Слід особливо підкреслити, що морально-етична позиція трагедійного героя ніколи не обмежується сферою рефлексій, але завжди спрямована до дії. “Герой не є тут виразником суспільного підйому; навпаки, йому доводиться діяти в умовах, протилежних його ідеалам. Питання про моральну відповідальність, про співвідношення сущого й належного, про необхідність вибору шляху боротьби постає тут у збільшених формах, підкреслено гостро” (переклад мій – Д.К.). [23; 196]

Герой трагедійної поеми знаходиться у складних, жорстоких умовах світу сущого (змальованого тут в поетично переображеному, узагальненому вигляді). Але він не хоче підкоритися їм, він відкидає їх в ім’я свого уявлення, про вірний порядок речей, про ідеальну гармонію світу. Тому в загибелі трагічних героїв революційних романтиків відсутній елемент жертовності, фатальної невідворотності долі. Навпаки, ці герої завжди мають перед собою право вибору своєї долі, і їхній вибір завжди глибоко свідомий, він завжди на боці Землі проти Неба, Прометея проти Юпітера, Людини проти усіх ворожих їй сил. Звідси ця героїзуюча, урочиста атмосфера, що оточує героїв трагедійних поем в момент їхньої загибелі – одночасно це й апофеоз безсмертя справи боротьби за Свободу.

Об’єктивно трагічна ситуація розв’язується таким чином у трагедійній поемі революційних романтиків глибокою внутрішньою діалектикою: її герой, що сьогодні ще не в змозі покінчити зі Злом, не змиряється перед його силою й звертається своєю думкою й дією до справедливого суспільного ідеалу: зі свого жорстокого зіткнення з обставинами він виходить духовним переможцем.

РОЗДІЛ ДРУГИЙ. Типологія філософсько-символічної поеми на прикладі зіставлення текстів “Втраченого Раю” та “Каїна”.

Отже, розглянувши основні теоретичні засади філософсько-символічної поеми, як типу літературного твору, перейдімо до основного завдання даного дослідження, а саме – до спроби зіставлення яскравого втілення саме цього типу поеми – “Каїна” лорда Байрона із іншим визначним твором англійської літератури, твором, без малого знакового як для неї, так і для всесвітнього літературного процесу взагалі – “Втраченим Раєм” Джона Мільтона.

Перш за все, розглянемо наступні питання: спробуймо співставити їхнє втілення в обох творах:

композиційна побудова;

витоки сюжету, його основа та розвиток;

образ героя та розвиток його характеру.

1.1. Композиційна побудова.

Композиційна побудова, так би мовити “схема”, в яку вписується схема сюжетна, “Втраченого Раю” є чіткою і послідовною. Поема поділена на дванадцять частин (так званих “книг”). Кожна частина супроводжується передмовою, що є написана в прозовій формі і містить у собі короткий зміст, свого роду “лібрето” пропонованої частини. Крім того, кожна “книга” представляє собою певний окремий, внутрішньо логічно завершений епізод, з якого немов би витікає наступний, утворюючи таким чином сюжетну, хронологічну та логічну послідовність подій, що розгортаються в ході розвитку фабули поеми. В цілому (якщо досить коротко) перебіг подій представляється таким чином:

1) Сатана скинений з Небес у Пекло. Він пропонує своїм Ангелам збудувати пекельну столицю – Пандемоніум і обговорити існуючий стан речей, що і робиться.

2) Падші Ангели вирішують дізнатися про новостворений світ людей з метою його колонізації. На розвідку через Хаос вирішує відправитись сам Сатана. Донька Сатани – Гріх та її син – Смерть відкривають перед ним Ворота Пекла.

3) На небесах Бог Отець передрікає падіння людини у гріх. Бог Син вирішує в такому разі принести себе в жертву за людство. Тим часом Сатана досягає Землі.

4) Сатана дізнається про людей та про Господню заборону, дану їм – не їсти плодів із Дерева Пізнання. Архангел Гавриїл знаходить Сатану та виганяє його з Едемського Саду.

5) Єва бачить тривожні сновидіння. Бог посилає архангела Рафаїла, щоби попередити Адама про близькість ворога та відкрити людині його єство. Рафаїл розповідає Адамові, як Сатана підбурив ангелів до війни на небесах.

6) Рафаїл розповідає про війну між ангелами. В кінці кінців Бог Син скидає бунтівних ангелів до Пекла.

7) Рафаїл на прохання Адама розповідає про сотворення світу. Описуються шість днів Творення.

8) Адам розповідає Рафаїлові про все, що він пам’ятає з моменту власного сотворіння; розмову з Богом, пізнання навколишнього світу, відчуття та усвідомлення власної самостійності і, як наслідок, сотворіння Єви.

9) Сатана, прийнявши образ Змія, знову проникає до Раю і спокушує Єву з’їсти плід з Дерева Пізнання. Єва куштує плід, приносить його Адаму і розповідає йому про все, що сталося з нею. Вражений Адам усвідомлює весь жах ситуації, що склалася, але через своє кохання до Єви вирішує загинути із нею разом, й також куштує плід.

10) Вартові Ангели доповідають Богові про гріхопадіння людської пари. Гріх і Смерть будують міст через Хаос і переселяються в світ людей. Бог пророкує своєму Синові остаточну перемогу над ними через жертву, яку він принесе свого часу. Адам і Єва усвідомлюють свою провину і знаходять потішення у Божественній обітниці про Спасителя.

11) Господь посилає Архангела Михаїла із загоном Херувимів для видалення Прабатьків з Раю. Передусім Михаїл повинен відкрити Адамові майбутнє. З високої гори, Архангел являє Адамові видіння, через яке змальовує увесь хід світової історії.

12) Архангел Михаїл розповідає Адаму про Втілення, Смерть, Воскресіння, Вознесіння та Друге Пришестя Сина Божого, після чого виводить Прабатьків за руки з Раю; за ними палахкоче Полум’яний Меч, і Херувими займають пости для охорони Раю.

Звичайно, дана схема не є чимось більшим, аніж екстремально обмежений переказ того самого прозового “лібрето”, яке відкриває кожну з частин поеми. Вона практично ніякою мірою не відображає її краси, почуттів та пристрастей, що буквально киплять на її сторінках, розмаху та багатства деталей, описів та сюжетних колізій