“постіндустріальним”, другі “інформаційним”, кібернетичним”, треті – “суспільством управлінців” тощо.
Важливим питанням при вирішенні проблеми прогресу та періодизації суспільного розвитку є питання про критерії суспільного прогресу. Яке суспільство можна вважати більш прогресивним порівняно з іншим? Чи існують об’єктивні критерії для такого порівняння?
На необхідності об’єктивного критерію суспільного прогресу наголошує марксизм, беручи за такий критерій рівень розвитку продуктивних сил і виробничих відносин.
Сучасна суспільна думка не заперечує евристичних можливостей об’єктивного критерію суспільного розвитку, обґрунтованого марксизмом, але не визнає його єдиним і вирішальним. Сьогодні соціальні системи порівнюють за такими критеріями, як рівень споживання матеріальних і духовних благ ,якість продукції, рівень розвитку соціальної інфраструктури, характер функціонування інформаційних систем, зайнятість населення і можливість оперативної перекваліфікації, рівень розвитку культури, освіти, науки, виховання, взяті в системній єдності.
Про рівень розвитку (міру прогресу) тієї чи іншої суспільної системи можна говорити із точки зору її незаперечного внеску в надбання світової культури і цивілізації. На думку переважної більшості сучасних зарубіжних і вітчизняних вчених, універсальним критерієм суспільного прогресу є загальне становище людини в соціальній системі, діапазон її загальнокультурного розвитку, рівень матеріальний, соціально-політичної і духовної свободи. Прогресивнішою вважається та система, яка відкриває ширші можливості для задоволення людських життєвих потреб, забезпечення такого рівня і структури створення та споживання загальнокультурних благ і цінностей, що найповніше відповідають природі та призначенню людини, створюють сприятливіші умови для самореалізації її як особистості, розкриття індивідуальних обдаровань, реалізації повної духовної свободи, психологічної вдоволеності людини своїм життєвим статусом та життєдіяльністю.
Отже, суспільний прогрес – це такий поступальний розвиток суспільства, що сприяє збільшенню міри свободи людини, розширенню можливостей для вільного розвитку її індивідуальності, утвердженню у взаєминах між людьми і соціальними групами гуманізму, соціальної справедливості, лагоди і демократії.
В історії соціальної філософії, як і в сьогоденній (сучасній) філософії, стосовно визначального чинника соціального існують різні погляди та міркування. Наприклад, прибічники географічного напряму в соціології головну домінанту суспільного розвитку вбачають у географічних умовах життя людей, а представники теорії чинників обстоюють думку про детермінованість суспільства як матеріальними, так і духовними чинниками. Відомий історик, географ і філософ Л. Гумильов зробив спробу обґрунтування визначальної основи людської життєдіяльності так званим феноменом пасіонарності – своєрідної енергії Космосу, Сонця і Землі, що втілюється в етносі. Представники теологічного напряму в культурі, як і дві тисячі років тому, відстоюють визначальну роль Бога в житті Людини і Природи.
Якому ж цих підходів віддати перевагу як більш науковому й обґрунтованому. Тут кожен має розмірковувати самостійно, толерантно розглядаючи кожну точку зору ; відбираючи з неї раціональне, формувати власну соціально-філософську наукову картину соціуму.
Література
Андрущенко В. П. Сучасна соціальна філософія. – К., 1996.
Багнюк А. Філософія. – рівне, 1997.
Бичко І. В. Філософія. – К., 2001.
Губернський Л. В. Людина і світ. – К., 2001.
Фролов И. Т. Введение в философию. – М., 1990.