Методичні поради

При відповіді на перше питання слід відзначити слід відзначити, що з ХVІІ ст. починається новий етап у розвитку філософії. Термін „Новий час” є таким же умовним, як і термін „Відродження”. Вживаючи його, ми маємо на увазі час зародження і утвердження нового суспільного ладу – буржуазного, який висуває і обґрунтовує нові цінності і засади людського буття. Новий час – це епоха, яка охоплює ХVІІ – ХІХ ст. Умовно її початок пов’язується з Англійською буржуазною революцією 1640р. Окреслений період позначився своїми особливостями. До них слід віднести наступне:

1. Основою духової установки стає положення про те, що людина сама досконала істота у Всесвіті, венець еволюції, а тому господар всього. Людина твердо дивиться навколо себе і відчуває, що немає перешкод її розумовим можливостям, шлях пізнання відкритий, і є можливість пізнати таємниці природи з метою її підкорення. Тому пізнання оточуючого світу з метою розширення свого панування над природою стає головним завданням нової науки і філософії.

2. Машинне виробництво, яке поступово витісняє ремесло потребувало розвитку точних знань про закономірності природи. Внаслідок цього перед суспільством постала проблема розробки методів, шляхів і прийомів вивчення природи.

3. Під впливом точних наук у філософії складається механістична і матеріалістична картина світу. Зокрема, слід пригадати, що серед точних наук найбільших успіхів досягла математика. (Це дало підстави Г.Галілею стверджувати, що „ книга природи написана мовою математики”. А Ньютону, спираючись на закони механіки, довести, що кожну зміну в природі можна обчислити з математичною точністю. Саме цим він заклав основи механічної картини світу).

4. Досягнення природних наук були тісно пов’язані з розвитком дослідно-експериментального знання. Зокрема, такими винаходами як механічний годинник, мікроскоп, телескоп.

У рамках зазначених досягнень перед філософією постали такі завдання:

- створення і логічне обгрунтування наукових методів пізнання;

- побудова загальної взаємопов’язаної системи знань про світ через узагальнення даних природничих наук.

Тобто, по суті мова йшла про те, яким шляхом можна отримати наукове достовірне знання про світ і поставити це знання на службу людині.

У вирішенні цього завдання мислителі Нового часу поділились на два протилежні напрямки: емпіризм і раціоналізм. Зазначте, що прихильники емпіризму (від грец. еmperia – досвід) вважали єдиним джерелом пізнання чуттєвий досвід, що ґрунтується на наших органах чуття. Своєрідною модифікацією емпіризму виступає сенецалізм (від лат. sensus - почуття).

Прихильники сенсуалізму прагнули довести зміст пізнання вже не просто з досвіду, а з діяльності органів чуттів. У XVІІ – XVІІІ ст. емпіризм та сенсуалізм розвивали Френсіс Бекон, Томас Гоббс, Джон Локк, представники французького матеріалізму.

Послідовне продовження сенсуалізму Джона Локка привело Джордано Берклі і Девіза Юма до суб’єктивно-ідеалістичних висновків.

Представники раціоналізму, навпаки, були переконаними у тому, що чуттєве сприйняття не завжди точне, тому віддавали перевагу не дослідам, а теоретичним прийомам. Зверніть увагу на те, що емперіки не заперечували повністю розум як інструмент пізнання, а раціоналісти – відчуття. Справа у тому, що вони відводили їм другорядне значення.

Імперіки вважали, що розум виступає у ролі організатора і систематизатора дослідних даних, а раціоналісти були переконані, що досвід необхідний лише для підтвердження істин, що відкриваються розуму.

При цьому, зверніть увагу, що абсолютизація однієї з пізнавальних властивостей сприяло утвердженню у філософії метафізичного, механістичного способу мислення.

Заслуговує уваги і той аспект, що досягнення у сфері експериментально-математичного природознавства, утверження раціоналістичної філософії, а в ній матеріалістичного напрямку, підірвали підвалини релігії і сприяли формуванню атеїстичного світогляду.

У філософії ця тенденція виявилась у формі пантеїзму (ототожнення Бога і світу) і деїзму (вчення про те, що Бог створив світ, дав йому закони і рух, але більше не втручався у природні процеси).

Зрозуміло, що коренні зміни у картині світу не змогли не відобразитися на образі людини. В основі цього нового погляду вся дійсність поділялась на суб’єкт і об’єкт.

Суб’єкт – носій пізнавальної діяльності, об’єкт – те, на що спрямовані пізнавальні зусилля суб’єкта. Новий спосіб філософствування передбачав, що людина, оперуючи розумом здатна пізнавати закони і закономірності об’єктивного світу, з метою перетворення його за своїми потребами.

При обговоренні другого питання необхідно зазначити, що засновником емпіризму вважається Фенікс Бекон (1561 - 1626). За своїми поглядами він був ідеологом буржуазії. Основні його праці „Новий Органон” (1620), „Про гідність і примноження наук” (1623), „Нова Атлантида” (1627).

Основним твором Ф.Бекона є „Новий Органон” (візьміть до уваги, що першопочатково під органоном називали збірку трактатів Аристотеля. Поняття органон (знаряддя, інструмент) приблизно рівнозначне поняттю метод. Тому називаючи свій твір „Новий Органон” Ф.Бекон протиставляє свій метод методу Аристотеля).

Головним завданням філософії Бекон вважав формування нового методу пізнання. Практична спрямованість знань була висловлена Беконом в його афоризмі: „Знання - сила”. За переконанням Бекона головний недолік попереднього філософствування у недосконалості метода. Саме його і потрібно було реформувати. Даючи визначення поняттю методу, вкажіть, що це спосіб виконання, основний прийом у реалізації будь-яких завдань.

Філософський метод – це спосіб мислення, пізнання, шлях, завдяки якому ми просуваємося, осягаючи ототожнюючий світ.

Методом же старої філософії була дедукція (від лат. „дедукція” - виведення) – це спосіб міркування, при якому із загального правила робиться висновок для часткового, конструктивного випадку. Будь-який дедуктивний висновок з часів Аристотеля називали силогізмон (міркую, роблю висновок). Наприклад: всі люди смертні. Сократ людина. Сократ смертен. Ф.Бекон критикує дедукцію. Чому? Ф.Бекон говорить, що в основі дедуктивного висновку обов’язково лежить загальне положення („Всі небесні тіла рухаються”, „Всі