зв'язку одного сенсорного збудження з iншим". Ця теза виявляє, що для Ку---айна "науковий зв'язок" уявлень мiж собою виникає не у наслiдок послiдовностi сенсорних збуджень, а у наслiдок апрiорно заданого синтетичного "концептуального iнструменту" - наукою. Вiд представ---ника постемпiричної американської фiлософiї Дональда Девiдсона, людини на яку Куайн мав найбiльший iнтелектуальний вплив (згiдно з офiцiйним свiдченням самого Девiдсона), ми дiзнаємося, Що "Куйайн бажає починати з того, що безпосередньо дано iндивiду. Вiн вважає, що потрiбно починати з показникiв наших органiв чуття та вибудову---вати саме з них усе iнше...".
Зазначена неузгодженiсть дозволяє поставити цiлком слушне пи---тання про причини такої непослiдовностi У.Куайна, який називаючи себе "першим пост-аналiтиком" звертаєтьсяся до емпiризму як до висхiдної позицiї, що вимагає, згiдно з неопозитивiстською експлiкацiєю термiну "емпiризм", обмежуватися виключно верифiкова---ними аналiтичними мiркуваннями та висловлюваннями.
Аналогiчну суперечнiсть ми знайшли проводячи рефлексивний аналiз методологiї класифiкуючих систем. Емпiризм "першого" кон---венцiоналiста безпосередньо виявляє себе у зауваженнях стосовно спроб iншого конвенцiоналiста Леруа унiверсалiзувати кон---венцiоналiзм зводячи поняття "наука" до поняття "правила дiї". На---ука, для Пуанкаре, як пiзнання дiйсностi отримує вiдповiдi на пос---тавленi розумом питання "моїми чуттями, що сприймають факт, а не словами людини". Аналiз аргументiв Пуанкаре, проти спроби Леруа подолати аналiтизм емпiризму унiверсалiзацiєю конвенцiй, демонс---трує двi можливостi: а) ототожнення епiстемологiї з методологiєю (Леруа); б) розмежування епiстемологiї з методологiєю (Пуанкаре).
Отже ми отримали емпiризм, який не визнає загальної настанови представникiв аналiтичної фiлософiї, що вимагає неподiльної єдностi мiж епiстемологiєю та методологiєю. Як висловився А.Пуан---каре, для нього: "Науковий факт є не що iнше, як безпосереднiй факт у перекладi на зручну мову". Порiвняльний аналiз дозволяє ви---явити, що у цих постаналiтичних фiлософiв емпiризм обмежується ли---ше сферою епiстемологiї чи теорiї пiзнання. Про єднiсть гносео---логiї та логiки навiть неможливо вести розмову. Спираючись на епiстемологiчнi мiркування конвенцiоналiстам дозволяється викорис---тання iндуктивiзму (Пуанкаре каже: "номiналiзму") як "методи", що обмежена емпiричним рiвнем наукового пiзнання, яка не має права "пiднiматися" до рiвня теоретичного узагальнення. Цю особливiсть можна побачити у змiстовному та функцiональному розмежуваннi по---няття "закон" (те, що пiдлягає емпiричнiй перевiрцi) вiд поняття "принцип" (те, що не пiдлягає емпiричнiй перевiрцi, а є лише зруч---не уявлення для органiзацiї iнших уявлень), яке провiв А.Пуанкаре.
Рефлексуючи над цим висновком маємо вирiзнити, що методологiчна аргументацiя стала пiдставою для визнання постаналiтичними фiлосо---фами синтетичних уявлень визначальною рисою теоретичної науки. Од---ночасно, керуючись епiстемологiчними аргументами ряд поста---налiтикiв звертаються до емпiрико-аналiтично зформованих положень, як до фактуально-емпiричного представництва об'єктивної дiйсностi в системах наукового знання. Таким чином, вiдмiннiсть мiж епiсте---мологiєю та методологiєю набуває не формальної, а змiстовної ха---рактеристики. Методологiчна критика iндуктивiзму аналiтичної фiло---софiї науки залишає можливiсть використання епiстемологiї емпiриз---му та пов'язаних з нею методiв, коли здiйснюється операцiоналiсти---не тлумачення творчих здiбностей суб'єкта пiзнання. Взагалi, опе---рування логiкою висловлювань, яку розробили представники iндук---тивiзму, для засновникiв постаналiтичної фiлософiї залишається ха---рактерною рисою науковостi. Це особливо гостро впадає у око, коли Пуанкаре висловлюється проти незрозумiлого йому використання по---няття "безпосереднiй факт" до термiну, з теоретичної фiзики, "атом".
Теоретичний науковий дискурс може проводитися на пiдставi опе---рування потенцiйно заданими об'єктами: симуклярами та гiпотетично можливим. У свою чергу, таке спiлкування теоретикiв втрачає нара---тивнiсть, що була задана об'єктом пiзнання через емпiрично даний факт, оскiльки кожна аподектичнiсть у теорiї може бути зруйнована пропозицiєю про нову конвенцiю, якщо остання сприймається як бiльш зручна.
Спираючись на методологiчне переконання, що хибнi гiпотези мо---жуть мати важливi для вiдкриття iстини наслiдки, ми маємо визнати, що теорiї про вигадану реальнiсть можуть мати велику прогностичну силу. До такої фiлософiї науки вiдноситься попперiвське учення про iстинной змiст, правдоподiбностi та пiдтверження. Однак, треба зазначити, що Карл Поппер, на вiдмiну вiд бiльшостi кон---венцiоналiстiв заперечує процедуру верифiкацiї замiнюючи її фаль---сифiкацiєю. Тому для його критичного рацiоналiзму методологiчно є прийнятною позицiя фальсифiкувати будь-якi фантазiї та гiпотези, навiть мiстичного походження. У бiльшостi випадкiв, методологiчно приймаючи iнструменталiстське учення про процес створення системи теоретичного знання, конвенцiоналiсти не визнають прагматизм у якостi прийнятної теорiї пiзнання (епiстемологiї). Для кон---венцiоналiстiв емпiричнi данi епiстемологiчно є безпосереднiм представником об'єктивної дiйсностi, а для прагматистiв - виявлен---ням характеристик суб'єкта практичної дiяльностi. Сенс цiєї вiдмiнностi полягає у тому, що конвенцiоналiзм приймає iнструмен---талiзм у якостi методологiчного, а не епiстемологiчного принципу. Прагматизм же iгнорує рiзницю мiж методологiєю та епiстемологiєю. Це спостерiгається i в неопрагматичнiй позицiї Р.Рортi, який спростовуючи епiстемологiю насправдi усе епiстемологiзує. Взагалi, позицiя "дозволено усе" є, перш за все, унiверсалiзацiя епiстемо---логiї. Мiркування характернi для такого рiвня теоретизацiї обов'---язково мають узагальнюючу класифiкуючу iдею. Здебiльшого вони схожi на наступний приклад: "Якщо ми уявимо собi фактичне зник---нення сил тяжiння, тодi навiть ця подiя не здатна заперечити те---орiю Всесвiтнього тяжiння сформульованої I.Ньютоном. Оскiльки за---кони Ньютона нiчого не розповiдають про iснування тяжiння мас; во---ни розповiдають про властивостi, якi повиннi мати тiла, якщо iсну---ють сили тяжiння мас".
Вiдмiннiсть методологiї сучасного дедуктивiзму вiд iндук---тивiзму, найбiльш яскраво, виявляє себе у протиставленнi iдеї "до---мовленостi" визначальнiй доктринi аналiтичної фiлософiї. Ця докт---рина спирається на поняття "пост-фiлософська ера", яке вимагає зведення до емпiричної фактуальностi через редукцiю i верифiкацiю усiх традицiйних фiлософських проблем. Анализ мови науки для пози---тивiстiв стає знаряддям зведення фiлософських проблем до наукового ядра, системи доведень i продовжується доти доки проблеми не бу---дуть знищенi верифiкацiєю та аналiзом. Для конценцiоналiстiв такий аналiз