Даючи загальну характеристику західної філософії, слід зупинитися і на такому її на-прямі, як релігійна філософія, для якої, як і для екзистенціальної філософії, головною проблемою є проблема люд-ського буття.
Релігія, яка за тривалий період свого існування накопичила багато різноманітних способів осмислення природних асоціальних явищ, безумовно, є одним із фундаментальних джерел цінностей та орієн-тирів для людини. Способи релігійного осмислення дійсності відріз-няються від наукових методів, мають свою специфіку. Найпоширені-шими серед них є "ілюзія позатілесності" та "містичне прозріння".
Перший є спробою умоглядно вийти із свого індивідуального тіла, звільнитися від тілесності та побачити навколишній світ нібито збоку, відкриваючи тим самим причетність особистого буття до смислу все-світньої цілісності. Другий — заглиблення у власне особисте "Я", подо-лання межі із зовнішнім світом, злиття з потоком світових подій. Зро-зуміло, що осмислення цих методів потребує спеціальної підготовки та відповідних умов.
Проте помилково вважати релігію цілком самостійною у форму-ванні життєво важливих цінностей. Жодна із форм суспільної свідо-мості не існує ізольовано від інших. Релігія заповнює дефіцит інфор-мації про смисл космосу, смисл життя людини і суспільства. Ці ж питання є предметом дослідження й інших форм суспільної свідомості, зокрема й філософії.
У теоретичному плані пояснити релігійні ідеї, принципи має теоло-гія як система обґрунтування та захисту релігійних вчень про Бога, його якості, ознаки та властивості, а також комплекс доведень істин-ності догматики, релігійної моралі. Теологія як одна із форм вираження релігійної свідомості має рад специфічних рис, котрі відрізняють її від філософи.
Проблема співвідношення філософії і теології виникла в перші сто-ліття існування християнства і неспроможна своєї актуальності до на-ших днів. Відмінність філософії від теології, на думку релігійних фі-лософів, полягає в тому, що філософія не в змозі осягнути істини одкровення, недосяжні для людського розуму. З огляду на це основне своє завдання всі релігійно-філософські течії вбачають у доведенні не-обхідності, корисності, загальної значущості релігії для людини. Голов-не питання релігійної філософії — це питання про ставлення Бога до створеного ним світу та до людини і ставлення людини до Бога.
Релігійна філософія дає своє вирішення онтологічних, пюсеологічних, космологічних, соціальних та інших проблем.
В основі релігійно-філософської онтології лежить вчення про Бога та доведення раціональності чи ірраціональності його буття. Для релі-гійно-філософської гносеології характерне роздвоєння об'єктів на при-родні та надприродні. Основою пізнання вважається одкровення, зафі-ксоване в системі догматів. Завдання ж філософії і науки — допомогти людині наблизитись до одкровення для укріплення віри.
У релігійній філософії яскраво виражається теологічне вирішення соціальних проблем. Як правило, вся система суспільних відносин тлу-мачиться з позицій провіденціалізму (теологічна концепція історії як промислу Божого) і зводиться до божественної доцільності.
Релігійна філософія представлена різними течіями, які мають спільні риси та ознаки. Проте різні церкви кладуть в основу своїх вчень різні філософські ідеї.
Католицька філософія — це сукупність існуючих у католицизмі філософських течій, таких як неотомізм, тейярдйзм, неоавгустианізм, "теологія звільнення" та інші.
Найавторитетнішою течією є неотомізм як офіційна філософська доктрина Ватікану. Провідні представники цього напрямку: Е.Жільсон (1884-1978), Ж.Мартен (1882-1973) - у Франції; Е.Корет (нар.1919) — в Австрії; Ю.М.Бохенський (нар. 1902) — у Швейцарії; К.Ранер (1904-1984) — у Німеччині; Ф,Ван-Станберген (нар. 1904) — у Бельгії; К.Войтила (нар. 1920) — у Польщі (нинішній Папа Римський Іоанн-Павло II), та ін.
Неотомізм базується на вченні Фоми Аквінського, центральним принципом якого є принцип гармонії віри та розуму. Послідовники цього вчення розглядають його через призму сучасності, намагаються довести, що доктрині, яку вони захищають, притаманні універсальні можли-вості піднестися над полярністю матеріалізму та ідеалізму, сцієнтизму та антисцієнтизму. Провідний представник неотомізму Е.Жільсон роз-мірковує таким чином: "Мати віру — це значить прийняти дещо, тому що воно явлене Богом. А тепер, — що означає наука (тобто наукові переконання. — Авт.). Це значите приймати дещо, що сприймається як істинне в світлі природного розуму. Всім, хто займається відносинами Розуму та одкровення, ні в якому разі не слід випускати з увага істотну різницю між цими двома типами прийняття істини, Я знаю завдяки розуму, що дещо істинне, тому що я бачу, що воно істинне, але я вірю» що дещо істинне» тому що бог вказав, що воно істинне. В цих двох випадках причини мого прийняття істини різні і, отже, науку та віру слід розглядати як два зовсім різних типи прийняття істини" (Жильсон Э. Разум й откровение в средние века // Богословие в культуре Средневековья. — К., 1992. — С. 35).
Отже, неотомісти розрізняють два джерела, пізнання — природний розум (науку) і божественне одкровення (віру як непохитну впевне-ність у тому, що Бог відкрив людині через слово і що вимовлене Богом є істинним).
Філософське вчення неотомізму втілене системою різноманітних філософських дисциплін: метафізики, гносеології, натурфілософа та ін Ядром є метафізика (загальна, та прикладна), яка детально розглядає співвідношення Бога і створеного ним буття. Загальна метафізика под-іляється на онтологію (вчення про буття взагалі) та природну теологію (філософське вчення про Бога); прикладна метафізика — це філософсь-ке вчення про світ та людину,
Онтологічне вчення неотомізму має вихід у сферу теорії цінностей, служить обґрунтуванню гносеологічної, антропологічної, етичної, соціокультурної проблематики. Представники неотомізму демонструють послідовну прихильність до креацюністського світорозуміння і ствер-джують, що основу всього існуючого становить тотальність чистого бо-жественного бугая, яке породжує багатоманітність творення. Божественне бугая фіксується лише трансценденталіями, такими як "єдність", "істина", "благо", "краса". Ж.Марпен, наприклад, так визначав одну із трансценденталій взяте в повному своєму обсязі.
