Реферат з філософії

на тему:

Буття людини в світлі природи

ПЛАН

Вступ

1. Природа як категорія філософії

2. Людина і природа у філософському розрізі

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Поняття природа одне з найпоширеніших.  Явища і об'єкти природи - це і світло дале-ких зірок, і взаємоперетворення елементарних часток, і безмежні простори океану, і ліси, і луки, що розкинулись навколо, могутні річки. Це безмежна різноманітність життя на Землі. Все суще, весь Всесвіт охоплені поняттям природа. Поняття природа близьке до по-няття матерія. І, звичайно, можна визначити природу як матерію, що взята в усій різноманітності її форм. Та повсякденно поняття природа означає всю сукупність природних умов існування людини і людства.

Поняття природа з позицій філософії порівнюється з протилеж-ним поняттям культура. Якщо природа показує сукупність природних умов існування людини, то поняття культура передбачає щось опанова-не, перероблене в процесі діяльності людини. Якщо природа те, що про-тистоїть людині, існує за своїми власними, що незалежні від неї, осно-вами і законами, то культура - це вже заново встановлена людиною природа, а діяльність людини визначається, як перетворення природ-ного в культурне, штучне. І тут, у перетворенні природи, і є сама суть способу існування людини у світі.

Діяльність людини протиставля-ється природі і одночасно людина - частина матерії-природи, перебу-ває у тісному зв'язку з нею. Людина живе природою і залишається з нею у процесі постійного спілкування, щоб не вмерти. Фізичне і ду-ховне життя людини безперервно зв'язане з природою. Це говорить про те, що природа безперервно зв'язана сама з собою і людина є її часткою, тобто мова йде не лише про один фізичний, але й духовний зв'язок людини з природою. Для людини природа не лише природна умова існування, а й поле її перетворюючої діяльності.

Ставлення людини до природи - це пізнавальне, оцінююче ставлення, що виражаєть-ся за допомогою поняття блага, краси тощо. Збереження навколишньо-го природного середовища — найважливіший та найскладніший обов'я-зок сучасної людини, особливо в умовах постійного зростання продуктивних сил суспільства. Суспільство і культура протистоять при-роді і входять до її складу.

У філософії є й інша думка про поняття суті природи: природа, навпаки, розуміється як зразок, абсолютно досконале, як щось більш високе, перевершує і культуру, й людство. Людині треба навчатися у природи, підкоритися їй. Природа зображується як царство сліпих, стихійних сил, як хаос непідконтрольних для людського розуму явищ. Але природа сприймається і як царство, де панують розумні закони, торжествує природна необхідність і немає капризу і свавілля, що часто є у взаємовідносинах між людьми. Перехід від міфу до філо-софії, коли понятійно-чуттєві образи міфу, що страждають неясніс-тю логічних визначень і безкінечним перетворенням один в одного, поступово стають логікою, розуміння людини приводить до вста-новлення меж природного і соціально-людського. У кожному з бага-тьох інших проміжних визначень поняття природи, що є в філософії, знаходимо реальне втілення на шляху розвитку людської думки та практичних форм взаємодії суспільства з природою. В системі філо-софського мислення на різних етапах розвитку людського суспіль-ства природа розумілася по-різному.

В історії людства досить давно виник розподіл усіх явищ на при-родні і соціальні. Вже стародавні міфи розповідають про Небо - бо-жественний порядок і становище речей, про Землю - порядок, що встановлюється в житті, і проблеми людського роду, про Хаос - сили, що чужі і незрозумілі, але величні й могутні, і Космос - видимий людині простор Всесвіту. В такому розподілі світ людський крізь бага-то століть названий суспільством, міцно і надійно зв'язаний зі світом божественної природи. Тут людина є щось властиве природі. А приро да - щось, що живе в самій людині. Почуття єдності з природою визво-ляє людину від багатьох питань, втілюючись у величному кругообігу часу, тому що все однакове, природне. Поступово виникає уявлення про природний і штучний хід речей. Мистецтво, точніше штучність, вважа-ється великим досягненням людини, тоді як штучне - перевтіленням і визначенням природи. На більш пізніших етапах у людині формують-ся уявлення про природу як продуктивну виробничу силу.

1. Природа як категорія філософії

Подібно до того, як природа створює природність, людина, за природою, створює людяність - систему особливих відносин у світі людина - людина. У такому контексті, який закладений філософією з перших кроків її виникнення, природа - це не краєвид, не сукупність рослинного і тваринного світу, не фізіологічні або фізико-хімічні процеси, а питання буття власне людини, її внутрішнього потенціалу, її творчих сил і продуктивних здібностей. Невипадково, в історії філософії, як і в історії науки, уявлення про природу змінюється разом з уявлення про саму людину і її місце у світі.

Природа є філософською категорією - об'єктивна форма людського буття й мислення, характеристика реальності світу.

Розкриваючи суть релігії, як втілення потреб людських почуттів, Людвіг Фейербах зупиняється окремо на релігійному розумінні природи, називаючи його утілітарно-егоїстичним. Насамперед розглядає логіку аналізу природи в іудаїзмі, де створення Богом світу з нічого позбавляє природу будь-якої самостійної цінності, ставлячи її в підкорення свавіллю Бога і людському промислу. Таке розуміння природи пов'язується з ідеалістичною філософією, зокрема філософією Георга Гегеля, в якого ставлення людини до природи є виявом хитрості розуму, який ставить перед собою й природою річ природи (тобто техніку). Сприйняття природи, як корисного і навіть необхідного елементу світу і людського життя, в філософії пов'язане із розрізненням понять свобода й необхідність, час і простір. «Георг Гегель не визнає простору,