Передовсім, зазначає Дж. Локк, прибічники теорії вроджених ідей посилаються на факт загальної згоди люде( щодо окремих понять, принципів, самоочевидних істин. Як уважають картезіанці, на користь існування вродженим ідей свідчить існування таких умоглядних і практични?! принципів, до яких, наприклад, належить логічний закон суперечності, згідно з яким річ одночасно не може бути і не бути. Найважливішою такою ідеєю є також ідея Бога Натомість Дж. Локк доводить, що насправді таких принципів, які б визнавалися усіма без винятку людьми, не існує. Скажімо, багато так званих вроджених ідей не знайомі дітям, дикунам або ідіотам. Той же закон суперечності відомий лише обмеженому колу освічених людей. Багато людей взагалі не має найменшої уяви про такі речі, як субстанція. Що ж до ідеї Бога, котра згідно з картезіанською філософією лежить в основі всієї пізнавальної діяльності людини, то різні народи мають різні уявлення пре Бога, а деякі з них узагалі живуть без такої ідеї. Практичні принципи або вимоги моралі, якими керуються у своєму житті ці народи, також різняться між собою і часто навіть мають протилежний зміст. Дж. Локк указує на відносний характер усіх моральних норм.
Але якщо навіть припустити існування загальнозначу-щих положень, які визнають усі люди, з цього ще не випливає існування вроджених принципів. Ті, що посилаються на загальну згоду, зазначає Локк, помилково вважають, що людей нічого не вчать і вони самі нічого не вчаться перед тим, як зможуть висловити цю згоду. Але ж вони повинні вивчити для цього хоча б слова та їхні значення, бо «ні те, ні друге не народилося разом із ними» [35, 1, 109}.

Одним із головних аргументів, на якому грунтується теорія вроджених ідей і навколо якого розгортались гострі суперечки, було твердження, що розум постійно мислить, себто твердження про його безперервну діяльність. Це своєрідний стрижень раціоналістичної концепції пізнання. І, справді, якщо в душі від самого її народження присутні ідеї, то це означає, що душа постійно перебуває у стані активної діяльності, вона весь час усвідомлює ці ідеї, мислить їх. Однак Локк спростовує це твердження і посилається на факти з реального життя. Досвід, указує він, свідчить, що людина не може діяти і мислити постійно. Люди нерідко перебувають у такому стані, коли у них не виникає ніяких думок. Душа перестає мислити, коли людина, наприклад, у стані сну або втрачає свідомість. Аргументи Локка виглядають досить переконливими, але вони втрачають сенс, якщо згадати відмінність між актуальним мисленням, мисленням, що усвідомлює себе, і мисленням потенційним, що не досягає форми самосвідомості. Саме на таку відмінність вказує у полеміці з Дж. Локком прибічник раціоналізму Г. Лейбніц, увівши поняття про непомітні для свідомості позасвідомі уявлення.
Однак Дж. Локк не вважає цю точку зору переконливою. Гадка про непомітні для свідомості уявлення видається йому безглуздою. «Це щось вище за філософію»,— каже Локк. «Бути у душі і не бути усвідомленим» — це для нього явна суперечність, це все одно, що «бути і водночас не бути у душі». А логічна суперечливість, як відомо, і є формальним виразом змістового безглуздя.

Вчення про досвідне походження ідей. Досвід зовнішній і внутрішній. На противагу раціоналізму Локк наполягає на тому, що всі ідеї і принципи, всі знання, що містяться в душі людини, вона здобуває власним досвідом. На питання, звідки душа отримує зміст своїх міркувань і знань, Локк відповідає: «З досвіду. На досвіді грунтується все наше знання, від нього воно врешті-решт походить» [23, 1, 154}. Така позиція свідчить про емпіризм Дж. Локка. Але як він розуміє досвід? На думку Локка, досвід у найбільш загальному вигляді є усім, що діє на свідомість людини і засвоюється нею протягом життя. На перших етапах цього життя, у момент народження людини, її душа є порожньою, вільною від будь-яких ідей або принципів, і лише поступово-досвід заповнює це «порожнє місце» (етріу са-Ьіпеї) [35, 1, 103}. Душа на час народження людини нагадує чистий аркуш паперу або чисту дошку (іаЬиІа газа). І знову Дж. Локк посилається на реальні факти психічного розвитку дитини. Якщо уважно спостерігати за новонародженими, вказує він, то будемо мати мало підстав для того, щоб уважати, що вони принесли з собою якісь ідеї. Адже. «за винятком, можливо, неясних ідей голоду, спраги, тепла і деяких болей, які вони відчували у череві матері, у них немає жодних виявів яких-небудь певних ідей, і особливо ідей, що відповідають словам, якими позначені ті загальні положення, що сприймаються як вроджені принципи» [35, 1, 135}.
Уявлення про душу людини як про чистий аркуш паперу е логічним наслідком критики раціоналістичної теорії вроджених ідей. Згідно з цим уявленням душа не може мати у собі якихось позадосвіднчх знань. Звичайно, поняття «чистої дошки» є певною ідеалізацією, воно слугує для позначення того межового стану, з якого починається індивідуальна історія людської психіки. Воно має переконати у правильності емпіристичних настанов локі^зської теорії пізнання, адже поняття про душу як чисту дошку начебто засвідчується реальними фактами. Проте посилання на історію психічного розвитку дитини обертається проти самого Локка, оскільки, як свідчить досвід психології, ніякої порожньої душі не існує. 

Істотною вадою локківської теорії пізнання справедливо вважається так звана гносеологічна робінзонада, коли суб'єкт пізнавальної діяльності,— наділений свідомістю індивід,—