Реферат на тему:

Філософсько-світоглядні засади біоетики

У сучасних умовах подальша трансформація і переосмислення принципу гуманізму (в першу чергу, з погляду його меж і простору) ознаменувалася наприкінці 60-х років XX століття появою нової течії у філософсько-етичній думці, нового міждисциплінарного транскультурного феномена — біоетики.

Наукова революція XX ст. істотно змінила уявлення про природу людини й особливості її існування. Базисні закономірності життєдіяльності людини, насамперед її життя, смерть і репродукція, стали пріоритетними практичними проблемами в розвитку медицини і біології. В той же час традиційні наукові ідеали і цінності, що були розроблені з урахуванням особливостей потреби науки XIX — початку XX століть (з пріоритетом природного і технічного знань), починають втрачати свої ключові позиції в нових сферах дослідження і практики. Це пов'язане, насамперед з тим, що інституціональні цінності (принципи універсалізму, колективізму, безкорисності й організованого скептицизму), що складають своєрідний “етос” науки (Р. Мертон)1, не містять у собі специфічних людських цінностей. “Там, де людина науки, — пише М. Вебер, — приходить із своїм власним ціннісним судженням, там уже немає місця повному розумінню фактів”2. Мертоніанська концепція цінностей зазнає критики і трансформації. Стали поширюватися різноманітні альтернативні підходи в наукознавстві і соціології знання (Т. Кун, М. Малкей, Р. Уітні й ін.), під впливом яких американський учений В. Р. Поттер запропонував термін “біоетика”, що уже імпліцитно містить у собі необхідність зміни існуючого етосу науки3, В. Р. Поттер не тільки запропонував новий термін, а й дав визначення нової наукової дисципліни. Біоетика — це “поєднання біологічного знання з пізнанням системи людських цінностей”, новий вид мудрості, що вказує, як саме використовувати наукове знання для забезпечення соціальних благ4. Біоетика, на його думку, повинна стати наукою про виживання людства. Сьогодні ця наукова дисципліна існує на трьох рівнях, а саме як:*

загальна біоетика у вигляді сучасної філософії моралі;*

спеціальна біоетика, яка вивчає головні проблеми, на яких базується загальна біоетика (евтаназія, генетична інженерія, аборт, штучне запліднення);*

клінічна біоетика (чи біоетика рішень), яка вивчає конкретні випадки лікарської та клінічної практики з метою дослідження цінностей і шляхів вирішення етичних дилем5.

Виникнення біоетики обумовлено також і наслідками загальної кризи європейської культури і відповідних їй форм свідомості. До цієї кризи призвели як об'єктивні обставини й умови (у першу чергу прірва, що збільшується між можливостями науково-технічного прогресу і рівнем моральної свідомості), такі суб'єктивні (наприклад, консерватизм розвитку основних форм духовності людини і малої рухливості його психологічної структури). Трансформація сучасної медицини й охорони здоров'я супроводжується пошуком нових ідеалів духовності і гуманну му. В світлі застосування сучасних медико-біологічних технологій і змін в організації системи медичних послуг стає очевидною необхідність вироблення нових, не традиційних ціннісних і етичних підходів до рішення проблем, сконцентрованих насамперед навколо відношення людини до життя і живого взагалі.

У літературі, що здебільшого опублікована за кордоном, можна знайти різноманітні визначення цього напряму. В цілому біоетику можна розглядати як особливу частину етики або більш широко, як міждисциплінарний напрям, що в умовах швидкого поширення нових біологічних і біомедичних технологій покликаний захищати фундаментальні людські цінності — право людини на автономію і право на життя. Сьогодні в рамках цього напряму співіснують найрізноманітніші розуміння предмета біоетики: від ототожнення її з медичною етикою6 аж до обмеження її змісту відношеннями “лікар — пацієнт”; від етики захисту тварин і до екологічної етики, сфера інтересів якої зосереджена на вивченні аксіологічних проблем існування всіх живих істот у їхньому зв'язку з навколишнім середовищем7.

Біоетика, як особлива галузь сучасного знання, набуває особливого евристичного змісту, якщо розглядається не тільки як фахова етика медиків і біологів, а, в першу чергу, як особливий світогляд, визначений історичним етапом розвитку європейської культури, коли розуміння феномена життя одержує нову просторово-часову розмірність і внутрішні перспективи для свого розвитку. Таке розуміння дає змогу включити в сферу морального не тільки відношення між людьми, а й відношення людини до рослин і тварин, навколишньою середовища, до себе самої, до своєї чуттєвості, тілесності, духовності.

Однією із засад такого більш широкого розуміння предмета біоетики є осмислення традиції одухотворення природи і любові до усього живого в українській і російській етико-філософській думці. Ці ідеї подані іменами мислителів, відомих нам за філософськими напрямами космізму і всеєдності, антропології і християнського соціалізму (Г. Сковорода, П. Юркевич, Ф. Достоєвський, Л. Толстой, В. Соловйов, В. Вернадський і ін.). Серед них потрібно виділити концепцію М. Федорова, творця оригінальної філософії загальної справи, який передбачив багато теоретичних пошуків сучасної біоетики. Його інтегральне вчення охоплює ідеї регуляції природи, свідомого управління всіма природними силами, одухотворення природи і перемоги над смертю8.

У європейській культурі принципи біоетики, як етики життя, розроблялися в різноманітних теологічних і філософських вченнях. Їхнім синтезом стала філософсько-етична концепція, яку А. Швейцер позначив як етику благоговіння перед життям9. Для етики благоговіння характерне усвідомлення самого факту життя як фундаментальної цінності. А саме благоговіння перед життям розглядається в якості центрального принципу, що повинен стати основою етичного відновлення людства, умовою виникнення універсальної космічної етики.

У сучасному етичному дискурсі такі поняття як “життя”, “живе”, “природа”, “тілесність”, “смерть” і ін. трансформуються відповідно до досягнень гуманістичної думки людства і соціокультурної історичної практики людства, зокрема XX століття. Феномен життя виступає не тільки в межах його матеріальних носіїв, а й як галузь, що безпосередньо належить до духовної сфери людини. Як справедливо помічає