Другий принцип торкається матерії і форми. Здається, що матерія і форма – загальне й усім зрозуміле протиставлення, і здається тут навіть ні про що говорити. До прикладу матерії цього столу є дерево. А форма цього столу є той вид, які прийняли дерев'яні матеріали, оброблені для визначеної мети. Здається, що все тут дуже просто і зрозуміло. Проте ця проблема була однією з найглибших філософських проблем Аристотеля. Адже в Аристотеля матеріал зовсім не просто тільки матеріал. Матеріал у Аристотеля вже має власну форму. Усі, навіть саме сумбурне, безладне, безформне і хаотичне вже має свою власну форму. Хмари і хмари під час грози виглядають абсолютно безформно. Однак якщо хмара не володіла в самій справі ніякою формою, те як би вона могла бути для нас якоюсь пізнаваною річчю. Звідси Аристотель робить висновок, що матерія речі є тільки ще сама можливість її оформлення, і можливість ця – нескінченно різноманітна. І проте без матерії ейдос залишався б тільки її відверненим змістом, без усякого втілення цієї думки в дійсності. Тільки повне ототожнення матерії речі з її ейдосом робить річ саме річчю. Ейдос і матерію вмів розрізняти і Платон, і зовсім непогано їх ототожнював, але те, що зробив Аристотель у цій області, є майже, можна сказати революцією у відношенні платонізму. З тих філософів античності, хто розрізняв форму і матерію, Аристотель був найглибшим і самим тонким їх ототожнювачем. Матерія не є ейдос, ні ейдос узагалі, ні який-небудь ейдос у частковості. По Аристотелю, тільки космічні сфери вище Місяця є ейдетично повноцінними. А те, що відбувається всередині місячної сфери, у підмісячній, це завжди частково і не зовсім, а інший раз і зовсім потворно. Якщо де Аристотель і виступає, як принциповий матеріаліст, тобто проповідує матерію як принцип живої реальності існуючого навколо нас світу, то лише у своєму навчанні про матерії у виді царства випадковості. По Аристотелю, рух – це цілком специфічна категорія. Таким чином, по Аристотелю, рух є такою же основною категорією, як і матерія і як форма. Аристотель порушує питання про можливість самої категорії руху. Він виділив чотири принципи існування всякої речі як організму: матерія, форма, що діє, причина. Останнім принципом існування всякої речі по Аристотелю є мета.

Ціль – специфічна категорія, ні на що інше не схожа. Аристотель своєю теорією чотирипринципної структури речі виходив винятково з того, що кожна річ є результатом творчості. Причому не важливо, чи гарний цей добуток чи поганий. Все різноманіття речовинного світу, по Аристотелю, засноване на різних співвідношеннях ейдосу (форми чи ідеї) і матерії в їх причинно-слідчому втіленні. Перехід до світу одухотворених істот, ми бачимо в Аристотеля і тут на першому плані видно чотирипринципну структуру.

Аристотель розрізняє три типи душі – рослинну, що відчуває, тваринну і розумну. Розумна душа теж має і свій ейдос, і свою матерію, і причинно-цільову спрямованість.

Ейдос живого тіла є принципом його життя, тобто його душі. А всяка душа рушійна тілом, теж має свій власний ейдос, що Аристотель називає Розумом. Так що душа, по Аристотелю, є не більшою, ніж енергія Розуму. А Розум є ейдос усіх ейдосів. По Аристотелю Розум і є вищий ступінь буття. Цей Розум, будучи найвищою ступінню буття в цілому, є в Аристотеля, якщо сказати коротко, граничним поняттям взагалі. Він – "ейдос ейдосів". Розум, взятий сам по собі, уже рівно нічим ні зв'язаний і залежить тільки від самого себе. У цьому змісті він вічно нерухомий. Аристотель вважає, що Розум, незважаючи на всю волю від розумової матерії, містить свою власну, чисто розумову матерію, без якої він не був би художнім твором. Ніякі філософи до Аристотеля не допускали в Розумі існування матерії. Ніхто так гостро і принципово не протиставляв матерію і Розум, як це зробив Аристотель.

Аристотель створив три концепції Розуму – першорушія. Перша концепція – чисто платонічна. Вона зводиться до того, що Розум є найвищим і остаточним буттям. Розум – є не що інше, як царство богів – ідей вищих, чи надкосмічних, нижчих, чи зоряних. В другій концепції, Розум в Аристотеля є мисленням, і мислення самого ж себе, тобто "мислення мислення". Розум містить у собі свою власну розумову матерію, що дає йому можливість бути вічною красою (тому що краса є ідеальний збіг ідеї і матерії). Третя концепція Аристотеля сильно відрізняється від Платонівської. У Платона космосом керує Світова душа. В Аристотеля ж це – Розум, що рухає всім, і тому він є життям як вічна енергія. Аристотель говорив: "Платон мені друг, але істина дорожче".

І все життя Аристотеля складалося в нескінченному прагненні знайти, проаналізувати, схопити істину, докопатися до змісту навколишнього світу. У своїх зоологічних трактатах Аристотель встановлює і характеризує більш 400 видів тварин. Він описав 158 різних грецьких і негрецьких законодавств. Уся V книга його основного трактату "Метафізика" спеціально присвячена філософській термінології, і кожен термін у нього виступає в 5-6 значеннях. Аристотель був сильною людиною. І коли виявилося, що подітися вже нікуди, і з ним можуть розправитися як до цього із Сократом, він, як можна припускати, прийняв отруту.

Так скінчилося життя Аристотеля. І все-таки його пошуки, усе його життя свідчать про небувалу мужність великої людини, для якого навіть сама смерть стала актом мудрості і незворушного спокою.

Використана