Сьо-го-дні не мо-ж-на уяви-ти со-бі цю ци-ві-лі-за-ці-ю. Од-нак мо-ж-на впе-в-не-но кон-с-та-ту-ва-ти аль-те-р-на-ти-в-ність шля-хів її мо-ж-ли-во-го роз-ви-т-ку. Ана-ліз ін-ди-ві-ду-а-ль-ної і ко-ле-к-ти-в-ної по-ве-ді-н-ки лю-дей в умо-вах су-час-них, най-більш роз-ви-ну-тих кра-їн, до-зво-ляє го-во-ри-ти про мо-ж-ли-ві сце-на-рії роз-ви-т-ку ци-ві-лі-за-ці-ї.

Один з та-ких сце-на-рі-їв від-по-ві-дає то-му “кі-н-цю іс-то-рі-ї”, який зма-льо-ва-ний в од-но-ймен-ній стат-ті Ф. Фукуями. “Кі-нець іс-то-рі-ї” Фу-ку-я-ма вба-чає в то-му, що люд-с-т-во вре-ш-ті--решт знай-шло кі-н-це-ву, ро-зу-м-ну фо-р-му су-с-пі-ль-с-т-ва і дер-жа-ви, яка вже ре-а-лі-зо-ва-на в роз-ви-ну-тих кра-ї-нах сві-ту. Про-фе-сор вва-жає, що та-кою фо-р-мою є “лі-бе-ра-ль-ні ідеї і по-гля-ди, об’-єд-на-ні в своє-рі-д-ну іде-о-ло-гію, в ме-жах якої ви-рі-ше-ні всі су-пе-ре-ч-но-с-ті і за-до-во-ле-ні люд-сь-кі по-тре-би”.

Ос-но-в-ним не-до-лі-ком лі-бе-ра-ль-но--ге-до-ні-с-ти-ч-но-го сце-на-рію є об-ме-же-ність йо-го ра-м-ка-ми най-більш бла-го-по-лу-ч-них в еко-но-мі-ч-но-му від-но-шен-ні су-с-пільств. Але в дій-с-но-с-ті ці су-с-пі-ль-с-т-ва не змо-жуть іс-ну-ва-ти ізо-льо-ва-но від сві-ту, ци-ві-лі-за-ція май-бу-т-ньо-го не мо-же не бу-ти пла-не-та-р-но-ю.

На-се-лен-ня бі-д-ні-ших кра-їн чим да-ль-ше, тим бі-ль-ше бу-де пра-г-ну-ти во-ло-ді-ти тим, що має за-хі-д-ний світ. Во-но бу-де пра-г-ну-ти під-ви-щи-ти свій ста-тус на сві-то-вій аре-ні. “Бла-го-по-луч-чя” і “спо-кій” За-хо-ду бу-дуть зна-хо-ди-ти-ся під за-гро-зою до-ти, по-ки єд-ність люд-с-т-ва під-ри-ва-ти-меть-ся не-рі-в-ні-с-тю кра-їн і на-ро-дів.

За-гро-зою да-но-му сце-на-рію є не тіль-ки гло-ба-ль-на си-ту-а-ція, але і йо-го вну-т-рі-шня не-до-с-ко-на-лість. Фу-ку-я-ма бли-зь-кий до іс-ти-ни, по-ки го-во-рить, що пе-р-с-пе-к-ти-ва ба-га-то-ві-ко-вої нудьги за-ста-вить іс-то-рію взя-ти ще один но-вий старт. Адже нудьга на-ро-джу-єть-ся із без-змі-с-то-в-но-с-ті жит-тя. Іс-то-рія вчить, що су-с-пі-ль-с-т-ва, які орі-є-н-ту-ють-ся на ге-до-нізм, при-рі-ка-ють се-бе на за-не-пад; адже пра-г-нен-ня до са-мо-на-со-ло-джен-ня не мо-же мо-бі-лі-зу-ва-ти по-те-н-ці-ал тво-р-чої ак-ти-в-но-с-ті, який за-кла-де-ний в лю-ди-ні і су-с-пі-ль-с-т-ві, і то-му при-зво-дить до де-гра-да-ції во-лі і сві-до-мо-с-ті. При-кла-дом ре-а-ль-но-с-ті та-кої пе-р-с-пе-к-ти-ви є ма-со-ва на-р-ко-ма-нія, яка по-ши-ре-на на-віть в най-більш бла-го-по-лу-ч-них кра-ї-нах.

Іс-нує не-ма-ло фа-к-тів, які сві-д-чать про те, що су-час-на лю-ди-на да-ле-ко не зав-жди задовольняється ге-до-ні-с-ти-ч-ним спо-со-бом жит-тя. Про-бле-му сми-с-лу жит-тя во-на де-да-лі ча-с-ті-ше ви-рі-шує ін-ши-ми спо-со-ба-ми. Цей спо-сіб мо-ж-на ха-ра-к-те-ри-зу-ва-ти як ма-со-вий по-шук сми-с-лу жит-тя в тво-р-чій ак-ти-в-но-с-ті осо-би-с-то-с-ті.

Мо-ж-на ви-ді-ли-ти два ос-но-в-ні на-пря-м-ки цьо-го по-шу-ку. По-пе-р-ше, він іде по лі-нії зро-с-та-ю-чих ви-мог до тво-р-чо-го змі-с-ту, осо-би-с-то-го сми-с-лу, а та-кож са-мо-стій-но-с-ті тру-до-вої ді-я-ль-но-с-ті лю-ди-ни. Ця те-н-де-н-ція про-ти-ле-ж-на ло-гі-ці ге-до-ні-з-му, для яко-го зміст пра-ці не ва-ж-ли-вий, адже він роз-гля-да-єть-ся як за-сіб за-без-пе-чен-ня “ба-га-то-го” від-по-чи-н-ку.

Дру-гий на-пря-мок по-шу-ку – це роз-ви-ток но-во-го ти-пу со-ці-а-ль-них зв’я-з-ків лю-дей. Він охо-п-лює всі рі-в-ні со-ці-у-му – по-чи-на-ю-чи від сі-м’ї і за-ве-р-шу-ю-чи від-но-си-на-ми між лю-ди-ною і су-с-пі-ль-с-т-вом на по-лі-тич-ній аре-ні.

У від-мі-че-них те-н-де-н-ці-ях про-яв-ля-ють-ся ри-си та-ко-го роз-ви-т-ку ци-ві-лі-за-ції, ви-щим сми-с-лом яко-го є уні-вер-са-ль-ний тво-р-чий гу-ма-нізм. Уні-вер-са-ль-ним він є то-му, що орі-є-н-ту-єть-ся на ві-ль-ний роз-ви-ток ко-ж-ної лю-ди-ни і її зв’я-з-ків з ін-ши-ми лю-дь-ми, а тво-р-чим то-му, що цей роз-ви-ток озна-чає ма-к-си-ма-ль-ну мо-бі-лі-за-цію по-те-н-ці-а-лу осо-би-с-то-с-ті.

Не-ва-ж-ко за-мі-ти-ти по-ді-б-ність цьо-го сце-на-рію тра-ди-цій-но-му ко-му-ні-с-ти-ч-но-му іде-а-лу. Од-нак уні-вер-са-ль-ний тво-р-чий гу-ма-нізм не мо-же ото-то-ж-ню-ва-ти-ся з уто-пі-єю, яка, як те-пер ві-до-мо, не-су-мі-с-на зі сво-бо-дою осо-би-с-то-с-ті.

Ва-ж-ли-вим до-ся-г-нен-ням уні-вер-са-ль-но--гу-ма-ні-с-ти-ч-но-го сце-на-рію є йо-го аде-к-ва-т-ність гло-ба-ль-но-му ха-ра-к-те-ру но-вої ци-ві-лі-за-ці-ї. Для то-го, щоб но-ва ци-ві-лі-за-ція по-до-ла-ла про-ти-річ-чя між “ба-га-ти-ми” і “бі-д-ни-ми” су-с-пі-ль-с-т-ва-ми по-трі-б-но, щоб від-бу-в-ся роз-ви-ток ро-до-вої пла-не-та-р-ної сві-до-мо-с-ті. В наш час до-по-мо-га більш роз-ви-ну-тих кра-їн на-ро-дам “тре-тьо-го сві-ту” оде-р-жує що-ро-ку су-с-пі-ль-ну під-три-м-ку в ря-ді кра-їн. В цьо-му і по-ля-гає сим-п-то-ми ста-но-в-лен-ня ці-єї но-вої сві-до-мо-с-ті.

Ба-га-то з вче-них при-хо-дять до ви-сно-в-ку, що ви-яв-ле-ні сце-на-рії рі-д-ко здій-с-ню-ють-ся в чи-с-то-му ви-гля-ді. Ре-а-ль-на іс-то-рія зви-чай-но дає про-с-тір для бо-ро-ть-би і ком-п-ро-мі-сів рі-з-них те-н-де-н-цій. Шви-д-ше всьо-го, та-кою бу-де й іс-то-рія ан-тро-по-ген-ної ци-ві-лі-за-ці-ї. Сьо-го-дні ця ци-ві-лі-за-ція тіль-ки на-ро-джу-є-ть-ся. Їй при-йдеть-ся пе-ре-бо-ро-ти опір ци-ві-лі-за-цій, що пе-ре-ду-ва-ли, осо-б-ли-во тех-но-ген-ної, яка по-ки що до-сить си-ль-на в усіх іс-ну-ю-чих су-с-пі-ль-с-т-вах…

Ба-га-тьом су-с-пі-ль-с-т-вам до-ве-деть-ся прой-ти че-рез пе-рі-од од-но-ча-с-но-го за-сво-єн-ня до-ся-г-нень тех-но-ген-ної ци-ві-лі-за-ції і пе-ре-хо-ду до ан-тро-по-ген-ної ци-ві-лі-за-ці-ї.

Все це сві-д-чить про те, що іс-то-рія люд-с-т-ва не за-кін-чу-єть-ся ра-зом з кі-н-цем тех-но-ген-ної ци-ві-лі-за-ці-ї. Пра-ви-ль-ні-ше бу-де ска-за-ти, що це зна-ме-нує по-ча-ток но-вої іс-то-рі-ї. Ви-зна-ч-ну роль в цій іс-то-рії бу-дуть ві-ді-грі-ва-ти не дер-жа-ва, кла-си чи пар-тії, а са-ма лю-ди-на, роз-ви-ток люд-сь-кої осо-би-с-то-с-ті і вза-є-мо-від-но-си-ни між лю-дь-ми і на-ро-да-ми.