Аналіз філософського тексту

„Про вчене незнання”(1440) Миколи Кузанського

Вступ

Микола Кузанський «Про вчене незнання»(“De docta ignorantia”) http://www.krotov.info/libr_min/n/kuz/anez_1_049.htm

Микола Кузанський (справжнє ім’я – Микола Кребс)(1401-1464) – центральна фігура переходу від філософії середньовіччя до філософії Відродження, народився у селищі Куза в Південній Німеччині. Отримав блискучу освіту: школа «Духовних братів життя», Падуанський університет, де в 1424 році отримав докторську ступінь по канонічному праву. Потім вступив в орден Августинів і прийняв священство. Микола Кузанський досяг вищих постів в ієрархії Римо-католицької церкви – кардинала і легата по всій Німеччині, а при папі Пії ІІ – генерального вікарія в Римі. Основні праці : «Про католицьку згоду» (1433), «Про вчене незнання» (1440), «Про прихованого Бога»(1442), «Апологія вченого незнання»(1449), «Про бачення Бога»(1453), «Про буття як можливість»(1460). Філософська концепція Миколи Кузанського може бути розглянута:

1) як підведення підсумків розвитку середньовічної філософської традиції, синтез її базової проблематики і підсумування основних досягнень як схоластичного, так і містичного її напрямків;

2) в якості прологу філософії відродження, що задав основні вектори розгортання проблематики і аксиологічні орієнтири ренесансної філософської культури (гуманізм, пантеїзм, емпіризм, натуралізм та ін.);

3) як передчуття філософських ідей Нового часу (закладені М. Кузанським основи диференціального числення, конгруентність багатьох фрагментів його концепції з ученнями більш пізніх Декарта й Лейбніца )

«Про вчене незнання» - головна праця Миколи Кузанського, що була надрукована в 1440 і визвала критику богословсько-філософських новацій автора. Їх смисл так і не став зрозумілим сучасникам, частково через «провінційну латинь», якою писав Кузанський , але в більшій мірі по причині принципіальної новизни основних інтуїцій мислителя, котрий вийшов за межі середньовічного світогляду.

Аналіз тексту

Трактат "Про вчене незнання" ("De docta ignorantia".) вміщує основні ідеї М.Кузанського: вчення про "збіг протилежностей", взаємозв'язок природних явищ, нескінченний Всесвіт і людину як мікрокосм, абсолютний і обмежений максимум. Вираз docta ignorantia автор запозичив у Августина. Зміст цього виразу, незважаючи на складність перекладу сучасними мовами, переважно трактовано як просвітлене, мудре, знаюче незнання.

Твір складається з трьох книг. Перша книга містить 23 глави. Автор викладає свої думки у логічній послідовності, широко застосовує математичне моделювання

Тема роботи (а саме Книги першої) – вчене незнання, абсолютний максимум, і пов’язані з ними проблеми. Спочатку Микола Кузанський дає характеристику процесу отримання нових знань: щоб відрізнити нове потрібно порівняти його зі старим. І тут автор вводить оригінальну міру порівняння – абсолютний максимум, дає центральне означення його твору. Згідно з ним абсолютний максимум – це те більше чого нічого бути не може. Ту роль, яку в греків грало неподільне (одиниця), яке вносить міру, у Кузанського виконує абсолютний максимум – тепер на нього покладено функцію бути мірою всього існуючого. Якщо нескінченність стає мірою, безглуздо говорити про точне знання.

Завдяки такому означенню стають можливі наступні міркування про єдність максимуму і мінімуму, що аргументується засобами математики, а особливо геометрії.

За максимум можна взяти нескінченність, і, оскільки ми не можемо її виміряти, вона залишається невідомою, і таким чином зостається невідомою істина. За Кузанським людський розум не здатний однозначно приводити невідоме до відомого Але автор не відмовляється від намагання пізнати істину, цілісність світу і його причину, Бога. Пізнаючи, ми залишаємося в межах невідання, але це невідання стає вченим, досвідченим незнанням. Тільки завдяки безперервному зусиллю пізнати Бога ми приходимо до розуміння, що його пізнати неможливо. Істина невловима й незбагненна у своїй чистоті, але незважаючи на це, чим більша вченість у "незнанні істини", тим ближче ми до неї наближаємось. Розум рухається до істини, і цей процес безмежний, подібно до того як багатокутник при нескінченному збільшенні числа сторін наближається до круга, але кругом не стає. Так і розум ніколи не зможе пізнати істину до кінця, хоча й буде нескінченно наближатися до неї.

Кузанський стверджує, що всі порівняння можна ототожнити з деяким вимірюванням, а вимірювання не може бути зрозумілим без чисел, тому велику роль у порівнянні відіграють числа. Таким чином у процесі наближення до істини велике значення надається математиці.

Фрагмент тексту для аналізу – це Глава 5 Книги першої „Про те, що максимум – єдине”.

Цей фрагмент особливо цікавий мені по двом причинам : 1) у ньому виражається одна з основоположних тез філософії Миколи Кузанського; 2) використовується математична інтерпретація сказаного. Розглядаючи світоглядну концепцію Кузанського і його погляди на природу Бога, якого він ототожнює з абсолютним максимумом, теза про єдність максимуму є просто необхідною.

Взагалі кажучи, Кузанський у своїх переконання розділяє принципи християнського монізму і відхиляє античний дуалізм і заявляє, що "єдиному ніщо не протилежно". А звідси він робить висновок: "єдине є усе" - явно пантеїстична формула.

Ця формула неприйнятна для християнського теїзму, що принципово відрізняє витвір ( "усе" ) від творця (єдиного) але, що не менш важливо, вона відрізняється і від концепції неоплатоніків, що ніколи не ототожнювали єдине з "усім". З твердження, що єдине не має протилежності, Кузанський робить висновок, що єдине тотожно безмежному, нескінченному. Нескінченне - це те, більше чого нічого не може бути, Кузанський тому називає його "максимумом"; єдине ж - це "мінімум". Микола Кузанський, таким чином, відчинив принцип збігу протилежностей – максимуму і мінімуму. Щоб зробити більш наочним цей принцип, Кузанський звертається до математики. Він показує, що при збільшенні радіуса круга до нескінченності коло перетворюється в нескінченну пряму. У такого максимального круга