Розглядаючи проблему буття, філософія виходить із того, що світ існує. Філософія фіксує не просто існування світу, а більш складний зв'язок всезагального характеру: предмети та явища світу. Вони разом з усіма їхніми властивостями, особливостями існують і тим самим об'єднуються з усім тим, що є, існує у світі.

За допомогою категорії "буття" здійснюється інтеграція основних ідей, які виділяються й процесі осягнення світу "як цілого": світ є, існує як безмежна та неминуща цілісність; природне і духовне, інди-віди і суспільство існують у різних формах; їх різне за формою існу-вання — передумова єдності світу; об'єктивна логіка існування та розвитку світу породжує сукупну реальну дійсність, яка наперед зада-на свідомості.

Всезагальні зв'язки буття проявляються через зв'язки між оди-ничними і загальними відношеннями предметів та явищ світу. Ціліс-ний світ — це всезагальна єдність, яка включає в себе різноманітну , конкретність і цілісність речей, процесів, станів, організмів, струк-тур, систем, людських індивідів та інше. За існуючою традицією їх можна назвати сущими, а світ в цілому — сущим. Кожне суще — унікальне, неповторне в його внутрішніх і зовнішніх умовах існуван-ня. Визначеність сущого характеризує місце і час його індивідуально-го буття. Умови цього буття ніколи не відтворюються знову і не зали-шаються незмінними.

Визнання унікальності кожного сущого особливо важливе для вчен-ня про людину, воно націлене на визнання в кожній людині неповторної істоти. Разом із цим пізнання та практика потребують того, щоб будь-яке одиничне явище знаходило своє місце в системі зв'яз-ків, об'єднувалось у групи, узагальнювалось у всеосяжну цілісність. Визначаючи подібність умов, способів існування одиничних сущих, філософія об'єднує їх у різноманітні групи, яким притаманна загаль-ність форм буття. Серед основних форм буття розрізняються:

1) буття речей (тіл), процесів, які у свою чергу поділяються на буття речей, процесів, стан природи, буття природи як цілого; буття речей і процесів, вироблених людиною;

2) буття людини, яке поділяється на буття людини у світі речей і специфічне людське буття;

3) буття духовного (ідеального), яке існує як індивідуальне духов-не і об'єктивне (позаіндивідуальне) духовне;

4) буття соціального, яке ділиться на індивідуальне (буття окремої людини в суспільстві та в історичному процесі) і суспільне буття.

Виділяючи головні сфери буття (природу, суспільство, свідомість), . слід враховувати, що розмаїття явищ, подій, процесів, які входять у ці сфери, об'єднані певною загальною основою.

Особливе місце в онтології посідає буття духовного та різноманіт-них форм його прояву.

Дух, душа, духовне, духовність, свідомість, ідеальне — поняття, вживані в різних значеннях і смислах в міфології, релігії, філософії.

Міфологія ототожнює дух із дією сил природи: вітру, переміщен-ня повітря, грому, блискавки тощо, а також життєвого подиху, почат-ку нижчого і вищого життя.

Релігія терміном "дух" визначає душі людей, які мають розум, волю, могутність, надприродні сили Бога.

Філософський зміст поняття "дух" по-різному тлумачиться філо-софами, зокрема, як притаманна людині здатність мислити, відчува-ти, виявляти вольові зусилля, цілепокладати та творчо діяти. Часто термін дух вживають для характеристики суспільних явищ: дух наро-ду, нації, дух солідарності тощо.

усвідомлення "Я"

самовизначення "Я"

Почуття

інтелектуальні

моральні

естетичні

емоції

афекти

Знання

елтірічні

теоретичні

Воля

цілепокладання

вибору засобів діяльності

Мислення

Чуттєве

раціональне

Пам'ять

моторна

сенсорна

довготривала

короткочасна

словесно-логічна

емоційна

образна

Гегель у праці "Філософія духу" зауважує, що "пізнання духу є найбільш конкретним і тому найбільш високим і складним". Він ґрун-товно аналізує суб'єктивний, об'єктивний і абсолютний дух. До форм існування абсолютного духу Регель відносить мистецтво, релігію і філософію.

Продовжуючи думку Регеля, марксизм доповнює вказані форми духу політикою, правом, мораллю, називаючи їх формами суспільної свідомості, які відображають стан суспільного буття. Буття суспільної свідомості неможливе без її носіїв — конкретно-історичних особис-тостей, індивідуальностей, які недзеркально відображають дійсність, а перетворюють її на зміст власного духовного світу, свідомості.

Дух — це дивовижний світ, який ще називають внутрішнім світом людини. Носієм свідомості є конкретний індивід, людина, особис-тість, з притаманними їй психологічними особливостями. Як ми за-значали, завдяки взаємодії людини і світу відбувається процес відобра-ження всього, що оточує людину в її свідомості. Свідомість — це здатність головного мозку людини цілеспрямовано відображати буття світу, перетворювати його в образи і поняття.

Свідомість опосередковує людське ставлення до навколишнього світу. Дослідники розрізняють: індивідуальну (належить окремій лю-дині, індивіду), групову та суспільну свідомість.

Осмислення кожного структурного елемента свідомості створює можливість виявлення тих його сторін, на які не часто звертають ува-гу, — оцінити зміст свідомості-кожної людини. Щоб з'ясувати, наскільки гармонійно розвинуті всі елементи свідомості як інструмента пізнання і перетворення світу, треба засвоїти основні функції свідомості: пізна-вальну, комунікативну, орієнтаційну, цілепокладання, управління.

Дослідники духовного життя суспільства особливу вагу приділя-ють поняттям "духовне виробництво", "духовна культура" і "суспіль-на свідомість". Вони вказують на залежність, зв'язок суспільної сві-домості і суспільного буття.

Структура суспільної свідомості, якщо її розглянути схематично, матиме такий вигляд:

Свідомість стає суспільною завдяки узагальненню соціально-особистісного ставлення людей до цілей і результатів суспільного вироб-ництва. Носіями суспільної свідомості є суб’єкти суспільної діяльності. Суспільна свідомість – це усвідомлене суспільне буття.