Хотя он и суровей и печальней,

Чем ангелы: он мне внушает страх.

Он не страшнее тех, что потрясают

Горящими мечами пред вратами,

Вокруг которых часто я скитаюсь,…

… Он смотрит

Величественней ангелов; он так же

Прекрасен, как бесплотные, но, мнится,

Не столь прекрасен, как когда-то был

Иль мог бы быть: скорбь кажется мне частью

Его души, – хотя доступна ль скорбь

Для ангелов?... [5; 13]

І в Мільтона, і в Байрона Люцифер не позбавлений співчуття:

… что неудачу претерпев

И проиграв сражение, верный долгу

Начальник не рискнет свои войска

Опасностям безвестного пути

Подвергнуть, не исследовав его

Собственнолично. Оттого лететь

Решил я сам-один и пересек

Пустыню бездны, чтоб разведать мир

Новорожденный, о котором слух

Достигнут Преисподней. Здесь хочу

Прибежище для сокрушенных войск

Найти и разместить их на Земле

Иль посреди воздушного пространства… [20; 132]

Глаза

Его свирепы, но мелькнули в них

И жалость и сознание вины

При виде соучастников преступных,

Верней – последователей, навек

Погибших; тех, которых прежде он

Знавал блаженными. Из-за него

Мильоны Духов сброшены с Небес

От света горнего отлучены

Его крамолою…

… Вождь подал знак: он хочет речь держать.

Сдвоив ряды, теснятся командиры

Полуокружностью, крыло к крылу,

В безмолвии, близ Главаря. Начав

Трикраты, он трикраты, вопреки

Гордыне гневной, слезы проливал,

Не в силах молвить. Ангелы одни

Так слезы льют.

[20; 40]

Але в Мільтона жертовність Сатани розповсюджується лише на його прибічників – падших ангелів. Люди і людський світ для нього – лише матеріал для подальшої колонізації. Людина – лише трофей, в боротьбі за неї він готовий віддати все.

У Байрона, Люцифер сприймає людину інакше:

Каин

Кто ты, о дух?

Люцифер

Я повелитель духов.

Каин

Но если так, зачем ты их покинул

Для смертного?

Люцифер

Я знаю мысли смертных

И сострадаю смертным. [5; 13-14]

І навіть більше того – він порівнює Людину із собою – вічною, незалежною, мудрою та шляхетною істотою:

Каин

Как! Ты знаешь,

Что мыслю я?

Люцифер

Да, это мысли всех

Достойных мысли; это говорит в вас

Бессмертие.

[5; 14]

З цим він і проходить до Каїна. Адже саме Каїн є в містерії Байрона центральною постаттю, саме його сумніви та прагнення є об’єктом зацікавленості автора. Люцифер ж тут виступає у якості сили, яка підштовхує головного героя до дії, співчуває йому та відкриває можливості пізнання себе та світу, до певної міри це – “alter ego” Каїна. [5; 35,41]

Саме прагнення до пізнання, намагання зрозуміти своє місце і мету свого існування в цьому світі і становлять розвиток сюжетної колізії твору. Каїн не вдовольняється тим, що він бачить навколо себе, що пропонує йому цей світ, що диктують закони буття, встановлені кимсь як єдино вірні і такі, що не підлягають сумнівам, незалежно чи зло, чи добро вони несуть людям:

И это жизнь!

Трудись, трудись! Но почему я должен

Трудится? Потому, что мой отец

Утратил рай. Но в чем же я виновен?

В те дни я не рожден был, не стремился

Рожденным быть, родившись, не люблю

Того, что мне дало мое рожденье.

Зачем он уступил жене и змию?

А уступив, за что страдает? Древо

Росло в раю и было так прекрасно:

Кто ж должен был им пользоваться? Если

Не он, так для чего оно росло

Вблизи его? У них на все вопросы

Один ответ: “Его святая воля,

А он есть благ”. Всесилен, так и благ?

Зачем же благость эта наказует

Меня за грех родителей?

[5; 12-13]

Бунт байронівського Каїна (і Люцифера – як байронівського так і мільтонівського) – це протест самотньої особи, яка має мужність відстоювати право мати власну думку, іти своїм шляхом, діяти не свій розсуд, а не так, як комусь потрібно. Кінець кінцем, цей протест переростає (еволюцію цю можна помітити у вищенаведеному монолозі) у бунт проти творця, що допускає зло і нав’язує всьому сущому свою волю, як єдино можливий спосіб буття. Це бунт проти традицій, умовностей та примітивності мислення (Каїн далекий від того, щоб звинувачувати себе у грісі, як це постійно роблять Адам і Єва. Він не бачить потреби ні каятися у тому, що він не робив, ні змирятися зі своєю долею, що б до неї не призвело. [5; 11-13] Подивимося тепер на “Втрачений Рай”.

За Мільтоном, причина Небесної війни (з точки зору Сатани та його ангелів) полягає саме у тиранії Божественного Сюзерена. Він касує певні привілеї небесних істот, що створені вільними і вільні самі обирати свою долю, нав’язуючи їм Свого Сина – Месію в якості Царя Ангелів. Далі це протистояння переростає у пряму непокору, що виливається у відкритий конфлікт. На одній стороні Бог, його архангели, ангели – словом, весь Небесний Сонм; на іншій Падший Ангел – Люцифер, духи зла Вельзевул, Маммон, Азазель, Беліал та весь демонський синкліт. Здавалося б, усе ясно і просто, особливо для християнської свідомості. Але варто лише вдуматися у висловлювання мешканців Пекла, як ця ясність виявляється уявною. Скинені з небес, духи знову задумують повстати проти Бога. Не можна не звернути увагу на те, як вони називаються його. “Цар Небес”, “Государ”, “Єдиний Самодержець” – він для скинених в пекельну безодню деспот і кат.

Вслухаймося – хіба це не протистояння владі монарха, як сакралізованій традицією, і через це мислимій, як незмінний і єдино можливий для суспільства принцип управління?

Самодержавный Деспот свой Престол

Незыблемым доселе сохранял

Лишь в силу громкой славы вековой,

Привычки косной и благодаря

Обычаю. Наружно окружась

Величьем венценосца, он сокрыл

Разящую, действительную ложь,

И это побудило к мятежу

И сокрушило нас.

[20; 41]

Для Адама та Єви такою традицією є усвідомлення своєї вини за гріх і, як наслідок – каяття і смирення із існуючим станом речей, віра в те, що Бог є добрим і справедливим завжди, навіть коли жорстоко карає. Каїн повстає