Будучи "селянським просвітителем", Г. Сковорода на перший план висував працю хлібороба, а слідом за нею – "приватне ремесло", купецьку справу, торгівлю з допомогою посередників, що керуються чесними правилами. Мислитель уявляв нове суспільство, де мало знайти собі місце "воїнство" покликане виконувати функцію захисту мирної праці як від зовнішніх ворогів, так і від тих, хто прагне жити за рахунок інших.

Враховуючи загальне спрямування філософії Г. С. Сковороди, зосередження його уваги на проблемі етики, слід відмітити особливий інтерес Сковороди до Епікура. Він тісно пов'язаний з його інтересом до поглядів і вчень попередників та спадкоємців. Напрям етики Піфагор-Сократ-Платон-Епікур-Горацій Сковорода розглядав як одне з джерел філософії як науки про людське щастя. Філософія, з його точки зору, повинна була просвітити людей, помножити їх знання про навколишній світ і тим самим сприяти їх щастю.11 Шакир-заде. А. С. Эпикур. – М., 1963, с. 95 Метою життя є досягнення щастя, яке полягає у задоволенні і насолоді. Наступні полягають у врівноваженні душевного стану. У Епікура – це стан атараксії – повної незворушеності, абсолютного спокою. І Епікур, і Сковорода засуджували гонитву за насолодою, яка не відповідає природнім нахилам. Епікур поділяв бажання людей на природні і неприродні (вигадані). При цьому природні бажання він також поділяв на необхідні і не необхідні і радив обмежуватися необхідними, та уникати інших. Ці положення знаходимо і в етиці Сковороди. Філософ обґрунтовує думку про контроль розуму над бажаннями. Епікур для Сковороди став тим філософом, хто глибоко збагнув мудрість життя і визначив джерело щастя. Він перевірив ідею Епікура своїм власним життям, уточнив і доповнив. Філософське розуміння щастя у нього творчо конкретизується і знаходить яскраве втілення у концепції спорідненої праці. Це і обумовлює істотну відмінність між ідеєю атараксії Епікура і вимогою спорідненої праці. Сковорода захищав етику Епікура від фальсифікації істориків, включаючи й Плутарха, який посідав помітне місце в античних інтересах Сковороди. Твори Плутарха були для Сковороди джерелом образів та висловлювань, придатних для пояснення різних життєвих явищ та обставин. Так, Сковорода прагне навчити друга Ковалинського розсудливому ставленню до життя як засобу самоутвердження і спокою. Від Плутарха в цей час він виходить у розумінні самої філософії як вміння залишатися самим собою. Головне, що Сковорода знаходить у Плутарха – це ідея відповідності людини природнім нахилам, визначених у ній самим Богом. Він вважає, що Плутарх знайшов і обрав такий шлях, який допоміг йому знайти спокій, уникнути прагнення нездійсненних бажань та досягти щастя. Щирість, за законами якої живе світ, невід'ємна від моралі, вона служить знаряддям моральної діяльності, це критерій і категорія моральної практики. Світ існує за законом щирості. Людина як мікрокосм повинна бути суголосною із законом природи, богоналежно відповідати і бути співзвучною з нею. Сковорода провидів принцип антропності світу, що побудований саме для людини, для повного сприяння її еволюції. Людина і світ – це тотожність і цілісність. Тому з гносеологічного боку тотожні об'єкт і суб'єкт пізнання, вони неподільні. Тут щирість виконує пізнавальну евристичну функцію. Світ олюднюється людиною, людина освітлюється світом. Індивід покликаний відновити гармонію між собою і світом, чинити синергічно світу. За цих умов людина досягне невмирущості, істинного життя, справить покликання бути новою, істинною людиною.

Етичне вчення Сковороди формувалося насамперед на узагальненні практичного досвіду, моральних відносин, моралі трудящих. Основною етичною категорією Сковорода вважав щастя. Мислитель був переконаний, що його етичне вчення не тільки дає відповідь на питання "що таке щастя ?", а й вказує людині дійсний шлях до його досягнення. Утопічність теорії щастя Сковороди "не позбавляє її, однак, краси, людяності, правди"11 А. М. Ніженець. На зламі двох світів. Х., 1970, с. 81. Шлях до морального удосконалення лежить не тільки через працю, а ще й через науку і освіту. Лише завдяки життєвій мудрості, справжньому знанню можна досягти найвищого блага. Багато пише Сковорода про те, що треба бути самим собою, не здаватись, а саме бути, жити в щирості. Природа й Бог не знають спочинку, все чинять вони з повною силою, з найбільшою віддачею. Саме так – напружено працював він над своєю самоосвітою, самовдосконаленням, самовіддано служив своїй людинолюбній місії. Усе своє життя мислитель дбав про одну мету – спонукати людей жити духовно, в шляхетності серця, у світлості думок.11 О. Халявський. Сковорода – український писатель XVIII в. // Основа. – 1862. – с. 35 Сенс буття людини, за словами Сковороди полягає в тому,