РЕФЕРАТ

на тему:

„Класичний період давньогрецької філософії”

План

Вступ.

Виникнення давньогрецької філософії.

Класичний перiод давньогрецької філософії.

Висновок.

Використана література.

Вступ

У соцiальному розвитку давньогрецького суспiльства видiляють два перiоди. Перший (гомерiвська Грецiя), який тривав ХІ-УІ ст. до н.е., характеризувався пануванням землеробської аристократії, патрiархальними родовими вiдносинами. Те суспiльство багатьма рисами було схоже на европейське ранньофеодальне. На другому етапi, який розпочанся з УІ ст. i тривав до початку н.е., активно розвивалися ремесла, товарно-грошовi вiдносини, набула широкого застосування рабська праця на усiх сферах виробництва. В полiтичному життi змагалися аристократiя та демократiя (торгово-ремiсничi прошарки мiста), що спричинило поступове вiдсторонення аристократiї вiд влади. Наслiдком цих змiн стало перемiщення центру соцiальноекономiчного життя iз села в мiсто, перетнорення мiста з осiдку аристократiї на ремiсничо-торговий центр.

За суттю цi два перiоди багато в чому схожi на феодалiзм та капiталiзм у пiзнiшiй Європi. Тiльки в Давнiй Греції недостатнiй розвиток технiки у процесi розвитку товарно-грошових вiдносин перетворив людину на товар. (Раннiй капiталiзм у СIIIА повторив цей досвiд работоргiвлi).

1. Виникнення давньогрецької філософії

Давньогредька фiлософiя виникла в УI ст. до н. е. Особливий вплив на її формування справила полiсна демократiя. Вона пiдготувала появу вiльної особи, iнтелектуальної свободи і, зрештою, сформувала особу як суб'єкта фiлософського мислення. Особливостi суспiльних вiдносин у полiсах привернули увагу до основної проблеми, яка хвилювала давньогредьких мислителiв, - проблеми вiдношення загального і одиничного. В умовах демократії загальне (моральнi й правовi норми, державнi iнститути, полiтичнi iнтереси) вiдокремились вiд приватного життя громадянина полiсу, однак воно продовжувало перебувати в тiсному зв'язку з ним. Загальне не стало недосяжним для рядових членiв полiсу, не протистояло їм як чужа зовнiшня сила, як це було в схiдних деспотiях. Взаємозумовленiсть загального й одиничного, полiсу i громадянина у сферi содiального життя окреслила схему фiлософського осмислення свiту в давньогрецькiй фiлософiї.

Бiльш як тисячолiтня iсторiя розвитку давньогредької фiлософiї подiляється на три етапи:

1. УІ -У ст. до н. е. Це був перiод становления рабовласницьких полiсних демократiй. Фiлософiя у формi натурфiлософiї зосереджувалася на пошуках першооснови сущого, загального. Людина (одиничне) ще не стала проблемою фiлософії.

2. IУ-III ст. до н. е. Саме в цей перiод вiдбувся розквiт демократії, а в фiлософії - поворот мислителiв вiд зовнiшнього свiту до людини, домiнування полiтичної, етичної та гносеологiчної проблематики. Намiтилася певна рiвновага iнтересу до загального й одиничного (софiсти заперечували загальне, Платон i Арiстотель вiдновлювали його права).

3. ІІІ ст. до н. е. - У ст. н. е. Епоха еллiнiзму та Римської iмперії. Соцiально-полiтичне життя характеризували кривi рабовласнидького способу виробництва, занепад держав-полiсiв. У фiлософiї - замикання особи (одиничного) на себе, домiнування етико-релiгiйної проблематики.

Натурфiлософiя

Нaтурфiлософiя - сукупнiсть ф!лософських спроб тлумачити природу через переживання людиною природи або за допомогою основних знань природничих наук.

Це перша iсторична форма фiлософiї. Мислителi дього перiоду вдаються до природи, космосу, ще не протиставляючи людину свiтовi. Те, що греки розпочали свої фiлософськi шукання зi спроб осягнення свiту, на вiдмiну вiд мислителiв Китаю, якi починали з аналiзу переважно соцiально-етичної проблематики, спричинене тим, що вони належали переважно до торгово-ремiсничої верстви, для якої передусiм важливе було знання про свiт.

Натурфiлософiя охоплювала всi знання про свiт, тобто не тiльки фiлософське знання, а й конкретно-науковi здогади давнiх людей. Таке поєднання науки й фiлософії виявилось плiдним для них обох. У сферi науки греки, будучи учнями египтян i вавилонян, значно перевершили їх. Наукою в Єгиптi й Вавилонi займались жерцi, науковi знання обслуговували релiгiйно-культовi потреби, що не завжди сприяло розвитку науки. Вавилонськi математики, наприклад, знали, що вiдношення довжини кола до дiаметра - число, бiльше числа З, пле з релiгiйних мiркувань вважали його рiвним З. Греки, переймаючи схiднi знання, звiльняли їх вiд релiгiйної оболонки. В них наукове знання формувалося незалежно вiд релiгiї, як знання свiтське. Мало значення й те, що мiфологiя у грекiв не набула чiтко канонiчної форми, можливо, завдяки тому, що в давнiй Грецiї не iснувало єдиної централiзованої держави деспотичного типу. Тому мiфологiя не мала такої влади над фiлософiєю. Цей збiг обставин, що сприяв поєднанню філософії та науки, став запорукою плiдного рознитку фiлософiї в давнiй Грецiї.

Поєднанням фiлософiї та зародкiв науки в натурфiлософiї можна пояснити те, що греки послiдовно, через логiчнi обгрунтування і заперечення висунули генiальнi здогадки, якi довелося поглибити або вiдкинути фундаторам науки Нового часу. Цим поєднанням зумовлена пiдвищена увага до логiчної аргументацiї, яка вiдрiзняє давньогрецьку фiлософiю вiд схiдної. Фiлософiя, що перебувае в лонi мiфологiї, не знає такої аргументації. Особливо вiдчутним був взаємовплив фiлософiї та математики, починаючи вiд Фалеса (прибл. 625 - прибл. 545 до н.е.), який був фiлософом i математиком, до Евклiда, який був послiдовником однiєї з сократiвських шкiл. Цей взаємозв'язок сприяв плiдному розвитку обох галузей знання.

Давньогрецька флософiя виросла в найбiльш розвинутих торгових центрах Еллади, на узбережжi Передньої Азiї. Першим мислителем вважають Фалеса, купця з Мiлету (звiдси його прiзвище Мiлетський; традицiя давати прiзвища за назвою мiста, звiдки походить мислитель, збереглася до епохи Вiдродження). Він стверджував, що основою всього сущого є вода. Все з'являється з води i зникає, перетворюючись на воду. Всi речi - це перетворення води. Яким би не здавалося тепер це твердження, за своєю суттю воно було революцiйним. Воно передбачало подiл сущого на видиму та невидиму частини, пояснення його без допомоги потойбiчних сил. Головне, Фалес запропонував модель пояснення, згiдно з якою