ФЕНОМЕН КОМПЕТЕНТНІСНО СПРЯМОВАНОЇ ОСВІТИ

Завдання школи — навчити жити, наша школа — школа життя. Ми повинні виховувати людину, здатну створити своє власне життя, здатну до самовизначення. 

Павло Блонський 

Початок XXI століття означений складним пошуком нового світорозуміння, педагогічного світовідчуття, здатного не лише дати адекватну оцінку неоднозначним трансформаційним процесам, а й зазирнути в майбутнє. Триває болісний процес переоцінки цінностей, долання усталених стереотипів, які заважають по-новому подивитись на проблеми становлення людини як суб'єкта життєтворчості, спроможної виробити свій життєвий проект, відповідально ставитись до життя, упевнено приймати історичний виклик XXI століття. Педагогіка стоїть перед дилемою: або вона й далі розвиватиметься в руслі традиційних понять, підходів до дитини як об'єкта впливів, знаннєцентризму, абсолютизації розумового розвитку, недооцінки духовного становлення й саморозвитку дитини, тим самим вичерпавши свій життєздатний потенціал, або наповнить новим життєтворчим, культуротворчим, духовним змістом навчання і виховання, таким чином продекларувавши, що головне для неї — дитина з її радощами й болями, злетами і драмами, інтересами, потребами, з її напруженим екзистенційним духовним світом.

Сьогодні як ніколи гостро стоїть завдання осмислення і пізнання буття, створення нової філософії освіти, відкритої до таємниць життя людини, її прагнень, життєвого досвіду. На цій основі повинна формуватись нова педагогіка — педагогіка компетентної, відповідальної людини.

На початку XXI століття педагогіка покликана осмислити свої здобутки, уроки, освоїти нові цінності. Ми є свідками того, як у процесі проведення масштабних експериментів з різних аспектів реформування школи народжуються прообрази школи життєвої компетентності, що базуються на нових концептуальних засадах, передусім ідеях життєтворчості особистості. Саме ідеї життєтворчості, плекання дитини як суб'єкта життя стануть, на наш погляд, альфою й омегою нової школи, яка допомагатиме учням оволодіти чотирма стрижневими стовпами — навчитися пізнавати життя; життєвої компетентності; навчитися жити разом; навчитися жити. Ґрунтовно засади педагогіки і психології життєтворчості розкриті в книгах «Школа життєтворчості особистості» (1995), «Психологія і педагогіка життєтворчості» (1996), «Мистецтво життєтворчості особистості» (1997), «Життєві кризи особистості» (1998), «Реабілітаційна педагогіка на рубежі XXI століття» (1998), «Кроки до компетентності та інтеграції у суспільство» (2000), «Життєтворчий потенціал реабілітаційної педагогіки» (2002).

Життєтворчість — особлива, вища форма виявлення творчої природи людини. Вона сприяє самостійному творчому вибору особистістю стратегії її життя, розробці життєвих планів і програм, вибору та використанню засобів, необхідних для реалізації її індивідуального життєвого проекту. Мистецтво жити є вищою розвиненою здатністю до життєтворчості. Оновлення змісту, форм і методів, функцій педагогіки є найбільш продуктивним, оскільки розкриває нове бачення проблем, містить прогностичну філософію школи XXI століття. Найціннішим надбанням педагогіки життєтворчості є те, що її цілі, зміст близькі не лише реформаторам-педагогам, а й дітям, які стають співтворцями нових моделей школи XXI століття, глибше осмислюють своє життя, навчаються для того, щоб оволодіти мистецтвом життєтворчості, мистецтвом ефективного виконання життєвих і соціальних ролей. Компетентне ставлення особистості до життя означає потребу в самопізнанні, саморозумінні, самореалізації в різних видах творчої діяльності; володіння науковими знаннями про сутність «Я», принципами і методами життєздійснення; усвідомлення, організацію свого психологічного часу, життєвого шляху, особистісного розвитку; проблемне бачення свого життя; осмислене розв'язання міжособистісних суперечностей; здатність до об'єктивної оцінки рівнів, сфер і меж поширення своєї життєвої активності; усвідомлену й адекватну оцінку результатів своєї життєдіяльності; високу культуру споживання; відповідальне ставлення до свого життя, здоров'я; культуру фізичного розвитку; філософське, етичне осмислення свого життя.

У контексті педагогіки життєтворчості школа стає інститутом збереження і зміцнення фізичного, психічного, морального, духовного здоров'я дитини, допомагає їй у ситуації життєвої кризи, зберігає особистість у драматичних обставинах життя, захищає її від різних стресогенних чинників.

Освіта відіграє важливу роль у попередженні учня про прірви, небезпеки життя. У цьому плані вона набуває випереджувального й попереджувального характеру. Захисна, людинозберігаюча функція педагогіки, освіти була завжди домінуючою, але її значущість зростає у трансформаційні, перехідні періоди розвитку суспільства, особливо в періоди історичних системних криз, від яких найбільше страждають діти. Школа повинна допомогти дитині вижити в нестабільному суспільстві, виробити захисні механізми, навчити самостійно вирішувати життєві проблеми. Вона покликана виступити альтернативою «поганому життю», злу, несучи зростаючій людині загальнолюдські цінності як матеріал для особистого вибору, оскільки «жити — значить бути відповідальним» і «людина — це драма» (Ортеґа-і-Ґассет).

За умов трансформації українського суспільства особливої значущості набувають питання формування молодою людиною нових життєвих стратегій, компетентності, конкурентоспроможності, посилення гнучкості та мобільності соціальної поведінки. Чим потужніший життєвий ресурс людини, чим ширші його соціальні можливості, тим легше здолати кризові настрої, оволодіти конструктивно-перетворювальною позицією.

Важливо глибше усвідомити сутність освітніх результатів, природу й типологію компетентностей, визначити перспективні лінії розвитку життєвої компетентності особистості. Це зумовлено, по-перше, необхідністю з'ясування соціальних факторів екзистенційної кризи, кризи життєвих цінностей і смислів, у якій опинилась особистість на етапі переходу до ринкової економіки і демократичної організації суспільства; по-друге, осмислення існуючих в українському суспільстві типів (моделей) поведінки особистості і відповідно до них життєвих стратегій і компетентностей; по-третє, відсутністю чітко обґрунтованих підходів до виявлення (ідентифікації) і побудови життєвих орієнтацій особистості; по-четверте, неготовністю педагогів надати практичну допомогу молоді в розробці технологій формування життєвої стратегії, освоєнні життєвої компетентності.

Входження молодих поколінь у глобалізований, динамічний світ, у відкрите суспільство актуалізує роль життєвої компетентності вихованців.

Щоб знайти своє місце в житті, ефективно освоїти життєві й соціальні ролі, випускник української школи має володіти певними якостями, уміннями:

-         бути гнучким, мобільним, конкурентоздатним, уміти інтегруватись у динамічне суспільство, презентувати себе на ринку праці;

-         критично мислити;

-         використовувати знання як