Натомість, Байрон ніде не демонструє те, що його власне, авторське відношення в чомусь розходиться із ідеями героїв – Люцифера та Каїна. Бог тут представлений як тиран і це не підлягає сумніву чи обговоренню, людина ж змальована богоподібною та вільною істотою, здатною самій вершити свою долю і самій вибирати для себе шлях. Звичайно, це не влаштовує небесного володаря, що вимагає цілковитої покори і відданості, згоди із кожним своїм рішенням, незалежно від того, що сама людина думає про це:

Люцифер

Мы существа,

Дерзнувшие сознать свое бессмертье,

Взглянуть в лицо всесильному тирану,

Сказать ему, что зло не есть добро.

Он говорит, что создал нас с тобою –

Я этого не знаю и не верю,

Что это так, – но, если он нас создал,

Он нас не уничтожит: мы бессмертны!

Он должен был бессмертными создать нас,

Чтоб мучить нас: пусть мучит! Он велик,

Но он в своем величии несчастней,

Чем мы в борьбе. Зло не рождает благо,

А он родит одно лишь зло. Но пусть

Он на своем престоле величавом

Творит миры, чтоб облегчить себе

Ни с кем не разделенное бессмертье,

Пусть громоздит на звезды звезды: все же

Он одинок, тиран бессмертный. Если б

Он самого себя мог уничтожить,

То это был бы лучший дар из всех

Его даров. Но пусть царит, пусть страждет!

Мы, духи, с вами смертными, мы можем

Хоть сострадать друг другу; мы, терзаясь,

Мучения друг другу облегчаем

Сочувствием: оно весь мир связует;

Но он! в своем величии несчастный,

В несчастии не знающий отрады,

Он лишь творит, чтоб без конца творить!

[5; 16,17]

Навіть у своїх найпалкіших промовах мільтонівський Люцифер не насмілюється висловлюватися настільки гостро, як цей же герой у трактуванні Байрона. Класична парадигма: Сатана – Зло, Бог – добро, представлене у “Втраченому Раю”, у “Каїні” цілковито порушена. Ніхто не творить лише добро або зло апріорі, все залежить від особистого вибору та від моральної вартості кожного окремого вчинку і це стосується і Небесного Самодержця и Пекельного Бунтівника:

Он победил и тот, кто побежден им,

То назван злом; но благ ли победивший?

Когда бы мне досталась победа,

Злом был бы он.

[5; 64]

… Добро и зло суто сами по себе.

Но, если он дает добро, – зовите

Его благим; а если от него

Исходит зло, то изыщите верный

Источник зла, – не говорите: это

Свершил злой дух.

Один лишь добрый дар

Дало вам древо знания – ваш разум:

Так пусть он не трепещет грозных слов

Тирана, принуждающего верить

Наперекор и чувству и рассудку.

[5; 65]

Не слід шукати виправдання злу, навіть якщо його творить той, хто, згідно із традиційним уявленням, не здатен на це. Треба називати зло злом і не боятися ставити під сумнів загальноприйняті “істини”, якщо відповіді, що містяться в них не задовольняють розум і душу. Звідси випливає інша ідея – Люцифер говорить про те, що гріхопадіння – виправдане і кара за нього –незаслужена. Адже таким чином людина отримала неоціненний дар:

Каин

А! Так это

Ты соблазнитель матери?

Люцифер

Ничем,

Помимо правды, я не соблазняю.

Ведь вы вкусили знания, ведь были

Плоды на древе жизни? Разве я

Давал запрет вкушать от них? И я ли

Растил плоды запретные к соблазну

Существ, душой невинных, любопытных

В своей святой невинности? Я б создал

Богами вас, а он лишил вас рая,

“Чтоб вы от древа жизни не вкусили

И не были, как боги” – таковы

Его слова.

Каин

Ты прав. Я это слышал

От тех, кому они звучали в громе.

Люцифер

Так кто ж злой дух? Тот, кто лишил вас жизни,

Иль тот, кто вам хотел дать жизнь, и радость,

И знание?

[5; 17,18]

Знання – це і є вищий дар. Навіть, якщо воно приносить гіркоту, прагнення до нього виправдане. Істина, навіть гірка і неприємна, все ж лишається істиною і робить душу вільною, а розум – ясним:

Люцифер

А я, познавший все, уж не страшусь

Ни перед чем. Вот истинное знанье.

[5; 22]

Ада

Так говорил и лживый змий.

Люцифер

Нет, Ада,

Змий вам не лгал: дало же древо знанья

Познание.

Ада

На горе нам!

Люцифер

О да.

Но это горе – знание, и, значит,

Змий вам не лгал; он истиной прельстил вас,

А истина, по существу есть благо.

[5; 26]

У “Втраченому Раю” плід з дерева пізнання несе лише загибель і ніяких спроб якось виправдати вчинок Адама і Єви не робиться. [20; 83,325] Цікавою є ще одна деталь: у своїй оповіді, Мільтон слідує традиційному тлумаченню біблійної історії: Сатана звабив Єву, прийнявши вигляд змія. У Байрона ж Люцифер говорить, що він не мав до цього ніякого відношення:

Люцифер

Кто это говорит?

Не жалкое тщеславье человека,

Что силится свалить свое паденье

На нас, на духов? Змий был змий, не больше,

Но и не меньше тех, что соблазнились.

Он тоже прах, но он мудрее их,

Затем, что победил их. Разве стал бы

Я принимать подобье смертной твари?

Каин

Но тварь в себе скрывала злого духа.

Люцифер

Нет, тварь его лишь разбудила в тех,

С кем говорил язык ее коварный.

[5; 18,19]

Пізніше, Люцифер навіть натякає на те, що Єва впала у спокусу сама, без допомоги змія, слідуючи лише власним бажанням [5; 53], які він ніякою мірою не засуджує.

У передмові до “Каїна” Байрон пояснює таке тлумачення