Реферат

на тему:

“Національний характер філософії Івана Яковича Франка”

План

Вступ

І.Франко - як школа українського політичного життя.

Проблеми української державності в творчості і житті І. Франка.

3. Трагедія ідеї українського державотворення Івана Франка.

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

І.Я.Франко перший в українській і один з перших у європейській літературі всебічно й по-справжньому розробляє тему праці, трудової моралі, яка розвивається пізніше в одну з провідних філософських тем. Вже в першому своєму філософському трактаті "Поезія і її становисько в наших временах". Франко говорить, що духовне ледарство, то злочин проти гуманності. Ставлячи в центр своєї філософії людину, І.Франко формулює головний закон людяності, суть якого в тому, що неробство — зло, а праця — добро. Праця у розумінні Франка — єдине, що здатне творити і вдосконалювати людську душу, вселяти в неї почуття гідності й правди.

Одначе, за Франком, в таку духовну силу може обертатися лише така праця, в якій живе громадянська свідомість, яка не тільки виправдовує, а й визначає мету й сенс людського покликання на землі.
Але жити лише для праці неможливо, вважає І.Франка Крім праці існує внутрішнє благо людини, її творче натхнення, її пісня, здатна, бодай на певний час, відривати душу від земного, колючого, брудного і переносити її до надії та віри у завтрашній день. У Франковій творчості постійно виступають дві взаємозалежні сили, які володіють істотою людини і природою суспільства. Це пісня і праця, дух і матерія, книжка і хліб.

Одна з основних філософських ідей І.Франка — думка про те, що найбільшою цінністю на землі є не просто людина, а "правдивий живий чоловік, бо така людина — носій духу, а той дух є "вічний революціонер". Отже, духовний світ людини — її найдорожче надбання. Філософія І.Франка замішана на почуттях і розумінні благородності матерії людського духу. "Дух, що тіло рве до бою", дух любові й справедливості, знання й громадянської самопожертви, віри в щасливу майбутність — це дух істинно франківський, каменярський, молодий і переможний. В одному з найкращих філософських віршів ("Веснянки"), звертаючись до матері природи, поет звинувачує її в тому, що вона найдосконаліше своє творіння — людську душу — кидає "свиням під ноги". Франко говорить, що, на жаль, людина цілком природно підламує собі "крила духовності", втрачає потяг до ідеалу, стає жертвою громадського песимізму й збайдужіння. Франківська філософія породжує досить важливу і актуальну ідею: людина носить вічність у своїй уяві, в ілюзіях і думках, у муках свого сумління, а тому в сфері духу панує, власне, та найдорожча різнорідність, яка робить людей несхожими, цікавими і цим дає людям основу для їхньої єдності, для братерства і любові.

Філософія Франка — це також заповідь любові до Батьківщини й до людства., В цілому ж, його філософія — це яскраве втілення філософії українського духу початку XX ст. витоки, якої йдуть від Г.Сковороди і Т.Шевченка.

1. І.Франко - як школа українського політичного життя

Письменник першим заснував у цих краях партію європейського зразка. Називалася вона «радикальна партія». Мала свій електорат, програму, і найважливіше (чого потім не мали інші партії) — у неї був механізм дій. Геніальність Франко полягала в тому, що, знаючи тодішню конституцію Австро-Угорщини, він знаходив у ній такі ходи, сентенції, що дозволяли висувати визначені питання і проблеми українського характеру. Зокрема, це було питання самостійності України. Партія мала програму-мінімум і програму-максимум. Мінімум — створення Галицької автономної області, максимум — соборної України, яка б об'єднала всіх українців. Українці західного регіону були рішуче переконані, що є окремим народом і не мають нічого загального з українцями Великої України так само, як і з поляками. Називали себе «русинами», і Франко першим у 1893 році почав замість терміна «росіянин», «російська» уживати слово «українська», «український».

Тодішні держава і парламент визнавали радикальну партію. Вона брала участь у виборах, офіційно виставляла своїх кандидатів і прагнула створити парламентську фракцію. Вибори тоді проходили на двоступінчастій основі. Спочатку сіло вибирало представника, а потім він йшов голосувати за конкретного кандидата, на який одержував «рознарядку». Якби хоча б третина українських сіл вибрала кандидатів, що захищали українське питання, тобто тих, хто погоджувався з програмою радикальної партії Франка, то, відповідно, можна було б сміливо говорити про парламентську фракцію і піднімати питання про створення української автономної області. Але вже в ті часи суспільство хворіло на ті ж лиха, що і зараз. І тих, хто голосував, і тих, хто висувався в депутати, перекуповували за «ковбасу». З'явилося навіть таке поняття, як «хрум». «Хрум» був сильніший високих політичних ідей. Тому тричі (стільки разів радикальна партія брала участь у виборах в австрійський парламент) її кандидати, у тому числі й Іван Франко, фактично програвали на виборах. Не більш трьох-п'яти депутатів від партії були присутні в парламенті. Франко так ніколи і не став депутатом австрійського парламенту.

Радикальна партія нараховувала кілька тисяч членів, мала свої друковані органи, партійні осередки були майже в кожнім селі. За вісьмох років свого існування вона провела біля двадцяти з'їздів, на яких приймалися програмні документи, обговорювалися передвиборна тактика, проекти різних законів. Чи були прийняті ці закони — це вже інше питання, принаймні на цьому напрямку партія поводився дуже активно. Але варто врахувати і те, що обрані від партії депутати, складаючись у парламенті, мали визначені привілеї. Влада і тоді вміла