Живий зв'язок образів природи філософсько-символічної поезії революційних романтиків із природничою думкою епохи нічим не нагадує раціоналістичної оголеності цього зв’язку в поемі кінця XVIII ст. (наприклад “Храм Природи Е.Дарвіна чи “Пори року” К.Донелайтиса). Їх цікавила передусім ідея вічного непоборного руху, уявлення про зміну одних форм життя природи іншими, уявлення про взаємозв’язок усіх життєвих форм, про поезію цілого. Все більше проникалися митці переконанням, що окремі царини знання є ланками у загальному ланцюжкові нашого пізнання щодо універсаму. Шеллі писав про діючі в природі загальні закони, які він розумів як “ідея необхідності” (the Idea of Necessity), вже в примітках до своєї першої поеми “Королева Маб”, прагнучи осягнути їх як митець. Пізніше, у “Визволеному Прометеї”, Шеллі знов повернувся до цієї ідеї, що одухотворила образ Демогоргона – Духа Змін та Перетворень” (переклад мій – Д.К.). [23; 159]

Таким чином, торкнувшись, хоча лише й основних аспектів нової мови образів та символів, ми можемо говорити про поліфонічне звучання філософсько-символічної поеми, що відповідає її “всеохоплюючому”, епічному за своїм розмахом, але в той же час близькому до сьогодення та до земного буття читача змісту. Це було новим.

“В передмові до французького видання “Дзядів” Міцкевич із великою точністю говорив про “багаторівневість” поетичної образності оригіналу, що є обумовленою “самими жанром і стилем поеми: “Дія весь час то підноситься у вищі ідеальні сфери, із тим, щоб раптом знизитися до дрібниць повсякденного життя, ці постійні переходи зі світу фантазії до реальності, ці екзорцизми, ці обрядові й сакраментальні вислови, котрі здаються взятими із середньовічних хронік, й, разом із тим, конкретні вказівки на певну місцевість та події сучасного політичного життя, а також описи селянського побуту – все це різко протирічить нашим звичним літературним й драматичним уявленням” (переклад мій – Д.К.). [23; 159-160]

Характерна для мистецького світу філософсько-символічної поеми поліфонічність ні в якій мірі не поглинала в ній те напружене, пов’язане із суспільною позицією митців особистісне начало, глибоку суб’єктивність, властиві цьому виду мистецтва. Ця поліфонічність не прийшла у мистецтво “ззовні”, вона була художнім відображенням незмірно розширених та поглиблених в нову епоху зв’язків людини зі світом й ніяк не загрожувала втраті в нім повноти людського. Філософсько-символічна поема була продовженням та поглибленням бунту революційних романтиків проти суспільно-етичних уявлень оточуючого світу, замахом на пануючі політичні та релігійно-філософські догми. “Відмічаючи у передмові до свого перекладу “Гяура”, що Байрон підняв у своїх поемах “всі основні моральні та філософські питання”, Міцкевич підкреслював, що вирішував він ці питання, як борець – “вів постійну боротьбу проти догм і традицій”, проклинав й гнівався подібно титану Прометею” (переклад мій – Д.К.). [23; 161]

Філософсько-символічна поема в особливих, властивих їй формах висловлювала знов і знов характерну для всього революційно-романтичного мистецтва відкриту особисту позицію митця стосовно суспільства. “… “В ходе его мыслей, – писал о Гейне Л. Винберг, – всегда была заметна какая-либо руководящая идея, в его характеристиках – одна какая-либо резко выраженная черта, в его образах – определенная тенденция и определенный колорит”. Кипящая лава страстей и чувств не оставляла в полифоническом богатстве поэмы места спокойному созерцанию. Раздумье философско-символической поэмы революционных романтиков неудержимо стремится перерасти в непосредственный нравственный вывод. Поэт стремится перевести решение философских проблем в сферу деяния”. [8; 161]

На завершення коротко зостановимося над проблемою диференціації філософсько-символічної поеми революційних романтиків.

Є всі підстави говорити про даний тип поеми як про певну художню цілісність. В той самий час тут, як і в поемі ліро-епічній, можна побачити як внутрішню диференціацію жанру, такі і етапи його розвитку.

Найбільш яскраво ця внутрішньо-жанрова диференціація проявляється у самій поетичній атмосфері твору, яка кристалізує в собі його моральну ідею, й перш за все це відображується у взаємостосунках героя та його оточення. Те поступове зближення героїчного образу із наростанням народного протесту, яке можна спостерігати й у еволюції ліро-епічної поеми, проявляється тут за допомогою інакших поетичних форм. Зміни, які відбуваються “в сфері” змісту, охоплюють й саму жанрову форму, знаходячи себе в архітектоніці твору, в системі його образів, поетичній мові й ритмі, іншими словами, в самій його художній структурі.

Порівняльний огляд дозволяє розрізняти такі жанрові форми філософсько-символічної поеми, як космологічна, трагедійна та лірико-симфонічна. Космологічна поема характерна для етапу формування революційно-романтичної поезії. Дві інші з вищеназваних жанрових форм проходять через усі етапи його розвитку.

Космологічна поема найяскравіше представлена в англійській літературі. Грандіозні картини світових катаклізмів, що постають в поезії Віл’яма Блейка, були справжнім мистецьким відкриттям нових, непідвладних просвітницькій мистецькій свідомості, сфер життя:

Ревет грозно Ринтра, потрясая огнями яркими

В небе хмуром, насупленном;

Над пучиной морскою нависли тучи бесплодные…

… Но крутая тропа вдруг вздыбилась,

И родник с рекою бушующей

На скалы и камни могильные

И на мертвые кости белые

Понесли глину красную

[6; 19]

… 8. Средь бесконечных рядов сияющих горных вершин, ныне

отделенных Атлантикой, пред глазами звездного властелина

восстал новорожденный Огонь!

9. Крылья зависти с обрамлением из серых, с неровными

краями, снегов и грозных, пугающих ликов взмахивали над

морскою пучиною.

10. Пылала рука с высоко занесенным копьем,

отстегнут был щит, и опустилась та рука зависти

меж пламенеющих волос и швырнула новорожденное Чудо в

звездную ночь.

11. Огонь, Огонь низвергается с высоты!..

… 13. Огненные конечности и пламенеющие волосы