в якому рівність означала б не тотожність усіх, а можливість для кожного обійняти соціальний статус згідно зі своєю природою. Цілком природно, Скоаорода не бачить плановості суспільного життя, ні цілі, ні засобу досягнення щастя. Нормальне функціонування суспільства можливе при використанні таких моральних чинників, як любов і дружба. Суспільство організоване не на засадах дружби і взаємодопомоги між людьми, нагадує хворий організм, у якому порушено взаємодію складових частин. Відповідно свобода індивіда є мета суспільного розвитку. В конкретних уявленнях про форми організації суспільства Сковорода найбільш залишався бурсаком-селянином. Він ніколи серйозно не замислювався над формами організації суспільного устрою. Та й філософа цікавило не це, а духовний світ людини. Сковорода дбає про збереження і оновлення гуманістичних духовних засад людського існування. Григорій Сковорода глибоко шанував науку, був переконаний, що лише вона може розкрити закони природи, але твердив, що одного знання законів природи і історії недостатньо для влаштування щастя на землі.
Програма філософа була утопічною. У цьому криється джерело внутрішньої кризи, внутрішнього неспокою. Сковорода досяг внутрішньої свободи шляхом відмови від соціальних благ. Більше того, він не хотів офіційного визнання і був незалежний від нього, а досяг слави. Г. Сковорода прагнув навчити людей цінувати справжні, а не уявні радощі життя. Але в тих суспільних умовах він не міг піднятися до розуміння справжнього зв'язку між теорією і практикою, до розуміння практики, як критерію істини.
Ще за життя слава про нього як оригінального філософа ширилася далеко за межами України. Його вчення було відоме в Москві, Петербурзі, Таганрозі, Воронежі, на Кавказі та інших містах. На початку ХІХ ст. його ідеї проникають за кордон – у Німеччину, Францію, Румунію і слов'янські країни – Чехію, Польщу, Болгарію. Твори українського мислителя не перестають бути предметом вивчення і у ХХ ст. в країнах Європи й Америки.
Відомо, що людина – це світ людини. Це стосується тим більше людини творчої, яка шукає і знаходить форми самореалізації в світі духовної творчості. Як і Сократ, Г. С. Сковорода – "втілена філософія". Мислитель – це світ мислителя, світ дивний і самобутній настільки, наскільки самобутньою була особистість письменника – мислителя. У відповідності зі змістом творчості у нього сформувався певний стиль мислення, а також і стиль життя і спілкування з сучасниками. На прикладі Сковороди підтверджується історична закономірність постановки проблем: "людина і її світ", "стиль мислення і стиль життя", які в теоретико-методологічному плані осмислює сучасна філософська думка.
У системі наукового світогляду Сковороди посідали важливе місце категорія "людина" і "світ". "Світ відчиняється" людині через її світогляд, і те, яким він їй "відчиниться" залежить від цього світогляду, від ступеня його розвитку і цілісності".11 Человек и мир человека (Категории "человек" и "мир" в с-ме науч. мировоз.). К., 1977., - с. 18. Такий підхід орієнтує на розкриття єдності теоретичного і духовно-практичного освоєння світу, діалектики сучасності та існування тощо.
Філософська спадщина Сковороди заслуговує уваги філософського сьогодення, яке звертається до проблеми людини, її діяльності, способу і стилю життя, стилю мислення, всебічного й гармонійного розвитку особистості.
Можна сказати і про співзвучність нашому часу вчення Сковороди про споріднену працю і щастя. Його твори містять метеріал для критики бездуховності та споживацтва, з'ясування важливого значення праці за покликанням у ствердженні ідеалу істинно людського способу життя.
Варто відзначити, що вірне і глибоке висловлювання українського філософа Сковороди про простоту істини і складність неправди пропагував у своїх лекціях як педагогічний принцип і П. Капиця.22 Капица П. Мои воспом. о Резерфорде. – В кн: Эксперимент, теория, практика. – М., 1981, с. 296.
Біографія Сковороди залишається невичерпною темою для письменників, художників, композиторів. Часто до його образу звертаються поети. Твори і вчення Сковороди зберігали притягаючу силу для митців слова і впливали на характер творчих пошуків.
Звертання до філософії і художньо-естетичне осмислення біографії та ідейної спадщини Сковороди є свідченням того, яке вагоме місце належить мислителеві.33 І. В. Іваньо. Філософія і стиль мислення Г. Сковороди., К., "Наук думка", 1983., с. 264.
Список
використаної літератури:
1. Барабаш Ю. Знаю человека. Г. С. Сковорода. Поезия. Философия. Жизнь. – М., "Художественная литература", 1989.
2. Білецький О. І. Вид – я 3. Наук. ред. Ф. Я. Шолом. К. "Рад. Школа", 1967. Вибр. тв., ст. 611-637.
3. Вишенський І. Твори. – К., 1959., с. 86-87.
4. Драч І., Кримський С., Попович М. Г. Сковорода. Уславлені імена. – К., 1984, с. 24.
5. Іваньо І. В. Філософія і стиль мислення Г. Сковороди. К., "Наук. думка", 1983.
6. Капица П. Мои воспоминания о Розерфорде. – В кн.: Эксперимент, теория, практика. М., 1981., с. 296.
7. Лисенко О. Гуманістичні ідеали Г. Сковороди. "Радянське літературознавство", 1972, № 11, с. 69.
8. Літературні твори. К., "Наук. думка", 1972, с. 436.
9. Ніженець А. На зламі двох світів. Розвідка про Г. С. Сковороду і Харків. Колегіум. В-во "Прапор". Х., 1970.
10. Пільчук І. Г. Сковорода (худ. життєпис). В-во художньої літератури "Дніпро", К., 1971.
11. Попов П. М. Шевченко і Сковорода. – "Наук. записки Киівського ун-ту", т. 4, в. 1. Зб. філ. ф-ту, №1, 1939, с. 207 – 225.
12. Попов П. М. Г. Сковорода. К., 1969., с. 102.
13. Пашук А. І. Вишенський і Сковорода. – "Філ. думка", 1972., № 5, ст. 76.
14. Повне зібр. тв. у 2-х т. т. 2., с. 561-570.
15. Редько М. Світогляд Г. Сковороди. В-во Льв. ун-ту, 1967.
16. Волинець В.