є часткова процедура, що не здатна вирiшити головного - да---ти нове знання (наприклад вище зазначена логiка Айдукевича). Тому iнтуїцiю, як певну iнтелектуальну дiю, безпосередньо протиставля---ють пропозицiйним формам мiркування. (факти та узагальнення фактiв: "засновки-висновки"). Дедуктивiсти визнають можливим вико---ристання протилежної процедури: узагальнення фактiв визнати зас---новком для визначення смислiв i значень наявних фактiв, як смисло---похiдних вiд теоретичних мiркувань.
Розглядаючи пояснення ролi iнтуїцiї в науковому пiзнаннi можна виявити, що iнструментальнiсть конвенцiй не має волюнтарно-суб'єк---тивiстського характеру, як це ми спостерiгаємо у прагматистiв. Iнтуїцiя як джерело угод розглядається у виглядi здатностi створю---вати системно-аналоговий зв'язок мiж попереднiми (традицiйними) i ново-набутими уявленнями, а не як мiстично самодостатня трансцен---дентнiсть. Iнтуїцiя це - здатнiсть окремого уявлення, будувати новi смисло-системи з попереднiх уявлень. На вiдмiну вiд "тра---дицiйно логiчного" iнтуїтивне виглядає як векторно протилежна ро---зумова процедура. Логiчне визначає вiдношення коли "першi" суджен---ня стають засновками до наступних "вторинних" як висновкiв, а iнтуїтивне - коли "вторинне" стає засновком для переосмислення "первинного" у якостi висновку.
Слiд зазначити, що поширення iдей розроблених кон---венцiоналiстською методологiєю у сферу гуманiтарних дисциплiн, без належної логiко-методологiчної культури супроводжувалося ототож---ненням методологiчного та епiстемологiчного аспектiв пiзнання, або, як було вказано вище, спробою деструкцiї епiстемологiї вза---галi. Як налiдок гостро постала проблема зникнення об'єкта гу---манiтарного пiзнання, вiдбулася його суб'єктивiзацiя. Постмо---дернiстська критика наукового рацiоналiзму яскравий тому приклад. Слiд вiддати належне iсторiї, та нагадати, що "першим постмо---дернiстом", тобто фiлософом який ототожнив метод будiвництва сис---теми теоретичного знання з процесом пiзнання, був Володимир Уль---янов, який у книзi "Матерiалiзм та емпiриокритицизм" звинуватив Пуанкаре у суб'єктивному iдеалiзмi. Тому розглядаючи "христовий похiд" "нової фiлософiї" проти наукового рацiоналiзму та систем---ностi наукового знання, скорiше за все, слiд сприймати його як наслiдок необгрунтованого ототожнення епiстемологiї з методо---логiєю, як нерозумiння, що уявлення про дiйснiсть i систематизацiя (система) знання епiстемологiчно та методологiчно є рiзнi речi.
Фiлософiя науки визначила проблему побудови такої моделi роз---витку наукового знання, яка надає можливiсть поєднати iмманентнi властивостi структури знань зi здатнiстю вiдображати дiйснiсть.
М.Поланi одним iз перших звернув увагу, що процеси теоретичного обгрунтування i побудови теоретичного висновку завжди мiстять у собi "персональнi акти прихованої iнтеграцiї знань", якi "не зас---нованi на експлiцитних логiчних процедурах". Поняття "неявне знан---ня" вказує, що в усвiдомлених структурах знань присутнi двi скла---довi частини: фокальна - усвiдомлення об'єкта; допомiжна ---усвiдомлення властивостей засобiв усвiдомлення, яке не становить предмету безпосередньої уваги (наприклад, коли ми фiксуємо логiчну структуру висловлювань, властивостi букв, друкарськi помилки i т.п.).
Емпiризм стверджує, що питання iстинностi або помилковостi вирiшується зверненням до досвiду, який розглядається послiдовними емпiриками як сукупнiсть "чуттєвих даних". Слiд особливо зазначи---ти, що для представникiв логiчного емпiризму стуктури наукових знань представленi штучною i природньою мовою, також, є предмет емпiричного досвiду та дослiдження.
Запропоноване Т.Куном поняття "парадигма" дуже близьке до по---няття "iдеал науковостi знання" [Див:1.- С.72]. Воно дозволяє ро---зумiти результати науково-дослiдницької дiяльностi як концепту---альнi, iнструментальнi та методологiчнi моделi, що створюють пере---думови специфiчно-наукової дiяльностi членiв наукової спiльноти. У книзi "Структура наукових революцiй" виокремлюють бiльш нiж двад---цять визначень поняття "парадигма": i загальновизнанi науковi до---сягнення; i моделi постановки проблем та їх вирiшення науковим суспiльством; i система загальноприйнятих понять i теорiй; i стан---дартна система методiв; i критерiй вибору наукових проблем; i уз---годженiсть дослiдницької традицiї та тощо. Багатоявнiсть визначень Т.Кун роз'яснював у "Доповненнi 1969 року" таким узагальненням: "Парадигма - це те, що об'єднує членiв наукової спiльноти, i, нав---паки наукова спiльнота складається з людей, якi визнають певну па---радигму".
Властивiсть парадигми визначати проблеми, засоби їх вирiшення, критерiї оцiнок результатiв наукових дослiджень, залишає невизна---ченим лише пошук методiв та способiв вирiшення усвiдомлених нау---ковцями проблем.
Поняття "наукова революцiя" виконує в методологiї Куна конс---труктивне значення. Лише перехiд до нової парадигми дозволяє обг---рунтовано фiксувати змiну в науковому знаннi.
Методологiчно важлива наступна констатацiя Т.Куна, якщо вважа---ти, згiдно з пропозицiями К.Поппера, що змiст наукової дiяльностi зводиться до висування теорiй, їхнього заперечення, пiдтвердження i покращення, тодi наука становить безперервний процес змiни те---орiй. Тобто, доведена до завершення поперiанська схема росту нау---кового знання розглядає науку як перманентну революцiю.
Саме змiна розумiння проблеми пiдтверженостi наукових висновкiв складає головне вiдкриття К.Поппера. Вiн наслiдуючи I.Канта, вка---зує, що множина емпiричних пiдтверджень не надає пiдстав для тверження про iстиннiсть теорiї. Хоча Кант вiв розмову про вiдсутнiсть зв'язку мiж емпiричними даними i наявною аподик---тичнiстю наших мiркувань, неважко виявити безпосереднiй зв'язок мiж властивiстю знань бути iстинними i аподиктичними. Сенс вказа---ної проблеми, на думку Поппера, полягає у тому, що якщо неможливо визнати iстиннiсть теорiї на пiдставi одних лише емпiричних даних, то керуючись емпiричними даними неможливо визнати i протилежного, що теорiя помилкова.
Фейєрабенд заперечує фiзико-пiзнавальний принцип вiдповiдностi, за яким певнi теорiї у науцi є складовими частинами iнших, бiльш повних iстинних теорiй [2.-с.6.]. Дана позицiя стала базовою для проголошення тези про залежнiсть емпiричних знань вiд загальноп---рийнятої теорiї, формування концепцiї теоретичного плюралiзму.
Анархiзм П.Фейєрабенда полягає в доведеннi власних методо---логiчних настанов та результатiв теоретичного дослiдження до логiчного завершення. Не чекати, щоб це було зроблено iншими. Ме---тодологiчна концепцiя викладена у двох тезах. Перша теза - принцип необмеженої полiферацiї (множення конкуруючих i прямо протилежних гiпотез). Друга - принцип теоретичної "впертостi" та мiцностi (вiдмова вiд змiни обраної позицiї та вперте збереження вже побу---дованих теорiй, доки вони принципово не будуть вичерпанi). Цi принципи знаходять у безпосереднiй взаємодiї та