Вчення Г. Сковороди про людину
Зміст
І. Вступ ................................................................................................с. 1
ІІ. Оцінка загальносвітоглядної позиції Григорія Сковороди в історико-філософських дослідженнях .....................................................................с. 2-4
ІІІ. Формування Сковороди-філософа .............................................с. 4-7
IV. Вчення про людину – основа філософії Гр. Сковороди ..........с. 7-23
Вчення про дві натури і три світи ............................................с. 8-10
Ідеї самопізнання і смислу людського життя .......................с. 11-13
Філософія серця .......................................................................с. 13-14
Етика праці ...............................................................................с. 15-17
"Верховна" наука про щастя ..................................................с. 18-19
Принцип гуманізму та утопія поглядів філософа ................с. 20-23
V. Внесок українського мислителя у подальшу думку України ....с. 24
Всяк имеет цель в жизни, но не
всяк имееет главную цель, не всяк
занимается главой жизни... Философия
и любомудрие устремляют весь круг
дел своих на тот конец, чтобы дать
жизнь духу нашему, благородство серцу,
светлость мыслям, яко главе всего.
Когда дух в человеке весел, мысли спокойны,
сердце мирно, то все светло, счастливо,
блаженно. Сие есть филосифия ...
Г. С. Сковорода
Життя і творчість Г. Сковороди – народного філософа, глибокого мислителя, оригінального поета – ввійшли безсмертною сторінкою в історію українського народу. Справжні мислителі, справжні творці народжуються двічі: спочатку рідною матір'ю, а потім суворою матір'ю, ім'я якої історія. Їх слова стають духовною необхідністю, а книги – свідками історії, тому що в них кожен знак омитий неспокоєм життя, яке вливається в життя сьогодення, в наш час. Живучи хлібом насущним свого народу, прозріваючи його майбутнє, Григорій Сковорода вже за життя став легендою. Ліквідація спадщини Гетьманщини, втрата Україною залишків автономії і перетворення її на звичайну колонію, остаточне закріпачення селян після указів 1763 і 1783 рр. не могли пройти повз увагу українського філософа. Г. Сковорода обирає життя своєрідного внутрішнього духовного емігранта і на цьому шляху здійснює пошук перспектив удосконалення людини і суспільства. Сам вибір способу життя Сковородою вказує на його близькість до народних традицій пошуку своєї долі у козацьких і військових походах, чумацьких переходах, мандрах київських студентів, ходіннях по святих місцях, зокрема подорожах Василя Григоровича-Барського. Проте мандрування мало й іншу мету. Воно було адекватною формою здійснення вчення, давало змогу відійти від другорядних житейських клопотів, реалізувати духовний пошук "справжньої" людини, досягти саморозкриття своєї божественної сутності і, таким чином, здобути щастя.
В своїх філософських і летаратурних творах він намагався дати відповідь на ряд питань своєї сучасності. Основні з них: яким повинно бути в світі справедливе суспільство, якою мусить бути справжня людина. Г. Сковорода намагався торувати шлях до нових відносин між людьми. Більшість його творів була спрямована на викриття хижацьких законів тодішнього експлуататорського світу, на виявлення звірячого обличчя панівних класів, на знищення гноблення людини людиною.
Який обсяг писемної спадщини Г. С. Сковороди? Відомо близько 20 окремих творів, хоча це не вся його спадщина. Деякі з них до нас не дійшли і відомі лише із їх викладу, зроблених дослідниками.
Філософія, як і будь-яка інша форма суспільної свідомості є відображенням дійсності, більш або менш правильним, чи зовсім спотвореним. Суперечливий характер становища, цілей та ідеалів тих соціальних сил, інтереси яких захищав Сковорода, неминуче відбились на світогляді українського мислителя. У свою чергу, наявність суперечливих положень та теологічних нашарувань в теоретичній спадщині мислителя, викладення основних думок в символіко-емблематичній формі вели до нерідко протилежних оцінок загальнофілософської позиції Г. С. Сковороди.
Починаючи від перших біографів, які не знали творчості Сковороди, ототожнювали її з філософією стоїків, містиків, анахоретів, мізантропів і, кінчаючи ідеологами імперіалістичної буржуазії, проводилась точка зору, згідно з якою Сковорода копіював ті чи інші західноєвропейські "зразки" філософської думки, був містиком. Ідеологи "офіційної народності", зокрема О.Хаджеу, прагнули зробити з українського мислителя "російського Сократа", захисника православ'я, послідовника візантійського богослов'я, вірнопіданного російських царів. Цю ж філософію поділяли філософи богословського спрямування – архімандрит Гавриїл, А.С.Лєбєдєв, М.Краснюк, архієпископ Філарет.11 Г. Сковорода. Матеріали про відзначення 250-р. з дня народження. "Наук. думка"., 1975.
Буржуазно-ліберальні та дворянські ідеологи, поділяючи погляди попередніх, в той же час висували дещо нові оцінки загальнофілософської позиції мислителя. Так, В. Ерн, Ф.А.Зеленогорський давали твердження, за якими джерело філософії Сковороди міститься у схоластизованому арістотелізмі, вченні Платона про два світи, містичних побудовах середньовіччя. Г.П.Данилевський вбачав у філософії Сковороди зв'язок з умовами і соціальними проблемами свого часу. М. Г. Костомаров відзначав актуальне значення ідейної спадщини філософа. О.Я.Єфіменко відмічала матеріалістичну тенденцію у філософській системі українського мислителя. Спотвореною є оцінка з боку реакційних російських, дореволюційних філософів (В.Соловйова, Г.Шпет, Є.Редлов та ін), яка зводиться до сприйняття Сковориди як суто релігійного мислителя та адепта філософів-містиків XIV – XVII ст. Не оцінювали належним чином філософську спадщину і ідейні проводирі української еміграції. В численних писаннях Д.Чижевського, І.Мірчука, Д.Олянчина, виданих у 20-30 рр., доводилося, що Сковорода був носієм таємничого містичного духу, учнем середньовічних німецьких містиків, "теософом", ворогом освіти, культури, історичного прогресу взагалі. Значний крок уперед у вірному висвітленні загальнотеоретичних принципів, на яких побудовані філософські трактати, діалоги та художні твори Г. С. Сковороди здобула вітчизняна наука на початку ХІХ ст. Вперше на наукову основу питання про народність творчості поставив Т. Шевченко і дав загальну позитивну оцінку, порівнюючи Сковороду з шотландським поетом Р. Бернсом.22 П. М. Попов. Шевченко і Сковорода. – "Наук. записки Київського ун-ту", т. 4, в. 1. Зб. філ. ф-ту. №1, 1939, ст. 207-225.Дуже високо цінував українського мислителя історик і письменник М.Г.Костомаров:"... не багато можна вказати на таких осіб, як Сковорода. Можливо, тепер уже треба відрізняти Сковороду дійсного від Сковороди ідеального,