Наприклад, у контексті творів, аналіз яких і становить мету даного дослідження це може виглядати наступним чином:

Твір | Образ | Походження | Сутність образу

Джон Мільтон “Втрачений Рай” | Люцифер | Західноєвропейська християнська традиція

Джордж Гордон Ноель Байрон “Каїн” | Люцифер– | //–//–//–

Каїн | Іудео-християнська (біблійна) традиція

Звичайно, дана схема є дещо спрощена (наприклад, образ Люцифера своїм корінням сягає далеко не тільки християнської традиції, але найбільшого розвитку її поширення, як і завершального формування, він набув саме у Середньовічній Західній Європі) та й мета боротьби в кожного з цих конкретно взятих героїв дещо інакша (хоча буває, що інакшою вона видається лише на перший погляд) на чому ми коротко зупинимось нижче (а більше – у подальших розділах даного дослідження), але так чи інакше в основі образу лежить ідея боротьби та борця – бунтівника проти усталених традицій (які насправді є не більш, ніж умовності) та вузькості і примітивності мислення, яка і надає даним образам універсальності і через це, скільки би часу не минуло з моменту написання цих творів, ми й тепер можемо знаходити в них зміст, надихаючий нас й до нас промовляючий. Саме використання архетипальних за своєю суттю образів (крім того значущих навіть у своїй культурно-історичній “оболонці” у контексті, в даному випадку, європейської цивілізацій) надає митцю можливість наповнити твір вічним значенням, зробити його цінним на всі часи.

Ведучи мову про філософсько-символічну образність, як про певний тип художнього мислення, до якого людство знову і знову звертається у великі переломні моменти історії, тобто під час епохальних цивілізаційних визначальних звершень (дивіться вище), також слід розрізняти й особливості цієї образності у мистецтві різних епох. Ці особливості визначаються конкретним змістом епохи, який знаходить своє вираження у складній, трансформованій поетичними засобами, формі; специфікою національної художньої свідомості; зв’язком даної літератури і даного поета з традиціями світового мистецтва.

Тобто, з огляду на усе вищесказане, розуміння твору може відбуватися на двох рівнях, а саме:

конкретизоване розуміння образу чи символу у контексті певного культурно-історичного етапу значення твору у певних просторово-часових координатах.

значення твору у цивілізаційному, універсальному контексті, поза межами конкретного часу й простору (тобто “архетипальний” рівень розуміння.

Крім того, своїм змістом філософсько-символічна поема революційних романтиків пов’язана із тими духовними силами суспільства, які не приймали цінності буржуазного світу, що якраз переживали процес свого становлення – цінностей, як політичного чи соціального, так і етичного та естетичного характеру. Хоча, художня фактура цих поем видається дещо віддаленою від матеріалу об’єктивної дійсності оскільки вона являє собою складну амальгаму запозичень з історичних передань та легенд, з міфології та її політичних переробок (як у Мільтона, Байрона чи Шелі), з пантеїстичних уявлень та власного міфотворення (як у Гете чи Блейка), вона все ж таки завжди пов’язана із настроями, прагненнями та очікуваннями народних рухів та із соціально-філософською позицією передових кіл суспільства. Такі автори, як “Королева Маб” Шелі та “Каїн” Байрона, були гаряче сприйняті демократичною пресою. Також, у Росії, Бєлінський говорив про високий суспільний зміст лермонтовського “Демона”. “Філософсько-символічна поема революційних романтиків спрямована до проблем трагічної невлаштованості світу й моральної необхідності повстання проти цієї несправедливості; вона сповнена роздумів про зв'язок людських доль із рухом великого історичного Часу, одухотворена прагненням прорватися свою думкою до інших, більш щасливих для людини форм життя. У багатстві поетичних варіантів вона очолює несумісність існуючих суспільних устоїв та моральних норм із одвічною ідеєю людського щастя… В той же час філософсько-символічна поема революційних романтиків із неймовірною силою стверджує ідею людини-борця проти соціального та духовного рабства” (переклад мій – Д.К.). [23; 144]

Вище ми вже згадували про архетип борця, як приклад немеркнучого значення філософсько-символічної поеми у різні часи і для різних поколінь читачів. Разом із тим, необхідно зазначити, що фігура борця є, в принципі, ключовою для змісту поеми даного типу (що зрештою витікає із самого її визначення, як революційно-філософської). Пройшовши всі кола пекла сучасного світу (не випадково так часто думка цих митців звертається до образів поеми Великого Флорентійця), справжня людина – та яка насмілилася не покоритися цьому світу – вибухає проти нього палким протестом, у вогняному вихорі змітаючому на своєму шляху всі умовності і традиції, що здавалися одвічними, непорушними і єдино вірними.

Яскравим враженням цієї ідеї може бути протест самотньої та страждаючої особи, що має мужність відстоювати своє особисте право на щастя (Густав, Міцкевича), але в той же час маючої сумніви у самій можливості цього щастя (Манфред Байрона). Це протест особистості проти дисгармонії світу (Емпедокл Гельдерліна), проти несправедливості і страждань, проти соціального та морального зла (Сильвестр Петефі). Найвищу і найяскравішу форму, у якій, в сутності, з’єднуються всі вищесказані – форму протесту проти того, хто створив цей світ, допускає у ньому зло та нав’язує усьому сущому свою волю, як єдино можливий спосіб буття – форму богоборності – цей протест набуває в образах Каїна Байрона, Прометея Шелі, Аполона Кітса, нового Адама Еспронседи та інших, виходячи із образу, напевне найвеличнішого та найвиразнішого у літературі (принаймні до ХІХ ст.), ілюструючого дану ідею – мільтонівського Люцифера.

Але у філософсько-символічній темі звучить не лише протест особистості.