Розробка ідеалістичної моралі складає основне ядро філософських інтересів і занять Сократа. Особливе значення Сократ придавав пізнанню суттєвість доброчесності. Моральна людина повинна знати, що таке доброчесність. Мораль і знання з цієї точки зору співпадають; для того, щоб бути доброчесним, необхідно знати доброчесність як таку, як "загальне", що служить основою всіх приватних добродітелей. Задачі знаходження "загального" повинен був, по задумці Сократа, сприяти його особливий філософський засіб. "Сократівський" засіб, що має своєю задачею відкриття "істини" шляхом бесіди, суперечки, полеміки, явився джерелом ідеалістчної "діалектики". "Під діалектикою розуміли в стародавності мистецтво добитися істини шляхом розкриття протиріч в судженні супротивника і подолання цих протиріч. В стародавності деякі філософи вважали, що розкриття протиріч в мисленні і зіткнення протилежних думок є кращим засобом відкриття істини". Між тим як Геракліт навчав про боротьбу протилежностей як про рушійну силу розвитку природи, зосередивши своя увагу, головним чином, на об'єктивній діалектиці, Сократ, спираючись на елейську школу (Зенон) і софистів (Протагор), вперше чітко поставив питання про суб'єктивну діалектику, про діалектичий засіб мислення. Основні складові "сократичного" засобу: "іронія" і "майевтика" - по формі, "індукція" і "визначення" - по змісту. "Сократичний" засіб - це передусім засіб послідовних і систематичних питань ,що задаються, що є своєю метою приведення співрозмовника до протиріччя з самим собою, до визнання власної неосвіченості. В цьому і поляігає сократівська "іронія". Однак Сократ ставив своєю задачею не тільки "іронічне" розкриття протиріч в затвердженні співрозмовника, але і подолання цих протиріч з метою добитися "істини". Тому продовженням і доповненням "іронії" служила "майевтика" - "повивальне мистецтво" Сократа (натяк на професію його матері). Сократ хотів цим сказати, що він допомагає своїм слухачам народитися до нового життя, до пізнання "загального" як основи істинної моралі. Основна задача "сократичного" засобу - знайти "загальне" в моральності, встановити загальну моральну основу окремих, приватних добродетелей. Ця задача повинна бути розв'язана за допомогою своєрідної "індукції" і "визначення".

Бесіда Сократа виходить з фактів життя, з конкретних явищ. Він порівнює окремі етичні факти, виділяє з них загальні елементи, аналізує їх, щоб виявити об'єднанню суперечні моменти ,що перешкоджають їхньому, і, в кінцевій рахунку, зводить їх до вищої єдності на основі відшуканих істотних признаків. Таким чином він досягає загального поняття. Так, наприклад, дослідження окремих проявів справедливості або кривди відкривало можливість визначення поняття і суттєвість справедливості або кривди взагалі. "Індукція" і "визначення" в діалектиці Сократа взаємно доповнюють друг друга. Якщо "індукція" - це відшукання загального в приватних добродетелях шляхом їхнього аналізу і порівняння, то "визначення" - це встановлення родів і поглядів, їхні співвідношення. От як, наприклад, в розмові з Евтидемом, що готувалися до державної діяльності і що бажали знати, що таке справедливість і кривда, Сократ застосував свій "діалектичий" засіб мислення. Спочатку Сократ запропонував діла справедливості заносити в графу "дельта", а діла кривди - в графу "альфа", після цього він спитав Евтидема, куди занести неправду. Евтидем запропонував занести неправду в графу "альфа" (кривди). Те ж запропонував він і в відношенні обману, крадіжки і викрадення людей для продажу в рабство. Рівним чином на питання Сократа можна чи будь-що з перерахованого занести в графу "дельта" (справедливості), Евтидем відповідав рішучим запереченням. Тоді Сократ задав Евтидему питання такого роду: чи справедливо звернення в рабство жителів несправедливого неприятельского міста. Евтидем визнав подібний вчинок справедливим. Тоді Сократ задав подібне ж питання відносно обману неприятеля і відносно крадіжки і грабіжу добра у жителів неприятельского міста. Всі ці вчинки Евтидем визнав справедливими, вказавши, що він початково думав, неначе б питання Сократа стосуються лише друзыв. Тоді Сократ вказав, що всі вчинки, першочергово віднесені до графи кривди, слідує помістити в графу справедливості. Евтидем погодився з цим. Тоді Сократ заявив, що, отже, колишнє "визначення" невірно і що слідує висунути нове "визначення": "По 'Відношенню 'До ворогів такі вчинки справедливі, а по відношенню до друзів несправедливі, і по відношенню до них, навпроти, слідує бути якомога справедливіше". Однак і на цьому Сократ не зупинився і, знову прибегіг до "індукції", показав, що і це "визначення" невірно і вимагає заміни його іншим. Для досягнення цього результату Сократ знову виявляє протиріччя в положенні, визнаному співрозмовником за істинне, а саме в тезі про те, що в відношенні друзів слідує говорити тільки правду. Правильно чи зробить воєначальник, питає Сократ, якщо він, для того щоб підняти дух війська, збреше своїм війнам, неначе б наближаються союзники. Евтидем погоджується, що подібного роду обман друзів слідує занести в графу "дельта", а не "альфа", як це припускається за попереднім "визначенням". Рівним чином, продовжує "індукцію" Сократ, чи справедливо буде, якщо батько обмане свого сина ,що занедужав, та не бажає приймати ліки, і під виглядом їжі змусить його ці ліки прийняти, і завдяки цьому своєї ложью поверне сину здоровя'. Евтидем погоджується, що і такого роду обман слідує визнати справою справедливим. Тоді