Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Тема: Анархізм, як суспільно-політичні рух в суспільно політичній течії в світовому політичному процесі

План

Анархізм.

Анархо-синдикалізм.

Анархізм (від грецького anarchia — безвладдя, стихійність, неорганізованість, безладдя, хаос) — соціально-політична течія, що спрямована на звільнення від всіх форм політичної, економічної і духовної влади, заперечення держави як форми організації суспільства та її влад-ного впливу, утвердження досягнення нічим не обмеже-ної свободи людини як своєї мети.

Ідеї анархізму знаходимо у праці «Республіка» дав-ньогрецького філософа Платона. Елементи анархізму ми знаходимо у філософії стоїків (Зенон, Хризип — у Древній Греції, Сенека, Епікур, Марк Аврелій — у Ри-мі), працях філософів-просвітителів (Руссо, Дідро), ідеології «скажених» епохи Великої Французької ре-волюції. Вперше спробував проаналізувати політичні і економічні форми анархізму наприкінці XVІІІ ст. анг-лійський письменник У.Годвін.

Як суспільно-політична течія анархізм формувався у 40-70-х роках XIX ст. у країнах Західної Європи, де була значною частка дрібнотоварного і ремісничого виробництва. Основні теоретики анархізму — П. Ж. Прудон, М.Штірнер, М.О. Бакунін, П.О. Кропоткін.

У XIX ст. анархізм поширюється у Франції, Швей-царії, Італії, Іспанії і CШA. Певний вплив він мав серед народників Росії. Активність анархізму спостерігалася в період російської революції 1905-1907 років. У ре-волюції 1917р. анархізм подекуди перероджується в прямий бандитизм.

Сучасний анархізм не додав нічого нового до «тра-диційного» і характеризується такими ознаками: уяв-лення про державу як абсолютне зло. заперечення будь-якої влади, у тому числі і державної, тлумачення її як посягання на свободу людини; утвердження пов-ної свободи без будь-яких меж; відмова від організо-ваності і дисципліни як засіб переходу до суспільства без класів, держави і політики; вимога негайного здійс-нення соціальної революції, встановлення бездержав-ного суспільного ладу, руйнування всіх форм суспільного життя; відмова від матеріальних і духовних цін-ностей (у тому числі політичних), які виробило людство; захист дрібної приватної власності, дрібного землеко-ристування; розгляд майбутнього бездержавного, неполітичного суспільства як федерації виробничих асо-ціацій, комун, що гарантують свободу особи і є. фор-мою самоорганізації і самоврядування.

Анархісти недооцінюють значення політики, регуля-тивну роль держави. Невизнання політичної влади як важливого і необхідного інституту суспільного жит-тя неминуче призводить до невизнання влади взагалі і демократичних форм реалізації її зокрема. Визнання влади — це контроль над нею, невизнання її — не що інше, як обман або самообман, оскільки влада стає безконтрольною з боку громадян.

Об'єктивний аналіз анархізму свідчить, такі його представники, як М.О. Бакунін, П.О. Кропоткін, ви-словили ряд ідей, які є актуальні й досі. Так, вони від-кидали будь-яку форму деспотії, культ одноосібного правління, пригнічення особистості, стверджували ідеал взаємодопомоги і солідарності у відносинах людей, вірили у реальні можливості самоорганізації і само-регуляції, передбачали безперспективність державного соціалізму, вважали, що зосередження влади в одному центрі неминуче призводить до створення роздутої бю-рократичної форми правління, що найбільш природ-ними є федеральним устрій, самоврядування на місцях тощо Анархію вони розуміли не як хаос а як реальні і не підтверджені досвідом можливості самооргані-зації. Однак така організація йде знизу, а не зверху, як це робиться за суворої централізації.

Історично анархізм як політичне явите поширюєть-ся в ситуаціях крайнього відчаю, криз у переломні моменти. Наприкінці XIX — на початку XX ст. виник особливий його різновид — анархо-синдикалізм.

Анархо-синдикалізм — це громадсько-політична позиція, прихильники якої вважають себе скла-довою частиною соціалістичного й робітничого руху, відстоюють ідеали самоуправління, федералізму, профспілкової демократії, незалежності трудових колективів.

Прояви анархістської активності спостерігаються й досі. Серед певної групи населення укорінюється прагнення повернути до життя ідеї анархістів, створити певні організації. Анархізм зберігається у країнах За-хідної Європи, Америки у вигляді різних федерацій, груп та ін. Вплив останніх невеликий, але як реальність він не може не враховуватись у політиці.

Соціальну опору анархізму становлять дрібні влас-ники, частина робітничого класу, декласовані елементи, окремі прошарки інтелігенції.