Свій багатий педагогічний досвід учений теоретич-но узагальнив у творах "Лінгард і Гертруда", "Як Гертруда вчить своїх дітей", "Лебедина пісня" та ін. Виступаючи за нову початкову школу, вважав за необхід-не зосередження головної уваги на особі вихованця як центральної точки всіх виховних дій; створення теорії початкового навчання з опертям на психологічні заса-ди; опрацювання методики початкового навчання.

Виходячи з положення, що тільки власні сили люд-ської природи е основою, яка формує людину, Песталоцці вважав метою виховання розвиток усіх природних сил та здібностей дитини, причому цей розвиток має бути різнобічним і гармонійним. Педагог не повинен приду-шувати природного розвитку дитини. Головний прин-цип виховання — його відповідність природі. Властиві кожній дитині від народження задатки здібностей тре-ба розвивати, вправляючи у послідовності, яка відпові-дає природному порядку та законам розвитку дитини.

Вагому роль у релігійно-моральному вихованні він відводив сім'ї, родинному, зокрема материнському, ви-хованню. На його думку, родина — це перший зразок науки життя в спільноті, науки взаємної допомоги. Важ-ливим засобом морального виховання вважав вправляння дітей у моральних вчинках, які потребують само-владання і формують волю.

Згідно з Песталоцці, процес пізнання починається з чуттєвих сприймань, які відтак обробляє свідомість. Був переконаний, що усунути недоліки сучасної йому шкіль-ної освіти можна лише за умови, що будь-яке навчання спиратиметься на спостереження і дослідження, після чого треба зробити відповідні висновки та узагальнен-ня. Саме в результаті зорових спостережень, слухових та інших відчуттів збуджуються думки, формулюються судження. Здійснити розумове виховання Й.Г.Песталоц-ці намагався за допомогою спеціально підібраних для кожного ступеня навчання вправ, які безпосередньо і по-слідовно розвивають інтелект кожного індивіда. Мето-дика такого навчання має бути настільки простою, щоб нею легко могла оволодіти кожна мати. Виходячи з ідеї, що існують найпростіші елементи знання про речі та предмети (число, форма, слово), він зводив елементарне навчання до вміння вимірювати, лічити і володіти мо-вою. Найважливішою засадою навчання вважав наоч-ність, без якої неможливо сформувати правильне уяв-лення про світ, розвивати мислення і мовлення. Крім уміння мислити, дітям слід прищеплювати практичні навички, бо оволодіння знаннями без уміння користу-ватися ними — великий недолік навчання. Для форму-вання цієї якості потрібна система спеціальних вправ, які поступово ускладнюються. Слід ураховувати також фізичні та психічні особливості учнів.

Й.Г.Песталоцці заклав основу спеціальних методик початкового навчання. У процесі навчання дитина з раннь-ого віку повинна сама вести спостереження і розвивати свої здібності. Щодо вивчення рідної мови завдання педагога полягає в тому, щоб розвивати мову дитини і збагачувати її словниковий запас. Він обстоював звуковий метод нав-чання грамоти, що було надзвичайно важливо, оскільки в ті часи панував буквоскладальний метод.

Великого значення учений надавав фізичному вихо-ванню, вважаючи його найпершим видом розумного впливу дорослих на розвиток дітей. Мати, годуючи і до-глядаючи дитину, вже має дбати про її фізичний розви-ток. Вважав, що фізичне виховання повинно бути тісно пов'язане з моральним і розумовим.

Вплив Й.Г. Песталоцці як педагога та реформато-ра важко переоцінити. Його погляди і діяльність надали початковому навчанню відповідного сенсу: вихован-ня має не тільки давати певні елементарні відомості, а й ураховувати індивідуальність дитини, пробуджува-ти і зміцнювати її духовні сили, виховувати морально і суспільне. У такому напрямі педагогіку Песталоцці розвивали його прихильники та учні з різних країн (Фребель, Гербарт, Ушинський).

Найвідомішим його послідовником був німецький педагог-демократ Фрідріх-Вільгельм-Адольф Дістервег (1790—1866). Ще за життя його називали "учителем німецьких учителів". У 1848 р. Дістервега було обрано головою "Всезагальної вчительської спілки", а пізніше — представником від учительства до прусської Палати де-путатів. З 1827р. і до кінця життя видавав журнал "Рейнські листки для виховання і навчання", опублі-кував понад 400 статей, а з 1851 р. випускав журнал "Педагогічний щорічник". Написав понад 20 підручни-ків для учнів, кілька посібників для вчителів, зокре-ма "Керівництво до освіти німецьких учителів".

Як і Й.Г.ІІесталоцці, Ф.-В.-А. Дістервег вважав, що людська природа виявляє себе у задатках. Але, на від-міну від свого попередника, гадав, що ці задатки — тільки можливості для розвитку й освіти, тому завдан-ня виховання — спонукати і спрямовувати самодіяль-ний їх розвиток. Учений обстоював ідею загальнолюдсь-кого виховання, яка передбачає виховання єдності лю-бові до всього людства і до свого народу. На його дум-ку, головна мета виховання — гармонійний розвиток можливих задатків людини, її можна досягти через са-модіяльність. Правильне виховання будується на осно-ві таких трьох принципів: природ овід повідність, культуровідповідність та самодіяльність. Спираючись на ці принципи, він створив дидактику розвиваючого навчан-ня, зробивши наступний крок у розвитку започатко-ваної Й.-Г. Песталоцці ідеї розвиваючого навчання. Процес навчання, на його думку, включає дидактичні принципи і правила, що стосуються учня; дидактич-ні положення, що стосуються об'єкта — навчально-го матеріалу; правила навчання, що стосуються вчите-ля. Він сформулював 33 правила навчання: навчання має розвивати природні сили і задатки дітей; навчати треба природовідповідно та ін.

Ф.-В.-А. Дістервег запропонував і обґрунтував розви-ваючий метод навчання, орієнтований на активність і свідомість учнів, який передбачає проведення занять у формі діалогу, коли запитання ставлять і учитель, і учні. Цей метод привчає учнів мислити, самостійно