НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

АБДУЛЛАЄВА МАРІАННА АБДУЛЛАЄВНА

УДК .7(477.75):130.122(=14)"18/192"

ПРАВОСЛАВНІ ХРАМИ ТА МОНАСТИРІ КРИМУ

ЯК ОСЕРЕДКИ ДУХОВНОГО ЖИТТЯ

ГРЕЦЬКОГО НАСЕЛЕННЯ

(кінець XVIII – 30-і роки ХХ ст.)

07.00.01 – історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ-2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі “Кабінет українсько-грецьких відносин НАН України” Інституту історії України НАН України.

Науковий керівник кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Терентьєва Наталія Олексіївна, Інститут історії України НАН України, завідувач відділу “Кабінет українсько-грецьких відносин НАН України”

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, член-кореспондент НАН України, професор

Наулко Всеволод Іванович, Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, завідувач відділу пам'яток духовної культури

кандидат історичних наук, Войналович Віктор Анатолійович, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, провідний науковий співробітник відділу національних меншин

Провідна установа Львівський національний університет імені Івана Франка, кафедра новітньої історії України, Міністерство освіти і науки України, м. Львів

Захист відбудеться “_22__” ___лютого_____ 2002 р. о __14___ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради по захисту дисертацій Д 26.235.01 в Інституті історії України НАН України (адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту історії України НАН України (адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4).

Автореферат розісланий “__18__” ___січня____ 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор історичних наук Гуржій О. І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми полягає в необхідності осмислення місця духовної спадщини грецької діаспори в історії народу України для створення об`єктивної картини суспільної свідомості кінця XVIII – 30-х рр. XX ст. в поліетнічному просторі країни. Під час становлення незалежної демократичної держави і при зростанні національної свідомості етнічних меншин у світі, урахування етнічних особливостей є одним із визначальних факторів успішного розвитку всього українського суспільства. Однією з найдавніших національних меншин в етнічній структурі України є греки.

Від часів заснування античних колоній на берегах Понту Евксінського (VII ст. до н. е.) елліни складали певну частину населення Криму. Тісні взаємозв'язки нащадків еллінських колоністів із тюркомовними народами степової Тавріки в епоху середньовіччя привели до виникнення різних у лінгвістичному відношенні субетнічних груп греків: румеїв та урумів. Виведення урядом Російської імперії християн Криму до Приазов'я у 1778 – 1779 рр. різко змінило етнічний склад півострова.

Відродження грецької людності Криму наприкінці ХVIII ст. після приєднання Криму Російською імперією проходило під час колонізації Новоросії при умілому використанні етноконфесійного фактора. Існування ж парафій греків у міських громадах та сільських поселеннях сприяло збереженню ними національної самосвідомості. Історичний досвід показує, що сам феномен еміграції передбачає формування організаційних структур, в основі яких лежить національна, соціальна, релігійна чи інша однаковість. Для численних груп грецьких переселенців, вихідців із різних регіонів Османської імперії, універсальними соціокультурними ознаками були національна самосвідомість та сповідування православної віри. Тому традиційне для греків об'єднання у православні громади зберігалося в Росії, Україні і Криму.

За таких умов роль церкви, як фактора духовної єдності, і місце релігійної громади, як носія національно-православних особливостей, були надзвичайно важливими у житті переселенців. Окремі православні комплекси в Криму та парафії деяких храмів Таврійської єпархії Російської православної церкви ми будемо називати грецькими, адже нами простежується фіксація пам'ятки в джерелах як “грецький монастир”, “грецька церква”, а також характерними ознаками грецької парафії були: присутність греків серед ченців або парафіян; проведення церковної служби грецькою мовою; призначення священиків та причту церкви (іноді навіть настоятелів окремих монастирів) із греків або з осіб, що володіють грецькою мовою. Виникнення у 20-і рр. XX ст. у Криму Благочинної Ради грецьких релігійних товариств продемонструвало збереження такими парафіями національних особливостей, незважаючи на тривалу законодавчу підпорядкованість Російській православній церкві.

Об'єкт дослідження – духовне життя грецького населення у Криму, яке у нову добу існувало у формі окремих етноконфесійних громад у містах та сільських поселеннях регіону.

Предметом дослідження є роль православних храмів та монастирів Криму як осередків духовно-релігійного життя діаспорних громад греків у нові та новітні часи.

Хронологічні рамки дисертації охоплюють період з кінця ХVIII ст. – від приєднання Кримського півострова до Російської імперії та колонізації Новоросії, в рамках якої започаткували своє існування нові етноконфесійні громади греків Криму, до кінця 30-х рр. ХХ ст. – коли, внаслідок масових репресій, спрямованих проти нацменшин і церкви, відбулося закриття майже всіх церков і монастирів регіону та винищення духовно-релігійної національної спадщини греків.

Основна мета передбачає з'ясування ролі православних храмів та монастирів Криму як центрів духовного тяжіння грецької людності півострова, осередків духовно-релігійного життя грецьких спільнот.

Головні завдання роботи:

·

· виявити зв'язок між реалізацією колонізаційних інтересів держави в Криму та процесом його християнізації;

· дослідити розвиток грецьких громад у другій половині XIX – на початку XX ст. у Криму;

· висвітлити виникнення парафій греків Криму на тлі загального укріплення позицій православ'я в Криму;

· розкрити роль побутової релігійності у забезпеченні спадкоємності національно-культурних традицій грецької людності регіону;

· показати внесок грецьких церковнопарафіяльних піклувань і навчальних закладів у збереження етнічної самосвідомості грецького населення Криму;

· визначити вплив антирелігійної політики радянської влади на парафіяльне життя греків Криму за часів “коренизації”;

· проаналізувати історичні обставини знищення грецьких етноконфесійних громад Криму.

Методологічну основу визначили загальнонаукові принципи історизму й системності дослідження. У роботі використано проблемно-хронологічний, аналітичний, компаративно-історичний та статистичний методи, як цього вимагав комплексний підхід до вивчення проблеми.

Наукова новизна полягає у тому, що до наукового обігу введені маловідомі архівні та друковані матеріали про храми та монастирі Криму. Виявлено зв'язок між державною політикою освоєння Криму та відновленням його християнських інституцій. Вперше систематизовано інформацію про парафії церков греків у Криму. На основі зіставлення вітчизняних та іноземних матеріалів про релігійне життя греків Криму висвітлено місце монастирів Криму як об'єктів поклоніння та вшанування. Розглянута діяльність парафіяльних благодійних і навчальних закладів, спрямована на етнозбереження грецької людності Криму. Визначено основні тенденції до зростання національної самосвідомості у житті греків Криму під час революції та громадянської війни (1917 – 1920 рр.) та за умов політики “коренизації”. Висвітлено вплив антирелігійної політики радянського уряду на духовне життя греків. Досліджено процес знищення грецьких етноконфесійних громад греків Криму.

Практичне значення роботи полягає в тому, що проведений в ній науковий аналіз фактичного матеріалу може бути використаний при створенні узагальнюючих наукових досліджень та монографій з історії поліетнічних регіонів України, а також присвячених формуванню багатонаціональної духовної спадщини нашої країни, при розробці навчальних програм для вищої та середньої школи, лекційних курсів і спецкурсів, вузівських та шкільних підручників; стати корисною спеціалістам у галузі історії етнічних спільнот та православної церкви в Україні.

Зв'язок роботи з науковими програмами: дисертаційне дослідження виконувалося в рамках науково-дослідних програм Інституту історії України НАН України, насамперед тем, які розробляє відділ “Кабінет українсько-грецьких відносин НАН України”: “Грецькі громади України: культурний, просвітницький та релігійний розвиток (XVI – XX ст.)” та “Грецька діаспора в Україні: підприємницька діяльність (XVIII – XX ст.)”.

Апробація роботи. Дисертацію обговорено на засіданні відділу “Кабінет українсько-грецьких відносин НАН України” Інституту історії України НАН України. Основні положення та результати дослідження були представлені на 6 міжнародних наукових та науково-практичних конференціях: “Проблемы греческой культуры” (Севастополь, 1997 р.), “Україна – Греція: архівна та книжкова спадщина греків України” (Київ-Ніжин, 1998 р.), “Україна – Греція: історична спадщина і перспективи співробітництва” (Маріуполь, 1999 р.), “Україна – Греція: Греція і слов'янський світ” (Гурзуф, 1999 р.), “Греция и Крым: тысячелетия сотрудничества” (Керч, 2000 р.), “Грецька Православна Церква в Україні” (Київ, 2000 р.).

Основні результати дослідження опубліковані у 5 фахових виданнях.

Структура дисертації побудована за хронологічно-проблемним принципом і складається з вступу, чотирьох розділів, висновків (обсягом 174 стор.), а також списку використаних джерел і літератури (обсяг – 37 стор., 360 позицій), додатків (А, Б, В), списку скорочень.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтована актуальність проблеми, визначені об'єкт, предмет, мета й завдання дослідження, його хронологічні межи, методологічна основа, з'ясована наукова новизна та практичне значення наукової розробки теми, наведена інформація щодо її апробації.

У розділі “Історіографія проблеми та джерела” – проаналізовані основні наукові роботи з історії питання та джерельна база дослідження. Природно, що першими дослідниками цієї проблеми були священнослужителі. У 20-і рр. XIX ст. дані з історії ієрархії Російської православної церкви в Новоросії систематизували митрополит Платон (Лєвшин), єпископ Амвросій (Орнатський). Дослідники Гавриїл (архієпископ Херсонський і Таврійський), А. Скальковський та Ф. Домбровський розглянули внесок греків в освоєння та християнізацію Новоросії. Описи середньовічних храмів й монастирів у Криму підготували вчені М. Феофілов, М. Родіонов, В. Кондаракі, М. Мурзакевич, Ф. Лашков, Гермоген, О. Бертьє-Делагард.

У радянський період дослідження з історії греків в Україні проводилися за сприяння Всеукраїнської академії наук. Внеском у вітчизняну елліністику стали праці К. Харламповича, І. Соколова, Н. Полонської-Василенко, С. Ялі. У 30-х рр. XX ст. із зміною національної політики в СРСР та масовими репресіями плідні дослідження перервалися.

У 50 – 70-і рр. XX ст. внесок грецької діаспори в культурно-світовий розвиток розглядався, головним чином, під гаслами участі греків у національно-визвольному русі. Важливими для вивчення історії російсько-грецьких зв'язків є роботи радянського ученого Г. Арша. Історики О. Дружиніна, В. Кабузан, В. Тимофієнко розглядали грецьку колонізацію у зв'язку з дослідженням економічного розвитку Новоросії, формуванням етнічних груп регіону й заснуванням нових міст та поселень. Праці Ю. Іванової присвячені етнокультурі населення Греції та греків Приазов'я. Найзначніші християнські пам'ятки середньовічного Криму вивчалися в архітектурному контексті (А. Якобсон, Т. Макарова, Н. Брунов, В. Блаватський, А. Воронов, М. Михайлова, Л. Пономарьова).

90-і рр. XX ст. позначені появою комплексних досліджень з історії грецької діаспори в Україні. У працях В. Наулка, Н. Терентьєвої, Ю. Пряхіна, Є. Чернухіна, Л. Якубової, М. Араджионі, А. Гедьо, Н. Бацак, монографіях та колективних виданнях інших авторів висвітлені історія виникнення та діяльності грецьких спільнот в Україні. Важливим внеском дослідників є опрацювання матеріалів щодо благодійної діяльності греків-меценатів, доброчинних товариств. Історія християнства в Криму у XIX – XX ст. є темою наукових праць Ю. Катуніна.

Дисертація В. Тура присвячена історії монастирів Криму в економічному та архітектурному аспекті. Мистецтвознавчий підхід до історії церков греків в Україні є характерним для роботи М. Татаринової, підготованої в Афінському університеті.

Численні публікації тез наукових конференцій присвячені історії храмів греків у Криму. У матеріалах конференції “Грецька Православна Церква в Україні: підсумки багатовікового служіння” (2000 р.) представлені сучасні наукові розробки проблеми.

Закордонні, насамперед у Греції, дослідники зверталися до історії грецької діаспори в Україні з кінця XIX ст. Найповніше їми розглянуті імміграція греків та грецька присутність на теренах Російської імперії у XIX ст. (Е. Павлідіс, К. Фотіадіс, А. Ксанфопулу-Кир'яку).

Праці дослідників А. Віталіса, Т. Кіліфіса, І. Луллєса, Г. Марнеллоса, митрополита Прокопіоса показують роль духівництва, як носія еллінсько-християнських традицій, у збереженні грецьким народом національної свідомості за доби османського панування.

Важливою працею є монографія С. Ангелідіса з історії грецьких церков у Грузії. Історико-біографічні нариси греків у межах колишнього СРСР представлені у дослідженні грузинського науковця Д. Читлова.

Основу джерельної бази дисертації складають матеріали Державного архіву Автономної республіки Крим у Сімферополі (ДААРК). Так, із фонду Таврійського губернського правління (ф. ) використано статистичні відомості про мешканців Криму, документи з історії монастирів та церков, піклувальних грецьких товариств. Свідчення про економічне та громадське життя губернії зосереджені у фонді Таврійського губернського статистичного комітету (ф. ). Клірові відомості церков і зводи по округах Таврійської єпархії є основним типом документів фонду Таврійської духовної консисторії (ф. ).

Велика кількість джерел з історії греків та релігійних грецьких громад у Криму у XX ст. зібрана у фондах Центрального виконавчого комітету Ради робочих, селянських, червоноармійських та червонофлотських депутатів Кримської АРСР (ф. р.-663) та Народного комісаріату комунального господарства КримАРСР (ф. р.-114). Аналіз різноманітних за своїм характером одиниць зберігання фондів дозволяє відтворити цілісну картину духовного життя грецької людності Криму 1917 – 1938 рр. Протоколи засідань Президії КримЦВК висвітлюють закриття осередків парафіяльного життя віруючих під час впровадження антирелігійних заходів у регіоні. Документи тієї ж складної епохи знайшли відображення у фонді Уповноваженої Ради по справах Руської православної церкви при Раднаркомі СРСР (ф. р.-2647).

Грецький християнський спадок у Криму, розвиток парафій греків наприкінці XVIII ст. було розглянуто при використанні справ фонду Одеського товариства історії і старожитностей (ф. Інституту рукопису Національної бібліотеки ім. В. Вернадського Національної академії наук України (ІР НБУВ). Питання проведення богослужіння в Російській та інших православних церквах, а також діяльність православних ієрархів, стан функціонування духовно-релігійних установ і парафіяльно-освітніх закладів у Таврійській єпархії стало можливим проаналізувати на основі матеріалів фонду Архіву Синоду (ф.

Документи фонду Київське відділення Російського військово-історичного товариства (ф. , оп. , спр. ) Центрального історичного архіву України в м. Києві (ЦДІА України в м. Києві) є важливими джерелами з історії православних інституцій у Криму. Економічний стан Феодосійської вікарної єпархії розглянуто при використанні документів фонду Христофора, єпископа Феодосійського й Маріупольського (ф. ).

Документи, які зберігаються у фондах “Київська Духовна консисторія” (ф. ) та “Києво-Печерська лавра” (ф. 128), висвітлюють проблеми комплектації штату Балаклавського Георгіївського монастиря в середині XIX ст. У листуванні М. Сумцова з Я. Івановим, директором гімназії у Феодосії, знайшли своє відображення дані про церкви греків Криму (М. Сумцов – ф. ).

Підчас аналізу напрямків національної політики радянського уряду залучалися справи Центрального державного архіву вищих органів державної влади й органів державного управління України (ЦДАВО, м. Київ). Це дозволило виявити тенденції притаманні розвитку грецької людності в 20 – 30-і рр. XX ст. в СРСР. Для зіставлення шляхів реалізації “коренизації” у Криму та в Україні були корисними документи фонду Всеукраїнського центрального виконавчого комітету радянських робочих, селянських та червоноармійських депутатів по роботі серед греків Маріупольщини (ф. ). Практичне втілення політики щодо нацменшин у Криму відбито у матеріалах фонду Народного комісаріату Української Радянської Соціалістичної Республіки (ф. , оп. , спр. ). Документи, зібрані у фонді Центральної комісії національних меншин при Всеукраїнському центральному виконавчому комітеті радянських робочих, селянських та червоноармійських депутатів (ф. ) несуть інформацію про організацію роботи серед греків в Україні.

Опрацювання документів архіву Головної редакції по складанню “Зводу пам'ятників України” Інституту історії України Національної академії наук України дало можливість дослідити відновлення християнських пам'ятників Криму.

Колонізація східного Криму, питання улаштування та побуту грецьких військових були досліджені при роботі з документами архіву Керченського державного історико-культурного заповідника (КДІКЗ, м. Керч).

Для опрацювання теми дослідження були корисними описи подорожей й історичні довідки російських та іноземних подорожуючих по Криму кінця XVIII – першої половини XIX ст. (П. Паласа, П. Сумарокова, В. Ізмайлова, В. Броневського, М. Холдернес, Дюбуа де Монпере). У 50-60-і рр. ХІХ ст. особливості функціонування християнських інституцій Криму зафіксували І. Демидов, Ван Вонцель, Ф. Федоров, С. Серафімов, А. Гроздов, Є. Марков, А. Маркевич.

Значний масив інформації по темі зосереджений у збірниках документів і матеріалів, довідниках, каталогах християнських пам'яток. Важливим доповненням архівних матеріалів для визначення особистого складу кліру храмів і парафіяльних піклувань греків, дослідження стану церковнопарафіяльних навчальних закладів слугували документи, розміщені в інформаційних випусках конфесійного характеру та статистичних матеріалів.

Дослідники кінця ХVIII – кінця XX ст. проаналізували основні тенденції розвитку грецьких громад на українських теренах. На сторінках наукових праць знайшли своє відображення функціонування православних комплексів Криму, у тому числі окремих грецьких храмів. Були описані характерні риси вшанування греками середньовічних святинь. Все це, а також, наявність значної джерельної бази, уможливило здійснення комплексного дослідження місця православ'я в духовно-релігійному житті та етнозбереженні грецьких груп у Криму.

У розділі “Етноконфесійні громади греків Криму наприкінці XVIII – у першій половині XIX ст.” простежені етапи грецької колонізації на Кримському півострові; аналізуються відомості про давні храми та монастирі, навколо яких селилися переселенці; простежується внесок грецьких громад у відновлення православ'я в регіоні; розглядається заснування навчальних закладів для греків Криму, Росії, України.

З приєднанням Криму у 1783 р. Російська імперія розпочала адміністративне упорядкування та колонізацію регіону (поміщицьку, селянську, міську, військову, козацьку, іноземну), спрямовані на зміну демографічного складу населення, більшість якого після виводу урядом християн до Приазов'я у 1778 – 1779 рр. була мусульманами (78У складі колоністів поряд із представниками інших етносів перебували також греки, притягнуті економічними чинниками та можливістю вільного віросповідання.

Першими грецькими мешканцями нової доби в Криму стали архіпелазькі греки (військові “албанського війська”), поселені в Єнікалє та Керчі, із яких уже у 1779 р. було сформовано піхотний полк, пізніше переведений до Балаклави й сіл округи. Спостерігалися окремі нелегальні повернення до Криму греків Приазов'я. Анатолійські греки стали складовою населення Бахчисарая, Сімферополя, Феодосії, Євпаторії. Румелійських греків, які прибували разом із болгарами, зараховували до складу іноземних колоністів.

Розвиткові господарчої діяльності греків сприяли надані державою численні економічні пільги та місцеве самоврядування. На початку XIX ст. греки становили 25населення Криму. Для всіх діаспорних груп грецьких емігрантів головними соціокультурними ознаками були національна самосвідомість та православна віра.

Християнська історико-культурна спадщина у регіоні до певної міри сприяла адміністративним перетворенням кінця XVIII ст. Під час існування Кримського ханства діяльність православних інститутів та постійні зв'язки кримських греків з елліністичним та православним світом були чинниками збереження їми духовних традицій і національної самосвідомості. Однак, у XVIII ст. під впливом іноетнічної ісламської культури серед греків Криму активізувалися асиміляційні процеси. З виводом греків та вірменів до Приазов'я православна Готсько-Кефайська єпархія припинила своє існування в Криму. Описані ученими у першій половині XIX ст. культові споруди ставали центрами, навколо яких групувалися нові переселенці.

Відродження Російською православною церквою православних інституцій у Криму було важливим для освоєння півострова і, водночас, сприяло консолідації грецьких діаспорних груп. Тільки протягом 1787 – 1799 рр. у складі Феодосійської (вікарної) єпархії, заснованої за національною ознакою, грецькі етноконфесійні громади Криму на власні кошти відродили й побудували близько 20-ти церков. Духовними центрами православних мешканців Криму залишалися монастир св. вмч. Георгія у Балаклаві, давні церкви в Бахчисараї, Феодосії, Керчі, Карасубазарі. Парафії греків у Криму були моноетнічними, що стало як у Ніжині, Києві й Приазов'ї, шляхом самозбереження громади й кожної особи. В численних зверненнях до Св. Синоду щодо дозволу заснування власних церков, греки, які не володіли російською мовою, прохали призначити до кліру священиків-греків, або осіб, які володіли грецькою мовою і мали змогу задовольнити релігійні потреби парафіян.

Із зростанням масштабів іноземної колонізації урядом Російської імперії при сприянні діячів грецького просвітництва були засновані грецьке училище в столиці та національні класи при школах Криму. При збільшенні фінансових можливостей грецьких переселенців, склалися умови для реалізації ідей грецького національно-культурного відродження, що охопили весь елліністичний світ. Традиційно, освітні заклади були парафіяльними і фінансувалися громадами або віруючими-доброчинцями. Протягом першої половини XIX ст. грецьке парафіяльне училище при церкві св. Тройці, засноване в Сімферополі у 1816 р., було єдиним осередком національної освіти кримських греків.

У розділі “Духовно-релігійне життя греків Криму в другій половині XIХ – на початку ХХ ст.” схарактеризовано розвиток грецьких громад в умовах завершення колонізації півострова; розглянуто парафії греків під час укріплення православ'я в регіоні; висвітлені певні риси релігійної обрядовості; охарактеризована діяльність доброчинних та освітніх парафіяльних закладів греків.

У другій половині ХІХ ст. масштаби грецької колонізації зменшилися: громади поповнювалися нечисленними групами біженців з Османської імперії. У 60-х рр. XIX ст. були скасовані грецькі військові поселення. Частина військових повернулася на батьківщину, інші вливалися до існуючих, головним чином, міських громад греків. Сільські поселення греків Криму були як моноетнічними (Карань, Камари, Алсуй, Лакі, Ішунь, Топлу, Тууш, Кашка-Чокрак, Султановка, Найман, Карагоз), так і змішаними. Греки були широко представлені у населенні колонії Балта-Чокрак. Грецькі мешканці міст складали 57,1греків регіону. У цей період внаслідок зміцнення “централізаторського руху” у Російській імперії відбулася руйнація громад греків як цілісних національно-адміністративних одиниць, що спричинило розвиток спільнот переважно у формах релігійного й культурного життя.

Тоді велика роль у поширенні православ'я в Криму належала церковним ієрархам, намагання яких знайшли підтримку у віруючих півострова. Внаслідок відірваності від головних шляхів розвитку суспільної свідомості в Греції, духовна культура греків Криму продовжувала розвиватися у церковнопарафіяльних формах. Зростання економічних потенцій грецького населення стало стимулом для відновлення й будівництва культових споруд за благодійною підтримкою греків. Парафії греків мали моноетнічний характер, грецька мова використовувалася у богослужінні, духівництво було представленим особами грецького походження. Священики-греки частіше входили до складу кліру церков заможніших міських громад, тоді як забезпечення їми розташованих по всьому Криму бідних і нечисленних грецьких сільських парафій проходило складніше.

Греки у Криму зберігали національні особливості у сфері побутової релігійності, для якої була характерна наявність різних комплексів етнорелігійних традицій, зумовлена різними історичними долями окремих міграційних груп і впливами культур інших народів півострова. Попри всі уніфікаційні міри релігійно-побутова обрядовість греків зберігала свій національний характер, забезпечуючи передачу етнічних особливостей.

Реформи в Російській імперії у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. створили умови для інституційного оформлення грецьких благодійницьких організацій Криму, які виникли при всіх етноконфесійних громадах регіону. Саме громадським або особистим коштом на тлі реформування й поширення освітніх парафіяльних закладів у Російській імперії проходило заснування навчальних закладів греків. Існування парафіяльних освітніх закладів із національною специфікою було важливим засобом збереження етнічної самосвідомості. У 80-і рр. XIX ст. школи греків Криму становили 26,1від загальної кількості парафіяльних освітніх закладів, при тому, що доля греків сягала лише 3,3Хоча кількість і рівень шкіл не могли задовольнити потреби всіх греків Криму (що характерно взагалі для системи парафіяльної освіти в Російські імперії), саме їхнє існування значною мірою стримувало асиміляцію грецького населення іншими мешканцями Криму.

У розділі 4 “Місце релігійних об'єднань в духовному житті греків Криму у 1917 – 1938 рр.” розглядаються історичні умови існування грецьких громад Криму під час революції, громадянської війни та за часів “коренизації”, досліджено вплив політики репресій проти церковних інститутів та національних меншин на грецькі релігійні громади в Криму.

Після Лютневої революції 1917 р. грецькі громади Криму, Росії й України поповнилися іноземними підданими грецького походження, мешканцями Східного Понту. Консолідації грецьких груп колишньої Російської імперії, сприяли численні з'їзди революційної доби: в Тифлісі, Таганрозі, Баку, Катеринодарі, Маріуполі. В умовах сплеску політичної активності вже у 1918 р. в Сімферополі був створений Комітет грецьких громад Криму.

З утвердженням у поліетнічному регіоні радянської влади розвиток грецької людності Криму став визначатися принципами державної політики щодо нацменшин. Наприкінці 20-х рр. XX ст. кількість греків півострова за різними даними становила від 16 до 23 тис. осіб. При домінуванні міських мешканців, греки переважали в людності окремих сіл Криму, які за часів політики “коренизації” були зорганізовані в національні грецькі сільради й райони. Створювалися грецькі школи (часто замість націоналізованих парафіяльних). Успішному розвиткові грецької людності в СРСР заважав негативний вплив ідеологічних обмежень та небажання державних діячів прислухатися до нагальних потреб національних меншин.

Політика радянського уряду щодо етноконфесійних громад греків Криму визначалася програмою поступової ліквідації інституту церкви. В умовах кризи Російської православної церкви 1923 р. 13 парафій греків увійшли до складу Благочинної Ради кримських грецьких релігійних товариств. Спроби лідерів Ради скористуватися підтримкою Константинопольського патріархату не змінили умови функціонування грецьких парафіяльних громад Криму. Їхня діяльність стримувалася засобами економічного та психологічного тиску, забороною іноземним громадянам брати участь у діяльності релігійних товариств. Лише завдяки діяльності грецького благочиння, спрямованої на збереження осередків духовно-релігійного життя греків, у другій половині 20-х рр. ХХ ст. у Криму ще діяли грецькі храми.

У другій половині 30-х рр. XX ст. карні заходи проти інституту церкви та національних меншин поглибили: жорстко контролювалося виконання договорів із релігійними громадами, заарештовувалися найактивніші діячі парафіяльних комітетів. Але навіть звужена до церковнопарафіяльного рівня активність грецького духівництва в Криму викликала негативну реакцію місцевої адміністрації та антирелігійних об'єднань.

Було розпочате закриття церков греків у Криму, споруди яких передавали радянським органам влади для розміщення музеїв, клубів, гуртожитків, санаторіїв, курсів. Поряд із корінними змінами у національній політиці радянської влади, посиленням репресій проти представників національних меншин в СРСР, ліквідацією національних адміністративних одиниць продовжувалося закриття парафіяльних храмів греків. У 1938 р. з усіх храмів, збудованих греками в Криму у нову добу, продовжувала функціонувати лише церква св. Тройці в Сімферополі.

Закриття національних шкіл, арешти духівництва грецьких парафій і фізична ліквідація активних членів етноконфесійних громад, боротьба з усіма проявами побутової релігійності сформували умови для поступової денаціоналізації нащадків грецьких переселенців.

ВИСНОВКИ:

·

· з'ясовано, що урахування наявності грецької історико-культурної спадщини в історії Криму до певної міри сприяло успіху державної політики Російської імперії наприкінці XVIII ст., а саме давні церкви й монастирі Криму виступали як центри, навколо яких групувалися нові грецькі міграційні групи. На початку XIX ст. в Росії, Україні та у Криму під впливом ідей грецького етно-культурного відродження почалося створення національно-парафіяльних освітніх закладів;

· на конкретному історичному матеріалі доведено, що у другій половині ХІХ ст. зміцнення централізаторського курсу Російської імперії призупинило розвиток громад греків Криму як цілісних національно-адміністративних об'єднань і сприяло інтеграції греків у російське суспільство;

· висвітлено, що у другій половині XIX ст. розвиток парафій греків, які зберігали моноетнічний характер та національні особливості проведення церковного богослужіння, був складовою укріплення позицій Російської православної церкви в Криму;

·

· доведено, що діяльність парафіяльних благодійних і освітніх закладів, утворених у другій половині XIX ст. під час реформ у Російській імперії, була спрямована на збереження етнічної самосвідомості греків, однак, кількість і рівень шкіл не могли задовольнити потреби всіх греків Криму;

· визначено, що події 1917 – 1920 рр. викликали корінні зміни в житті грецьких спільнот Криму. У 20-і рр. XX ст. діяльність грецьких парафіяльних об'єднань у напрямку збереження православної духовно-релігійної спадщини була ускладнена заходами богоборчої політики радянської держави;

· висвітлено процес ліквідації грецьких парафіяльних об'єднань та закриття церков греків у 30-і рр. XX ст., що прискорило асиміляцію греків регіону іншими етнічними групами радянського Криму.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

Брошури:

1. Духовно-релігійне життя греків Криму наприкінці XVIII – на початку ХХ ст. / Історичні зошити. – Київ: Інститут історії України НАН України, 2000. – 95 с.

2. Грецькі громади Криму в 1917 – 1938 рр. (Етноконфесійний аспект) / Історичні зошити. – Київ: Інститут історії України НАН України, 2001. – 65 с.

Статті:

3. Священики парафій греків Криму наприкінці XVIII – XX ст. // Подвижники й меценати. Грецькі підприємці та громадські діячі в Україні XVII – XIX ст. Історико-біографічні нариси. Зб. наук. ст. – Київ: Інститут історії України НАН України, 2001. – С.  – 81.

4. Церковно-приходские учебные заведения греков Крыма в конце – начале XX ст. // Культура народов Причерноморья. – № . – Август, 2001. – С.  – 76.

5. Християнські храми Керчі та Єнікалє в житті грецького населення наприкінці XVIII – XX ст. // Схід. Аналітично-інформаційний журнал. Український культурологічний центр. – Вересень, жовтень. – 2001. – С.  – 90.

Матеріали конференцій:

6. Церковь Иоанна Предтечи и ее роль в истории Керчи // Проблемы греческой культуры. Мат. междунар. науч.-практ. конф. (Севастополь, 1997 г.). – Симферополь, 1997. – С.  – 97.

7. Страницы истории греческой общины Керчи в документах городских архивов // Україна – Греція: Архівна та книжкова спадщина греків України. Наук. зб. – К., 1998. – С.  – 17. (У співавторстві з Бейліним Д. В. Автором написані с.  – 15).

8. Сочинения Мэри Холдернесс о новогреках Южной Украины. (По материалам первой четверти XIX века) // Україна – Греція: історична спадщина і перспективи співробітництва. Зб. наук. праць міжнар. наук.-практ. конф. (Маріуполь, 1999 р.). – Т. . – Ч. . – Маріуполь,1999. – С.  – 246.

АНОТАЦІЇ:

Абдуллаєва М. А. Православні храми та монастирі Криму як осередки духовного життя грецького населення (кінець XVIII – 30-і роки ХХ ст.). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 – історія України – Інститут історії України НАН України, Київ, 2001.

Дисертація присвячена дослідженню ролі храмів та монастирів Криму в духовному житті грецького населення. На базі архівних джерел та сучасних вітчизняних і іноземних досліджень простежено відродження грецької етнічної групи в Криму. Висвітлена роль грецьких культурних впливів в історії Криму в політиці освоєння півострова. У праці розглянуті грецькі громади й парафії греків у Криму наприкінці XVIII – на початку ХХ ст., показані національні особливості у сфері релігійної обрядовості греків, висвітлена діяльність парафіяльних піклувань і освітніх закладів як фактор збереження національної самосвідомості греків. Визначене місце релігійних об'єднань у духовному житті грецької меншини Криму під час революції 1917 р. громадянської війни та політики “коренизації”. Показані процеси ліквідації грецьких парафій та закриття церков греків у 30-і рр. XX ст., що призвело до прискорення асиміляції греків регіону іншими етнічними групами радянського Криму.

Ключові слова: етноконфесійні громади, духовне життя, православні інститути, релігійна обрядовість, національні (етнічні) традиції й самосвідомість, національна меншина.

AbdullayevaOrthodox temples and monasteries of the Crimea as centres of the spiritual life of the Greek population (end of the 18th – the 30th years of the 20th cent.). – Manuscript.

A thesis submitted for a scientific degree of a Candidate of History on speciality 07.00.01. – The History of Ukraine – The Institute of Ukraine History of the National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2001.

The present thesis is devoted to the investigation of the temples' and monasteries' role in the spiritual life of the Greek population. The rebirth of the Greek ethnic group in the Crimea is traced on a basis of the archive sources. The role of the Greek cultural influences on the advancement of the peninsula reclamation policy is shown in the history of the Crimea. In this work are examined the main Greek communities and Greek parishes in the Crimea (the end of the 18th – the beginning of the 20th cent.), the conservation of the national peculiarities of the Greek religious rituals, the activity of the benevolent organizations and educational institutions as the factor of the Greek national identity conservation are analyzed. The place of the religious institutions in the spiritual life of the Greek minority in the Crimea during the revolutions 1917 and the policy so-called “korenizatsia” is determined. It is shown the liquidation of the Greek parishes and the Greek temples which took place in the 30th years of the 20th cent. had the result – the acceleration of the Greek population assimilation in the region by others ethnic groups of the Soviet Crimea.

Key words: ethnic-religious group, spiritual life, orthodox institutions, religious rituals, national (ethnic) traditions and identity, national minority.

Абдуллаева М. А. Православные храмы и монастыри Крыма – центры духовной жизни греческого населения (конец XVIII – 30-е годы ХХ в.). – Рукопись.

Диссертация на соискания научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 – история Украины – Институт истории Украины НАН Украины, Киев, 2001.

Диссертация посвящена изучению роли православных храмов и монастырей Крыма в духовной жизни греческого населения в связи с проблемами формирования и развития греческих этноконфессиональных общин региона.

В ходе анализа историографии по теме установлено, что после описания историками отдельных греческих “влияний” в истории Украины, начались комплексные исторические исследования, которые обосновали важную роль православных институтов в процессах этносохранения греков.

Автором рассматривается возрождение греческой этнической группы в период освоения территорий Крымского ханства, присоединенных к Российской империи в 1783 г. Отмечено, что в конце XVIII – первой половине XIX ст. греческие общины Крыма существовали в форме национальных административных единиц, которые продолжали пополняться миграционными группами из разных регионов Османской империи, обладавшими исторически обусловленными этнокультурными особенностями.

Выявлено, что историко-культурные греческие влияния в Крыму  – были фактором, который в определенной степени использовался российским правительством при колонизации полуострова: возрождение старинных церквей и монастырей Крыма было необходимой составляющей успеха государственной политики. В свою очередь, памятники православной культуры стали центрами консолидации греческих миграционных групп Крыма, а учреждение греками приходов способствовало укреплению православия в регионе. Уже в начале XIX в., в Крыму, как и в греческой диаспоре в целом, под влиянием идей национально-культурного возрождения началось создание национально-приходских образовательных заведений.

На конкретном историческом материале показано, что во второй половине XIX – в начале ХХ в. вследствие укрепления централистского курса в российском государстве, греческие общины (в состав которых в периоды осложнения международной ситуации на Балканах продолжали вливаться переселенцы из Османской империи) не могли более развиваться как целостные национально-административные единицы, что приводило к ускорению их интеграции в российское общество.

Выявлено, что во второй половине XIX в. развитие приходов греков, которые сохраняли моноэтнический характер и национальные особенности проведения церковного богослужения, было составляющей укрепления позиций Российской православной церкви в Крыму. С ростом экономических возможностей переселенцев были возведены каменные и архитектурно украшенные культовые сооружения. Установлено, что греческие этнические группы в Крыму сохраняли национальные особенности в сфере религиозной обрядности, которые в каждой диаспорной группе фиксировали автоматизмы этнокультурного поведения, обеспечивая передачу национальных традиций. Они выражались в народном понимании религиозных образов и праздников, определенных особенностях церковного богослужения, традициях почитания старинных святынь греков Крыма. На этносохранение была направлена деятельность греческих приходских попечительств и образовательных учреждений, основанных во время реформ в Российской империи во второй половине XIX ст. на средства общин или отдельных благодетелей. Во времена политики “русификации” в Российской империи, несмотря на усилия греческих церковно-благотворительных объединений, направленные на превращение приходских школ в центры национального образования, количество и уровень школ не могли удовлетворить потребности всех греков Крыма.

Проанализированы коренные изменения в жизни греческих общностей Крыма, вызванные событиями 1917 – 1920 гг. В 20-е гг. XX в. положительное влияние на развитие национальных меньшинств оказала политика “коренизации”. Однако деятельность греческих приходских объединений и Благочинного Совета крымских греческих религиозных общин была осложнена антирелигиозными мерами, обусловленными богоборческой политикой советского государства.

Рассмотрен процесс ликвидации греческих приходских объединений и закрытия церквей греков во второй половине 30-х гг. XX в., что стало результатом проведения в СССР политики репрессий против института церкви и национальных меньшинств. Уничтожение традиционных этно-религиозных общин ускорило процессы ассимиляции греческого населения региона другими этническими группами советского Крыма.

Ключевые слова: этноконфессиональные общины, духовная жизнь, православные институты, религиозная обрядность, национальные (этнические) традиции и самосознание, национальное меньшинство.