побудову і механістичне походження усієї світобудови, виходячи з принципів Ньютона". Трактат вийшов анонімно в 1755 році, і

незабаром в одному з видань з'явилася схвальна рецензія. Робота являє собою своєрідну спробу сполучити допитливість

натураліста зі звичними з дитинства догматами церкви. Приступаючи до викладу космогонічної системи, Кант заклопотаний одним:

як погодити її з вірою в бога. Філософ переконаний, що протиріччя між його гіпотезою і традиційним релігійними

(християнським) віруванням немає. Однак, очевидно деяка подібність його поглядів з ідеями древніх матеріалістів - Демокріта

та Епікура. Як і ці філософи, Кант думав, що первісним станом природи було загальне розсіювання первинної речовини, атомів.

Він показав, як під впливом чисто механістичних причин з первісного хаосу матеріальних часток могла утворитися наша сонячна

система. Таким чином, філософ заперечував за богом роль "зодчого всесвіту", хоча він бачив в ньому усе-таки творця тієї

первісно розсіяної речовини, з якої (за законами механіки) виникла нинішня світобудова. Проблемою, що Кант не зміг вирішити

природно науковим шляхом, була проблема виникнення органічної природи. Філософ визнавав що, законів механіки недостатньо для

розуміння сутності життя. Природно, що виникнення живої природи він пояснював також існуванням і діяльністю бога.

У XVII столітті натуралісти (у тому числі Ньютон і Галілей) були переконані в божественному походженні небесних

світил. Кант, хоча і відмежувався від древніх матеріалістів, але фактично (слідом за Декартом) поширив принципи

природничонаукового матеріалізму на космогонію. Дайте мені матерію, і я побудую з її світ, тобто дайте мені матерію, і я

покажу вам, як з неї повинний виникнути світ. У цій фразі основний зміст книги. Кант дійсно показав, як під впливом

чисто механічних причин з первісного хаосу матеріальних часток могла утворитися наша сонячна система.

Незадовго до того, як йому виповнився 31 рік, 7 квітня 1755 року, Кант подає на філософський факультет

магістерську дисертацію "Про вогонь". Це написаний на 12 аркушах латинський рукопис. Магістерська дисертація не

захищалася, її призначення - одержати допуск до іспиту. Дисертація була прийнята, і через чотири тижні Кант тримав усний

іспит. На кінець 12 липня - заключний урочистий акт зведення в науковий ступінь, промоція.

Природничонаукові матерії по колишньому домінують у духовному світі Канта. Але поряд з ними з'являється і щось нове -

інтерес до філософії. Першою власне філософською роботою Канта була його дисертація "Нове висвітлення перших принципів

метафізичного пізнання". У ній Кант досліджує встановлений Лейбніцем принцип достатнього основання. Він проводить

відмінності між підставою буття предмета і основання його пізнання, реальним і логічним основанням. У цих міркуваннях Канта

міститься зародок майбутнього дуалізму: світ реальних речей і світ наших знань не тотожні. Принцип достатньої підстави

філософ співвідносить з поводженням людини. Так, у цій дисертації вперше виникає проблема волі, що у майбутньому

перетвориться в лейтмотив усієї творчості Канта. Він вважає, що ідея визначального основання не суперечить волі. Він розуміє

волю як свідому детермінізацію вчинку, як прилучення до волі мотивів розуму. Надалі, розвиваючи цю ідею, філософ прийде до

висновку, що людина не може покладатися тільки на свої потяги, тому що усі вони жорстко детерміновані природою, і чинити

відповідно до них - значить залишатися твариною. У цілому в цій дисертації Кант відстоює лейбніціансько - вольфіанську точку

зору. Хоча в деяких істотних деталях, наприклад при вирішенні проблеми взаємин душі і тіла, йому ближче ідеї Ньютона. Що

стосується гармонії буття і його загальної спрямованості до блага, то він поки в цьому не сумнівається.

Перед зимовим семестром 1762 року Кант, як і раніш, випустив брошуру - запрошення до лекцій. У попередніх

трактувалися природничонаукові проблеми, але цього разу був узятий філософський сюжет. Брошура називалася "Помилкове

мудрування в чотирьох фігурах силогізму" і містила першу спробу критики формальної логіки, що служила опорою вольфіанству.

До логіки Кант висуває вимогу простежити утворення понять. Останні виникають із суджень. Кант говорив, що судження

можливі, завдяки здатності перетворювати почуттєві представлення в предмет думки. Відповідь його знаменна: вона

свідчить про перше, неясне прагнення Канта створити теорію пізнання. До цього він схилявся перед дедукцією, був

переконаний, що можливості виведення одних понять з інших безмежні, тепер він задумується над тим, як у філософію

ввести досвідні знання.

Увагу Канта привертає проблема єдності і боротьби протилежностей. Вихідний пункт міркувань - установлене ще в

габілітаційній дисертації розходження між логічним і реальним основанням. Справедливе для логіки може бути неістинним для

реальної дійсності. Логічна протилежність полягає в тому, що відносно однієї і тієї ж речі одночасно яке-небудь

висловлення чи затверджується чи заперечується. Логіка забороняє вважати обидва вислови щирими. Щодо тіла не можна

одночасно стверджувати, що воно рухається і спочиває: одне скасовує інше, у результаті виходить ніщо.

Інша справа - реальна протилежність, що полягає в протинаправленості сил. Тут також одне скасовує інше, однак

наслідком буде не ніщо, а щось реальне, дійсне.

Дві рівні сили можуть діяти на тіло в протилежних напрямках, наслідком буде спокій тіла, що також є чимось реально

існуючим.

Кант також говорить про бога. Ні на власному, ні на чужому досвіді ми не можемо переконатися в його існуванні. Нам

залишається покластися на розум: тільки система міркувань приводить до висновку, що є на світі якась вища, абсолютна і

необхідна істота. (Свої розуміння по даному питанню Кант виклав у трактаті "Єдино можлива підстава для доказу буття

бога"). Робота вийшла наприкінці 1762 року, принесла автору першу літературну популярність. Кант стверджував, що мораль і

релігія - різні речі. Мораль скоріше загальний людський, ніж божественний, суд. Звичайно, страшний бог без моралі, але

таке буває. Може і мораль обходиться без релігії. Є моральні народи,