Однією з провідних течій сучасної світової філософії, безперечно, є позитивна філософія своїм джерелом має класичний пози-тивізм XX ст., і в наш час представлена нео-позитивізмом та постпозитивізмом.

Неопозитивізм (або третій позитивізм) виник у 20-х роках XX ст. і розвивався як течія, що претендувала на аналіз філософсько-методологічних проблем, висунутих у ході науково-технічної революції. Неопо-зитивізм як напрямок включає в себе різноманітні логіко-філософські школи. Виділимо основні з них.

1. Віденський гурток, що сформувався у 1922 р., його представники:

М.Шлік (1882-1936), О.Нейрат (1882-1945), Р.Карнап (1891-1970), Г.Рейхенбах (1891—1953), А.Айєр (1910—1989) та ін. Незважаючи на де-які розбіжності в поглядах представників Віденського гуртка об'єднує спільна мета — звести філософію до логічного аналізу мови науки, а також піддати філософське і наукове знання критичному аналізу з по-зицій принципу верифікації, сформульованого М.Шліком. Він виходив із того, що все наукове знання є узагальненням і ущільненням "чуттє-во-даного" і робив висновок про те, що все справді наукове знання має бути редукованим до "чуттєво-даного".

На основі цих ідей австрійський філософ Р.Карнап розробив мо-дель наукового знання, за якою в основі знання лежать абсолютно достовірні протокольні (такі, що утворюють емпіричний базис науки) речення, котрі виражають чуттєві переживання суб'єкта. Всі інші ре-чення науки мають бути верифіковані, тобто зведені до протокольних. Ті речення, для яких процедура верифікації виявляється неможливою, не мають смислу і мають бути усунуті з науки. Традиційна філософія, як гадав Карнап, позбавлена смислу. Функція філософії полягає в тому, щоб за допомогою логічного аналізу очистити мову науки від позбавле-них смислу псевдоречень. Методологічні проблеми, висунуті і вирішу-вані представниками Віденського гуртка, сприяли виробленню адекват-них уявлень про науку, розвиток філософії науки.

2. Львівська-Варшавська школа — одна із шкіл аналітичної філо-софії, представлена такими мислителями, як К.Аидукевич (1890—1963), Я.Лукасєвич (1878—1956), А.Тарський (1902—1984), Т.Котарбиньський (1886—1981) та ш. Для цієї школи характерне різко негативне ставлен-ня до ірраціоналізму, прагнення до зближення філософських і науко-вих досліджень, надання філософським міркуванням логічно точного статусу.

Лукасєвич вважав, що метою логічних досліджень має бути розроб-ка точних методів аналізу філософських міркувань. Він висунув ідею логічного плюралізму, суть якого полягає в тому, що різноманітні логічні системи здатні експлікувати різноманітні онтологічні теорії. Лукасєвич, Айдукевич та інші представники Львівсько-варшавської школи були прибічниками раціоналізму, специфічною рисою якого став логіко-семантичний аналіз мови науки і філософії. Це, на думку прибічників даної течії, сприяло усуненню неточностей та двозначностей, якими живляться ірраціоналістичні філософські концепції. Але водночас їхні філософські погляди не були однорідними й послідовними, а іноді навіть і суперечили неопозитивізму.

Окремі представники розвивали філософію матеріалістичного номі-налізму (Т.Котарбиньський), феноменологічну теорію пізнання (Р.Інгарден), конвенціоналістську концепцію наукових теорій (К.Айдукевич). В цілому Львівсько-варшавська школа зробила значний внесок до теорії множин, логічної семантики, до розробки неокласичних систем математичної логіки.

3. Філософія лінгвістичного аналізу втілена у вченнях Д.Мура (1873— 1958), Л.Вітгенштейна (1889—1951), Г.Райла (1900—1976), П.Стросона (нар 1919), Д.Остіна (1911—1960), М.Дамміта (нар. 1925) та ш. Ця течія відмовляється від жорстких логічних вимог, вважаючи, що об'єк-том аналізу має виступати природна мова. Традиційні філософські проблеми, на їхню думку, можуть бути подані у вигляді дилем, які вирішу-ються через лінгвістичний аналіз та уточнення значення слів. У цьому виявляється сутність даної філософської течії. На думку Вітгенштейна, філософія не може втручатися у фактичне вживання мови, вона може лише описувати її. Незважаючи на суперечливість поглядів представ-ників філософії лінгвістичного аналізу, основне завдання цієї філософії можна сформулювати так: розробка систематичної теорії значень мов-них виразів, яка є одночасно теорією розуміння. В цілому ця течія справила значний вплив на сучасну логіку та лінгвістику.

4. Загальна семантика, основними представниками якої є С. Чейз та. С.Хайякава. Основна ідея цієї течії: філософія має пояснювати життя людини з огляду на структуру мови.

Поруч із цими класичними напрямками можна назвати ще цілий ряд дуже різнорідних, а часто і суперечливих неопозитивістських течій. Проте можна виділити те спільне, що їх об'єднує. На відміну від кла-сичного позитивізму О.Конта та Г.Спенсера неопозитивісти вбачали завдання філософії не в систематизації та узагальненні конкретно-нау-кового знання, а в діяльності з аналізу мовних форм знання. Тому предметом неопозитивістської філософії стала мова науки як спосіб вираження знання, а також діяльність з аналізу цього знання та можли-востей його вираження у мові.

Розглядаючи неопозитивізм у цілому як явище філософської куль-тури, слід виділити його основні риси: 1) за зразок для методологіч-них побудов було взято формально-логічні конструкції, а знаряддям методологічних досліджень став методологічний аналіз мови науки;

2) основна увага зверталася на аналіз структури наукового знання;

3) відділення процесу появи нового знання від процесу його обґрунтування; 4) обґрунтування ідеології демаркаціонізму, тобто розмежу-вання наукового і ненаукового знання, емпіричної науки і формальних наук; 5) методом демаркації стала фальсифікація, тобто принципова спростовуваність будь-якого твердження, що належить до науки.

Неопозитивізм, досліджуючи широке коло методологічних проблем, сприяв розвитку філософії науки — напрямку, що досліджує характе-ристики науково-пізнавальної діяльності. Для неї характерне: 1) виді-лення науки як знання і діяльності; 2) дослідження логічних структур, 3) співвідношення філософії і науки; 4) взаємозв'язок науки і суспільства;

5) дослідження науки як феномена НТР; 6) проблема синтезу різноманіт-них наук. Неопозитивізм продовжує впливати і на сучасні дослідження з філософії науки.

У 1960—1970 рр. під впливом ідей Карла Поппера (1902—1994) скла-лась течія постпозитивізму. Це множина методологічних концепцій, що прийшли на зміну тим, які схилялись