ПОПЕРЕДНИКАМИ Кaнта були: 1. Деякі мислителі попереднього століття, передусім д'Аламбер, а також Тюрго і Кондорсе. Через велику схожість їх поглядам деколи теж дають (введену щойно Контом) назву "позитивізм", оскільки їх філософська позиція була такою ж як у нього до того ж навіть послідовніше витриманою.
2. Вже за покоління до Канта багато мислителів думали подібно як він, але вони робили лише начерки того, що він докладно спрацював. Він сам звернув увагу на спорідненість своєї позиції з позицією математика Софі Жермен (1776—1831), яка твердила, що багато помилок випливають із того, що люди дошукуються початку "всього", хочуть крізь світ дійти до вічного буття, до нескінченного єства. Математика цього не робить, тому вона є вільною від помилок, і через неї можна здійснити реформу філософії. Така реформа полягатиме насамперед у тому, що буде облишене питання "чому" і залишене тільки питання про те, "як" є у світі.
3. Передісторія позитивізму сягає навіть ще давніших часів. Засновниками напрямку Конт називав Бекона, Декарта і Галилея. Говорив також, що ідеї позитивізму вловив уже Ньютон. Головним же своїм попередником слушно вважав Юма. Одним словом, попередників мав багато. Близький до позитивізму, але радше неприхильний до Конта Ренан капав, що загалом той тільки поганим стилем повторив те, що добрим стилем уже написали Декарт, д'Аламбер, Лаплас.
4. Погляди Конта формувалися, однак, під впливом не тільки учених і філософів, а й реформаторів і утопічних соціалістів його епохи, серед яких Сен-Сімона. Саме він був тим, хто навчив Конта шукати способів загального ощасливлення людства і перекопав, що найімовірніше їх може надати промисловість" і наука; навчив його трактувати науку не як чисту теорію, а як інструмент реформування світу. Цікаво, що Сен-Сімон, який тоді був учителем Конта, сам був учнем позитивіста д'Аламбера. Таким чином, сам не бувши філософом, він становив ланку у розвитку філософії, а саме ланку між давнішим позитивізмом XVIII століття і новим — тим, що виступив па арену в XIX столітті як повна система не лише науки, а й життя.
5. Започаткована Кантом філософія, зайнявши місце ідеалістичної та спіритуалістичної, була з ними багато чим пов'язана. Бо навіть великі переломи думки відбуваються неперервно; позитивізм Конта є власне прикладом цього. Його погляди показують, наскільки він був подібний на творців ідеалістичних систем, особливо на Гегеля, і скільки перейняв від своїх французьких противників — спіритуалістів і традиціоналістів. Від останніх, зокрема від де Местра і де Боналя, він узяв наголошення трансцендентного чинника в суспільстві, неможливості звести суспільство до одиниць, ідеї суспільство до авторитету. Він використовував їх ідеї тоді, коли — для того щоб протидіяти анархії свого часу — засновував консервативну політику на позитивній науці та філософії. Від них узяв гасло порядку, котре сполучив із гаслом поступу і котре внесло у прогресивний позитивістський рух стільки консервативніх мотивів.
ПОГЛЯДИ. 1. Позитивна філософія. Надаючи своїй філософії назву "позитивної". Конт хотів цим виразити, що, по-перше, вона займається виключно реальними предметами, залишаючи осторонь уявні, досліджує доступні розуму речі, а не таємниці; по-друге, обмірковує тільки корисні теми, уникаючи безплідних оскільки хоче слугувати поліпшенню життя, а не заспокоюванню пустопорожньої цікавості; по-третє, обмежується предметами, про які можна отримати достовірне знання, оминаючи слизькі теми, що ведуть до вічних суперечок; по-четверте, займається точними питаннями, уникаючи туманних; по-п'яте, працює позитивно, не обмежуючись негативною критикою.
Позитивним філософом є, за Коптом, той, хто зрозумів, що природничі науки створили неповторний взірець процесу наукового пошуку, і хто, пристосовуючись до нього, зрікається у філософії всіляких спекуляцій на користь чисто фактичних досліджень. Ним є також той, хто уникає абсолютних твер-джень і замінює їх відносними.
Такі властивості, однак, характеризують не лише позитивізм: не тільки він обмежується фактами та відносними твердженнями, не тільки він робить наголос на реальності, практичній корисності, достовірності, точності і позитив-ності своїх досліджень. Це притаманне будь-якій мінімалістській філософії. Але позитивізм, крім цього, приймав, що предметом знання є виключно фізичні факти, виключно тіла. Справа в тому — таким було переконання Конта, — що про психічні факти ми не знаємо. Не знаємо тому, що неможливо бути одночасно і суб'єктом, і предметом пізнання. Інтроспективне дослідження є химерою: як, напр., можна досліджувати власні хвилювання, коли дослідження вимагає їх опанування? Така об'єктивна, антипсихологічна позиція була особливою ознакою позитивізму, що відрізняла його від інших форм мінімалізму. Одна частина мінімалістів XIX ст. пішла за ним, у той час як друга зайняла прямо протилежну позицію, заявляючи, що тільки психічні факти нам дані безпосередньо, і через те лише вони становлять підставу нашого знання. Таким чином у XIX ст. було два типи мінімалізму: один антипсихологічного, другий — психологічного характеру.
Про "позитивну" філософію і про "позитивізм" звичайно говорять у двох значеннях: ширшому й вужчому. У ширшому (і навіть дуже широкому) — як про філософію взагалі мінімалістську, таку, що притримується фактів і уникає спекуляцій. Натомість у вужчому — як про філософію, котра єдиним предметом точної науки вважає тільки зовнішні факти, що стосуються тіл. Напр., Мілл був позитивістом у першому значенні, але не у другому, зате Конт був ним і в другому також.
2. Розвиток людства. Конт вважав, що позитивістське розуміння світу є найбільш досконалим людським твором, і що людство могло до нього прийти тільки на найвищому щаблі свого розвитку.
Таким
