прагнуть добра для себе, тоді як натовп політиків, для яких моральні настанови не існують, вважає себе центром світу, і навітьпри загальних нестатках думає лише про себе і врятування свого достатку. Чим є земна велич для того, кому наука дозволяє споглядати Всесвіт? Цим запитанням Бекон в певній мірі повторює Демокріта. Наука знижує, зменьшує страх перед смертю чи нещастям, робить дух людини гнучким і рухомим.
Бекон проводить класіфікацію наук згідно з трьома властивостями розумної душі і виділяє: історію, поєзію, філософію. Історія спирається на пам’ять, поєзія – на фантазію, філософія – на розум.
У свою чергу, філософія, оскільки її об’єктами є Бог і людина, поділяється на філософію природи та пізнання людини. До філософії про людину належать всі науки, які вивчають душу,тіло, пам’ять і т.п.
На противагу цьому предметом теології є віра, а не розум. Бекон іронізує, що ми повинні вірити слову божому, не дивлячись на опір нашого розуму; тим більшу честь ми воздаємо Богові.
Знання філософської теорії Бекона полягає у відкиданні спекулятивного споглядального підходу до світу, характерного для пізьньої середньовічної філософії. Це спричинило до формування філософських поглядів Нового часу.