“… пекельний володар та натхненник Темної Ієрархії сам був першим повстанцем, архетипом усілякої революції й бунту. Його слуги у точності стають схожими на цей зразок” (переклад мій – Д.К.). [21; 104]

По-суті, ідея бунту Люцифера та Каїна в обох творах полягає в прагненні бути собою й собою лишитися [5; 15], відстояти право на свій вибір, право самому бути вершителем своєї долі. Герой, подібно до Прометея, вступає у боротьбу із силами, можливості яких переважають його власні. І знову звучить одна із основних тем традиційної поеми романтизму, спільна і для мільтонівської епопеї: навіть будучи переможеним, герой виявляється переможцем духу, його боротьба не марна, його приклад буде надихати інших. Люцифер вступив у боротьбу із Богом і результат цієї війни можна було передбачити заздалегідь, але навіть на дні Пекла, він не вважає себе знищеним, а свою ідею – пустою:–

На эту ли юдоль сменили мы, –

Архангел падший молвил, – Небеса

И свет Небес на тьму? Да будет так!

Он всемогущ, а мощь всегда права.

Подальше от Него! Он выше нас

Не разумом, а силой; в остальном

Мы равные. Прощай, блаженный край!

Привет тебе, зловещий мир! Привет,

Геенна запредельная! Прими

Хозяина, чей дух не устрашит

Ни время, ни пространство. Он в себе

Обрел свое пространство и создать

В себе из Рая – Ад и Рай из Ада

Он может. Где б я ни был, все равно

Собой останусь, – в этом не слабей

Того, кто громом первенство снискал.

Здесь мы свободны. Здесь не создал Он

Завидный край; Он не изгонит нас

Из этих мест. Здесь наша власть прочна,

И мне сдается, даже в бездне власть –

Достойная награда. Лучше быть

Владыкой Ада, чем слугою Неба!

[20; 30]

Яка велич і сила духу! Викликає захоплення незламність волі, здатність героя долати самого себе, знаходячи у внутрішньому світі опору, яка дозволяє зберігати стійкість у найстрашніших життєвих випробуваннях і цим перемагати!

Щось подібне проявляє і Адам. Дізнавшись про Господній вирок і про те, що віднині людське життя буде позбавлене блаженства, стане гірке й важке, подекуди безрадісне, він, тим не менш знаходить у цьому навіть певну відраду і так звертається до Єви:

Тебе Он муки тягости предрек

И чадородия, но эта боль

Вознаграждается в счастливый миг,

Когда, ликуя, чрева твоего

Ты узришь плод; а я лишь стороной

Задет проклятьем, – проклята Земля;

Я должен хлеб свой добывать в трудах.

Что за беда! Была бы хуже праздность.

Меня поддержит труд и укрепит.

Господня благость безо всяких просьб

О нас промыслила, чтоб нам вреда

Ни холод, ни жара не нанесли,

Всевышний, недостойных пожалев,

Своею дланью в день Суда одел.

А если мы к Нему прильнем с мольбой,

С вниманьем большим Он отверзнет слух

И сердце к состраданью преклонив.

[20; 313-314]

Щось подібне, але забагато смирення. Натомість, Каїн не хоче смирятися із долею всупереч усьому. Не хоче і Люцифер:

Мы безуспешно

Его престол пытались пошатнуть

И проиграли бой. Что из того?

Не все погибло: сохранен запал

Неукротимой воли, наряду

С безмерной ненавистью, жаждой мстить

И мужеством – не уступать вовек.

А это ль не победа? Ведь у нас

Осталось то, чего не может Он

Ни яростью, ни силой отобрать –

Немеркнущая слава! Если б я

Противника, чье царство сотряслось

От страха перед этой рукой,

Молил бы на коленях о пощаде, –

Я опозорился бы, я стыдом

Покрылся бы и горше был бы срам,

Чем низверженье. Волею судеб

Нетленны эмпирейский наш состав

И сила богоравная; пройдя

Горнило битв, не ослабели мы,

Но закалились, и теперь верней

Мы вправе на победу уповать:

В грядущей схватке, хитрость применив,

Напружив силы, низложить Тирана,

Который нынче, празднуя триумф,

Ликует в Небесах самодержавно!

І нехай навіть чекає поразка! Адже головне – це робота духу, внутрішня перемога, перемога над власним страхом, усвідомлення, що ніхто не може силою диктувати свою правоту, вірність обраним ідеалам та цінностям. Якщо неможливо змінити світ, треба хоча б спробувати не дати світові змінити тебе “під себе”.

У своєму величному монолозі вже байронівський Люцифер проголошує Вічну боротьбу за право бути Вільним:

Каин

Высокомерный дух!

Ты властен; да; но есть и над тобою

Владыка.

Люцифер

Нет! Клянуся небом, где

Лишь он царит! Клянуся бездной, сонмом

Миров и жизней, нам подвластных, – нет!

Он победитель мой – но не владыка,

Весь мир пред ним трепещет, – но не я:

Я с ним в борьбе, как был в борьбе и прежде,

На небесах. И не устану вечно

Бороться с ним, и на весах борьбы

За миром мир, светило за светилом,

Вселенная за новою вселенной

Должна дрожать, пока не прекратится

Великая нещадная борьба,

Доколь не погибнет Адонаи

Иль враг его!

[5; 64]

1.3. Відмінності у трактуванні образу героя та його ідеї.

Разом із очевидною подібністю сюжетного і смислового рішення даних творів, перебіг подій в них виявляє певні філософські питання, розкриття яких та авторське відношення до яких суттєво відрізняється (наприклад, вже вищезгадане відношення Люцифера до людства).

Так, Бог у Мільтона змальований як вище Благо та вища Справедливість. [20; 82,83] Так, Падші Ангели називають його не інакше, як тираном і деспотом [20; 41], але саме так і повинні ставитися до Бога демони – слуги Сатани. Звичайно, Мільтон вкладає в уста Люцифера власний революційний пафос і тут перед нами постають ніби різні Мільтони: революціонер (Сатана – герой-бунтівник; Бог – тиран-самодержець) і проповідник (чітке розрізнення і прямий антагонізм Зла і заздрості до людей (Сатана) та Добра і жертовності в ім’я Людства (Бог Отець і Бог Син)), гуманіст (людські якості і прагнення втілені в образах Адама і