандурки, Д.М. Бахраха, Ю.П. Битяка, А.С. Васильєва, І.П.Го-лосніченка, С.Т. Гончарука, Є.В. Додіна, М.М. Дорогих, М.І.Єропкіна, В.В. Зуй, О.П. Клюшниченка, Л.В. Коваля, А.Т. Комзюка, О.П. Коренєва, І.В. Мартьянова, М.Я. Маслєннікова, А.О.Нечитайленка, В.Ф. Опришка, О.І. Остапенка, Р.С. Павловського, В.П. Пєткова, Л.Л. Попова, В.М. Самсонова, О.І. Семчика, А.О. Селіванова, Ю.О. Тихомирова, В.В. Цветкова, Ю.С. Шемшученка, О.П. Шергіна, В.К. Шкарупи, О.Ю. Якімова та ін. Нормативною основою роботи є Конституція України, чинні законодавчі та інші нормативно-правові акти, які регулюють питання системоутворення, правового статусу та практичної діяльності суб’єктів адміністративної юрисдикції, весь інститут адміністративної відповідальності. Використано також ряд проектів законодавчих актів, зокрема, Кодексу України про адміністративні проступки. Емпіричну базу дослідження становлять статистичні матеріали щодо результатів діяльності суб’єктів адміністративної юрисдикції в Україні.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що в роботі вперше у вітчизняній адміністративно-правовій науці проведено спеціальне комплексне дослідження проблем, пов’язаних з правовим статусом суб’єктів адміністративної юрисдикції та їх функціонуванням в системі адміністративної юстиції в Україні. В результаті проведеного дослідження сформульовано нові наукові положення і висновки, які запропоновані здобувачем особисто і виносяться на захист. Основні з них такі:

-

-

-

-

-

-

-

-

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що:

-

-

-

-

Особистий внесок здобувача в одержання наукових результатів, викладених в дисертації. Дисертаційне дослідження виконано здобувачем самостійно, усі сформульовані в ньому положення і висновки обґрунтовано на основі особистих досліджень автора. У співавторстві опублікована наукова стаття “Роль процессуально-правовой формы в строительстве украинской государственности” (дисертантом сформульовано поняття процесуально-правової форми діяльності суб’єктів управління, охарактеризовано її особливості). В дисертації ідеї та розробки, які належать співавтору, не використовувались.

Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення і висновки було оприлюднено дисертантом на двох науково-практичних конференціях – “350-річчя відродження української державності: минуле і сучасне” (Сімферополь, жовтень 1998 р.) і “Державно-правові проблеми Північного Причорномор’я: Історія та сучасність” (Сімферополь, травень 1999 р.), а також на засіданнях кафедри адміністративного права і адміністративної діяльності органів внутрішніх справ Національного університету внутрішніх справ.

Публікації. Основні положення та результати дисертації опубліковано в чотирьох статтях у наукових журналах та збірках наукових праць.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, двох розділів, які об’єднують сім підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації – 184 сторінки. Список використаних джерел, який складається із 220 найменувань, займає 24 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її зв’язок з науковими планами та програмами, об’єкт і предмет, мета і завдання, методологія дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, особистий внесок здобувача в їх одержання, апробація результатів дисертації та публікації.

Розділ І “Загальна характеристика адміністративної юрисдикції в Україні” містить три підрозділи. У підрозділі 1.1. “Сутність, види та проблеми формування адміністративної юстиції в Україні” характеризується процес формування адміністративної юстиції за часів існування УРСР, а також в період набуття нашою державою незалежності. Проаналізовано різні точки зору щодо розуміння її сутності. Виділено основні аспекти, які необхідно враховувати, досліджуючи категорію “адміністративна юстиція”, зроблено висновок, що про адміністративну юстицію можна говорити як про правовий інститут (право адміністративної юстиції) та процесуальну діяльність.

Під адміністративною юстицією з погляду на її правову природу в дисертації розуміється інститут адміністративного та адміністративно-процесуального права, який регулює порядок вирішення органами правосуддя чи квазісудовими органами конфліктів (спорів), що виникають в сфері адміністративних (управлінських) правовідносин між громадянами чи юридичними особами, з одного боку, та адміністративними органами (посадовими особами) – з іншого, у зв’язку з порушенням суб’єктивних прав чи порядку державного управління. З практичної точки зору – це врегульована адміністративно-процесуальними нормами діяльність органів правосуддя та квазісудових органів щодо вирішення зазначених конфліктів (спорів). При цьому здобувач підкреслює свою незгоду з розумінням адміністративної юстиції (правосуддя) тільки як інституту захисту порушених прав громадян і вважає, що нею охоплюється також діяльність щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення.

Дисертантом розглянуто систему адміністративної юстиції, яка склалася в Україні в наш час, проаналізовано моделі адміністративної юстиції, закладені в Концепції судово-правової реформи в Україні, Концепції адміністративної реформи в Україні та проекті Концепції реформи адміністративного права України. З урахуванням цього запропонована власна модель системи адміністративної юстиції в Україні.

У підрозділі 1.2 “Поняття адміністративної юрисдикції та її суб’єкта” адміністративну юрисдикцію розглянуто в двох аспектах. При першому, вузькому підході вона зводиться до діяльності щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення та винесення відповідних актів правозастосування. За другого підходу адміністративно-юрисдикційна діяльність розширюється до меж розгляду будь-якого адміністративно-правового спору (конфлікту), тобто до меж всього адміністративного процесу. Зроблено також висновок про те, що використання поняття “адміністративна юрисдикція” і у вузькому, і в широкому розумінні одне одному абсолютно не суперечать. Разом з тим в повсякденному вжитку набагато частіше зустрічається вузьке її трактування, в якому вона ототожнюється з діяльністю щодо застосування санкцій правових норм, тобто реалізації адміністративних стягнень. Саме таке розуміння адміністративної юрисдикції дисертантом покладено в основу дисертаційного дослідження.

В результаті аналізу поняття “суб’єкт адміністративної юрисдикції” зроблено висновок, що воно має узагальнюючий характер і охоплює органи та посадових осіб, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення.

В роботі зазначається, що більшість суб’єктів адміністративної юрисдикції – районні (міські) суди, органи внутрішніх справ, контрольно-наглядові органи (інспекції) – це державні органи, яким властиві всі ознаки останніх. Виняток становлять виконкоми місцевих рад та адміністративні комісії. Це стосується також адміністративних комісій при місцевих державних адміністраціях, оскільки вони мають статус внутрішніх структурних підрозділів цих адміністрацій.

Дослідження поняття посадової особи як суб’єкта адміністративної юрисдикції дозволило здобувачеві виділити ряд її ключових ознак, до яких в роботі віднесено те, що така особа: а) займає посаду в державному органі; б) має повноваження публічного характеру, які поширюються за межі даного державного органу; в) виконує організаційно-розпорядчі функції.

В дисертації зроблено висновок, що під суб’єктами адміністративної юрисдикції слід розуміти органи держави та їх посадових осіб, а також органи місцевого самоврядування та їх внутрішні, колегіальні, організаційні структури (адміністративні комісії), що діють в межах делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, які здійснюють адміністративно-юрис-дикційну діяльність, пов’язану з вирішенням конкретної справи про адміністративне правопорушення та винесенням відповідного правозастосовчого акту.

У підрозділі 1.3 “Система суб’єктів адміністративної юрисдикції в Україні та перспективи її розвитку” досліджено системні зв’язки між суб’єктами адміністративної юрисдикції в Україні, сформульовано поняття системи суб’єктів адміністративної юрисдикції, розглянуто перспективи і тенденції розвитку даної системи.

В дисертації зазначається, що ту чи іншу множинність елементів можна розглядати як систему лише за наявності ряду ознак, до яких належать прагнення до досягнення конкретної загальної мети; структурованість, відносна внутрішня самостійність компонентів; єдність та цілісність складових елементів; входження як підсистеми до системи більш високого ґатунку.

У суб’єктів адміністративної юрисдикції є спільна мета – вирішення справ про адміністративні правопорушення. Ці суб’єкти мають також власні завдання, функції, компетенцію, порядок утворення, відповідальність, тобто вони наділені самостійністю. Що стосується єдності та цілісності складових компонентів (елементів) зазначеної системи, то ці суб’єкти перебувають у різних як “горизонтальних”, так і “вертикальних” взаємозв’язках, розглянутих в дисертації. Нарешті, система суб’єктів адміністративної юрисдикції входить як елемент до системи більш високого ґатунку. Такою системою є державний апарат в цілому. З урахуванням зазначеного система суб’єктів адміністративної юрисдикції в України визначена як передбачена законом сукупність адміністративно-юрисдикційних органів і посадових осіб, що мають спільну мету, взаємозв’язок, внутрішню єдність та самостійність в реалізації свого правового статусу в сфері державного управління, який виступає невід’ємним компонентом у системі складових елементів апарату Української держави.

В дисертації розглянуто проблему загальних розмірів системи суб’єктів адміністративної юрисдикції в Україні. Проаналізовано висловлені в літературі пропозиції як щодо її звуження, так і щодо розширення. Дисертантом на цій основі зроблено висновок про недоцільність механічного збільшення чи зменшення системи суб’єктів адміністративної юрисдикції. Оптимізація цієї системи передбачає її формування на основі функціонального та міжгалузевого принципів (це стосується спеціалізованих органів), при цьому галузевий принцип має використовуватися для формування внутрішньоструктурних підрозділів.

Розділ ІІ “Правовий статус суб’єктів адміністративної юрис-дикції в Україні” присвячено аналізу сутності, структури, проблем реалізації правового статусу суб’єктів адміністративної юрисдикції, правових засад їх організації та діяльності.

У підрозділі 2.1 “Сутність та структура правового ста-ту-су суб’єкта адміністративної юрисдикції в Україні” дослід-жуються поняття та структурні елементи правового статусу суб’єкта адміністративної юрисдикції в Україні.

Поняття правового статусу суб’єкта адміністративної юрис--дикції розкривається через встановлення і юридичне закріп-лення його положення у відповідних адміністративних правовідносинах. Ці правовідносини виникають між громадянином (юридичною особою), з одного боку, та адміністративним органом (посадовою особою), – з іншого, у зв’язку з порушенням законних прав громадян (юридичних осіб) або посяганням на відносини, які входять до сфери державного управління.

В роботі досліджується співвідношення правового статусу органу держави та посадової особи. Виходячи з того, що посада завжди похідна від органу держави і ці категорії співвідносяться між собою як часткове (посада) і загальне (орган держави), правовий статус посадової особи завжди обумовлено місцем і роллю конкретної посади в структурному механізмі органу держави. А це свідчить про те, що статус посадової особи інтегрований в правовий статус органу держави і не має відокремленого, самостійного значення.

В структурі правового статусу суб’єкта адміністративної юрисдикції дисертант виділяє його функції, компетенцію, організаційний блок та відповідальність. Аналізуючи функції як елемент правового статусу, здобувач відзначає їх відмінність від завдань, поставлених перед суб’єктом. Функціям властиві безперервність і постійність, необумовленість конкретними подіями і діями.

Компетенцію суб’єкта адміністративної юрисдикції, на думку дисертанта, складають такі компоненти: предмети відання (підвідомчість); повноваження; обов’язки. Розглянуто два різновиди під-відомчості – предметну та територіальну. Враховуючи, що в юридичній літературі виділяють функціональну, територіальну, предметну, процесуальну компетенцію, в роботі досліджуються відповідні групи повноважень. Звернуто увагу на те, що повноваження державних органів одночасно є їх обов’язками перед державою.

До організаційного блоку як елементу правового статусу суб’єкта адміністративної юрисдикції в роботі віднесено положення, які визначають порядок утворення і структуру органу, порядок встановлення посади, а також порядок виборів (призначення) до складу колегіального органу і заміщення відповідної посади.

В межах загальної відповідальності суб’єктів адміністративної юрисдикції в разі порушення ними законодавства в дисертації виділяється відповідальність органів і посадових осіб. На органи може покладатися цивільно-правова відповідальність, що ж стосується посадових осіб, то для них основною є дисциплінарна відповідальність.

У підрозділі 2.2 “Правові засади організації і діяльності суб’єктів адміністративної юрисдикції в Україні” аналізується чинна система правового регулювання інституту адміністративної юрисдикції в Україні, проблеми та шляхи її удосконалення. Залежно від юридичної сили нормативно-правові акти, які регулюють інститут адміністративної юрисдикції, поділено на дві групи: 1) Конституція України; міжнародно-правові акти, які стосуються сфери адміністративної юрисдикції (наприклад, акти, що встановлюють права і свободи особи); закони України; 2) підзаконні акти: постанови Верховної Ради України; укази Президента; постанови Кабінету Міністрів України; Конституція Автономної Республіки Крим; постанови Верховної Ради Автономної республіки Крим; нормативні акти центральних органів виконавчої влади; акти місцевих державних адміністрацій; акти органів місцевого самоврядування.

У дисертації зазначається, що проблеми правового регулювання інституту адміністративної юрисдикції в Україні пов’язані з розвитком та удосконаленням всього адміністративного законодавства, процесами проведення відповідної реформи в цілому. Говорячи про перспективи розвитку законодавства про адміністративну юрисдикцію, дисертант зазначає, що вони пов’язані з розв’язанням таких проблем як всебічне посилення пріоритету закону; інтенсифікація та прагнення до стабільності; спеціалізація та уніфікація законодавства; систематизація законодавства. В дисертації приділено певну увагу аналізу цих проблем.

У підрозділі 2.3 “Підвідомчість справ про адміністративні правопорушення і проблеми її розподілу” розглядаються питання підвідомчості справ про адміністративні правопорушення, фактори, які її обумовлюють, підвідомчість справ про адміністративні правопорушення існуючим суб’єктам адміністративної юрисдикції в Україні, проблеми та перспективи її розподілу.

Поняття підвідомчості справ про адміністративні правопорушення розкривається, виходячи з того, що вона є складовим елементом компетенції суб’єкта адміністративної юрисдикції. У зв’язку з цим підвідомчість – це ті суспільні відносини (адміністративно-правові), в яких суб’єкти адміністративної юрисдикції юридично компетентні.

Аналіз підвідомчості справ про адміністративні правопору-шення проводиться з урахуванням ряду факторів: зв’язку підвідомчості справ про адміністративні правопорушення із си-стемою суб’єктів адміністративної юрисдикції, яка склалася в Україні; специфіки нормативного виділення напрямків державного управління в умовах реформування української держави та суспільства; декриміналізації, тобто скасування кримінальної відповідальності і заміни її адміністративною; конкретизації меж та параметрів адміністративно-юрисдикційної сфери.

Аналіз повноважень адміністративних комісій та виконавчих комітетів рад щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення приводить до висновку про недоцільність наділення структур місцевого самоврядування зазначеними повноваженнями, оскільки їх більш ефективно зможуть реалізувати інші суб’єкти адміністративної юрисдикції. На думку дисертанта місцеві державні адміністрації також недоцільно наділяти повноваженнями щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення.

В дисертації сформульовано конкретні пропозиції щодо усунення ряду недоліків та прогалин в нормативному закріпленні підвідомчості справ про адміністративні правопорушення.

У підрозділі 2.4 “Процесуальні проблеми діяльності суб’єк-тів адміністративної юрисдикції в Україні” розглядаються проблеми практичної реалізації правового статусу суб’єктів адміністративної юрисдикції. З цією метою аналізуються загальнотеоретичні питання юридичного процесу, а також особливості адміністративно-юрисдикційного процесу, який здійснюється цими суб’єктами.

Правовий статус суб’єктів адміністративної юрисдикції ре-алізується через здійснення ними конкретних процесуальних дій в межах провадження в справах про адміністративні правопорушення. У зв’язку з цим в дисертації детально розглянуто процесуальний режим цього провадження: принципи процесуальної діяльності; засоби здійснення процесуальних дій; гарантії забезпечення процесуальної діяльності та правового статусу учасників процесу. Досліджено також процедури провадження у справах про адміністративні правопорушення з урахуванням процесуальних стадій. В межах процесуальних стадій виділяються окремі етапи. Детально аналізуються питання, які суб’єкт адміністративної юрисдикції має вирішити на кожному з етапів конкретної стадії. В роботі сформульовано численні пропозиції щодо внесення змін і доповнень до чинного КпАП України, які стосуються удосконалення процесуальних аспектів діяльності зазначених суб’єктів.

висновки

В результаті дисертаційного дослідження автором сформульовано ряд висновків, пропозицій та рекомендацій, спрямованих на удосконалення системи і правового статусу суб’єктів адміністративної юрисдикції та його практичної реалізації.

1. Під суб’єктами адміністративної юрисдикції слід розуміти, на думку дисертанта, органи держави та їх посадових осіб, а також органи місцевого самоврядування та їх внутрішні організаційні структури (адміністративні комісії), що діють в межах делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, які здійснюють адміністративно-юрисдикційну діяльність, пов’язану з вирішенням конкретної справи про адміністративне правопорушення та винесенням відповідного правозастосовчого акту.

2. Серед основних тенденцій розвитку системи суб’єктів адміністративної юрисдикції в Україні можна виділити зміну загальних її розмірів (оптимальна мінімізація суб’єктів); усунення дублювання в процесі діяльності; обмеження кола суб’єктів, уповноважених застосовувати найбільш “репре-сив-ні” заходи адміністративного стягнення та ін.

3. З метою приведення порядку розгляду справ про адміністративні проступки, за вчинення яких передбачено застосування конфіскації, у відповідність до вимог Конституції України, ст. 221 КпАП України слід доповнити словами “та справи про адміністративні правопорушення, за вчинення яких законом передбачено конфіскацію приватного майна особи”.

4. В ході реформування органів внутрішніх справ (міліції), в тому числі на транспорті, яка проводиться в наш час, має бути усунено часткове співпадання предметної підвідомчості справ органам міліції і органам транспорту.

5. Розгляд справ про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 207 КпАП (“Неповернення капітаном іноземного судна перепусток на право сходження на берег осіб суднового екіпажу”) не віднесено до компетенції жодного органу адміністративної юрисдикції. Оскільки тут йдеться про порушення прикордонного режиму, ч. 1 ст. 2221 КпАП України слід доповнити словом і цифрами “стаття 207”.

6. Слід нормативно встановити механізм розподілу повноважень щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення між посадовими особами різних рівнів (вища, середня, нижча управлінська ланка) в ієрархічній структурі конкретного суб’єкта. Мається на увазі врегулювання потенційної можливості передачі справи про адміністративне правопорушення від нижчої посадової особи вищій для застосування більш суворого стягнення у випадках, коли це необхідно за матеріалами справи.

7. Статтю 278 КпАП необхідно доповнити положенням про те, що орган (посадова особа) встановлює, чи належить розгляд справи до його компетенції, і або приймає її до свого провадження, або надсилає її за підвідомчістю. В цій статті доцільно закріпити повноваження суб’єктів адміністративної юрисдикції щодо можливого повернення матеріалів справи та обов’язок відповідних суб’єктів і процедуру усунення недоліків, а також повноваження щодо витребування від підприємств, установ, організацій даних, необхідних для правильного вирішення справи, та обов’язок відповідних посадових осіб щодо надання таких даних.

8. До ст. 279 КпАП варто внести такі доповнення: а) закріпити повноваження щодо відкладення чи переносу розгляду справи; б) передбачити механізм можливих відводів та самовідводів; в) передбачити порядок подання клопотань та їх вирішення; г) закріпити можливість передачі матеріалів про правопорушення відповідним органам для вирішення питання про притягнення порушника до дисциплінарної відповідальності.

9. В КпАП доцільно встановити право на оскарження постанов по справах про адміністративні правопорушення, які виносяться судами (суддями), а також рішень за скаргами на постанови, що відповідало б рівню конституційного регулювання прав і свобод громадян.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ:

1. Анохин А.Н., Анохина Л.С. Роль процессуально-пра-во-вой формы в строительстве украинской государственности // Вісник Університету внутрішніх справ, додаток до вип. 3-4. – Сімферополь, 1998. – С. 44-47.

2. Анохина Л.С. Понятие субъектов административной юрисдикции Украины // Вісник Університету внутрішніх справ. – 1999. – Вип. 7. – С. 58-62.

3. Анохіна Л.С. Поняття та шляхи удосконалення системи суб’єктів адміністративної юрисдикції України // Вісник Запорізького юридичного інституту МВС України. – 1999. – № 3. – С. 155-159.

4. Анохіна Л.С. Проблеми формування адміністративної юстиції України // Вісник Університету внутрішніх справ. – 2000. – Вип. 13. – С. – 144-149.

Анотація

Анохіна Л.С. Суб’єкти адміністративної юрисдикції в Україні. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 – теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право. – Національний університет внутрішніх справ МВС України, Харків, 2001.

Дисертацію присвячено проблемам адміністративної юрисдикції в Україні. У роботі розглянуто існуючу в Україні систему адміністративної юстиції, визначено перспективи її розвитку; проаналізовано поняття, систему суб’єктів адміністративної юрисдикції; досліджено правовий статус, правові засади діяльності, питання підвідомчості справ про адміністративні правопорушення, процесуальні проблеми діяльності суб’єктів адміністративної юрисдикції. Сформульовано пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства та практики його застосування.

Ключові слова: адміністративна юстиція; адміністративна юрисдикція; суб’єкти адміністративної юрисдикції; правовий статус; підвідомчість справ; адміністративні правопорушення.

АННОТАЦИЯ

Анохина Л.С. Субъекты административной юрисдикции в Украине. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 – теория управления; административное право и процесс; финансовое право. – Национальный университет внутренних дел МВД Украины, Харьков, 2001.

Диссертация посвящена проблемам административной юрисдикции в Украине. Рассмотрена действующая в Украине система административной юстиции, определены тенденции и перспективы ее развития. Подчеркивается необходимость ограничения данной юстиции рамками административного правосудия. Предложена собственная модель системы административной юстиции. Сформулировано понятие административной юрисдикции и ее субъектов. Исследована сложившаяся система субъектов административной юрисдикции, вносятся практические предложения по ее совершенствованию. Обосновывается необходимость оптимального сочетания коллегиального и отраслевого принципов при формировании субъектов административной юрисдикции. Анализируются элементы правового статуса субъектов, показываются соотношения между данными элементами, важность правильного их закрепления в соответствующих нормативно-правовых актах. Характеризуются правовые основы деятельности субъектов административной юрисдикции. Освещены проблемы, связанные с правовым регулированием административно-юрисдикционной сферы, показаны пути их разрешения, в частности, обосновывается настоятельная необходимость принятия ряда новых кодифицированных актов.

Значительное место в диссертации отведено исследованию подведомственности дел об административных правонарушениях, сформулированы предложения по перераспределению подведомственности данных дел между конкретными субъектами с учетом реорганизации их системы. Анализируется понятие административно-юрисдикционного процесса, выделено административно-юрисдикционное производство и его подвиды.

Подвергнуты детальному анализу процессуальные проблемы деятельности субъектов административной юрисдикции. Дана характеристика процедуры рассмотрения этими субъектами дел об административных правонарушениях, в ходе которого практически реализуется их правовой статус. Выработаны рекомендации, направленные на усовершенствование указанной процессуальной деятельности. Сформулированы конкретные предложения о необходимости внесения изменений и дополнений в ряд нормативных актов, в частности, в Кодекс Украины об административных правонарушениях.

Ключевые слова: административная юстиция; административная юрисдикция; субъекты административной юрисдикции; правовой статус; подведомственность дел; административные правонарушения.

SUMMARY

Anokhina L.S. The subjects of administrative jurisdiction in Ukraine. – Manuscript.

Thesis for obtaining a scientific degree of Candidate of sciences (Law), speciality 12.00.07 – Theory of management; Administrative Law and Process; Financial Low. – The National university of Internal Affairs. – Kharkiv, 2001.

This thesis is dedicated to the problem of administrative jurisdiction in Ukraine. The work examines existing administrative jurisdiction; the perspective of its development is determined; the concept of the system of the subjects of administrative jurisdiction is analyzed; the legal statuts; the legal basis of activity, the questions within the jurisdiction of cases about the administrative infringements of law, procedural problems of the subject’s activity of administrative jurisdiction are searched.

Some proposals concerning the improvement of acting legislation and its practical use are formulated.

Key words: administrative justice; administrative jurisdiction; subjects of administrative jurisdiction; legal status; within the jurisdiction; administrative infringements.

Підп. до друку 18.05.2001. Папір офсетний. Друк офсетний.
Формат 60х84/16. Умов. друк. арк. 1,0. Обл.-вид. арк. 1,0.
Тираж 100 прим.

Дільниця оперативного друку
Національного університету внутрішніх справ.
61080, м. Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 27.