Філософ вважає, що вичерпно висвітлити всі причини і передумови цього явища неможливо, і тому він лише констатує, що сьогоднішня ситуація разом з глобальним технічним розвитком і все зростаючою єдністю світу відзначається і глибоким духовним і душевним регресом, спустошеністю як ознакою епохи.

Історична концепція людського існування в його цілісності повинна включати і майбутнє, бо відмова від майбутнього призводить до незавершеності, отже, неправдивості образу минулого.

Третій розділ другої частини книги присвячений саме баченню філософом майбутнього. Звичайно ж, з упевненістю казати щось стосовно майбутнього ми не можемо, і все ж, на думку Ясперса, знання про сучасне і минуле (а отже, розуміння тих загальних тенденцій, що характеризують історичний розвиток в цілому) дозволяє зробити певні прогнози. Мета прогнозування звернена у сучасне: адже прогнозуюче історичне мислення визначає наші дії.

Автор здійснює невеликий екскурс в історію, наводить декілька різнопланових прогнозів, зроблених починаючи з 18 століття щодо нашої сучасності філософами і науковцями. Зміст цих прогнозів - різний; деякі передбачають тотальну машинізацію суспільства, панування духовного нігілізму , інші, навпаки, подають оптимістичні картини майбутнього на основі науково-технічного прогресу, є ряд прогнозів щодо зміни біологічних якостей людини, але найбільше уваги приділяє Ясперс тим з них, що попереджають про можливість втрати людиною своєї сутності, вступ її у “царство чорної злоби, що не знає гуманності”. Очевидно, автор писав цей твір , перебуваючи під глибоким враженням від страшного досвіду Другої Світової війни, і зокрема, концентраційних таборів, де люди і дійсно втрачали себе, переступали за межі людського ( і це не обов’язково були якісь монстри, а навіть і мирні бюргери, слухняні чиновники). Жах, який принесла війна, має бути усвідомлений людством, і ні в якому разі не забутий, - лише в цьому випадку є надія, що він не повториться. Протистояти загрозам майбутнього людина може лише у боротьбі з можливістю зла у світі . “Лише відповідальність за сучасне дозволяє нам відчути відповідальність за майбутнє”.

Отже, знов має місце звернення до сучасності. Цього разу автор звертає увагу на з, на його погляд, вирішальні тенденції, які можуть дозволити зробити певні висновки щодо перспектив людства. Цими тенденціями є ;

соціалізм (як ідея справедливої організації мас),

єдність світу ( потяг усіх до мирного існування, яке може реалізуватися у формі світової імперії, або ж “світового порядку”),

віра (те всеохоплююче начало, яке повинне лягти в основу перших двох).

Соціалізм - це універсальна тенденція суспільства, спрямована на створення такої організації праці і такого розподілу продуктів праці, які б забезпечували свободу всіх людей. Ясперс в цілому позитивно ставиться до соціалізму, але наголошує на ому, що його провідні положення часто підмінюються своєю абсолютизацією, і тоді ідея поступового здійснення справедливого майбутнього у союзі з демократією, на основі розумного і обмеженого планування, розподілу благ, замінюється на комунізм, який передбачає швидкий стрибок до “щасливого майбутнього” через встановлення диктатури пролетаріату і тотального планування. Ясперс підкреслює, що соціалістичні вимоги є розумними і раціональними лише у певних межах, а на шляху примусу, диктату вони ведуть до рабства. Він розкриває глибокі недоліки тотального планування, наводячи аргументи як суто економічні ( добре відомі переваги вільної конкуренції і ринку), так і духовні (адже тотальне планування не обмежується лише виробничими відносинами). Сама ідея тотального планування є непридатною, бо воно повинне виходити з тотального знання, що є неможливим. За умови врахування небезпек подібної абсолютизації, соціалізм може мати місце, адже він сам по собі включає ідеї свободи і справедливості і прагне влаштувати наше існування.

Єдність світу - це глобальна тенденція, елементи якої простежуються з осьового часу, коли відбувалась активна комунікація між культурами. Обмін матеріальними і духовними цінностями сьогодні набуває планетарного значення. Цей процес, на думку Ясперса, з необхідністю має призвести до подальшого об’єднання людства в єдину спільноту. Постає питання : яким буде це об’єднання. Наприкінці осьового часу відбулось утворення світових імперій, що аж ніяк не сприяло духовному прогресу. Сьогодні існують два вірогідні шляхи : або світова імперія, або так званий світовий порядок (її протилежність). Перша можливість досягається методом насилля і веде до знищення свободи. Друга досягається мирним шляхом, через переговори, самообмеження тих, хто має владу, відмову від локальних суверенітетів заради спільного суверенітету. Людству вже відомий приклад такого об’єднання - Сполучені Штати Америки, а у майбутньому подібний процес має призвести до певної форми світового федералізму. Звичайно, на шляху до світового порядку, у перехідний період, існують вагомі небезпеки : це і нетерплячість окремих правителів, і можливість встановлення диктатури (Ясперс, будучи знайомий лише з досвідом Німеччини і Італії, вважає, що диктатура не може бути повалена зсередини. Досвід СРСР свідчить про зворотне, хоча, тим не менш, слід погодитися з тим, що встановлення подібного режиму на всій планеті мало б значно складніші наслідки). Існує також і небезпека повного знищення - у випадку розв’язання світової війни (в умовах, коли держави-лідери володіють ядерною, бактеріологічною та іншими зброями, наслідки такої війни страшно передбачити, тим більше що подібна техніка може потрапити в руки і менш цивілізованих держав, або навіть використана особою божевільною). Враховуючи все це, світовий порядок може і не реалізуватися, але, на думку філософа, вже сама ідея допомагає людям віднайти сенс життя.

Віра