РЕФЕРАТ

на тему:

„Особливості духовного буття”

План

1. Феномен людського буття.

2. Гіпотези людського буття.

3. Духовне буття людини.

Використана література.

1. Феномен людського буття

Феномен людського життя. Людина... Хто вона така? На перший погляд це питання зовсім просте. Хто ж не знає, хто така людина? Адже на рівні здорового глузду кожен з нас впевнено виділяє людину з оточуючого середовища, її відмінність від інших істот здається цілком очевидною. Але в тому й річ, що те, що здається нам найбільш знайомим, насправді є і найбільш складним, як тільки ми робимо спробу заглянути у глибину його сутності, як це прагне робити філософія, виходячи за межі “очевидності” й прагнучи осягнути сутність.

Людина – унікальне творіння Всесвіту. Вона важкодоступна для вивчення, незбагненна, загадкова. Ні сучасна наука, ні філософія, ні релігія не можуть сповна розкрити сутність людини. Називаючи ті чи інші якості людини, філософи шукають серед них визначальні, принципово важливі, виділяють серед них то одні, то другі: людина є політична істота (Арістотель); це мисляча істота (Р. Декарт); людина – це істота, яка виробляє знаряддя праці (Б.Франклін); це тварина, яка має здатність користуватися знаряддями праці (К.Гельвецій); людина розумна (гомо сапієнс) (К.Лінней); це єдина істота, яка знає, що вона є (К.Ясперс); людина актор, тобто яка грає (Хейзінга); за визначенням К.Маркса, сутність людини становить сукупність усіх суспільних відносин.

Ці визначення, як і інші, тут не названі (а їх можна нарахувати за 20), складалися поступово, залежно від того, як розкривалися творчі можливості людини в процесі її еволюції. І доки існує людство, триватимуть пошуки людиною відповіді на питання – хто ж вона є. І будь-яке його вирішення залишатиметься таким же незавершеним, як і історія людства, проблемою, тому що кожна людина дає ці визначення сама собі.

Отже, філософську програму осягнення людини можна афористично визначити словами Сократа: “пізнай самого себе”. Адже у цьому корінь і стрижень усіх світоглядних проблем. Історія розвитку людини і світу свідчить, що процес осмислення феномену людини далекий від завершення, і ця незавершеність породжена це первинним і найскладнішим питанням – про походження людини. Вирішення ж цієї проблеми у світоглядній історії має гіпотетичний характер.

2. Гіпотези людського буття

У міфологічному світогляді походження людини пояснюється породженням людей тваринами або ж їх виникнення з якоїсь частини тіла тварин. Найтиповішим тут є тотемізм (тотем – “його рід”): це птах, рідко – рослина, найчастіше – тварина, від якої походить рід, це реальний предок, від якого залежить життя і добробут роду в цілому і кожного його члена зокрема.

Тут відобразилось господарське життя первісних людей, основою якого було збиральництво, мисливство, рибальство, тобто “присвоююча економіка”. З переходом до землеробства у міфології з’являється вже інший мотив: велика Праматір-Земля у її шлюбі з Батьком-Небом породжує все живе, у тому числі і людину.

Подальший розвиток виробництва зумовлює зміну поглядів людини на своє походження, що відображається у міфах: людина виникає або з глини, змішаної з кров’ю бога Абзу (Вавилон), або ж титан Прометей створює людину з глини, змішаної зі сльозами, дарує їй вогонь, навчає ремеслам та мистецтву (Стародавня Греція).

У релігійному світогляді походження людини ґрунтується на підкресленні акту божественного творіння. У Біблії, наприклад, так говориться про шостий день творіння: “І створив Господь Бог людину з пороху земного, і дихання життя вдихнув у ніздрі її, – і стала людина живою душею”. Аналогічне вирішення питання про походження людини і в священній книзі мусульман – Корані, але там людина створюється не з “пороху земного”, а з глини.

Космічні гіпотези походження людини мають прадавню історію, вони досить популярні й сьогодні, коли людина почала освоювати ближній Космос і проникати у далекий Космос. Їх можна звести до наступних:–

у Космосі знаходиться “Насіння життя”, яке космічним пилом, метеоритами, кометами заноситься на планети. Витоки такого підходу належать це до V ст. до н.е. – до вчення давньогрецького мислителя Анаксагора з його ідеєю панспермії. Тепер же, коли у метеоритах знайдені всі амінокислоти, що складають живе, до цього припущення наука повертається знову, на якісно нових засадах;–

космічні прибульці залишили на Землі своїх представників. З цього погляду життя людини є суто космічним явищем;–

життя людини є реалізацією особливої космічної енергії, тому воно унікальне за своєю природою.

У сучасній космології існує антропологічний принцип, за яким увесь осяжний Всесвіт, Метагалактика розвивалися у напрямку створення мислячої істоти на Землі (а, можливо, й на інших планетах у інших зоряних системах), тобто людини, через яку матерія усвідомлює сама себе і свідомо регулює свій подальший розвиток.

Еволюційна гіпотеза ґрунтується на тому, що людина має природну, земну передісторію. Думки про це з’явилися ще в Стародавній Греції (наприклад, Анаксімандр вважав, що люди, як і всі живі істоти, зародилися спочатку у воді, потім почали заселяти й землю; на думку Демокріта, всі речі і живі істоти складаються, як і душі, з атомів – різноманітних найдрібніших і неподільних частинок). Але лише через понад дві тисячі років наукою було доведено походження людини від тваринних предків.

Такі видатні вчені, як К.Лінней, Ж.-Б.Ламарк і особливо Ч.Дарвін переконливо довели, що людина є останньою, найдосконалішою ланкою у ланцюзі розвитку живих істот і має спільних предків з людиноподібними мавпами.

Ця спільність проявляється у спільних рисах будови тіла, подібності у розвитку зародків людини і тварин та інші, про що мова йшла у шкільному курсі загальної