Роль літератури в житті європейського суспільства доби Просвітництва
Культурний рух Просвітительства був започаткований в Англії у другій половині ХVІІ ст., де під впливом буржуазної революції зародилося багато ідей, характерних для всієї епохи Просвітительства. В усіх країнах Європи розвиток культури у ХVІІ ст. тією чи іншою мірою проходить під знаком ідей Просвітительства. Проте найчисленніший, осяяний талантами загін просвітників сформувався у Франції в ХVІІ ст. Саме звідси, несучи на собі відтінок французького генія, ідеї Просвітительства поширилися по всій Європі. Під їх впливом відбувався розвиток революційного руху в Західній Європі, що залишило величезний слід у світовій культурі.
В історичній зміні культурних епох Просвітительство привертає увагу напруженою концентрацією ідей у занадто стислому часовому просторі, в основному ХVІІІ ст. Панівною ідеєю Просвітительства є розум, його здатність пізнавати сутність речей і явищ. Мислячий розум став єдиним мірилом усього існуючого на землі.
Ідеї, народжені Європейською культурою епохи Просвітительства, поширилися у світі, стали частиною його надбання. Під їх впливом в Україні епоха Просвітительства характерна для часу з кінця ХVІІІ до середини ХІХ ст. у цей період розвиток української культури, її стан та головні культуро-творчі завдання багато в чому зумовлені соціально-політичними подіями другої половини ХVІІІ ст. Втрачалися рештки української державності. Україна перетворилася у провінцію двох великих імперій з землями етнографічними особливостями. Це приблизно до того, що ренесансно-барокава (козацька) культура занепала, породивши барокове розмаїття та перехід до рококових і класичних форм.
Вже у ХVІІ ст. соціально-економічний і політичний розвиток європейських держав, незважаючи на своєрідність обраного кожного шляху, набув характеру загального процесу, єдиного за своїми тенденціями й спрямуваннями. Процес генезису продуктивних сил в Англії та Голландії внаслідок успішних буржуазних революцій набуває незворотного характеру. Він стає визначальним чинником у подальшому розвитку Європи. Ознаками останньої загальної кризи флюралізму стало схилення перед досвідом і людською думкою та раціоналістичне світобачення, що прийшло на зміну теологічному.
Раціоналізм як філософський напрям, згідно з яким розум вважали основою пізнання її поведінки людини, став як не головним джерелом ідеології Просвітительства.
Отже, панівною ідеєю Просвітительства був розум. Відповідно до цього змінився традиційний погляд на людину. На думку просвітителів, всесвітній розум накреслив параметри людського існування. Вони кваліфікували людину як істоту політичну, а суспільство – як співтовариство таких істот. Добробут людства просвітителі ставили в пряму залежність від розуміння й виконання вимог закону, намагаючись спрямувати інтелектуальні зусилля у відповідному напрямі.
Дух епохи Просвітництва в усій складності її філософських, соціально-політичних, морально-естетичних принципів повно й різнобічно розкрився в літературі. Жодне із напрямків, якими вона представлена, не зміг стати єдиним виразником свого часу, відображаючи його по-своєму: класицизм – через конфлікт між ідеальним і реальним, реалізм – з позицій встановленої розумом норм, сентименталізм – виходячи з почуттів. Та всіх їх поєднувало прагнення наблизити літературу до життя, зробити її дійовим чинником формування суспільної моралі, тому вона мала публіцистичний, пропагандистський характер, несла високі громадські ідеали, пафос ствердження позитивного героя.
Вольтер, Дідро, Руссо, Бомарше, Лессінг, молоді Гете й Шеллер, Річардсон, Філдінг, Смоллет, Шерідан – ось неповний перелік тих, хто втілив усе це у своїй творчості. Серед жанрів, у яких вони працюють, провідну роль відіграють сатиричний і сімейно-побутовий роман, “роман виховання”, філософська повість, сатирико-моралістичний ессе, драма, особливо міщанська.
Вела перед проза, вражаючи новим підходом до зображення людини (“Робінзон Крузо”, Дефо, “Сентиментальна подорож” Стерна, “Юлія або Нова Елоїза” Руссо).
Вона, безумовно, не видержувалася власне просвітительським роман, але й інші твори (“Монон Леско” Прево, “Небезпечні зв’язки Щодерло де Лакло”) своїми окремими гранями поєднувалася із загальним напрямом суспільних ідей, проникненням у психологію людини в людське добро і зло, готували художнє відкриття сентименталізму, критичного реалізму.
Література епохи Просвітництва своїм підходом до життя, способом його відображення, типом позитивного героя та художніми особливостями була якісно новим, закономірним етапом розвитку світової літератури.
Аналіз панівних тенденцій – у культурному розвитку Європи того часу знову звертає увагу на Францію, батьківщину Вольтера, Дідро, Руссо, котрі уособили рух Просвітництва. Ні одне покоління мислителів і письменників формувалося під впливом ідей Марі-Франсуа Арус, відоме під псевдонімом Вольтер. Охоче вдаючись до іронії та скепсису, він глумився з церкви, викривав мракобісся, релігійний фанатизм, тиранію, висловлював безпідставну гонористість аристократів, самовдоволення буржуазії. Його варіант погляду на ідеальне суспільство поступався глибині й сміливості переконань Дідро та Руссо, своєю помірністю вимог, абстрактно-гуманістським характером влаштовував і буржуазію, і аристократію, і монахів. Але життя Вольтера, стиль його мислення, світосприймання, система поглядів, особливості таланту зробили його символом трудової думки свого часу.
Загальну увагу до себе Вольтер привернув пропагандою прогресивної соціальної системи й передової філософії в книгах “Філософські листи” (1733р) та “Основні філософії Ньютона” (1738р), де зіставилися англійські та французькі погляди на користь останніх.
Вольтер оцінює людське життя з точки зору розуму й здорового глузду, нічого не сприймаючи на віру, все піддаючи сумніву. Показові його повісті “Задіг, або Доля” (1748р), “Кандід, або Оптимізм” ( 1759р.), “Простак” (1767р), у яких, міркуючи про недосконалість світу й тривкість у ньому зла, мріючи про ідеальну державу Ельдорадо, він розкриває соціальний зміст злого, санкціонованого релігією, узаконеного беззаконня.
Та на одному Вольтерові належала честь відкриття нових шляхів розвитку людства, культури, літератури. Свої яскраві таланти віддали цій справі Дідро і Руссо. Виголошені Дідро ідеї про незалежність матерії від духу, єдності органічної й неорганічної природи, про еволюцію природних
