бути уявлення про те, які загальні властивості йому притаманні. Однак ця очевидна істина сприймається філософами по різному.
Платон, наприклад, вважав, що поняття про речі передують речам. Поняття є їх сутностями, самі ж речі таких сутностей не мають. Речі – плинні, змінні, перехідні. Поняття ж про речі – вічні, найважливіші.
Гегель теж поділяв подібну точку зору. Він писав: “Помилково думати, що спочатку предмети утворюють зміст наших уявлень, а вже потім привноситься наша суб’єктивна діяльність, котра через посередництво... операції абстрагування... утворює їх поняття. Поняття, навпаки, є істинно першим... і речі мають сутність завдяки... поняттю”
Ніхто не заперечує важливу роль понять в науці. Вони є надійними засобами пізнання істини. Але великою помилкою є перебільшення їх значення в процесі пізнання, відокремленості їх від тих об’єктів, котрі вони відображають. Таке перебільшення, абсолютизація понять в процесі пізнання і є складовою альтернативного ідеалістичного відображення дійсності у свідомості людини.
При розгляді альтернативних способів (осмислення) проблем буття слід мати на увазі і альтернативність у визначенні самої суті процесу пізнання, а саме: чи здатна людина взагалі пізнати оточуючий світ, чи їй це не під силу?
Філософи і цю проблему вирішували з альтернативних точок зору. Наприклад І. Кант вважав, що сутність принципово пізнати неможливо. Єдине, що підлягає пізнанню – це те, що видиме, що “з’являється”, що є явищем. Розірвавши необхідний зв’язок між сутністю і явищем, Кант фактично став на шлях заперечення пізнання (на шлях агностицизму. Від грецьк. – gnosis – знання, а – заперечення його). Інший відомий філософ Г. Гегель, навпаки, глибоко вірив у здатність людини пізнати оточуючий світ. Він підкреслював, що: “У прихованій і замкнутій сутності Всесвіту немає сили, котра змогла б протистояти відважності пізнання; вона (сутність – В. Б.) повинна розкритися перед нею (людиною – В. Б.), показати їй своє багатство і свої глибини і дати їй насолодитися ними”.
Література
1. Аристотель. Метафизика. Соч. в 4-х томах, т. 1, М., 1976, стр. 66, 67, 68, 69, 71.
2. Гурина Мишель. Философия. Перевод с французского, М., 1998, стр. 119.
3. Гегель. Энциклопедия философских наук, т. 1, М., 1974, стр. 347, 402.
4. Гегель. Лекции по истории философии. Соч. в 3-х томах, т. 3, М., 1976, стр. 66.
5. Гегель. Соч. в 3-х томах, т. 3, М., 1972, стр. 296.
6. Зотов А. Ф., Мельвиль Ю. К. Западная философия ХХ века. М., 1998, стр. 371.
7. Гумбольт Вильгельм. Избранные труды по языкознанию. М., 1984, стр. 230.
8. Ортега-и-Гассет Х. Что такое философия. М., 1991, стр. 10.
9. Спиркин А. Г. Философия. Учебник для вузов. М., 2000.
10. Философский энциклопедический словарь, 2-е издание, М., 1989.
11. Конке В. А. Основы философии. М., 2000.
12. Філософія. Навчальний посібник, 2-е видання, перероблене і доповнене (за ред. І. Ф. Надольного), К., 2001.