ДУХОВНІ ОСНОВИ СУСПІЛЬНОГО БУТТЯ

Джерела духовності та її формоутворення. Буттєвість духовності

Джерела духовності та ЇЇ формоутворення. Духовна сто-рона суспільної життедїяльності традиційно розглядалася в матеріалістичній філософії як похідна від економічного, господарського життя людей. У теоретичній конструкції марксизму-ленінізму ця позиція була догматизована, що призвело не тільки до хибної орієнтації практичного життя, а й до виникнення ряду очевидних недоречностей у розу-мінні співвідношення економічної та духовної сфери. Адже, якщо духовний розвиток є наслідком розвитку матеріаль-ного і лише віддзеркалює буття, впливаючи зворотно на економічне життя, то сутність людського існування полягає в останньому. В такому разі треба забезпечити безперебій-не функціонування машин, вирощування високих врожаїв, виконання народногосподарських планів, і тоді людська ду-ховність сама собою сформується і досягне належних ви-сот. Вона, так би мовити, є неминучим наслідком добре налагодженого економічного механізму, адже буття визна-чає свідомість.

Проте економічні надбання в суспільстві залежать пе-редусім від духовних якостей людини. «Розумним» машинам потрібен розумний робітник. У ризикованих ситуаціях, які повсякчас породжуються високотехнічними системами, може діяти лише відповідальна, високоморальна людина. Взагалі продуктивна праця неможлива без певного рівня освіченості, культури, порядності тощо. Саме духовна криза суспільства спричиняє деструктивні процеси в його еконо-мічних структурах. Про це досить докладно писали П Сорокін, К. Ясперс, А. Тойнбі, інші філософи.

Не слід визначати людську духовність передусім через економічний базис. Хіба свідомість людини зумовлюється лише її покупками, заробітною платнею чи стосунками з начальством? Невже її буття не виходить за межі еконо-мічного становища? А материнські пісні, які людина слуха-ла в дитинстві, шкільне виховання, члени суспільства, що оточували її звідусіль, прослухані концерти й побачені фі-льми, хіба всі ці чинники не формували її свідомість? Як справедливо зазначав М. О. Бердяєв, людина не є істотою лише економічною. Не меншою мірою вона політична, мо-ральна, духовна істота. Економіка ж — це засіб до життя, а не його суть і кінцева мета.

Не лише економічна діяльність, але й буття людей в усьому його обсязі духовне за своєю суттю. Саме тому ви-окремлення свідомості, духовності в особливе утворення та ще й розгляд у вигляді віддзеркалення реальних проце-сів е неадекватним їх дійсній ролі та статусу. В історії фі-лософії категорія духу була чи не найголовнішою, і значна кількість філософських систем будувалася саме на визнан-ні первинності духовного начала в суспільному бутті. Серед носіїв цієї ідеї — Платон, Фіхте, Гегель, Сковорода та ін. І хоч уявлення про свідомість, ідеї, дух, душу в системах цих філософів дуже відрізнялися, провідною залишалася думка про те, що визначальною ознакою людської діяль-ності є її усвідомленість і одухотвореність. Отже, вивчення суспільства неможливе без визнання духовного першоначала.

На жаль, у вульгаризованій марксистській схемі соці-альної системи категорії духу, душі, духовності як такі бу-ли вилучені. Натомість духовне відношення людини до дій-сності було зведене лише до однієї можливої іпостасі — пізнавального відношення. Для останнього характерним є протиставлення об"єкта та субєкта, оскільки пізнання передбачає дистанціювання дійсності, конституювання її у вигляді об'єктивного утворення, що має власні фіксовані людським досвідом закони. Саме в пізнавальній формі іс-нує елемент відображення, абсолютизація якого створює хибне уявлення про суть усвідомлення, в тому числі й піз-навання дійсності.

В інших проявах людської духовності, переживанні, стражданні, уяві, яку, до речі, відомий російський філософ Голосовкер вважав найсуттєвішою ознакою людського став-лення до дійсності, очевиднішою є активна, творча, утво-рююча функція свідомості. Вона творить світ у тому розу-мінні, що його сприйняття здійснюється через призму люд-ських понять, образів, емоційних станів, уявлень, смислів та інших духовних утворень. «Історія,— писав С. Франк,— є великим драматичним процесом втілення, розгортання в часі й у зовнішньому середовищі духовного життя люд-ства»

У відповідних розділах книги, де йшлося про походжен-ня людини та роль індивідного начала в утворенні соціуму, з'ясовувалися джерела людської свідомості, а сама вона розглядалася як така, що виникає у фокусі переплетіння космо-природних і культурно-соціумних детермінант інди-відного буття. Соціальна буттєвість людини є втіленням її духовності, а кожне утворення матеріального світу, як і со-ціального буття людей є духовним конструктом у тому ро-зумінні, що він виступає як носій певних смислів, намірів, проектів, знань, уподобань, як оформлення зовнішності від-повідно до цих ідеальних формоутворень.

Проблема «людина і світ» вже попередньо розглядалась у більш докладному викладі, звернення ж до неї виявилось необхідним, щоб перейти до з'ясування діалектики матері-ального і духовного, індивідуального і соціального об'ек-тивного і суб'єктивного в суспілбному житті. Якщо первин-ним щодо буття є людська духовність, то що ж є основою останньої? Духовність, як і свідомість, завжди є виокрем-ленням індивіда у світі, виразом його відношення до інших людей і створеного ними. «Свідомість є водночас і розріз-нення,— писав М. Мамардашвілі.— Виділяється якась точ-ка у світі й іі вплетеність у світове зчеплення. Ця точка виділена і тим самим диференційована, розрізнена».

Отже, витоки духовності не зосереджені в самому інди-віді, вони мають і зовнішній щодо нього вияв. Філософські системи по-різному уявляли ці витоки, вбачаючи їх в аб-солютному дусі, що втілюється в народах (як, наприклад, вважав Гегель), чи в богові, що наділив людину духовні-стю (М. Бердяєв, В. Соловйов), або ж розглядаючи духовність як втілення космічної оргії. Наївно думати, що -можна спростувати ці пояснення, стверджуючи, що джерела духовності коріняться в економічному базисі. Значно пере-конливішим є уявлення, згідно з яким людина духовно збагачується з того джерела, що саме і є вищим виявом ду-ховності й містить