УДК 130.2

О. В. КРАВЧЕНКО

КОНТРАВЕРСІЙНІСТЬ НАУКОВОЇ РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ ІДЕЇ КУЛЬТУРОЛОГІЇ

Досліджуються особливості дисциплінарного статусу культурології у вітчизняній науковій практиці. Аналізуються концептуальні основи структуру в ання культурологічного знання. З'ясовується взаємозалежність між функціональними, інституціональними, теоретичними та соціокультурними складовими формування культурологічної парадигми.

Ключові слова: культурологія, культурологічні науки, культурологічні знання, професійна ідентифікація, культурологічна парадигма.

Исследуются особенности дисциплинарного статуса культурологии в отечественной научной практике. Анализируются концептуальные основания структурирования культурологического знания. Устанавливается степень зависимости между теоретической, институциональной, функциональной и социокультурной составляющими формирования культурологической парадигмы.

Ключевые слова: культурология, культурологические науки, культурологические знания, профессиональная идентификация, культурологическая парадигма.

The features of becoming of disciplinary status of culturology are investigated in domestic scientific practice. The conceptual grounds of structuring of culturological knowledge are analysed. The degree of dependence is set between theoretical, institutional,

functional and sociocultural the constituents of forming of culturo- logical paradigm.

Key words: culturology, culturological sciences, culturologi- cal knowledges, professional identification, culturological paradigm.

Система знання формується та встановлюється в різних формах, жодна з яких не є остаточною і абсолютно самодостатньою. Ідеться і про взаємовпливи різних наук, і про те, що спеціалізоване знання, яке ґрунтується начебто на власних підвалинах, виявляється більшою мірою залежним від суспільних настанов, ніж це іноді уявляється. Вироблені професійним середовищем правила та принципи, які визначають специфіку його репрезентації, які зберігають у собі онтологічну ретроспективу, так і задають гносеологічну перспективу; як виявляють колективну потребу в його системності, так і передбачають суб'єктивну практику його тлумачення та використання. Отже, зважаючи на всі складові певної наукової парадигми, можна говорити про формування особливої академічної субкультури, яка, очевидно, підпорядковується тим самим правилам соціалізації, що й інші варіанти соціокультурних утворень. Розгляд культурології, як репрезентативної системоутворюючої ідеї, на наш погляд, може викликати інтерес у контексті ідентифікації представників науки та освіти в умовах фундаментальних соціально-культурних трансформацій, що характеризують останні два десятиліття вітчизняної історії.

Метою статті є аналіз сукупності ідей, котрі репрезентують культурологію як систему, яка відображає певну динаміку пострадянської академічної культури. Фундаментальні проблеми культурології як пізнавальної системи вже висвітлювалися в українській гуманітаристиці, зокрема в працях Ю. Богуцького, В. Андрущенка, Л. Губерського, С. Кримського, В. Мейзерського, М. Михальченка, Б. Парахонського, В. Шейка та ін. [2, 3, 8, 14]. Але в тому аспекті, який представляє інтерес у цьому дослідженні, культурологія системніше висвітлювалася вченими Росії, де ця галузь знань набула майже «знакового» статусу, як певного барометра методологічних змін у системі наук [1, 4, 5, 11, 12, 13, 16]. Проте все виразнішим в інтерпретації культурології стає національно-культурний контекст, як явища, що відбиває особливості російських гуманітарних традицій. На наш погляд, має йти про культурологію як парадокс, що адекватно репрезентує специфіку трансформаційних процесів у пострадянській академічній культурі.

Поняття репрезентація з кінця ХХ ст. є дуже поширеним у соціологічному середовищі, де стало ознакою своєрідної культурологічної парадигми соціальної свідомості. У теорії пізнання під репрезентацією зазвичай мають на увазі представлення одного в іншому і через іншого. «Культурна репрезентація, — як зазначає відомий російський соціолог В. Ядов, — це зв'язаність культурних феноменів та соціальних процесів, яка інтегрує суспільну систему в одне ціле, що виявляється як моностилістична (канонічна), чи як полістилістична (множинна). Культурна репрезентація не лише сприяє культурній інтерпретації певних суспільних явищ, але й визначає форму та спосіб їх соціальної онтологічності, тобто реального буття» [10]. У цьому разі культурологія розглядається саме як спосіб репрезентації певної методологічної традиції в умовах зміни соціокультурного контексту наукової практики.

Очевидно, що іноді культурологія стає приводом для оцінки ситуації, що пов'язана не з нею самої по-собі, а зі специфікою та станом наукової системи, зокрема з тими проблемами, що виникають у зв'язку з характером її внутрішньої динаміки. Деякі аспекти проблеми формування культурології авторові вже доводилося висвітлювати [6, 7, 15]. Наприклад, у дискусіях про культурологію має місце притаманне пострадянському науковому та освітньому середовищу інерційне сприйняття будь-яких новацій, які спричиняють фундаментальні зрушення наявної парадигми. Консервативна позиція деяких представників «класичних» гуманітарних наук та філософів, які складають найчисельніший загін диспутантів на цю тему, часто пояснюється очевидністю методологічних проблем, що демонструє нова дисципліна. Але серед причин такої реакції є природне намагання фунда- менталізації епістемологічних традицій та збереження того типу організації професійної діяльності, який передбачається дисциплінарним поділом наук та відповідних освітніх моделей, який має у своїй основі картезіанський тип мислення. Отже, обговорення методологічних особливостей культурології стає важливим чинником встановлення не тільки її власного змісту або пізнавальної місії, а й приводом для переосмислення ролі філософії, структури та характеру змін системи соціогуманітарних наук загалом. Актуальним є питання теоретико-ідеологічної орієнтованості представників наукового співтовариства та ступеня соціально-політичної анга- жованості науки загалом.

Контраверсійність культурології виявляється, зокрема, у викладі її джерел та сюжету походження. Її поява в переліку наукових та освітніх спеціальностей іноді описується як «революція зверху» — заради вирішення кон'юнктурної соціальної проблеми; працевлаштування чисельної армії суспільствознавців, які залишилися в спадок від радянських часів. Часто культурологія видається за засіб «виправлення імен», як перспектива повернення суспільствознавців до реальної наукової практики після тривалого періоду перебування в методологічному анабіозі. При цьому варто звернути увагу на те, що культурологія в процесі обговорення її змісту