Розвиток науки зображається Тулмiном також подiбно до бiологiчної еволюцiї. Науковi теорiї та традицiї, вважає вiн, вiдчувають вплив процесiв консервативного збереження (виживання) та iновацiй (мутацiй). "Мутацiї" стримуються факторами критики та самокритики ("природний" та "штучний" вiдбiр), тому помiтнi змiни наступають лише за певних умов, коли iнтелектуальне "середовище" дозволяє вижити тим популяцiям, котрi у найбiльшiй мiрi адаптува---лися до нього. Найважливiшi змiни пов'язанi iз замiною самих "мат---риць" розумiння або найбiльш фундаментальних теоретичних стан---дартiв.

Наука, з погляду Тулмiна, є принципово двоїстою: це сукупнiсть iнтелектуальних дисциплiн та професiйний iнститут. Тому механiзм еволюцiї концептуальних популяцiй полягає у їх взаємодiї з внутрiшньонауковими (iнтелектуальними) та позанауковими (соцiаль---ними, економiчними тощо) факторами, що не вкладаються у лiнгвiстично-логiциську схему.

Поняття можуть "виживати" завдяки значностi свого внеску до покращення розумiння, своїм впливом на свiдомiсть. Проте, це може вiдбуватись i пiд впливом iнших дiй: наприклад, iдеологiчної пiдтримки чи економiчних прiоритетiв, соцiально-полiтичної ролi лiдерiв наукових шкiл або їх авторитету у науковому спiвтова---риствi.

Внутрiшня (що може бути рацiонально реконструйованою) та зовнiшня (залежна вiд позанаукових чинникiв) iсторiї науки є взає---модоповнюючими сторонами одного й того ж еволюцiйного процесу.

Але Тулмiн все ж таки пiдкреслює вирiшальну роль рацiональних факторiв. "Носiєм" наукової рацiональностi є представники "науко---вої елiти", вiд котрих переважно залежить успiшнiсть "штучного" вiдбору та виведення нових продуктивних поняттєвих "популяцiй". Саме вони утворюють, що iменують сьогоднi "науковим дискурсом".

При розробцi своєї концепцiї змiни стандартiв розумiння та рацiональностi, що лежать у основi наукових теорiй, Тулмiн вихо---дить з тези, що наукове мислення являє собою постiйну революцiю, а одиницi його вимiрювання - це певнi iнтелектуальнi мiкрореволюцiї. Тут вiн видiляє два види мiкрореволюцiй:

1) "Мiкрореволюцiя може являти собою одну з спецiальних кон---цептуальних новинок, що пропонуються у данiй науцi у даний час, ---новинок, якi поширюються серед вчених на протязi деякого перiоду перед тим, як вони будуть, врештi решт, прийнятi або вiдкинутi" [12. -с.159];

2) "В iнших випадках мiкрореволюцiя виявляється деяким пiдкласом теоретичних новинок, котрi встановлюються у рамках даної наукової традицiї i тим самим модернiзують цю традицiю" [12. -с.160].

Виходячи з цього, ним формулюється перша гiпотеза: "Коли ми розглядаємо концептуальнi змiни, що вiдбуваються в рамках якої-не---будь iнтелектуальної традицiї, ми повиннi проводити вiдмiннiсть помiж:

1) одиницями вiдхилення або концептуальними варiантами, цир---кулюючими у данiй дисциплiнi у деякий промiжок часу;

2) одиницями ефективної модифiкацiї, тобто тими небагатьма варiантами, котрi включаються у концептуальну традицiю цiєї дис---циплiни"[12. -с.161.

Для обговорення розвитку наукової традицiї у двох вказаних ас---пектах Тулмiн пропонує використовувати спецiальнi термiни:

1) "нововведення - можливi способи розвитку iснуючої тра---дицiї, що пропонуються її прихильниками, i

2) вiдбiр - рiшення вчених вибрати деяке iз запропонованих нововведень i за допомогою вiдiбраних нововведень модифiкувати традицiю"[12. -с.162].

Це розрiзнювання дозволяє Тулмiну висунути другу гiпотезу:

"При вивченнi концептуального розвитку деякої наукової традицiї ми стикаємось з процесом вибiркового закрiплення переважуваних у науковому спiвтовариствi iнтелектуальних варiантiв, тобто з тим процесом, що має певну схожiсть з дарвiнiвським вiдбором. Тому ми маємо бути готовими до пошукiв тих критерiїв, на основi яких про---фесiйнi групи вчених здiйснюють цей вiдбiр у той чи iнший перiод часу. Хоча цi критерiї часто можна виявити чiтким способом, у перiоди глибоких iнтелектуальних збурень вони можуть не отримати явного формулювання" [12.-с.170].

У зв'язку з цим вирiшуються деякi ускладнення взаємовiдношення внутрiшнiх та зовнiшнiх факторiв розвитку iнтелектуальних традицiй у науцi. Вiн видiляє три аспекти розвитку:

1) загальна кiлькiсть нововведень, що виникають у данiй об---ластi в той чи iнший час (це пояснюється сприятливими соцiальними умовами);

2) Превалюючий напрямок, у якому переважно створюються цi но---вовведення (це можна пояснити взаємодiєю зовнiшнiх та внутрiшнiх факторiв);

3) критерiї вiдбору, на основi котрих окремi нововведення ви---бираються для включення до даної наукової традицiї (цi фактори є в значнiй мiрi суто профксiйними).

Якщо реальний процес iнтелектуальної змiни описується в кате---горiях традицiї, нововведення та вiдбору, тодi, за Тулмiном, "iнтелектуальна оцiнка" посiдає своє мiсце у процесi розвитку.

У зв'язку з цим висувається "третя гiпотеза": "Розглядаючи пе---реваги конкуруючих наукових концепцiй, ми повиннi звертати увагу на критерiї вiдбору, якi дiйсно керують вибором з-помiж наявних концептуальних нововведень у кожний окремий момент часу.

З цiєї гiпотези випливає наслiдок: критерiї, що з повним правом використовуються у данiй науковiй ситуацiї, очевидно, залежать вiд контекста. В плинi iсторiї цi критерiї можуть в певнiй мiрi прог---ресивно удосконалюватись (як показав Лакатос для стандартiв мате---матичного доведення)"[12.-с.172].

Провiвши рефлексивне порiвняння не важко помiтити, що сформуль---ованi Тулмiном гiпотези розглядають концептуальнi змiни не як чис---то випадкову подiю чи "соцiальний феномен". Цi змiни - результат свiдомого вибору з-помiж варiантiв, отриманих вченими певного по---колiння та традицiї i дають основу розумiння та аналiзу вiдповiдних критерiїв наукової оцiнки. Критерiї оцiнки мають бути пов'язанi iз ситуацiєю, у котрiй вони застосовуються. Концепцiя Тулмiна дозволяє орiєнтуватись на досяжнi iнтелектуальнi цiлi, а не на апрiорнi. Аналiз основоположень концептуального вибору дає нам можливiсть побачити все багатство мiркувань, що привели до вiдповiдного рiшення, та його наслiдки (у том числi - й неочiку---ванi).

Повернення до "фiлософiї свiдомостi" ми знаходимо i у Фейєра---бенда, який займає вельми цiкаву та оригiнальну позицiю серед ме---тодологiв науки. Насамперед заслуговує на увагу його концепцiя "анархiстської" теорiї пiзнання. Використовуючи ту тезу, що iсторiя завжди змiстовно багатша, розмаїтiша, живiша, анiж всi висловленi iсторичнi i методологiчнi концептуальнi побудови, Фейє---рабенд пропонує враховувати її стосовно розумiння iсторiї та те---орiї пiзнання. Вiн вважає, що жодна конкретна гносеологiчна роз---робка не спроможна вичерпати всiх рiзноманiтних урокiв реальної iсторiї